Греченко В. А. Історія України. Роль у політичному та економічному житті відігравали поляки (270 тис

роль у політичному та економічному житті відігравали поляки (270 тис. осіб), а також певною мірою євреї (200 тис).

У політичній системі Речі Посполитої правобережним і за­хідноукраїнським землям відводилася роль колонії.

Загальне послаблення Польщі змусило польські керівні кола піти на обмеження «золотого права шляхетства — «лі-берум вето» — права депутата виступати проти прийняття будь-якого рішення. Постановою сейму 1764 р. було скасова­не застосування «ліберум вето» при вирішенні економічних питань, а остаточно його було скасовано конституцією Поль­щі 1791 р.

Тривав процес колонізації українського населення. Поль­ська мова у XVIII ст. стала офіційною навіть на Київщині та Волині, її широко використовувало духовенство, нею писали книга й викладали у школах. Посилювались і процеси покато­личення. У 1721 р. стала уніатською головна святиня Волині -Почаївський монастир. До 1765 р. на Київщині та Поділлі зали­шилось усього 20 православних парафій. Хоча в 1767 р. польсь­кий сейм зрівняв у правах католиків та православних, проте на практиці це не реалізовувалось.

Земельна власність, як і раніше, належала польським магна­там. На початку XVIII ст. на Київщині їм належало 75 % всіх дворів, а шляхті — 1 %.

Захищаючи власні виняткові привілеї, шляхта намагалася обмежити входження у свій стан представників інших верств населення. Тому з 1669 р. з'являється інститут неповного шля­хетства. Нова шляхта не мала права, аж до третього покоління, обіймати державні посади й обиратися депутатами сейму і сей­миків. На початку XVIII ст. шляхта нараховувала 95 тис. осіб, або 3,4 % населення.

На території Правобережної України протягом XVIII ст. залишалися три види маєтків: у першому переважали слободи, грошова рента (чинш) і продуктовий податок; у другому — по­ряд із чиншем використовувалася відробіткова рента (панщи­на); у третьому — переважала панщина.

Впровадження слобод було вимушеним кроком польської шляхти, певним наслідком національно-визвольної боротьби. Селяни, які поселялися на панській землі, на якийсь час (до 6 років) звільнялися від усяких повинностей, що давало мож­ливість залучати додаткову робочу силу й відроджувати зруй­новану економіку краю.

У Закарпатті на початку XVIII ст. відбувався перерозподіл земельної власності. Маєтки супротивників австрійської влади конфіскову-