Рух населення (відтво рення населення та міграції)

Відтворення населення — це процес постійного оновлення населення внаслідок зміни поколінь, тобто народжуваності і смертності. У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи та режими.

Рух населення характеризується особливостями зміни чисельності та складу населення країни. Наукою виділено чотири види руху населення:

— природний — це рух населення у процесі народжуваності та смертності;

— міграційний — просторове переміщення населення внаслідок політичних, економічних, релігійних та інших причин;

— соціальний — рух, викликаний зміною освітньої, професійної та національної структури населення;

— економічний — зміна трудової активності населення.

У сукупності рух населення визначає чисельність та якісні характеристики населення.

У природному русі населення виокремлюють традиційний та сучасний типи відтворення населення.

Традиційний тип характеризується високим рівнем народжуваності та смертністю внаслідок нерозвиненості медичних послуг, низького рівня життя та інших причин. Такий тип відтворення населення характерний для ранніх стадій розвитку людських відносин.

Сучасний тип характеризується, на відміну від традиційного, соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, збільшенням народжуваності та тривалості життя.

Є три режими відтворення населення:

— розширене характеризується переважанням народжуваності над

смертністю та, відповідно, природним приростом населення;

— просте передбачає стабільну кількість населення, тобто у країні спостерігається однаковий рівень народжуваності та смертності;

Термін "міграція" (від лат. migratio) означає переселення, пересування, переміщення (наприклад, населення, капіталу). Людей, що переселилися, або переселених, називають переселенцями, або мігрантами.

У широкому значенні термін "міграція " — це будь-яке, незалежно від мети, регулярності і тривалості, територіальне переміщення з одного населеного пункту в інший, яке може призвести до зміни постійного місця проживання.

Для оцінювання масштабів і характеру міграції робочої сили, її аналізу і прогнозування застосовуються прямі й непрямі методи, що включають ряд загальних і спеціальних показників, зокрема такі:

1. Коефіцієнт інтенсивності механічного руху — відношення чисельності мігрантів у конкретний період у певній адміністративно-територіальній місцевості до загальної чисельності населення цієї території (конкретного населеного пункту, регіону, країни) за той самий період.

2. Масштаби вибуття — число осіб, які вибули з певної територіально-адміністративної місцевості (держави, регіону) у певний період.

3. Коефіцієнт інтенсивності вибуття населення, що розраховується як відношення числа вибулих з певної територіально-адміністративної місцевості (держави, регіону) у певний період до середньорічної чисельності населення місцевості, з якої виїхали (вибули) мігранти.

4. Масштаби прибуття — число осіб, які прибули у певну територіально-адміністративну місцевість (країну, регіон) за певний період (місяць, квартал, рік).

5. Коефіцієнт інтенсивності прибуття населення, що розраховується як відношення числа прибулих на певну територіально-адміністративну місцевість (країну, регіон) до середньорічної чисельності населення певної країни (регіону), в яку прибули мігранти.

6. Сальдо міграції (чиста, або нетто-міграція) — різниця між числом прибуття і числом вибуття за певною територіально-адміністративною місцевістю (державою, регіоном) в аналізованому періоді.

7. Коефіцієнт чистої міграції (коефіцієнт сальдо міграції) — різниця між коефіцієнтами прибуття і вибуття.

8. Міграційний обмін (загальна, або валова, міграція) — сума числа прибулих і вибулих в адміністративно-територіальній місцевості (державі, регіоні) за певний період.

9. Коефіцієнт ефективності міграційних переміщень — відношення сальдо міграції до середньорічної чисельності населення конкретної території.

Залежно від характеру переміщення мігрантів розрізняють міграцію:

— періодичну, тобто переміщення мігрантів" викликані певними (визначеними) обставинами, що повторюються через певні проміжки часу, з подальшим поверненням до постійного місця проживання;

— сезонну — це переміщення населення залежно від пори року (в період певних сезонів) зі збереженням можливості повернення на місце постійного проживання, метою якого може бути туризм, лікування, сільськогосподарські роботи;

— епізодичну — випадкові переміщення населення, які є нерегулярними (ділові, туристичні та інші поїздки, службові відрядження), здійснюваними не обов'язково в одних і тих самих напрямах;

— маятникову — переміщення з одного населеного пункту в інший (розміщених, як правило, в межах однієї області, міста або прикордонних міст сусідніх областей) і назад до постійного місця проживання, наприклад, щоденні або щотижневі поїздки населення з місць проживання до місця роботи, служби або навчання (туди і назад).

Періодична, сезонна, епізодична і маятникова міграції є тимчасовими і поворотними.

За способом реалізації міграція підрозділяється на:

— організовані переселення, здійснювані за участі або за допомогою державних (еміграційні агентства і бюро по еміграції робочої сили) або суспільних органів (в основному по лінії молодіжних організацій) і підприємств різних форм власності (наприклад, вербування робочої сили на новобудови східних районів колишнього СРСР й освоєння цілинних земель, так звані сільськогосподарські переселення в

довоєнний (30-ті рр.) і післявоєнний час, а також примусове вивезення (депортація) з території якої-небудь держави;

— стихійні індивідуальні переїзди, здійснювані силами і засобами самих мігрантів.

Залежно від власного або чийогось бажання розрізняють міграцію:

— добровільну — переміщення, переселення за власним бажанням мігранта і членів його сім'ї (наприклад, у зв'язку зі шлюбом з іноземцем (іноземкою) і переїздом на батьківщину обранця (обраниці), з'їздом з батьками або батьків із дітьми, з поліпшенням соціально-побутових та інших умов);

— недобровільну (примусову, вимушену) — переміщення всупереч бажанню або проти такого (наприклад, депортація, державне відселення або переселення, пов'язане з будівництвом, організацією заповідної зони, військовими діями, екологічними катастрофами, стихійними бідами, надзвичайними подіями, політичними, міжнаціональними, етнічними конфліктами).

15. Поняття склад та рух трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина населення, яка має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи в економіці. До трудових ресурсів належать:

1) населення в працездатному віці: чоловіки 16—59 років і жінки 16—54 років, за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни І і II груп, та непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію за старістю на пільгових умовах (чоловіки 50—59 років, жінки 16—54 років);

2) населення, старше й молодше від працездатного віку, яке зайняте в економіці.

До населення в працездатному віці належать чоловіки у віці 16—59 років і жінки у віці 16—54 роки.

Працездатне населення — це сукупність людей переважно робочого віку, здатних за своїми психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі. У будь-якому суспільстві працездатне населення поділяють на дві групи: економічно активне та економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить їй прибуток.

До економічно неактивного населення відносять тих, хто протягом певного тривалого періоду не належить до зайнятих та безробітних. Це, зокрема, такі категорії населення:

учні та студенти;домогосподарки;отримувачі доходів (пенсіонери та ін.);інші (отримувачі державної або приватної допомоги, діти, які не відвідують школи, тощо).

Зайнятість — це діяльність громадян, спрямована на задоволення особистих і суспільних потреб.

Безробіття — економічна категорія, яка показує економічні відхилення з приводу вимушеної незайнятості працездатного населення.

До безробітних належать особи, старші визначеного віку (16 років і старші), які протягом звітного періоду:

а) не мали роботи (доходного заняття);

б) шукали роботу (звертались до служби зайнятості, до адміністрації підприємства; використовували особисті зв’язки і т. д.) або вживали заходи для організації особистої справи;

в) були готові до виконання роботи.