Тема 2. Українська козацька державність у кінці XVII-XVIII ст

Ключові поняття й терміни: «Малоросія», «Малоросій­ська колегія», «наказний гетьман», «Правління геть­манського уряду», «наділ», «відрізки», «тимчасово­зобов'язаний», «відробітки», «викупні платежі», «хлопо-манство», «громади», «молоді громади», «народники», «ходіння в народ».

РУЇНА

Поділ України в 1663 р. на Лівобережну і Правобережну, боротьба старшинських угруповань за владу, су перництво промосковської та пропольської партій (а згодом і протурецької), продовження війни

з Польщею призвели до великих спустошень і розрухи, тому цей період в історії України (1663-1687 pp.) називається Руїною.

У 1664 р. польські війська здійснили новий похід на Лівобе­режну Україну, але зазнали поразки. На Правобережжі почало­ся повстання, яке призвело до фактичної ліквідації польської влади у цьому регіоні. Гетьман П. Тетеря тікає в Польщу, на його місце обирають Петра Дорошенка (1665-1676 pp.). Він народив­ся в 1627 p., його дід — Михайло Дорошенко — був гетьманом, а батько — полковником. Уже у 1654 р. він сам став полковни­ком, а при гетьмані Тетері був генеральним осавулом. Петро Дорошенко поставив собі за мету об'єднати всі українські землі. У 1667 р. разом з татарами йому вдалося вигнати поляків з Пра­вобережжя і встановити кордон по р. Горинь.

У цей час лівобережний гетьман І. Брюховецький, намага­ючись зміцнити свої позиції, посилив залежність України від Москви, підписавши Московські статті 1665 р. Гетьмана мали обирати за вказівкою царя, кількість гарнізонів московських військ в Україні значно збільшувалась, царські воєводи могли збирати податі на свою користь. Частина старшини отримала

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

московське дворянство, а сам Брюховецький одружився на княжні Долгоруковій, отримав маєтності у своє володіння.

Посилення податкового гніту викликало народні повстання 1666 і 1668 pp. Цим скористався П. Дорошенко, який ввів свої війська на Лівобережну Україну. Лівобережні козаки перейшли на його бік, а Брюховецького вбили. Дорошенко на деякий час стає гетьманом по обидва боки Дніпра, об'єднавши Україну. Але неприємності у своїй сім'ї змусили його повернутись до Чигирина. Це використали московські урядовці, які сприяли обранню нового гетьмана Лівобережної України — Дем'яна Многогрішного (1668-1672 pp.). Враховуючи уроки повстань 1666 і 1668 pp., Москва змушена була дещо послабити свій на­ступ на права України. За Глухівськими статтями 1669 р. кіль­кість залог у містах України зменшувалась, збір податків пере­кладався на козацьку старшину. Резиденцією гетьмана стало м. Батурин. Але швидко діяльність нового гетьмана, який дбав перш за все про власне збагачення і збагачення своєї родини, викликала незадоволення старшини, якій вдалося дискреди­тувати його. Многогрішного скинули з гетьманства й заслали в Сибір. Гетьманом обрали Івана Самойловича (1672-1687 pp.).

У цей час на Правобережжі П. Дорошенко, розуміючи, що звільнитися від гніту Польщі й Москви йому самому не вдас­ться, приймає протекторат Туреччини на тих самих умовах, що й Молдавія і Волощина. Україна отримувала автономію, не повинна була навіть платити султанові ніякої податі, тільки постачати йому військо. Рішення про турецьку орієнтацію було прийняте на раді в Корсуні 1669 р.

У 1672 р. турецькі, татарські, молдавські та українські війсь­ка Дорошенка розгромили польську армію під м. Бучачем (нині Тернопільська обл.), і польський уряд змушений був підписати принизливий для себе Бучацький мирний договір. Поділля від­ходило до Туреччини, а Брацлавщина й Київщина — під владу Дорошенка. Таким чином, Польща втратила більшу частину України. Цим вирішила скористатися Москва й гетьман І. Са-мойлович. У1674 р. їх війська вступили на Правобережжя. Міста здавалися їм без бою, не бажаючи бути під владою Туреччини й Дорошенка. У березні 1674 р. в Переяславі відбулася генеральна рада, в якій взяли участь представники 10 правобережних полків. Рада вирішила всі ці полки об'єднати з Лівобережжям у складі Московської держави. І. Самойлович стає на деякий час гетьма­ном обох частин України, а Дорошенко зрікається булави.

Проте Туреччині не подобався такий перебіг подій, і в 1677 р. вона проголошує гетьманом Правобережної України і «князем Сарматським» Юрія Хмельницького (1677-1681 pp.). У 1677

Модуль 2. Нова історія України

і 1678 pp. Туреччина організовує нові походи на Україну («Чи­гиринські походи»). її військам вдалося взяти Чигирин, але в цілому походи закінчилися безрезультатно. У 1681 р. в Бахчи­сараї між Москвою й Туреччиною було підписано мирну уго­ду, за якою остання відмовилася від претензій на Лівобережну Україну та Запоріжжя, але Правобережжя залишалось під її контролем.

До цього ж часу належить діяльність найвідомішого кошово­
го отамана Запорозької Січі — Івана Сірка. Він на- Іван Сірко

родився в м. Мерефа поблизу Харкова в козацькій Іва

сім'ї. За деякими даними, у 1645 р. командував загоном козаків, що брали участь у бойових діях на території Франції проти іс­панських військ. Активний учасник Визвольної війни, з 1654 р. — полковник, у 1658-1660 р. був вінницьким полков­ником. З 1660 р. неодноразово обирався кошовим отаманом За­порозької Січі. Він був єдиною в історії козацтва людиною, кого запорожці обирали на цю посаду 15 разів. За час своєї військової діяльності І. Сірко як командир брав участь у 55 битвах і скрізь, крім єдиного випадку, виходив переможцем. Неодноразово він ходив походами на Крим і Очаків, звільняючи полонених і за­хоплюючи багату здобич. Татари називали його Урус-шайтаном, тобто руським чортом. Одна з найзнаменитіших битв запорож­ців за Сірка відбулася в різдвяні дні 1675 p., коли турецький сул­тан, прагнучи скористатися святами, вирішив знищити Запо­розьку Січ. Для цього він відправив 15 тис. добірних яничар і 20 тис. татар на Січ, щоб вони застали зненацька запорожців і всіх їх перебили. Проте операція турків провалилася. Вони проникли на центральну площу Січі, але тут їх впритул розстрі­ляли запорожці зі своїх куренів. Загинуло 13,5 тис. яничар, 150 потрапило в полон. У козаків втрати були значно менши­ми — загинуло 50 і поранено було 80. Султан Махмуд IV у листі запропонував козакам здатися добровільно. Відповідь запорож­ців увійшла в історію як «Лист Запорозьких козаків турецькому султану», увічнений у знаменитій картині І. Рєпіна. Лист від імені запорожців підписав Іван Сірко. «Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого люципера секретар» — писали автори листа султану. Але не тільки султан писав Сірку. З ним листувалися польський король Ян Собеський, московсь­кий цар Федір, кримський хан, гетьмани України Ю. Хмельни­цький, П. Дорошенко, І. Самойлович. І. Сірко фактично вряту­вав життя майбутньому гетьману України І. Мазепі. Прославле­ний воїн Іван Сірко помер своєю смертю 1 серпня 1680 р. на своєму хуторі й був похований у селі Капулівка біля теперіш­нього м. Нікополя. Після його смерті запорожці вже ніколи не