Греченко В. А. Історія України. Введеного Петром І. Гетьман прирівнювався до генерал-аншефа (повного генерала), Генеральний обозний — до генерал-майо­ра

введеного Петром І. Гетьман прирівнювався до генерал-аншефа (повного генерала), генеральний обозний — до генерал-майо­ра, інша генеральська старшина — до російських полковників, тобто українські чини в цілому знижувалися (український полковник не дорівнював російському полковнику). Та й то полковники в Україні тепер призначалися тільки російським урядом. При Д. Апостолі з 9 полковників 6 були іноземцями.

При гетьмані Апостолі почалася кодифікація українського права. Після 15-річної роботи комісія підготувала кодекс: «Пра­ва, за якими судиться малоросійський народ». Але оскільки він передбачав автономність України, Сенат не затвердив його.

Після смерті Д. Апостола у 1734 р. цариця Анна Іванівна не дозволила обрання нового гетьмана. За її наказом правління Лівобережною і Слобідською Україною передавали Правлінню гетьманського уряду з 6 чол., з яких три — українські старши­ни. Але головував у ньому царський резидент. У 1735 р. Прав­ління провело реформу, розділивши козаків на дві категорії: багаті, боєздатні (виборні) - й не здатні придбати військове спорядження — підпомічники. У 1754 р. у реєстрі нарахувалося 175 тис. виборних і 190 тис. підпомічників.

станній гегетьман

У 1750 р„ під час царювання дочки Петра І Єлизавети, було дозволено обрання нового гетьмана. Ним став брат фаворита імператриці Кирило Розумовський (1750-1764 pp.), якому тоді було лише 22 роки. Він про­вів судову реформу в Гетьманщині (1760 p.): її територія розді­лялася на 20 судових повітів, де були суд земський — для цивільних справ і суд підкоморський — для земельних, для карних — громадські суди. Усіх суддів обирала козацька стар­шина. У 1754 р. були ліквідовані митні кордони між Україною та Росією, що означало ліквідацію ще одного атрибута автоно­мії України.

З-під юрисдикції гетьмана був вилучений Київ, російський уряд установив контроль за наданням гетьманом посад і маєт­ків, йому було заборонено вести листування з іншими держа­вами.

К. Розумовський розумів деякий анахронізм устрою ук­раїнської державності і хотів перетворити козацьку напіввійсь­кову державу, що базувалася на розподілі на військові одиниці, на цивільну, шляхетську.

Після того як російською імператрицею стала Катерина II, вона задумала посилити централізацію своєї держави, лікві­дувати автономію України, перетворивши її на звичайну про­вінцію Росії. Катерина хотіла, щоб не тільки гетьмана не стало, а щоб «сама назва гетьмана зникла».

Модуль 2. Нова історія України

У цей час українська старшина висуває ідею спадковості вла­ди гетьмана. Дізнавшись про це, Катерина II обвинувачує К. Ро-зумовського у зраді, змушує його відмовитись від гетьманства. Так було ліквідовано автономію України, залишки української державності.

У Лівобережній Україні було створено Малоросійське гене­рал-губернаторство, а для управління Україною — Малоросій­ську колегію з 4 російських і 4 українських членів.

4 червня 1775 р. за наказом Катерини II було зруйновано Запорозьку Січ — останній атрибут української державності. Катерина II не могла терпіти існування козацької республіки в імперії, а військове значення Запорозька Січ уже втрачала. Останнього кошового отамана Січі Петра Калнишевського (незважаючи на те, що він мав звання генерал-лейтенанта російської армії) було заслано на Соловки, де він відбував 28-річне заслання й помер у 1803 р. у віці 113 років. Частина запорожців переселилася в пониззя Дунаю, де заснувала За­дунайську Січ.

Україна втратила свої збройні сили, одну з головних ознак національної держави, свій оригінальний політичний устрій, автономні права і була зведена до стану звичайної окраїни Російської імперії.