Фази структурного розвитку підприємства

Перша стадія: проста структура. Перша стадія грунтується на тому, що підприємець засновує фірму для реалізації якійсь ідеї (товару або послуги). На цій стадії фірма має структуру, що дозволяє підприємцеві безпосередньо управляти діяльністю кожного службовця, приймати всі важливі рішення і знаходитися в курсі всіх подій в організації. Фірмі на першій стадії властива неформальна структура, планування звичайно носить короткостроковий і реактивний характер. Сильна сторона підприємства полягає в його гнучкості і динамічності, а його найбільше слабким місцем є те, що підприємець несе повну відповідальність, як за вибір стратегії, так і за реалізацію окремих оперативних завдань.

Друга стадія: функціональна структура. На другій стадії підприємець замінюється або доповнюється групою менеджерів, що мають функціональну спеціалізацію: НДІДКР, виробництво, маркетинг, фінанси, персонал. Перехід до цієї фази вимагає істотних змін стилю менеджменту на підприємстві, особливо якщо керівник є засновником фірми. Якщо цього не відбудеться, то залучення додаткових фахівців може не принести істотної користі підприємству. Сконцентрувавшись в одній привабливій галузі, підприємство, що знаходиться в другій фазі розвитку, може функціонувати дуже успішно. Однак при переході на виробництво нових видів продукції інших галузей переваги функціональної структури можуть бути втрачені.

Третя стадія: дивізіональна структура. Підприємство на третій стадії розвитку фокусує увагу на управлінні різними видами бізнесу. Такі підприємства зростають, диверсифікуючи випуск продукції і розширяючи географію своєї діяльності. Ці підприємства розвиваються в напрямку до філіальної структури з центральним штабом і децентралізованими оперативними підрозділами, причому кожний підрозділ, або одиниця бізнесу є функціонально організованою компанією в другій стадії розвитку.

43.Злиття підприємств

Злиття і поглинання — термін, який використовується в Україні для позначення правочинів, в результаті яких:

· існуючий власник контрольного пакету акцій публічного або приватного акціонерного товариства відчужує на погоджених умовах належний йому контрольний пакет іншій особі (приватному покупцю) або

· відбувається скупівля особою (ініціатором поглинання) у міноритарних акціонерів публічного або приватного акціонерного товариства належних ним акцій з метою концентрації ініціатором поглинання контролю над товариством, або

· відбувається об'єднання активів декількох компаній з метою створення нової компанії.

До правочинів з акціями застосовуються спеціальні регуляторні вимоги, визначені Законом «Про акціонерні товариства»^[1], зокрема:

1) вимога до приватного покупця або ініціатора поглинання про публічне оголошення про їх намір придбати акції акціонерного товариства з метою концентрації контролю над товариством,

2) вимога про обов'язковий викуп приватним покупцем акцій міноритарних акціонерів товариства якщо в результаті приватної угоди відбувається перехід права власності на контрольний пакет акцій товариства від існуючого мажоритарного акціонера до приватного покупця, і

3) вимога про обов'язковий викуп ініціатором поглинання акцій міноритарних акціонерів у разі концентрації ним - під час скупівлі акцій у дрібних акціонерів - контрольного пакету акцій товариства

Розрізняють горизонтальне злиття (приєднання, поглинання) та вертикальне.

Горизонтальне злиття — це об'єднання двох фірм, які виробляють однаковий тип товару чи надають однакові послуги.

Вертикальне злиття — це злиття в єдину фірму двох або декілька фірм, що здійснюють різні стадії виробництва продукту, це може бути злиття підприємства з його постачальником сировини чи споживачем продукції.

44.Проблеми функціонування підприємств на сучасному етапі

Сучасна економіка України характеризується дуже швидкими темами змін. Не всі ці зміни здійснюють сприятливий влив на країну, на її виробників та споживачів. Саме тому, аналіз стану галузей промисловості країни є необхідною умовою руху вперед, руху у напрямі високорозвиненого суспільства.

На сьогоднішній день тема, яка торкається проблем функціонування підприємств України, є актуальною, оскільки економічна криза торкнулася всієї української промисловості, не залишивши осторонь виробників склотари.

Підприємства галузі розміщені по всій території України. Проте найбільш потужні підприємства знаходяться в Рівненській, Київській та Дніпропетровській областях. Їх сумарна частка в загальних об’ємах виробництва в 2009 році склала 83% від загальної кількості вироблених пляшок. До найпотужніших підприємств відносяться: ВАТ «Ветропак Гостомельський склозавод», ТОВ «Вільногірське скло», ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря», ВАТ «Рокитнівський склозавод» та ЗАТ «Костопільський завод скловиробів». У своїй більшості, дані підприємства випускають склотару для лікеро-горілчаних підприємств, підприємств молочної промисловості, а також для медичних установ та підприємств із випуску парфумів.

За даними Державного комітету статистики України, на підприємствах з випуску скла та скловиробів виробництво продукції за період січень–вересень 2009р. скоротилося на 25% в порівнянні з аналогічним періодом 2008 року (з 2888 млн. шт. до 2186 млн. шт.). Ця негативна тенденція зумовлена перш за все нестабільністю зовнішнього середовища, яку особливо гостро відчувають на собі підприємства протягом цього року.

Із загальної кількості виробленої склозаводами продукції близько 75% (1624 млн.шт) – це ємності із скла для напоїв (вина, горілки, пива, шампанського тощо). А як відомо, у 2009 році Верховна Рада України підняла акцизи на виробництво алкогольної продукції, що безумовно, сприяло підвищенню її ціни і зменшенню попиту на неї (оскільки реальні доходи населення за період з січня по вересень 2009 року зменшилися на 6,1% в порівнянні з аналогічним періодом у 2008 році). Виходячи з цього, українські виробники склотари зустрілися з проблемою зниження попиту і на їх продукцію, тому що їх товари (пляшки) є товарами-компліментами для алкогольних напоїв.

Не менш важливою проблемою, з якої зіштовхуються українські склозаводи, є проблема підвищення собівартості власної продукції, як реакція на підвищення цін на необхідну сировину, а також на паливно-енергетичні матеріали, якi використовуються при виробництвi продукцiї (ціна на електроенергію протягом 9 місяців виросла до 41-42 копійок за кВт/годину, в порівнянні з 34 копійками у січні 2009 року).

Крім того, підприємства, що займаються склотарним виробництвом, відчувають вплив ризиків постійного пiдвищення якостi технологiй та темпiв виробництва продукцiї конкурентами, екологічного ризику, ризику перевищення кошторису витрат, ризикiв пов’язаних зi зміною державних правил в системi оподаткування.

Не останній вплив на діяльність лідерів у скляній галузі має наявність джерел фiнансування та вартостi кредитiв. А, як відомо, в нашій економіці з цим є досить великі проблеми, які особливо гостро постали в період фінансової кризи. Вартість кредитів до середини 2008 року і так була високою, але з «приходом» кризи кредити взагалі перестали видавати, а якщо банківські установи й робили це, то відсотки за користування грошима були просто вражаючими; їх сплачувати не під силу навіть найпотужнішим підприємствам. На час кризи приватні інвестори «пішли у тінь», перестали вкладати кошти в українські підприємства.

Крім суто економічних причин погіршення становища виробників склотари, можна також виділити політичні. Політична криза в Україні у 2009 році, який передував виборам президента, особливо гостро відчувалася, виступала стимулюючим та детермінуючим фактором в сучасному загальнокризовому становищі. Українські політики протягом складного 2009 року не намагалися врятувати промисловість, а навпаки пригнічували її ще більше.

Отже, рiст цiн на сировину, енергоносiї, залiзничнi тарифи, недосконалість державної економічної політики, нерозвиненість державних та ринкових інституцій – все це рiзко знижує прибутковiсть дiяльностi підприємств-виробників, погiршує їх фiнансовий стан, змушує вносити змiни у договiрнi умови як з постачальниками сировини, так i з споживачами продукцiї, пiдвищує економiчнi ризики дiяльностi. Крiм того, пiдвищення мiнiмальної заробiтної плати зобов’язує i склозаводи змiнювати свої тарифнi ставки i вiдряднi розцiнки, що також призводить до росту собiвартостi промислової продукцiї.

Як висновок можна сказати, що на кінець 2009 року становище українських скловиробників було невтішним, вимагало активних, конструктивних дій як з боку державних лідерів, так і збоку топ-менеджменту даних підприємств. Для зміни цього становища необхідно здійснити покращення регуляторного середовища як в цілому в країні, так і для окремих підприємств скляної галузі.