Наслідки 5 страница

56. Економічний розвиток провідних країн світу у міжвоєнний період

Міжвоєнне двадцятиріччя (1919—1939 рр.) можна назвати найбільш нестабільним періодом світової історії як з точки зору економічного, так і соціально-політичного становища. Умовно цей період можна поділити на етапи: 1919—1921 рр. — повоєнний кризовий стан; 1922—1928 рр. — відносно стабільний економічний розвиток; 1929—1933 рр. — світова економічна криза; 1934—1939 рр. — етап поступової ліквідації наслідків економічної кризи та передвоєнної економічної кон’юнктури. Перший етап визначається вкрай нестабільними показниками економічного стану країн, які ще погіршилися навесні 1920 р., внаслідок повоєнної кризи, що тривала аж до 1922 р. Вона охопила всі країни, а особливо Великобританію, США та Японію. Причина кризи полягала в економіці кінця XIX — початку XX ст. та тривалої війни, в яку було втягнуто більшість країн світу. Не менш складним та нестабільним був цей період соціально-політичної. Жовтнева революція в Росії вчинила вплив на політичну ситуацію в країнах пд-сх Європи та у Фінляндії, країнах Азії; революційна ситуація в Німеччині поглиблювала економічні проблеми. Версальсько-Вашингтонська система.. яка надзвичайно вразливо відбилися на економіці останньої.В той же час певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).Надзвичайно важка ситуація в економіці Німеччини, зниження обсягів промислового виробництва у повоєнні роки, демілітаризація, зростаюче безробіття супроводжувалися зростаючими інфляційними явищами. Дійшло до того, що заробітна плата виплачувалася двічі на день: удень і ввечері, щоб люди могли якось використати зароблені гроші та встигнути хоч що-небудь купити до нового підвищення цін.грошова реформа (1923 р.), в основу якої було покладено ідею припинення інфляції та стабілізації валюти. найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса та планом Юнга Другий етап характеризується досить стійкими темпами економічного розвитку в провідних країнах світу, що дозволило їм не лише «вилікувати» воєнні рани, але й зробити значний крок на шляху структурної модернізації виробництва. При цьому найбільш високі показники економічного зростання притаманні США, в історію економіки країни цей період входить під назвою «проспериті», тобто період процвітання. І хоча США, як і всі країни, що воювали в Першій світовій війні, переживали повоєнну кризу але вже у 1923 р. індекс промислового виробництва у Сполучених Штатах на 42% перевищував довоєнний рівень. Особливих успіхів досягли такі галузі промисловості, як автомобілебудування, авіаційна, хімічна, гумова, виробництва штучного шовку та радіоапаратури. Також значними, хоча і менш вражаючими були досягнення інших країн — Англії, Франції, Італії, Японії та ін.

Більшість економістів вважали, що настала епоха «вічного» процвітання, але поряд з процвітанням та прискореним розвитком нових галузей, у деяких старих — вугільній, текстильній, суднобудівній, сільському господарстві — спостерігався справжній застій. Не зверталася також увага на відносну вузькість внутрішнього ринку та недостатню інвестиційну активність населення,.Світова економічна криза 1929—1933 рр., відома в історії як «велика депресія», охопила майже всі країни світу та відкинула їх економіку на декілька десятиріч назад, вплив її на окремі країни був різним. Найбільше постраждали Сполучені Штати, але й в інших країнах вона носила надзвичайно жорстокий та нищівний характер.Суперечки про те, що стало причиною кризи, в економічній літературі ведуться й досі.. промислове виробництво в США скоротилося порівняно виробництво сталі впало, автомобілів —криза боляче вдарила й по аграрному сектору.Збанкрутіли десятки тисяч промислових підприємств, Різко впала заробітна плата.Ефект перевиробництва викликав дефляцію, тобто зниження цін. Особливо сильно зачепила продукцію аграрного сектору. Виробники, неспроможні збути свою продукцію хоч за відносно прийнятними цінами, почали знищувати її (молоко виливали в море, зерно спалювали в топках, картоплю заливали гасом тощо).Але найстрашнішим наслідком кризи стало все зростаюче безробіття: Не менш складно криза проходила в Німеччині, Залишилась без роботи майже половина всіх найманих робітників, майже вдвічі скоротилося ремісниче виробництво та дрібна торгівля. Світовий характер к погіршило становище в країні.В Англії та Франції криза розпочалася дещо пізніше, та й рівень падіння обсягів виробництва не був таким сильним: Криза охопила всі сфери господарства: світова торгівля впала; надзвичайно сильно постраждав аграрний сектор економіки,. Величезного розмаху набуло безробіття. Відбувалося масове розорення фермерів.

54. Реформи адміністрації Ф.Д.Рузвельта («новий курс»), їх підсумки та значення

З початком 30-х років головним напрямком економічної політики стає посилення державного втручання в економічне життя в поєднанні з посиленням регулювання соціальних відносин. Проте в різних країнах державне регулювання визначалося особливостями економічного розвитку, рівнем та специфікою соціально-економічних та політичних відносин. При цьому можна виділити два основних варіанти цього процесу, свій найбільш яскравий вираз вони знайшли в антикризовій політиці «Нового курсу» президента Ф. Д. Рузвельта в США та в системі заходів, спрямованих на оздоровлення економіки у фашистській Німеччині.Першою акцією нової адміністрації, було проголошення надзвичайного стану та закриття всіх банків на «банківські канікули», був прийнятий Надзвичайний закон про банки. В червні було прийнято закон про розподіл банків на інвестиційні та депозитні та створено федеральну корпорацію, А ще в квітні було прийнято закон про припинення вивозу за кордон золота та обов’язковий продаж громадянами золота державі, причому за цінами, вищими за ринкові,. Таким чином дефляцію було припинено.Серед законів, прийнятих у перший період президентства Ф. Д. Рузвельта, найважливішими слід вважати Закон про відбудову національної промисловості (НІРА) та Закон про регулювання сільського господарства Відповідно до закону підприємці повинні були об’єднуватися в союзи, які передбачали обмеження тривалості робочого дня (не більше 8 годин), встановлювали мінімальний рівень заробітної плати (не менше 12 доларів на тиждень), розподіляли ринки збуту. Треба зазначити, що вже в перші місяці президентства Ф. Д. Рузвельтом були зроблені й інші кроки, спрямовані на збільшення обсягу громадських робіт. За пропозицією президента створюється Громадянський корпус збереження ресурсів, головним завданням якого було створення таборів для молоді віком від 18 до 25 років, в яких молодь працювала на очищенні лісів, меліорації, створенні лісонасаджень, ремонті шляхів тощо; вони забезпечувались безкоштовним харчуванням, житлом, уніформою та отримували 1 долар на день. Закон про соціальне страхування, за яким запроваджуються обов’язкові пенсії по старості (з 65 років) та обов’язкова допомога по безробіттю (в середньому 11 доларів на тиждень). Страхові фонди формувалися за рахунок відрахувань з прибутку підприємств та заробітної плати працюючих.Закон про регулювання сільського господарства був спрямований на припинення подальшої аграрної кризи. З метою підтримки цін на сільськогосподарську продукцію передбачалося скорочення посівних площ та поголів’я худоби.Опозиція «Новому курсу» посилилася з послабленням економічної кризи.Як наслідок, економіка США вийшла з кризи. І хоча результати відчувалися не моментально, а лише через досить тривалий час, вони виявилися достатньо ефективними, і не лише в США, але й в інших країнах, які застосували методи, близькі до заходів «Нового курсу» (в Англії, Франції та ін.).

29. Висвітлення особливостей розвитку ринкових відносин у Франції у теоріях Ж.Б.Сея, Ф.Бастіа.

Жан-Батіст Сей (1767 – 1832)

«Трактат політичної економії» (1803), «Повний курс практичної політичної економії» (1828 – 1829).

Теорія вартості. Сей під вартістю розуміє корисність, і хоча й зазначає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є дослідження законів, які регулюють розподіл вартості, однак відмов­ляється від трудової теорії вартості.

Теорія трьох факторів. Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва.

Фредерік Бастіа (1801 – 1850)

Теорія послуг. Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний "арактер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.

Теорія розподілу. Гар­монічне поєднання послуг капіталіста — власника засобів виробни­цтва, які він надає в користування, відмовляючи самому собі в при­дбанні відповідної суми послуг, землевласника, земля якого використовується, та робітника, який докладає зусиль до засобів ви­робництва, створює можливість їхньої участі в обміні послугами.

Теорія заробітної плати. Бастіа безпосередньо випливає з його закону перерозподілу суспільного продукту.

Проблема земельної ренти. В аналізі ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилася йому для вирішення проблеми супе­речностей між земельними власниками, капіталістами-орендарями та найманими робітниками.

53. Господарство провідних країн світу на початку ХХ ст. і у період Першої світової війни.

Особливості історичного розвитку Німеччини, які поставили її наприкінці XIX — початку XX ст. в умови боротьби з Англією за лідерство в Європі та світі, були причиною Першої світової війни, в якій Німеччина зазнала поразки. За роки війни Німеччина втратила загиблими 1,8 млн чол., 1,5 млн — пораненими, 900 тис. загинуло в результаті епідемій та голоду. В країні панував економічний хаос, матеріальні ресурси були майже вичерпані, різко впала продуктивність праці. Була підірвана й фінансова система. Дещо кращим було становище країн-переможниць, проте втрати кожної з них у війні були також надзвичайно великими. Так, війна досить болюче вдарила по економіці Англії, яка в роки війни втратила близько 750 тис. чол. вбитими та 1,7 млн чол. пораненими, а також близько третини національного багатства. Була знищена більша частина військового флоту та торговельного, випуск промислової продукції впав на 20%. Різко погіршився стан зовнішньої торгівлі, надзвичайно зріс дефіцит торговельного балансу. Загальні видатки на війну склали більше 10 млрд фунтів стерлінгів, податки за роки війни зросли в 6 разів. Внутрішній борг Англії зріс більше ніж у 10 разів, а зовнішній — майже в 1,4 раза, з яких більше 70% припадало на США. Таким чином, Англія з кредитора перетворилася на боржника американських банків і за втратою промислової монополії починає втрачати й свою фінансову перевагу, поступаючись США.Досить істотно впливає на економіку Англії і випадіння Росії з системи капіталізму, адже це позбавило Англію одного з найбільших зовнішніх ринків, а також місткого ринку капіталів.Надзвичайно сильно постраждала від війни Франція. Вона втратила загиблими 1,3 млн чол., 750 тис. чол. залишилися інвалідами. На території Франції протягом війни велися бойові дії, десять департаментів, найбільш промислово розвинутих, були спустошені війною. З ладу виведено 6 тис. км залізничних та 52 тис. шосейних шляхів, зруйновано 550 тис. житлових будинків та близько 23 тис. фабрик, заводів і шахт, загинула половина торговельного флоту. Загальні збитки оцінювалися в 134 млрд зол. франків. Фінанси Франції були підірвані, з країни-кредитора вона перетворилася на країну-боржника, державний борг Франції у 1920 р. складав 300 млрд франків.Що ж до США, то Перша світова війна стимулювала їх економічний розвиток. Воєнні дії не велися на їх території, США вступили у війну лише в квітні 1917 р., а тому людські втрати не перевищували 50 тис. убитими та 230 тис. пораненими.Сполучені Штати Америки виступили головним постачальником воєнних матеріалів, продовольства та сировини для воюючих держав, вартість американського експорту за роки війни збільшилася більше ніж втричі. Змінюється й фінансовий статус США: вони перетворюються на основного кредитора європейських держав, а Нью-Йорк стає світовим фінансовим центром. Війна дозволила США захопити основні світові ринки збуту та джерела сировини. Таким чином, найважливішим підсумком розвитку США в 1914—1919 рр. було подальше збільшення їх економічної потужності, посилення їх позицій у світовій економіці, закріплення за ними становища наймогутнішої держави світу.

28. Економічна теорія Т.Р.Мальтуса, Н.Сеніора, Д.Мілля та Дж.Мілля.

Томас Мальтус (1766 – 1834). Головна праця – «Дослідження про закон народонаселення» (1798)

Основні ідеї: трактував бідність як природне явище, зумовлене дією закону народонаселення. Стверджував, що бідність є наслідком «легковажності і неосвіченості». Вбачав роль держави у здійсненні різного роду превентивних заходів з метою встанови такого співвідношення між населенням і засобами його існування. Ідея, «природної рівноваги» затримання зростання населення. Розрізняв номінальну (грошову) та реальну (залежну від ціни засобів існування робітників) заробітну плату.

Джон Стюарт Мілль (1806 – 1873). «Нариси про деякі нерозв’язані питання політичної економії» (1844), «Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування у соціальній філософії» (1848).

Теорія вартості. Проблему вартості він розглядає у зв'язку з проблемами обміну товарів. На його думку, значно важливіше значення має співвідношення факторів виробництва, тобто праці, природних ресурсів та капіталу.

Заробітна плата у Мілля не має однозначного визначення. Він характеризує її або як частину капіталу, котру витрачають безпосередньо на купівлю робочої сили, або як плату за працю.

30. Роль ліберальної економічної теорії Г.Ч.Кері у становленні капіталістичних відносин.

Генрі Чарльз Кері (1793—1879) «Нариси про норму заробітної плати» (1835), «Принципи політичної економії» (1837—1840), «Минуле сучасне й майбутнє» (1843), «Гармонія інтересів» (1850), «Основи соціальної науки» (1858—1859), «Принципи соціальної науки» (1865).

Однією з основних проблем у працях Кері є проблема вартості в досить своєрідному трактуванні. Кері пише про ідею вартості, що існує в людському розумі як оцінка опору, котрий потрібно подолати, щоб мати бажану річ. Він визнає також ідею корисності, але тільки як корисну властивість, міру «людської влади над природою». Вартість речей є мірою влади природи над людиною.

42. Французька школа неокласичної політичної економії. Л.Вальрас. В.Парето.

Леон Вальрас (1834 — 1916)

Головним у творчості Вальраса було опрацювання Teopiї макроекономічної рівноваги. Рівновагу Вальрас характеризував як «стан, за якого ефективний попит i пропозищя виробничих послуг є рівними, icнyє постійна стійка ціна на ринку продуків i, нарешті, прода­жна ціна продуктів дорівнює витратам, втіленим у виробничих послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, третя — до рівноваги виробництва». Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаємозв'язаних систем рівнянь.

Вільфредо Парето (1848—1923)

Голо­вна ідея, яку він пропагував, полягала у створенні економічної теоpiї, «очищеної» від понять цінності й корисності. На його думку, політична економія має вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їхньогo задоволення.

38. Основна характеристика та постулати маржиналізму.

Методологічні принципи маржиналізму:

1.Ідеологічна нейтральність аналізу.

2.Суб’єктивно-ідеалістичний підхід – погляд на систему вільного підприємництва з боку ізольованого суб’єкта (тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупності атомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб’єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідків взаємодій індивідуальних рішень, основаному на вільному виборі суб’єктів).

3.Позаістричний підхід – предмет дослідження однаковий і вічний для будь-яких суспільств (раціональний розподіл обмежених ресурсів)

4.Примат обміну та споживання над виробництвом – корисність блага може оцінити лише споживач.

5.Рівноважний підхід.

6.Економічна раціональність (означає максимізацію суб’єктами господарювання своїх цільових функцій: корисності для споживачів і прибутку для виробників)

7.Статистичний аналіз. 8.Граничний аналіз.

9.Математичний (тобто, широке використання математичних методів, зокрема, диференціального численя). Маржиналісти відкрили шлях активного впровадження математики в економічні дослідження.

У першій половині 19ст.деякі економісти розпочинали спроби аналізувати економічні процеси за допомогою граничних величин. Засновниками маржиналізму були: Герман Госсен і Йоган фон Тюнен, француз – Антуан Огюстен Курно та англієць Стенлі Джевонс.

73. Неоінституціоналізм та його особливості.

З 50-60-х років ХХст. у межах неокласичної теорії формується новий науковий напрям, який отримав назву сучасний інституціоналізм або назву неоінституціоналізм. Його головною характерною рисою є дослідження явищ і процесів на межі економіки та інших наук на зразок політології, філософії, етики, психології, соціології тощо.

Неоінституціоналізм – напрям економічної теорії, що вивчає місце та роль НТР, інформації, влади, політики тощо в економічному житті суспільства.

Ключові теорії неоінституціоналізму:

-теорія прав власності і трансакційних витрат

-теорія суспільного вибору

-нова економічна історія.

Представники неоінституціоналізму: Рональд Коуз, Дуглас Норд, Олівер Вільямсом – лауреати Нобелівської премії.

63. Реалізація політики голлізму у Франції.

9 вересня 1944р.генерал Шарль де Голль сформував новий коалістичний Тимчасовий уряд, до якого увійшли учасники руху Опору. Уся повнота влади сконцентрувалася в руках голови Тимчасового уряду – де Голля.

13 листопада 1945р. де Голля знову обрали головою Тимчасового уряду. У грудні уряд представив на обговорення бюджет на 1946р. Дії тимчасового уряду де Голля 1944 – 1945 рр.допомогали відновленню французької держави в нових історичних умовах.

21 грудня 1958р. шарля де Голля було обрано президентом Французької республіки.

Внутрішня економічна політика полягала у:

-1960р. Шарль де Голь визнав незалежним 14 фвриканських колоній.

-1962р. Франція визнала незалежність Алжиру

-втручання уряду в економічну та соціальну сферу діяльності

-швидкими темпами розвив.нові галузі, пов’язані з науково-технічним прогресом, атомна та ракетана, виробництво ЕОМ, радіоелектроніка.

-реконструкція металообробної, хімічної, авіаційної промисловості

-збільшення виробництва товарів масового вжитку

-стабілізація фінансової системи

-девальвація франка

зовнішня політика полягала у:

-зближенні з СРСР для протистояння США

-1966р. президент заявив про вихід Франції з Нато

-велику увагу приділяв модернізації військових сил та їх оснащення сучасною зброєю

-виступав проти ЄЕС в національну організацію та наголошував на створенні „Європи вітчизн”

64.Вплив міжнародно-інтеграційних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи та США у 50-70-ті роки ХХст. та його відображення у дослідженнях ДЖ.Вайнера, Дж.Міда, Р.Ліпсі. Економічна інтеграція – це процес зближення і об’єднання економік кількох країн. Міжнародна економічна інтеграція – це процес господарсько-політичного об’єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв’язків і поділу праці між національними господарствами. Найбільшої зрілості інтеграція досягла в Європейському регіоні. Для цього в Європі були умови, сформовані в ході історичного минулого континенту. До них слід віднести, в першу чергу, високий рівень ринкових відносин, які базуються на розвинутій економіко-матеріальній базі. Крім того, Європейський регіон багато століть був ареною територіальних поділів і перерозподілів, які об'єктивно привели народи цього континенту до висновку, що об'єднавчим процесам в Європі немає альтернативи. З іншого боку, існування імперій, яких було в історичному минулому чимало, крім негативних моментів, сформувало організаційне середовище для взаємопроникнення культур у найбільш широкому розумінні цього явища. Стимулюючими факторами для об'єднання Європи були Друга світова війна і післявоєнний період. Крім усього іншого, спрацював і суб'єктивний фактор. Важливе значення у справі становлення європейської інтеграції має Маастрихтський договір про Європейський Союз, підписаний у грудні 1991 року. Згідно договору засновуються:
- єдине європейське громадянство ЄС;
- політичний союз - загальна зовнішня і внутрішня політика;
- економічний і валютний союз (ЕВС). Важливим моментом Маастрихтського договору є положення про те, що рівень бюджетного дефіциту не повинен перевищувати 2 %. Що стосується останньої позиції, то в цьому питанні ЄС вийшов, образно кажучи, на фінішну пряму. Зокрема, введена єдина валюта; здійснюється її поетапне запровадження у всіх країнах-членах ЄС; створено Центральний Європейський банк; запроваджується Європейська система центральних банків.

План Маршалла та його внесок у відродження післявоєнного господарства країн Західної Європи.

Закінчення Другої світової війни несло мало позитивного економіці США. Скорочення військових замовлень загрожувало падінням виробництва, зростанням безробіття. Гостро постали проблеми конверсії - переведення економіки на мирний лад.

Ці проблеми можна було вирішити за рахунок зовнішнього ринку, де у США не залишилось конкурентів. Але це було неможливо через розорення Європи та Азії тривалою війною. Логіка підказувала, що потрібно надати цим країнам кредити, економічну допомогу, здійснити інвестиції в їх економік)', при тім, що ринок капіталів в самих США був перенасиченим. Однак ні приватний капітал, ні уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільними політичними режимами.

5 червня 1947 р. державний секретар США Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали від війни. План повинен був вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбутись перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії, і в той же час забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, укріплення європейської демократії. До участі в плані були запрошені СРСР і країни Східної Європи. Країни, які приймають допомогу, повинні були надати відомості про стан своєї економіки, про втрати в роки війни, валютні резерви таплани використання допомоги. На основі цих даних конгрес США приймав рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет організації європейського економічного співробітництва на чолі з американським адміністратором.

Перша реакція Москви на план Маршалла не була однозначно негативною. Як згадував міністр закордонних справ СРСР В.Молотов, спочатку в МЗС СРСР хотіли запропонувати взяти участь у плані Маршалла всім соціалістичним країнам, але швидко збагнули, що це неправильно. "Якщо на Заході вважають помилкою нашу відмову, значить, ми зробили правильно".

Радянське керівництво стверджувало, що країни, які одержать допомогу, втратять свою економічну самостійність і що потрібно спиратись на власні сили у відбудові національних економік. Радянське керівництво, критикуючи план, не пропонувало нічого взамін, а, отже, зробило рішучий крок до розколу Європи і розгортання "холодної війни".

18 червня 1947 р. "Нью-Йорк тайме" писала: "Завдання полягало в тому, щоб відкрити перед Росією двері, в які - Вашингтон був впевнений - вона не зайде".

12-15 липня 1947 р. на Паризькій конференції шістнадцятьма державами (Англія, Франція, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Швейцарія, Швеція) було прийнято пропозицію США і утворено Організацію європейського економічного співробітництва.

2 квітня 1948 p. Конгрес США прийняв закон №472 про допомогу іноземним державам.

Американську допомогу прийняли 18 країн. Протягом 1948-1951 pp. вони отримали 12,5 млрд. доларів. Ці країни не втратили своєї незалежності і самостійності, а, навпаки, відновили свій економічний потенціал і навіть стали конкурентами США на світовому ринку. Надання допомоги не передбачало зміну політичного і соціального розвитку держави, наприклад Югославія йшла соціалістичним шляхом розвитку.

27 вересня 1950 р. президент США оголосив законопроект про додаткові і надзвичайні асигнування. У одному з пунктів зазначалось, що країни, які передають СРСР матеріали, що становлять загрозу для США, позбавляються допомоги. Ще в 1949 р. був створений координаційний комітет по контролю за експортом (КОКОМ) стратегічних матеріалів обладнання, технологій у соціалістичні країни. Він припинив свою діяльність лише 1 квітня 1994 р.

Таким чином, ставлення до плану Маршалла визначали союзників і противників СРСР та США.

87. Криза сталінської тоталітарної системи та спроби її реформування. Теоретичне обґрунтування реформ (1953-1964 років).

30-ті роки стали "голгофою" українського народу. В жорнах тоталітарно-репресивного режиму було знищено трудову і розумову еліту народу. Генофонд української нації отримав нищівного удару. Передумовою виникнення командно-адміністративної системи управління стала монополія більшовицької партії на владу. Знищення опозиції прискорило формування тоталітарного режиму. Відбулося повне зрощення партійної влади з владою державного апарату.В 1939 році Сталін зазначав: "Кадри партії — це командний склад партії, а оскільки наша партія стоїть при владі — вони є також командним складом керівних державних органів". Керівники партії одночасно займали керівні державні посади. В командно-адміністративній системі, що склалася, державні і господарські органи діяли під жорстким контролем партійних органів і в рамках централізованого управління відомчого апарату. Сформований привілейований прошарок бюрократії займав керівні місця в партійних, радянських, військових, господарських, репресивних органах. Боротьба в керівництві партії привела до зміцнення єдиновладдя. Режим особистої влади Генерального секретаря партії, який також прибрав функції глави держави, стає характерною ознакою радянської політико-державної системи майже до середини 50-х років. У 30-ті роки були знищені залишки державної самостійності України. Централізація влади, характерна для тоталітарного режиму, призвела до централізації і правової системи. Головною тенденцією розвитку права стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканським. Ця тенденція проявлялася в двох напрямках: поширенні прямої дії загальносоюзних нормативних актів і в рецепції відповідних загальносоюзних актів республіканським законодавством. Правовим вінцем тоталітарного режиму стали Конституція СРСР 1936 року і Конституція УРСР 1937 року. Для історії людської спільноти вони були взірцем політичного цинізму і юридичної догми. Не менш тяжким виявився даний період і у житті українського населення Східної Галичини, Волині, Закарпаття,

Буковини, Хотинщини і Ізмаїльщини. Розділене між трьома державами, відірване від основного масиву етнічної території, воно залишалося вірним історичним прагненням і традиціям українського народу в боротьбі за возз'єднання. Про споконвічне прагнення українського народу до національної державності оголосила на весь світ Карпатська Україна. Ставало все більш відчутним, що наступний історичний період покладе кінець одній з найбільших історичних несправедливостей по відношенню до українського народу і він навіки возз'єднається в єдиній державі.

60.Вплив інноваційно-технологічних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи та США у 50-70-ті роки ХХ ст. Концепції НТР.