Педагогіка 3 страница

Досвід громадянського виховання школярів в навчальних закладах України (проекти, концепції, моделі). Регіональна модель громадянської освіти Полтавщини. Форми громадського виховання на уроках і в позашкільній роботі.

Досвід організації громадянського виховання в прогресивних країнах світу (Франція, Нідерланди, США). Завдання творчого перенесення окремих елементів зарубіжного досвіду на національний ґрунт української школи, збереження і розвиток власних надбань у громадянському вихованні учнів.

Сутність наукової концепції громадянського виховання. Шляхи її реалізації. Ідея національного відродження, об’єднання усіх етносів і регіонів України для створення громадянського суспільства.

Історико-теоретичні основи морального виховання ТА САМОВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ. Формування духовності та національної культури школярів.

Історико-педагогічні аспекти проблеми морального виховання школярів та молоді (Сократ, Аристотель, Марк-Тулій Цицерон, Марк-Фабій Квінтиліан, Я.А.Коменський, Жан-Жак Руссо,Й.Г.Песталоцці, Г.С.Сковорода, М.І.Пирогов, Т.Г.Шевченко, К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський).

Теоретичні основи морального виховання і самовиховання. Пріоритетні напрями удосконалення морального виховання в сучасному суспільстві.

Поняття „мораль”, „моральне виховання”, „моральна культура особистості”. Провідні завдання морального виховання у сучасній українській школі. Поведінка як сукупність учинків, які виявляють моральні якості людини. Взаємообумовленість моральної свідомості і моральної поведінки. Етапи формування моральної поведінки учня. Ідеал особистості; види і форми морального ідеалу. Історичний характер ідеалу.

Головні рівні становлення моральної свідомості дитини: доморальний; конвенціональна мораль; автономна мораль (Л. Виготський). Проблеми морального виховання юнаків і дівчат. Статеве виховання. Роль авторитету й позитивного прикладу вихователя.

Виховання засобами християнської моралі. Кращі традиції національного морального виховання. Духовно-моральне виховання молоді як провідне завдання національного відродження. Орієнтація на загальнолюдські норми християнської етики та історично-культурні надбання попередніх поколінь. Ключові поняття християнських морально-етичних цінностей: милосердя, людяність, доброта, чесність, щирість, порядність. Ідеал християнського виховання у теорії і досвіді християнської педагогіки. Засоби превентивної (запобіжної) системи, відомого педагога ХІХ ст. святим Іваном Боско. Виховання миролюбності, милосердя, доброчинність.

Виховання на засадах народознавчого підходу, народної педагогіки, української культури. Значення сприйняття кожною дитиною народних моральних і правових норм. Провідні принципи національного морального виховання. Принцип культуровідповідності і народності у вихованні. Українські народні традиції і звичаї: родинно-сімейні, загальнонаціональні та регіональні (за О.Вишневським, М. Стельмаховичем); їх значення у моральному вихованні особистості.

Естетичне виховання в історії вітчизняної педагогіки та сучасних навчальних закладах.

Теорія і практика естетичного виховання. Внесок Протагора, Платона, Аристотеля в теорію естетичного виховання та освіти. Засоби родинної педагогіки та етнопедагогіки у розвитку здібностей та художніх смаків дітей у часи дохристиянської Русі. Досвід естетичного виховання учнів братських шкіл України. Києво-Могилянська академія як своєрідний центр розвитку музичного, образотворчого, театрального мистецтва. Народні професійні школи мистецтв (кобзарства, лірництва); січові музичні школи.

Я.А. Коменський про естетичне виховання; Ж.-Ж. Руссо про програму педагогічних заходів, які сприяють завданням громадського формування людини; Г. Сковорода (естетичне виховання учнів, навчання гри на органі, флейті, організація занять хору на лоні природи); І. Котляревський (організація дитячих вистав, рукописного сатиричного журналу “Полтавська муха”); П. Білецький-Носенко (перша в вітчизняній педагогіці в роботі “Про смаки естетичні” система естетичного виховання молоді); І. Ставровський (методика виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості шляхом поєднання естетичного виховання з фізичним, моральним, розумовим); К. Ушинський (про значення мистецтва у процесі виховання і навчання).

Внесок педагогів-новаторів ХХ століття у розробку проблеми естетичного виховання. А.С. Макаренко (естетичні традиції; оптимістичний, “мажорний” настрій колективу; естетика вигляду вихователя і вихованців); Г. Ващенко (завдання і зміст естетичного виховання; праці “Виховний ідеал”, “Основи естетичного виховання”); В. Сухомлинський (завдання естетичного виховання — розвиток почуттів, творчість дітей у природі, використання понятть духу, душі, духовності); „Школа під голубим небом”.

Сутність, завдання і джерела естетичного виховання. Тенденції розвитку естетичного виховання. Мета естетичного виховання: формування естетичної культури (Н. Крилова, Л. Пєчко); задоволення естетичних потреб (В. Разумний); реалізація творчих здібностей (Є. Шевцов); організація світу людських почуттів, духовного росту особистості (Ю. Бабанський). Естетичне виховання як цілеспрямований і систематичний процес формування естетичного ставлення людини до реальної дійсності, умінь оцінювати прекрасне у природі, мистецтві і суспільстві, розвиток здібності створювати красиве. Джерела естетичного виховання.

Система естетичного виховання у школі (навчальний процес, позакласні заняття, позанавчальна діяльність учнів у різноманітних формах занять естетикою, мистецтвом). Роль естетичного виховання у розвитку сучасної людини; тенденції розвитку естетичного виховання у науково-практичному полі сучасної педагогіки. Вивчення зарубіжного досвіду естетичного виховання молоді. Американська концепція естетичного виховання.

Естетичне виховання на уроках і в позаурочний час.

Болонський процес і завдання освіти України. РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ У КОНТЕКСТІ ЗАВДАНЬ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ. Провідні зарубіжні педагогічні концепції освіти та виховання.

Основні етапи Болонського процесу. “Болонська декларація” 19 червня 1999 р. Встановлення європейської зони вищої освіти; активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі; загальні вимоги, критерії і стандарти національних систем вищої освіти. Створення єдиного європейського освітнього і наукового простору до 2010 р. Паризьке комюніке (19 травня 2001 р.), Берлінський саміт (18-19 вересня 2003 р.), розповсюдження загальноєвропейських вимог і стандартів на докторські ступені. Підписання болонських угод Україною (19 травня 2005 р.).

Зміст Болонських реформ. Визначальні властивості європейської вищої освіти. Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти.

Активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі; загальні вимоги, критерії і стандарти національних систем вищої освіти.

Значення Великої хартії університетів у становленні єдиного Європейського регіону вищої освіти. Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum) як складова Болонського процесу. Університети – методологічні центри розвитку національних систем освіти в кожній країні. Створення співдружності провідних університетів Європи (Сорбонська декларація від 25 травня 1998 р.). Центральна роль університетів щодо розвитку європейських культурних цінностей. Українські університети, що входять у співдружність. Напрями контролю над виконанням принципів Великої хартії університетів.

Актуалізація принципу автономії в управлінні вищим навчальним закладом у контексті Болонських реформ.

Моделі організації університетського життя. Класична модель університету. Принципи університетського самоврядування. Концепції розвитку університетської освіти. Ідея дослідницького університету. Теорія інтелектуального університету. Правовий статус Харківського (1804), Київського (1834), національних університетів. Сучасне тлумачення автономії університету, пошук компромісу між державним управлінням і самоврядуванням.

Основні концепції виховання у зарубіжній педагогіці. Ідеалістична філософія як спільна ідеологія багатьох зарубіжних шкіл. Ірраціоналізм; фідеїзм; екзистенціалізм; неотомізм; прагматизм; неопозитивізм про виховання. Концепція „європейського виховання”. Американська система виховання. Японський досвід виховання відповідального виконавця конкретної роботи і патріота.

Рішення III Всеукраїнського з’їзду працівників освіти України. Основні завдання „Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки”.

Основні положення документів, взаємозв'язок з іншими освітніми документами, реалізація у практику загальноосвітньої школи.

Особистісно орієнтоване виховання та навчання, шляхи забезпечення на практиці.

Сутність і загальна характеристика особистісно орієнтованого виховання. Нова парадигма виховання як основа сучасної системи освіти України. Проблема організації особистісно орієнтованого виховного процесу в контексті гуманістичної особистісно орієнтованої парадигми (А.М. Бойко).

Поняття „особистісно орієнтована педагогіка”; „особистісно орієнтована діяльність”. Концепції особистісно орієнтованого виховання і освіти (І.Д. Бех, А.М. Бойко, Є.В. Бондаревська, А.В. Петровський, С.І. Подмазін, О.Я. Савченко, В.В. Сєріков, І.С. Якиманська). Особистісно орієнтоване виховання як організований під керівництвом учителя процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації і творчої самореалізації особистості дитини.

Стратегія виховного процесу XXI століття, побудова особистісно гуманної школи саморозвитку і самореалізації особистості учня. Принципи гуманізму як ідейна основа особистісно орієнтованого процесу виховання (Ш.О. Амонашвілі).

Особистісно орієнтовані відносини – основа виховного процесу сучасної загальноосвітньої школи. Концепції структури особистості (О.Г. Асмолов, Л.С. Виготський, О.Г.Ковальов, О.М. Леонтьєв, В.М. М’ясищев, А.В. Петровський, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, О.І. Щербаков та ін.). Поняття „відносини”. Особистісно орієнтовані відносини у загальноосвітньому навчально-виховному закладі як моральна, громадянсько-соціальна, ціннісно-культурна, особистісно-індивідуалізована взаємодія вчителя і учня, у якій домінує гуманістично-оптимістичне ставлення до дитини.

Технологічне забезпечення оновленого змісту виховання. Поняття „технологія виховної діяльності вчителя” у контексті особистісно орієнтованого виховання. Принципи конструювання цілісної особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії.

Основні вимоги до організації особистісно орієнтованого виховного процесу. Умови організації особистісно орієнтованого виховання. Виховуючі ситуації та рівні їх виникнення в процесі особистісно орієнтованої взаємодії вчителя й учня. Спілкування – основний механізм розв’язання виховуючої ситуації (І.Д. Бех). Основні виховні позиції вчителя – розуміння, прийняття і визнання.

Система методів організації особистісно орієнтованих стосунків учителя з учнем (методи організації стосунків довіри; методи дитячої самодіяльності; методи психолого-педагогічного впливу, корекції і стимулювання поведінки; методи психотерапевтичного впливу).

Особистісно орієнтоване навчання. Особистісна орієнтація як провідна тенденція розвитку сучасного навчально-виховного процесу. Ознаки особистісно орієнтованого навчання: суб’єкт-суб’єктна взаємодія вчителів й учнів, співробітництво і співтворчість вчителів й учнів, сприйняття дитини в школі як неповторної унікальної найвищої цінності, мети і сенсу начального процесу, відповідність педагогічних технологій, методики і методів навчання до індивідуально-психологічних особливостей дитини, знання вчителем пізнавальної мотивації, сфери інтересів та потреб дитини, проведення поетапної діагностики для визначення результативності навчання, забезпечення умов самоосвіти, саморозвитку і само творення особистості.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НАВЧАННЯ, оосбистісна орієнтація педагогічної діяльності. Проблеми дітей „зони ризику”, особливості їх навчання і виховання. Особливості виховної роботи в навчальних закладах для здібних і обдарованих дітей (колегіуми, гімназії, ліцеї, навчально-виховні комплекси).

Сутність диференціації та індивідуалізації навчання. Головна мета диференціації навчання. Інтеграція як об’єднання теоретичних знань у цілісну систему. Рівні диференціації за здатності до навчання. Рівні диференціації середньої освіти: за структурою системи освіти, за змістом навчання, за характером диференціації навчального процесу. Ретроспективний аналіз розвитку диференціації та інтеграції навчання.

Сутність і загальна характеристика особистісно орієнтованого виховання. Проблема організації особистісно орієнтованого виховного процесу в контексті гуманістичної особистісно орієнтованої парадигми (А.М. Бойко).

Концепції особистісно орієнтованого виховання і освіти (І.Д. Бех, А.М. Бойко, Є.В. Бондаревська, А.В. Петровський, С.І. Подмазін, О.Я. Савченко, В.В. Сєріков, І.С. Якиманська).

Принципи гуманізму як ідейна основа особистісно орієнтованого процесу виховання (Ш.О.Амонашвілі).

Особистісно орієнтовані відносини – основа виховного процесу сучасної загальноосвітньої школи. Основні вимоги до організації особистісно орієнтованого виховного процесу. Умови особистісно орієнтованого виховання. Методи організації особистісно орієнтованих стосунків учителя з учнем.

Підходи сучасних учених до вивчення проблеми „важких” дітей. Поняття „педагогічно занедбана дитина” (Г.Т. Медвєдєв, Г.П. Давидов); „важкий підліток” (Є.Г. Костяшкін, А.С. Нікітін); „важковиховуваний” (М.А. Аммаскін, А.І. Кочетов); „соціально занедбаний” (І.А. Невський); „соціально-педагогічно занедбаний підліток” (А.С. Бєлкін); „діти з відхиленнями у моральному розвитку” (В.М. Обухов) та ін.

А.С. Макаренко: значення правильного добору педагогічних методів у роботі з важковиховуваними.

Типологія важковиховуваних дітей і підлітків, характеристика окремих категорій. Класифікація типів важковиховуваних М.В. Оржеховської, А.Б. Залкінда, Л.С. Виготського. Суть понять ”педагогічно занедбані діти”, „важковиховувані діти і підлітки”, „неповнолітні правопорушники”, „неповнолітні злочинці” в сучасній педагогічній науці.

Головні причини важковиховуваності. Етапи та методики корекційного процесу виховання проблемних дітей і підлітків. Реалізація принципів демократизму, гуманізму, єдності сім’ї і школи, спадкоємності поколінь у вихованні „важких” дітей і підлітків.

Педагогічна профілактика важковиховуваності. Функції профілактичної роботи.

Педагогічні основи навчання обдарованих учнів. Мережа інноваційних навчальних закладів для реалізації дитячої обдарованості. Особистісно орієнтований підхід у навчанні і вихованні обдарованих дітей. Введення до навчальних планів нових дисциплін. Проблема створення спеціалізованих класів і шкіл для навчання обдарованих дітей. Вітчизняний і зарубіжний досвід реалізації ідеї ранньої спеціалізації навчання обдарованих дітей; переваги та недоліки такого навчання.

Науково-теоретичні засади організації виховного процесу в навчальних закладах для здібних і обдарованих дітей. Типи освітніх закладів для реалізації обдарованості (школи-комплекси, ліцеї, гімназії, авторські школи). Мета діяльності навчально-виховних закладів для здібних і обдарованих дітей — створення умов для розвитку талановитої, обдарованої молоді, залучення її до систематичної науково-дослідницької, пошукової, експериментальної роботи. Пріоритетні напрями виховної роботи з обдарованими дітьми.

Гімназія як середній загальноосвітній навчально-виховний заклад ІІ-ІІІ ступенів, що забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обдарованих і здібних дітей у відповідності до обраного профілю. Розвиток мережі гімназій. Ліцей — середній загальноосвітній навчально-виховний заклад ІІІ ступеню, що забезпечує здобуття освіти понад державний освітній мінімум. Авторська школа як оригінальна загальнопедагогічна, дидактична, методична чи виховна система, яка реалізується під керівництвом чи за участю її автора (авторів). Технології авторських шкіл.

Школа-комплекс як навчально-виховний заклад для забезпечення на основі взаємодії із середовищем соціальних, психолого-педагогічних, матеріальних, кадрових, режимних та організаційних умов розвитку особистості школяра. Види НВК: школа-дитсадок, дитсадок-школа-позашкільна установа, школа-ПТУ, школа-ВНЗ. Досвід діяльності шкіл-комплексів, ліцеїв, гімназій та авторських шкіл. Сучасні виховні концепції: “Концепція виховання особистості” (І.Д. Бех); “Школа діалогу культур” (В.С. Біблер); “Оновлена парадигма виховання” (А.М. Бойко); “Творча обдарованість і її генезис” (В.О. Моляко).

Основні етапи розвитку андрагогіки. Провідні технології освіти дорослих.

Соціально-економічні потреби суспільства в освіті упродовж життя як об’єктивна передумова виникнення андрагогіки. Освіта дорослих як цілісний процес. Непервна освіта – парадигма науково-педагогічного мислення. Функції та характерологічні риси неперервної освіти.

Об’єкиівні умови, що сприяли виникненню й розвитку андрагогіки як науки. Андрагогіка – теорія навчання дорослих.

Історія виникнення поняття ”андрагогіка”. Етапи становлення андрагогіки як науки. Храктеристика низки досліджень, присвячених проблемам освіти дорослих (Д.Кідд, М.Ноулс, Ф.Пегеллер, Б.Самоловчев, Є.Радлинська, В.Вахтеров, Є.Мединський, А.Небольсін, Н.Бокарева, А.Пінит, АДаринський). Особливості кожного етапу розвитку андрагогіки як науки.

Андрагогіка як явище культури (Ф.Кунігхем, А.Моль, П.Фюртер, Т.Тюсен, Ю.Кулюткін, Г.Сухобська). Проблема освіти дорослих в діяльності ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій. Філософсько-концептуальні, аксіологічні, соціокультурні, історико-педагогічні, методичні аспекти сучасних андрагогічних досліджень.

Структура інститутів освіти дорослих. Лінії історичного розвитку андрагогіки як науки.

Технології навчання, технології виховання, навчальні технології, технології навчання дорослих. Ознаки технології навчання дорослих.

Особливості навчання доролих. Умови ефективного навчання дорослих. Вимоги до викладача та до стилю викладання навчального матеріалу. Мотивацій і система пізнавальних потреб дорослої аудиторії.

Проблемні, творчі, дослідницькі, ігрові технології навчання дорослих. Ділові, рольові та управлінські ігри. Дискусії, обговорення, навчальна фірма, навчальна екскурсія, проблемні ситуації, проектна діяльність, виконання виробничо-технічних завдань, спеціальні вправи на прийняття рішень, навчання високопродуктивних прийомів і методів роботи як технології навчання дорослих.

Відкрите навчання: ознаки, форми. Централізоване, дистанційне, гнучке навчання. Переваги відкритого навчання.

Процес упровадження інновацій як чинник єдності педагогічної теорії та освітньої практики.

Основні поняття теми. Взаємозв’язок педагогічної теорії і практики.

Творча сутність освітньої діяльності. Потреба суспільства у науково зумовленій, практично спрямованій, виваженій новаторській діяльності.

Впровадження нового як необхідна обов’язкова загальна умова розвитку навчально-виховних закладів і як складова їх навчально-виховного, науково-методичного та організаційно-педагогічного процесу. Причини,що гальмують процес впровадження.

Теоретичні узагальнення про роль впровадження інновацій (П.П. Блонський, С.Т. ІІІацький, В.Я. Струминський, В.Є. Гмурман, М.К. Гончаров, М.А. Данилов, І.А. Каїров, О.Я. Савченко, М.Н. Скаткін, В.О. Сухомлинський).

Поняття „впровадження”, ”інноваційна діяльність”, ”професійна діяльність з нововведення”, ”передовий педагогічний досвід”, „взірцевий педагогічний досвід”. Об’єкти упровадження. Фактори, що сприяють виникненню інноваційної педагогічної технології. Умови ефективності діяльності з реалізації результатів науково-педагогічних досліджень. Функції взірцевого педагогічного досвіду.

Педагогічна наука й інноваційні практичні надбання вчителя.

Критерії впровадження в загальноосвітні навчальні заклади нових результатів педагогічних досліджень, освітніх і виховних технологій, передового педагогічного досвіду.

Педагогічна інноватика як наука. Етапи процесу впровадження педагогічної інноватики.

Загальноприйнята класифікація педагогічних досліджень. Характеристика фундаментальних, прикладних педагогічних досліджень; розробок. Результативність інноваційних досліджень у педагогіці. Залежність впровадження від підготовленості педагогічних кадрів.

Співробітництво педагогічного і батьківського колективів. Інноваційні та традиційні засоби виховання дітей у сім'ї.

Поняття “виховний простір”. Єдиний виховний простір як певний теоретико-практичний конструкт. Суб’єкти виховання дитини: родини учнів, дошкільні, шкільні, позашкільні заклади, дитячі, юнацькі і молодіжні об`єднання, медичні, культурні, релігійні, благодійні організації, центри соціальної, психолого-педагогічної допомоги, консультаційні пункти, засоби масової комунікації, суспільні фонди тощо. Встановлення багаторівневої виховуючої взаємодії між суб’єктами з метою єднання виховуючих впливів на розвиток дитини. Школа — центр єдиного виховного простору.

Проблема сімейного виховання в історико-педагогічній ретроспективі. Роль сім’ї у вихованні дітей. Реалізація вимог суспільства до підростаючих поколінь у процесі сімейного виховання. Проблема застосування фізичних покарань дітей. Поширення авторитарного підходу до виховання. Накопичення досвіду гуманістичних відносин і успішного вирішення батьками складних питань виховання.

Традиційна українська педагогіка про поєднання засобів сімейного впливу на дитину з громадськими формами виховання дітей і засобами релігійно-обрядового впливу. Досвід громадського виховання братських шкіл України. Проблема співвідношення авторитарного і гуманістичного підходів у творчості Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Г. Сковороди, Я. Козельського, А. Дістервега, Р. Оуена, К. Ушинського, Л. Толстого, відомого християнського педагога І. Боско. Проблема морального авторитету батьків як передумови ефективного гуманістичного виховання дітей у сім’ї в творах А. Макаренка, В. Сухомлинського. Пошук змісту, шляхів і форм виховуючої взаємодії школи, родини і громади. Актуальні проблеми сучасного родинного виховання.

Сім’я як мікросередовище, де відбувається передача першого соціального досвіду особистісної діяльності і поведінки. Конкретно-історичний характер інституту сім’ї. Функції традиційної сім’ї: біологічна (репродуктивна), економічна, господарсько-побутова, духовна, захисна, соціальна (соціалізуюча), освітня. Психолого-педагогічних умови сімейного виховання. Сучасні тактики сімейного виховання.

Роль сім’ї у вихованні в дітей свідомої дисципліни, обов’язку і відповідальності. Єдність вимог до дітей з боку сім’ї та школи. А.С. Макаренко про керівну роль школи у вихованні окремого учня й у роботі з його родиною. Способи зв’язку школи з сім’єю. Завдання поширення і популяризації серед батьків наукових знань про виховання дітей в умовах сучасної родини, гуманне ставлення до кожної дитини, єдності поваги і вимогливості до неї. Авторитет батьків.

Модульний зміст і розподіл навчального матеріалу. Моніторинг якості знань і вихованості дитини.

Історико-педагогічні аспекти виникнення і розвитку модульного способу навчання (С.Постлетвейт – 60-ті роки XX ст.). Кредитно-модульна система як засіб підвищення якості і ефективності навчального процесу. Переваги кредитно-модульної системи (індивідуальний підхід до студента, урізноманітнення навчального процесу, користування інформацією суміжних дисциплін, різнобічність і самостійність роботи студента над навчальним матеріалом, стимуляція регулярності навчання).

Розуміння суті понять „модуль”, „навчальний модуль”, „модуль навчальної дисципліни”, „модульне навчання”.

Модуль як логічно і тематично завершена концептуальна одиниця навчального матеріалу.

Навчальний модуль як задокументована завершена частина освітньо-професійної програми навчальної дисципліни, пропедевтичної та виробничої педагогічної практики, атестації студента. Визначення змістових модулів навчання. Залежність змісту і кількості модулів від дидактичних завдань навчальної дисципліни.

Структура модуля (виклад інформації науково-методичного забезпечення, методичні рекомендації щодо засвоєння навчального матеріалу, довідки, тестові завдання, питання самоконтролю).

Модульні контрольні роботи як форма стимуляції активності студента протягом усього семестру. Співвідношення поточного оцінювання і результатів модульних контрольних робіт.

Реалізація модульного способу навчання відповідними формами навчального процесу.

Рейтинговий контроль знань. Модульне навчання в поєднанні з рейтинговою системою оцінювання знань, умінь і навичок. Суб’єкт-суб’єктна взаємодія як найсуттєвіша перевага модульно-рейтингово навчання. Правила впровадження рейтингової системи оцінювання знань, умінь і навичок. Труднощі при впровадженні кредитно-модульної системи навчання.

Моніторинг якості знань і вихованості дитини. Моніторинг як необхідна умова інноваційної діяльності вчителя. Розробка тестових завдань та їх роль в оцінюванні успішності учнів. Незалежне оцінювання. Комп’ютер як інструмент педагогічної діагностики. Поточне або тематичне оцінювання. Організація семестрової атестації. Проект як форма підсумкової атестації. Інноваційні підходи до оцінювання за допомогою портфоліо.

Діагностика вихованості учня. Предмет педагогічної діагностики. Зміст діагностики окремого учня і класу в цілому. Критерії і показники вихованості. Методи моніторингу вихованості дитини.

Виховання школярів на національно-культурних традиціях українського народу. Педагогічний потенціал національно-культурних традицій.

Феномен національно-традиційної культури українського народу. Поняття "традиції". Роль традицій як засобу передачі виховного досвіду народу (О.І. Вишневський). Традиції як філософське, соціально-психологічне і педагогічне явище, що усталено відображає наступність соціального досвіду українського народу (А.М. Бойко).

Історичний аспект проблеми. Концепція вселюдського значення національних традицій (М. Грушевський). Поєднання національних скарбів і загальнолюдських цінностей у працях з українознавства (М. Драгоманов).

Історичні корені національних традицій нашого народу. Зародження національних традицій в епоху трипільської культури. Традиції Київської Русі. Розквіт традицій, національної освіти і виховання в період Запорізької козацької республіки. Переслідування традицій національного виховання у XVIII-XIX ст. К.Д. Ушинський про значення виховних ідей кожного народу у національному вихованні. Б. Грінченко, М. Костомаров, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І.Франко, Т. Шевченко, Г.Г. Ващенко про педагогічну роль українських традицій. Значення традицій у виховній системі А.С. Макаренка.

Виховний зміст національно-культурних традицій українського народу.

Виховання на традиціях як спеціально організований під керівництвом учителя процес, в якому вирішальна роль належить самій дитині, самоосвіті, самовихованню, що веде до її „самозмін” і „саморуху” (А. Бойко). Завдання виховання молоді на основі традицій. Фактори, що гальмують виховний процес на традиціях.

Значення методичної роботи навчально-виховного закладу для організації виховання на національно-культурних традиціях; структура методичної роботи з проблеми. Педагогічні умови успішного функціонування і розвитку виховання на національно-культурних традиціях українського народу.

Регіональні особливості традиційності у змісті й засобах виховання. Традиції Полтавського регіону. Використання традицій у процесі трудового виховання учнів.

Українознавчі засади виховання молоді на традиціях регіону. Українознавство як система знань про український етнос, об'єднаний походженням, мовою, історією, культурою, традиціями, спільними психічними рисами, ментальністю, системою цінностей.

МЕТОДИЧНА РОБОТА В ШКОЛІ.

Зміст та методика роботи педагогічної ради. „Положення про методичну раду загальноосвітньої школи”. Виробничо-діловий та науково-педагогічний аспекти в діяльності педагогічних рад. Провідні етапи підготовки і проведення педагогічних рад. Перспективне планування роботи педагогічних рад. Методика підготовки конкретної педагогічної ради. Безпосереднє проведення педагогічної ради. Виконання рішень педагогічної ради.

Предметні методичні об’єднання. Школи передового педагогічного досвіду. Проблемні групи. Практикуми. Проведення відкритих і показових уроків. Науково-теоретичні конференції і педагогічні читання.

Самоосвіта вчителів. Найважливіші напрямки самоосвітньої роботи: вивчення нових програм і підручників, вивчення додаткового наукового матеріалу, самостійне розв’язання задач (організація лабораторних і практичних робіт, дослідів і вправ), вивчення технічних засобів навчання.

Організація допомоги молодому вчителеві. Труднощі у роботі молодого вчителя. Розумна регламентація праці молодого вчителя та створення сприятливих умов у школі. Попередня робота з молодим педагогом (ознайомлення з традиціями школи, особливостями навчально-виховного процесу, розкриття прийомів роботи окремих учителів, допомога у складанні планів уроків,заповнення журналу, ведення потрібної документації тощо). Увага питанням педагогічної етики і розвитку педагогічної техніки.

Вивчення та розповсюдження передового педагогічного досвіду. Поняття „передовий педагогічний досвід” та „новаторство” у педагогічній науці. Виявлення, вивчення та узагальнення передового досвіду. Етапи та методи впровадження передового педагогічного досвіду у шкільну практику.