Переяславська Рада 8 січня

Р.

Передумови

Перебіг війни з Польщею, незважаючи на значні успіхи і пе­ремоги українського війська, все більше переко­нував Б. Хмельницького й старшину в тому, що

самим їм не звільнитися від польського панування. Польща могла б продовжувати війну, великі людські та матеріальні втрати знесилили український народ. Проте припиняти бороть­бу він не збирався. І в той же час її продовження один на один з Польщею фактично означало 6 війну на самознищення. Йш­лося про існування всього народу. Тому Б. Хмельницький ак­тивно шукав сильних союзників. У 1650-1651 pp. велися пере-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

говори про можливий перехід «гад руку» турецького султана. Останній навіть оголосив, що Хмельницький є його васалом, але цей проект не здійснився, оскільки турки у справи війни ак­тивно не втручалися, «дозволяючи» це робити татарам, які були ненадійним союзником. До того ж значним бар'єром була релігійна несумісність мусульман і християн, давня ворожнеча із-за жорстоких нападів татар на українські землі. Тому Б. Хмельницький вирішив обрати «менше зло», звертаючися з проханням про допомогу до Москви. Московському царству була вигідною така пропозиція, з точки зору його геополітич-них інтересів: вона давала вихід до Чорного моря, ослаблювала давніх суперників — Кримське ханство, Литву та Польщу.

1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішен­ня, щоб «гетьмана Богдана Хмельницького й все військо Запо­розьке з містами й землями взяти під государеву руку». 31 груд­ня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли прибули до Переяслава.

Рада та її рішення

8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були присутніми 12 полков­ників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибу­ли на раду 5 полковників, митрополит С. Косів. Не було на ній представників від Белзького, Волинського, Подільського й Руського воєводств, в яких проживало більше третини насе­лення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб.

Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одно­го государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя, тобто його пропози­ція не була безальтернативною. Охарактеризувавши кожного, Б. Хмельницький виступив за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького.

Проте після цього виник конфлікт між царськими послами й козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимага­ла, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть ко­зацькі вольності, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмо­вилися, пояснюючи, що цар — самодержець і нікому не прися­гає. Як виявили подальші події, недаремно московські царські посли не хотіли присягати.

Присяга населення України, яке знаходилося під владою Б. Хмельницького, відбувалася в січні-лютому 1654 р. у 177 міс­тах і містечках. Усього у книгах присяги записано 127338 чол.

Модуль 2. Нова історія України

В цілому народ поставився до присяги схвально. Але відмови­лися від присяги Уманський та Брацлавський і полки, найвидатніші на той час полковники Іван |

Богун та Іван Сірко, київський митрополит Косів.!

у Полтавському та. Кропив'янському полках московських представників побили киями. Інколи присягу примушували складати. Так, силою до присяги був приведений Київ. Кияни не хотіли йти до церкви, а їх туди заганяли. Під час присяги люди не називалися своїми іменами, щоб зробити свій підпис недійсним, а після складання присяги дуже її лаяли. Під час «агітації» за присягу не обходилося без залякувань чи, навпа­ки, обіцянок усіляких благ (грошей, сукна) з боку московських представників. Тих, хто відмовлявся складати присягу, погро­жували вислати за «зборівську лінію», тобто на землі, що були під контролем Польщі.

Документально рішення Переяславської ради було закріп­лено так званими «Статтями Богдана Хмельницького», або Березневими статтями (затверджені царем і Боярською ду­мою в березні 1654 p.). Це був договір між Україною і Мос­ковським царством. Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава зі своїм главою (гетьманом), полі­тичним устроєм, територією. Реєстр складав в 60 тис. чол., ко­заки могли жити й судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати в міжнародні відносини з іншими державами, крім Польщі й Туреччини. Його мало обирати військо й лише пові­домляти про це царя. Збір податків залишався за українськи­ми урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет Української держави частково обмежувався в міжнародній та фінансовій сфері.

Водночас під час підписання Березневих статей і Перея­славського договору з боку гетьманського уряду були допущені певні прорахунку що відіграли потім негативну роль у відноси­нах між Москвою та Україною. Москва скористалася тим, що в умовах договору чітко не визначалася форма відносин між Україною і Москвою; московський уряд не присягнув у тому, Що він буде виконувати свої зобов'язання; Б. Хмельницькому варто було б обмежитися особистою присягою, а не дозволяти присягати всьому народу; помилкою був і дозвіл на перебуван­ня російських воєвод в українських містах, а також збір подат­ків на користь царя в Україні.

Таким чином, Переяславський договір;

Значення та оцінки

1) констатував відокремлення України від Речі Посполитої;

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

2) визначав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутріполітичний суверенітет України, зберігав її основні політичні інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію в Східній Єв­ропі, посилював позиції України в боротьбі з Польщею, зміц­нював вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу у відносинах між Україною та Московщиною. Москва з самого початку на­магалася обмежити права України і згодом планувала перетво­рити її на звичайну провінцію.

Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відно­син між Москвою і Україною. Зокрема вони розцінювались як: 1) персональна унія; 2) васалітет; 3) тимчасовий військовий союз; 4) возз'єднання; 5) приєднання; 6) реальна унія; 7) непов­на інкорпорація; 8) протекторат; 9) конфедерація.

Зараз найпоширенішими є думки про те, що це були тимча­совий військово-політичний союз або протекторат.

Рішення Б. Хмельницького про перехід «під руку» московсь­кого царя було вимушеним кроком, напевне, не розрахованим на «вічну» перспективу. В тих умовах кращого варіанта, швид­ше за все, не було.