Сучасний стан зайнятості в Україні

Економічна криза, яка розпочалася наприкінці 2008 року, призвела до значного погіршення ситуації на вітчизняному ринку праці. Однією з найбільш серйозних проблем стало скорочення зайнятості та зростання безробіття населення.

Так, у 2009 р. кількість зайнятого населення віком 15-70 років зменшилось, порівняно з 2008 р. на 780 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн осіб. Рівень зайнятості в цілому по Україні знизився з 59,3% до 57,7%. Слід зазначити, що таке стрімке падіння зайнятості у 2009 р. відбувалось на тлі зростання ВВП, темпи якого досягли рекордних 17,1%, тоді як у 2008 році зайнятість навіть дещо збільшилась (з 58,7% до 59,3%), а рівень безробіття серед осіб віком 15-70 років у 2008 році залишився на рівні 2007 р. (6,4%). Це пояснюється суттєвою інерційністю вітчизняного ринку праці. Підприємства, що почали скорочувати виробництво ще у 2008 році, не поспішали офіційно звільняти своїх працівників, сподіваючись на покращення ситуації, або не бажаючи чи не маючи фінансової спроможності здійснювати виплати, у зв’язку з їх звільненням. Тому працівникам пропонувалися адміністративні неоплачувані відпустки або переведення на скорочений графік роботи. У результаті, кількість працівників, переведених з ініціативи адміністрації на скорочений графік роботи, збільшилась у 2,4 рази, працівників, що перебували в адміністративній відпустці – на 41,8%, що вчасно не одержали заробітну плату – у 3,1 рази, борг з виплати зарплати, за цей рік, зріс на 77,8%. На початку 2009 року відбувся сплеск офіційних звільнень працівників, що призвело до стрімкого зменшення зайнятості. Працівники, що не втратили роботу, в більшості випадків зіткнулися з підвищенням інтенсивності праці, а також зі скороченням розмірів заробітної плати та зростанням заборгованості з її виплати.

Зниження рівня зайнятості у 2009 р. відбувалось в усіх регіонах країни, але найбільше воно спостерігалось у Сумській (на 3,9 в.п.), Донецькій (на 3,4 в.п.), Закарпатській (на 3,0 в.п.) областях.

Найвищий рівень зайнятості у 2009 р. традиційно залишався у Києві (63,1%) та м. Севастополь (61,1%), а найнижчий – у Івано Франківській (51,9%) та Тернопільській (52,9%) областях України. Зменшення кількості зайнятих у 2009 р. найбільше стосувалось виробничих видів діяльності (-29,4%), будівництва (-16,4%), сільського господарства (-16,3%). Водночас у сфері транспорту і зв’язку, охороні здоров’я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств відбулось деяке збільшення обсягів зайнятості. При цьому, у 2009 р. питома вага найманих працівників зменшилась (з 82,0% у 2008 р. до 81,5% у 2009 р.), а частка самозайнятих навпаки зросла з 18,0% до 18,5%.

проблема працевлаштування громадян не зникає з порядку денного. При цьому йдеться не лише про задоволення звичайних потреб та інтересів громадян стосовно вибору ними видів, форм чи місця трудової діяльності, що їх здатна забезпечити сучасна розвинута країна (соціальні гарантії), а й про більш-менш прийнятні для окремого громадянина види праці (за перехідної, трансформаційної економіки – соціальна допомога). Нові тенденції суспільного розвитку в світі передбачають посилення уваги до людини, до захисту її прав на пристойні умови життєдіяльності, на гарантовану оплачувану зайнятість, на саморозвиток та реалізацію своїх матеріальних і духовних потреб. Глобалізація національних економік та зближення трудових норм, прав і гарантій у різних країнах визначають світові тенденції у сфері зайнятості та соціально – трудових відносин: 1) поширення неформальної економіки і, отже, дезінтеграції трудових відносин і погіршення умов праці; 2) впровадження інформатизованих і комунікаційних технологій, яке дає можливість все більшому числу людей виконувати роботу вдома; 3) застосування багатьма компаніями стратегії передачі частини своїх функцій іншим підрядчикам, яке здійснюється з метою зниження виробничих витрат і підсилює феномен «завуальованих трудових відносин», що означає повторне прийняття на роботу або звільнення працівника як «незалежних» субпідрядників, що не мають прав ні на які соціальні виплати і допомоги; 4) вплив науково – технічного прогресу на структурну перебудову економіки, який веде,

з одного боку, до значного піднесення продуктивності праці, з іншого, до скорочення робочих місць, передусім у промисловому секторі; 5) чітке розмежування підходів до регулювання соціально – трудових відносин у державному та приватному секторах економіки; 6) посилення ролі транснаціональних корпорацій у формуванні національних ринків праці, в утворенні нових сегментів робочої сили, у виникненні нових конкурентних стратегій на ринку праці; 7) розширення можливостей малих і середніх підприємств у створенні робочих місць у відповідь на потреби великих підприємств, а також на запити індивідуальних споживачів.