Малюк Цахес» Е.Т.А.Гофмана. Головна ідея і художнє втілення

Казка Гофмана «Малюк Цахес» - надзвичайно яскравий сатиричний твір, в якому автор розвиває відомий фольклорний мотив про чудодійне волосся.
Ідея казки в тому, аби довести людині, що тільки вона сама господар свого життя. Хто б не дав щось людині в дар, тільки вона може творити своє життя.
Тільки те, що людина заробила ціною власних зусиль, має справжню цінність. Можна навіть якийсь час дурити всіх навкруги своєю значимістю, та собі не збрешеш. Та й неможливо брехати все життя. Тільки сама людина має створити себе, стати особистістю. Твір вчить вірити в добро, в казку, сприймати фантастичне як частину реальності, вірити в незвичайне, бо воно робить наше життя яскравим і різноманітним.
Головна думка казки втілена у феномені Цахеса. Суть його в тім, що деякі люди можуть привласнювати чужу працю, таланти, заслуги та ще й здаватися не тими, ким вони є насправді. Три золоті волосинки, власником яких став Цахес, - це символічний образ золота, грошей і їхньої влади над людьми і суспільством. Звідки ж беруться цахеси, що їх породжує і підтримує, чи мають вони майбутнє? У «Малюку Цахесі» присутні декілька припущень про джерела виникнення цинноберів. Це - влада грошей, людське божевілля, різні прояви чарівних сил. Автор також зображує засліплене суспільство, що втратило ціннісні орієнтири та й у якомусь самозабутті творить собі кумира.

15. Образ Квазімодо.
В Квазімодо втілюється демократична ідея Гюго: потворний ззовні, знедолений по соціальному статусу, дзвонар виявляється найбільш високоморальним з поміж усіх героїв. Він повний істинного гуманізму, моральної сили. Кохання робить з ним майже казкові метаморфози. Він змінює свій гнів до світу на милість, але в той же час становиться одержимим і залежним від свого кохання.
Квазімодо - художнє втілення теорії романтичного гротеску, яку виклав Гюго у передмові до свого «Кромвеля». Це один з характерних для письменника образів, що уособлює тему знедоленості, «винних без провини». Гротеск для Гюго - «міра для порівняння», засіб контрасту внутрішнього і зовнішнього.
Концентрація протилежних рис, загострення пристрастей створюють могутній живописний ефект і роблять твір Гюго одним із найяскравіших в історії світової літератури.
Гротесковий Квазімодо, потворний, розумово неповноцінний, неймовірно сильний фізично, усе життя знав тільки образи та жорстокість. І він відповідав жорстокістю на жорстокість.

16. Своєрідність розвитку романтизму у слов’янських країнах.
Східна Європа
Російська література продовжує розвиватись у загальноєвропейському культурному контексті. У цей період творять Пушкін, Грибоєдов, Лермонтов, Тютчев. До української та російської літератури відносять творчість російськомовного українця Миколи Гоголя. Починає активно розвиватись література літературною українською мовою (Котляревський, Квітка-Основ’яненко), у її центрі знаходиться творчість раннього Тараса Шевченка. Формуються національні літератури й інших народів, що входили до Російської Імперії (білоруська). Всюди йде освоєння народних традицій, збирання фольклору, проводиться робота з вдосконалення літературних мов. Публікуються перші збірки народних пісень, переклади з російської та західноєвропейських літератур, виникає преса і театр на національних мовах. Для цих літератур характерне переплетіння просвітницьких та романтичних тенденцій.
Центральна та Південно-Східна Європа
В країнах регіону формування сучасних націй та культур відбувались в умовах іноземного поневолення. Розвиваються визвольні рухи, з якими пов’язане становлення національної і художньої свідомості народів регіону. При цьому для польської, угорської (меншою мірою хорватської) літератур характерний більш рівномірний розвиток з достатньо чітко виявленими стадіями Просвітництва та романтизму. Для інших народів, що пережили у попередні століття більшу затримку у розвитку культури та послаблення культурних традицій через іноземне панування, типовий процес "національного відродження", коли в літературі поєднуються риси ранніх та пізніх етапів, коли сплітаються давньописемні, фольклорні традиції та явища просвітницького і романтичного порядку. Національне відродження всюди супроводжується інтенсивним розробленням літературної мови, відновлення традицій вітчизняної історії, вивченням народної творчості.
Серед значних письменників регіону: Адам Міцкевич, Юліуш Словацький.

17. В.Вордсворт як реформатор англійської поезії.
Вільям Вордсворт належить до так званої старшої генерації англійських романтичних поетів. Анонімні "Ліричні балади", що об'єднували під однією обкладинкою вірші Вордсворта і Колріджа, були практичним втіленням їх теорії поезії, або навпаки — їх поезія давала матеріал для теоретичних узагальнень. Автори "Ліричних балад" у цьому "маніфесті англійського романтизму" "маніфестували" нові теми і образи, нову проблематику, нове середовище, нові художні і ритмічні можливості англійського віршу, оновлену лексику. У деяких повних виданнях віршів Вордсворта додається до творів короткий чи довший авторський коментар, в якому вказано на реальну першооснову твору; коли і від кого автор почув ту чи іншу історію; де і коли відбулася та чи інша подія; що з побаченого викликало у поета сильне та яскраве чуттєве враження, певні художні асоціації чи філософські роздуми тощо. Головна мета цих коментарів — підтвердити невигаданість характеру, факту чи почуття, що стали поштовхом до написання поезії, реальність сюжету. Коментар може також зв'язувати зміст твору з якимись політичними, економічними чи суспільними подіями та процесами (наприклад, "Брати", "Майкл", "Старий кумберлендський жебрак" та ін.). До другого видання балад Вордсворт написав передмову, яка і справді була теоретичним маніфестом англійського романтизму. Головні думки передмови можна звести, звичайно, скорочуючи і спрощуючи їх, до наступного: поет має зображувати просте щоденне життя, його буденні події і випадки, найзвичайніші речі, до яких ми звикли так, що майже їх не помічаємо. Поетичним все це стає завдяки уяві художника, що підносить буденне до істинно прекрасного й дозволяє йому розкрити свої художні потенції. Поет повинен викликати в читачеві глибокі й сильні почуття, зокрема милосердя, жалісливості до тих, хто страждає, чиє життя особливо важке та нещасливе. Важливо для митця зображати існування простих людей, тому що "побут найнеосвіченішого класу суспільства багатий на ті ж самі страждання і радощі, що й побут всіх інших класів. У них основні пристрасті серця знаходять кращий поживний грунт. У цих людей елементарні почуття виявляються з більшою простотою й примітивністю. У цій же передмові Вордсворт виклав і свої міркування щодо мови поезії. Він вважає за необхідне наблизити її до народної, живої мови. Демократизацій поетичного слова так само, як і звернення до постатей і почуттів простих людей, пов'язана для нього не в останню чергу з найсерйознішим зацікавленням фольклором. Саме у фольклорі для поета відкрився багатющий шар художніх образів, безпосередніх сильних і глибоких пристрастей, своєрідних поетичних структур, ритмів, способів римування і, звичайно ж, мовні скарби. У своєму прагненні наблизити мову поезії до народної, до звичайної розмовної автор "маніфесту романтизму" вдавався до крайнощів, проголошуючи щось на кшталт прозаізацїі поетичного слова.

18. Наукова література по творчості Гюго
1. Олена Марківна Евніна - російський літературознавець, історик французькоїлітератури епохи Відродження, XIX-XX вв.
Евнина Е. М. Виктор Гюго. — М.: Наука, 1976. — (Из истории мировой культуры)
2. Трескунов М. С. В. Гюго. — Л.: Просвещение, 1969. — (Б-ка словесника)
Трескунов М. С. Виктор Гюго: Очерк творчества. — Изд. 2-е, доп. — М.: Гослитиздат, 1961.
Трескунов М. С. Роман Виктора Гюго «Девяносто третий год». — М.: Худ. лит., 1981. — (Массовая ист.-лит. б-ка)

Також займались дослідженням творчості Метью Джозефсон, Джон Х'юстон, Жан-Франсуа Кан, Мартін Феллер,Андре Моруа.

19. Ієнський гурток романтиків і його роль у розвитку романтизму.
Ієнський гурток романтиків з 1795 до 1805 рр. У цей період була розроблена естетична теорія німецького романтизму і створені твори Ф.Шлегеля і Новаліса.Засновниками школи сієнського романтизму були брати Шлегелі - Фрідріх і Август Вільгельм. Їх будинок на межі 18-19 ст. став осередком молодих невизнаних талантів. До кола ієзуїтських романтиків входили: поет і прозак Новаліс, драматург Людвіг Тік, філософ Фітхе.
Німецькі романтики наділяли свого героя творчим талантом: поет, музикант, художник силою своєї фантазії перетворював світ, який лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва сієнських романтиків. Вони ідеалізували далеке минуле (Середньовіччя), яке намагалися співставити із сучасним суспільним розвитком.
Естетична система сієнських романтиків характеризувалася намаганням відійти від показу реальної конкретно-історичної дійсності і зверненням до внутрішнього світу людини.
Саме ієнські романтики першими зробили вагомий внесок у розробку теорії розману і зі своїх суб'єктивно-романтичних позицій передбачили його бурхливий розквіт у літературі ХІХ ст.

20. Швейцарський період творчості Д.Н.Г.Байрона.
Після розлучення Байрон вирішив поїхати за кордон, він продав свій маєток Ньюстед, і це дало Байрону можливість не перейматися постійним безгрошів'ям. Тепер він міг віддатися самоті, яку так жадав. За кордоном він оселився у віллі Діадаш, неподалік відЖеневи. Літо Байрон провів на віллі, зробивши дві невеликі екскурсії по Швейцарії: одну з Гобгаузом, іншу з поетом Шеллі. У третій пісні «Чайльд-Гарольда» (травень - червень 1816) він описує свою поїздку на поля Ватерлоо. Думка написати «Манфреда» відвідала його, коли, на зворотному шляху до Женеви, він побачив Юнгфрау.У швейцарський період творчості Байрон створює песимістичні вірші, виконані безвихідній туги: «Сон» (1816), «Пітьма» (1816), «Могила Черчилля»(1816), вірш «Прометей» (1816). У цих віршах знаходять вираз похмурі настрої поета, який у вигнанні.
Темі скорботного самотності бунтівної особистості присвячена філолофсько-символічна драма «Манфред» (1817). У творчості Байрона сильніше, ніж в інших романтиків висловився трагізм і драматизм епохи. Трагічна за змістом поема «Шільйонський в'язень» (1816)Вже після завершення поеми «Шільйонський в'язень» Байрон написав «Сонет до Шільону» (1816), у якому прославляв свободу.
У вірші «Прометей» (1816) Байрон намалював образ героя, титану, переслідуваного через те, що хоче полегшити людську життя в землі. Прометеївский дух боротьби відчутний й у «Пісні для луддитів» (1816), у якій Байрон відгукнувся про нові стихійні виступи англійських робочих. «Пісня для луддитів» написана на кшталт народних пісень, позичена з фольклору. Прометеївский початок відчувається й у герої «Монодії до страти Шеридана» (1816). Тут Байрон створює образ реальній особі, що зробила великий внесок у національну культуру. Діяльність Шеридана був великий громадський сенс. У його образі втілено ідеал художника – громадянина, котрий моральне вплив на общество.

21. Тема жіночої емансипації у творах Ж. Санд
ЖОРЖ САНД (1804—1876) — це великий світ прекрасних образів, духовних пошуків і відкриття істини. Її творчість — велике історико-літературне явище XIX ст., і проминути його в нашому курсі ми не мали права. Вона зазирнула у такі глибини людської душі, які ще не відкривалися нікому до того часу; саме з її ім'ям пов'язана постановка проблеми емансипації жінки у французькій літературі. На початку своєї творчості письменниця розробила новий жанр у французькій літературі XIX ст. — психологічний романтичний роман. Звернення до психологічного роману з мінімальною кількістю діючих осіб і зовнішніх подій випливало з уявлення письменниці про те, що людина потребувала не стільки свободи в соціальному суспільстві, скільки індивідуальної свободи її духовного життя. Тому творчість Жорж Сайд — це прагнення переосмислити літературну традицію, за якою жінка залежала від соціального середовища, була приречена на приниження. Письменниця зверталася до жінки як об'єкта насамперед психологічного зображення, відстежувала її настрої, хід думок, зміну почуттів. Своїм творчим пером вона боролася за звільнення жінки, за її право розпоряджатися власною долею, і називала себе «Спартаком серед рабинь».
В її романах створена ціла галерея образів передових жінок, які намагалися емансипуватися від гніву і приниження, в які вони були поставлені суспільством. У своїх творах Жорж Санд пропонувала ідею «вільної жінки», надавши їй можливість самій керувати своєю долею, мати рівноправні можливості з чоловіками у повсякденному житті і суспільній діяльності.
У багаточисельних романах Жорж Санд ідеї звільнення особистості (також емансипація жінки), демократизм поєднувалися з утопією. Героїням її літературних творів завжди щастило перемогти в занадто важких життєвих ситуаціях. В останній момент їм фортунило: наприклад, якщо жінці необхідно змінити коханця, її чоловік «випадково» помирав. У реальному житті, на превеликий жаль, Жорж Санд сама вживала необхідні заходи в аналогічній ситуації, не дуже, як бачимо, сподіваючись на допомогу згори.

22. Своєрідність світогляду у творчості Е.Т.А Гофмана.
Свій світогляд Гофман послідовно відтворює в довгій низці незрівнянних у своєму роді фантастичних повістей і казок, у яких він мистецьки поєднує все найпрекрасніше, що створили народи упродовж всіх століть, з особистим вимислом, то похмурим і хворобливим, то смутно зворушливим, але найчастіше граціозно веселим і пустотливо глузливим. Він уміє зацікавити і дорослого читача цією строкатою фантастикою, і робить це за допомогою поєднання природного з повсякденним і навіть вульгарним: у нього примари приймають шлункові краплі, феї пригощаються кавою, чаклунки торгують яблуками й пиріжками, герцоги та графи овочевого царства нарізаються зірочками і їх кладуть у суп і т.д. Надзвичайна проза німецького життя є сіреньким тлом, на якому яскраво виграють барви його фантастики. Як психолог Гофман обрав для себе галузь невизначених почуттів, неясних прагнень, незвичайних відчуттів, магнетичних впливів, усього страшного й болісно зворушливого; марення, галюцинація, безпричинний страх, утрата душевної рівноваги - улюблені мотиви його тонких психологічних етюдів. Як новеліст, історик і етнограф, він чудово відтворює епоху Реформації і XVII століття; італійські звичаї і природу описує так, начебто десятки років прожив в Італії. Але, вірний життю в подробицях, він завжди перетворює його на строкату казку. Інший темний бік поезії Гофмана - його прагнення сповнювати читача жахом, змушувати його вірити в існування якихось похмурих сил. Таким чином, крізь усю творчість Гофмана проходять два потоки фантастики. З одного боку, радісна, барвиста фантастика, що завжди давала насолоду дітям та дорослим, і могла надихнути таких композиторів, як Вагнер, Чайковський, Шуман ("Лускунчик", "Чуже дитя", "Королівська наречена"), на дивні їх творіння. З іншого боку,- фантастика кошмарів і страхіть, всіляких видів божевілля як художнього втілення "нічного боку" душі й суспільного життя людей, якими володіють темні, страшні сили ("Еліксир диявола", "Піщана людина", "Майорат").