Філософія Арістотеля

Арістотель йшов від того, що всяка річ, яка існує сама по собі, невід’ємна від своєї суті. Він виділяє чотири види причин або начал, завдяки яким речі існують:

1) матеріальна причина, матерія речі – це те, з чого виникла річ (наприклад, глина для горщика чи мідь для статуї);

2) форма, яка структурує пасивну матерію, робить річ саме даною річчю;

3) причина руху - це те, звідки йде початок руху, що оформлює матерію, (як приклад, рушійною причиною дитини є батько);

4) цільова причина - це те, заради чого проходять зміни, наприклад, здоров’я як ціль прогулянки.

Завдяки одночасній дії всіх чотирьох причин й існують речі, вони носять свої начала у самих собі. Із чотирьох причин найбільше значення Арістотель надає формі (ейдос). Як ідеальний початок, вона не руйнується, тоді як пасивна, безструктурна матерія може приймати різні форми. Матерія вічна, об’єктивно існує, не може виникнути з ніщо, не може збільшитися або зменшитися в своїй якості. За думкою філософа, матерія сама по собі інертна, пасивна, тому для створення речей вона повинна мати форму як ціль, стимул і причину становлення різноманітних речей, вона подібна глині, якій потрібен гончар – бог або розум-першодвигун. Форма і матерія неподільні, тобто усі речі є поєднанням матерії і форми. Так, наприклад, мармурова статуя – це єдність матерії (мармуру) і форми (статуї). Тому матерія – лише можливе буття речей, форма ж надає речам їх дійсне буття.

Арістотель вважав, що душа, яка має цілеспрямованість, є джерелом і способом регуляції організму, його поведінки. Вона не може існувати без тіла, але сама вона безтілесна, надає сенс і мету життю. Душа має частини: пам’ять, емоції, перехід від відчуттів до загального сприйняття. Смерть тіла звільняє душу для її вічного життя, тобто вона вічна і безсмертна.