Техніка безпеки 1 страница

4.1. Вимоги безпеки при експлуатації транспортних засобів

4.1.1. Вимоги безпеки до технічного стану та обладнання транспортних засобів

Технічний стан, обладнання та укомплектованість автомобілів, причепів, напівпричепів усіх типів, марок, призначень, а також усіх механічних засобів з робочим об'ємом циліндрів більше 50 см3, що перебувають в експлуатації, повинні відповідати Пра­вилам технічної експлуатації рухомого складу автомобільного транспорту, Правилам дорожнього руху України, Санітарним пра­вилам з гігієни праці водіїв автомобілів, інструкціям заводів-виробників.

До робочого місця водія автомобіля ставляться такі вимоги:

8. огородження робочого місця водія в салоні легкового автомобіля-таксі (захисний екран) та автобуса, якщо воно передбачено, має бути в справному стані;

9. вітрове та бокове скло не повинно мати тріщин та затем­нень, не допускається Використовувати додаткові предме­ти або наносити покриття, що обмежують оглядовість із місця водія, погіршують прозорість скла;

10. бокові шибки повинні плавно пересуватися від руки або склопідйомними механізмами;

11. на сидінні та спинці сидіння не допускаються провали, рвані місця, виступні пружини та гострі кути; сидіння та спинка повинні мати справне регулювання, що забезпечує зручну посадку водія;

12. ручки біля дверного прорізу, замки всіх дверей кузова або кабіни, а також привід керування дверима, сигналізація

• роботи дверей (відкрито, зачинено), аварійні виходи автобу­сів та пристрої приведення їх у дію повинні бути справними;

• підлога кабіни (салону) автомобіля повинна застилатися килимком, що не має випадкових отворів та інших по­шкоджень.

ІПум і інфразвук у кабіні. До несприятливих виробничих чинників у кабінах автомобілів належать шум. Основними його джерелами є двигун з вентилятором системи охолоджування і випускним трубопроводом, ходова частина, кузов і вантаж. Істо­тний внесок у загальний рівень шуму можуть здійснювати при­чіп і шумовий клімат середовища руху.

Практично всі дослідники підтверджують виявлену закономі­рність збільшення шуму зі зростанням швидкості руху і зноше­ності автомобілів, причому при розгоні переважає шум від вихло­пної системи двигуна. У зношених автомобілях серед інших дже­рел шуму зростає роль кузова.

Результати численних досліджень впливу шуму на організм людини показують, що зазначені вище рівні можуть викликати у водіїв зниження слухової чутливості, зміни в серцево-судинній, ендокринній, центральній і вегетативній нервових системах і т.д.

Встановлені істотні зміни слуху у великої групи водіїв ванта­жних автомобілів, як тимчасові після зміни, так і постійні при тривалому професійному стажі, особливо у водіїв у віці 50 років і більше.

Не викликає сумнівів істотна роль шуму як одного з чинни­ків, що обумовлюють зниження працездатності в реальних умо­вах діяльності і змін у стані здоров'я водіїв.

Показано, що при дії шуму 80 дБА розвиваються гальмівні процеси в корі головного мозку, ознаки невротизації на фоні ви­снаження функціональних резервів сенсомоторної зони кори, а при шумі 90 дБА в операторів вже з 2-ї години роботи різко збільшується час зорово-рухових реакцій, знижуються функції пізнання, пам'яті і т.д.

При шумі 70-72 і 90-92 дБА не виявлено відмінностей в операторській діяльності, проте виражені зрушення функціона­льного стану ЦНС дозволяють зробити висновок про зниження надійності роботи операторів, підвищення в них імовірності по­милок і неприпустиме збільшення часу виконання операцій у складних і аварійних ситуаціях.

Рівні звуку та еквівалентні рівні звуку в кабінах вантажних автомобілів не повинні перевищувати 70 дБА, в салонах легко­вих автомобілів та автобусів - 60 дБА.

Відносно недавно порівняно з іншими виробничими чинника­ми описані рівні інфразвуку і характер його впливу на водіїв. Основними джерелами інфразвуку є сам автомобіль (у першу чергу кузов, ходова частина, вантаж, причіп) і середовище руху.

Вплив характерних для автотранспорту рівнів інфразвуку на організм водія виявляється в пригніченні центральної нервової, дихальної, ендокринної та інших систем, від стану яких багато у чому залежать його працездатність і, отже, безпека руху.

Тому зниження рівня інфразвуку в кабінах автомобілів зали­шається актуальним завданням у плані вирішення загальної проблеми оптимізації умов праці водіїв сучасних автомобілів.

Вібрація робочого місця водія. Вібрація є одним з основних несприятливих виробничих чинників, що впливають на водіїв автомобілів. Основними джерелами локальної вібрації, що пере­дається через органи управління автомобілем, є двигун і трансмі­сія. Рівень загальної вібрації залежить від якості дорожнього покриття, швидкості руху і конструктивних особливостей сидін­ня і ходової частини автомобіля. Дослідження специфічного впли­ву вібронавантаження на водіїв автомобілів у реальних умовах діяльності однозначно свідчать, що поріг збудливості вестибуляр­ного аналізатора поступово підвищується до кінця робочої зміни.

Токсичні речовини в кабінах. Основними джерелами забруд­нення повітряного середовища кабіни автомобіля токсичними речовинами є двигун, картер, карбюратор, бензобак, повітря придо­рожньої зони, рідкий вантаж і пасажири. Безумовно, головний забруднювач - відпрацьовані гази двигуна самого автомобіля і гази, що потрапляють в кабіну з придорожньої зони. Проблема зниження забрудненості зони дихання водіїв залишається до­сить актуальною. Навіть порівняно невеликі концентрації ток­сичних речовин, особливо в поєднанні з іншими чинниками виро­бничого середовища, можуть негативно впливати на організм водіїв і, отже, знижувати безпеку дорожнього руху.

Встановлений факт збільшення до кінця робочого дня карбоксигемоглобіну в крові у всіх, без винятку, обстежених водіїв. Причому у 8 з 32 водіїв, що не курять, його концентрація була вищою 10%, а у 3 навіть більше 20%. Концентрації карбоксигемглобіну в крові водіїв (1,7-2,4%) можуть призводити до порушень сенсомоторних реакцій. За даними ВОЗ, концентрації, що переви­щують 2,5%, можуть викликати порушення психофізіологічних реакцій організму і небезпечні для осіб, зайнятих водінням авто­транспорту. Абсолютно ясно, що концентрації в крові карбоксигемоглобіну понад 5% недопустимі.

У той самий час ВОЗ звертає увагу нате, що необхідне і пода­льше ретельне дослідження впливу порівняно низьких рівнів карбоксигемоглобіну на якість водіння автомобіля. Це тим більш актуально за існуючої недостатньої кількості відомостей про зда­тність водіїв адаптуватися до постійного впливу низьких конце­нтрацій оксиду вуглецю, що викликають утворення 2-3% карбоксигемоглобіну в крові.

Істотність впливу токсичних речовин на організм водіїв обу­мовлює необхідність вживання заходів, спрямованих на знижен­ня їх концентрацій у повітрі кабіни. Відповідні заходи можуть бути поділені на 4 основні групи:

9. зниження токсичності відпрацьованих газів;

10. зниження забрудненості токсичними речовинами придо­рожньої зони;

11. попередження попадання токсичних речовин у кабіну ав­томобіля зі всіх можливих джерел;

12. ефективне видалення токсичних речовин з кабіни автомо­біля.

Таким чином, незважаючи на помітний прогрес у плані зни­ження концентрацій токсичних речовин в кабінах автомобілів, проблема забруднення повітряного середовища робочого місця водія все ще не вирішена. Основні зусилля для її вирішення мають бути зосереджені в 5 основних напрямах:

13. вдосконалення конструкцій автомобілів, особливо двигунів, для підвищення їх економічності, більш повного згорання палива і зниження токсичності відпрацьованих газів;

14. здійснення комплексу гігієнічних, містобудівних, організа­ційних та інших заходів щодо зниження забрудненості повітря придорожньої зони як одного з основних джерел токсичних речовин на робочому місці водіїв автомобілів;

15. активне використання альтернативних, екологічно більш виправданих джерел енергії для автотранспорту;

16. вдосконалення системи ремонту, технічного обслуговуван­ня і контролю за технічним станом вузлів і агрегатів

автомобіля, що впливають на забруднення кабіни токсич­ними речовинами;

• навчання водія правильним прийомам управління авто­мобілем і догляду за ним, що забезпечить мінімальну ток­сичність відпрацьованих газів і попадання токсичних. ре­човин у кабіну.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони водія в кабі­ні (салоні) не повинен перевищувати гранично допустимих кон­центрацій табл. 3.6.

Мікроклімат у кабінах. Однією з найбільш складних про­блем автодорожньої медицини є нормування мікроклімату кабін автомобілів. Відомо, що нормування мікроклімату на робочих місцях має свої особливості, зокрема, необхідність урахування су­купного впливу на організм декількох чинників (температура, вологість повітря, температура огорож і т.д.), різних реакцій ор­ганізму в різні сезони року, термічного опору одягу, важкості і напруженості праці. і

Ще більш специфічна проблема нормування мікроклімату для осіб, зайнятих операторською працею в приміщеннях малого об'єму.

У зв'язку з тим що водій постійно сидить у кріслі поблизу стінок кабіни, зменшується його тепловіддача і змінюється раці­ональний обмін тепла. Водій зазнає впливу різких перепадів тем­ператур при виході з кабіни.

Мікроклімат у кабіні залежить від особливостей систем опалювання, вентиляції, а також ряду конструктивних парамет­рів самого автомобіля (герметичність кабіни, розташування дви­гуна, його теплоізоляція, теплоємність і теплопровідність матері­алів, ступінь засклення кабіни і т.д.). Істотну роль у формуванні мікроклімату в автобусах і легкових автомобілях може відігра­вати кількість пасажирів, що перевозяться, кількість і частота зупинок з відкриттям дверей, режим роботи двигуна і т.д.

Відмітною особливістю нормування мікроклімату є виділення оптимальних і допустимих його рівнів, що дозволяє адекватно підходити до оцінювання умов праці працюючих і відповідно диференціювати гігієнічні рекомендації.

Беручи до уваги, що ціна помилки оператора, в нашому випа­дку водія автомобіля, може бути дуже великою, дія нормованих чинників, як уже наголошувалося, повинна сприяти підтриманню необхідного рівня працездатності. Отже, мікроклімат кабіни пови­нен відповідати оптимальним характеристикам, тобто справляти

таку дію на організм водія, яка не тільки не викликала б пору­шень у стані здоров'я, самопочутті водія, але й сприяла підтри­манню його високої працездатності. Природно, що такий мікро­клімат може підтримуватися лише за допомогою установок кондиціонування повітря.,

Встановлено, що при +32,2-33,3 °С знижуються швидкість розумових процесів, асоціативна пам'ять, точність і швидкість дій при моделюванні операторської діяльності. Автори зверта­ють увагу, що вплив цього фактора посилюється при підвищенні і зниженні вологості повітря.

Освітленість. Однією з важливих гігієнічних характеристик робочого місця водіїв автомобілів є можливість своєчасного вияв­лення і сприйняття необхідної інформації. Вона залежить як від носія цієї інформації, самої структури інформаційного потоку, функціонального стану зорового аналізатора водія, так і від ряду світлотехнічних характеристик самого середовища, у якому зна­ходиться цей носій.

Якщо врахувати час, потрібний водієві на сприйняття неспо­діваної інформації, її осмислення, прийняття рішення і здійснен­ня його у вигляді рухової реакції, то відстань, на якій він пови­нен помітити носія інформації, повинна складати десятки метрів і відповідати дозволеній на даній ділянці дороги максимальній швидкості руху автомобіля, тобто гальмівний шлях повинен бути істотно меншим за дальність видимості.

Розглянемо такий параметр середовища руху, як освітлення. Відомо, що кількість ДТП зі смертельними наслідками в нічний час майже в 3 рази вища, ніж удень (відповідно 8 і 3 на 100 млн миль пробігу автомобіля). У той самий час поліпшення освітленості доріг приводить до зниження кількості ДТП з учас­тю пішоходів на 45%. У Фінляндії при хорошій освітленості доріг кількість ДТП зі смертельними наслідками зменшується на 40%, з тяжкими наслідками - на 35%, а загальна кількість ДТП - на 30%. Поліпшення освітленості доріг дає також істотний економічний ефект. Внаслідок полегшення управління автомобі­лем і зниження напруженості праці водія збільшуються швид­кість руху автомобілів, пропускна спроможність доріг, зменшу­ється імовірність засліплення водіїв і т.д.

Безумовно, освітлюватися в першу чергу повинні ті ділянки, на яких найбільш велика імовірність ДТП: перехрестя, пішохід­ні переходи, тунелі, ділянки доріг з інтенсивним рухом, з крутими

поворотами, частими сніжними заносами, ожеледдю, а також май­данчики для відпочинку, стоянки і т.д. У нормативних докумен­тах середня горизонтальна освітленість покриття доріг визнача­ється в діапазоні від 2 (при покриттях нижчого типу) до 20 лк на швидкісних дорогах. Враховуючи, що видимість носіїв інфор­мації залежить не тільки від освітленості, але й від яскравості покриття, прийнято норми цього параметра, які коливаються від 0,2 до 1,6 кд/м2. Істотне значення має також рівномірність осві­тленості дороги, її перепади не повинні перевищувати співвідно­шення 1:3, в суху погоду і 1:1,6 у дощову. Особливо слід побою­ватися перепадів освітленості при в'їзді і виїзді з тунелів; пере­хід від високих рівнів до низьких повинен бути поступовим і розраховуватися в кожному випадку, виходячи з дозволеної мак­симальної швидкості і часу, необхідного на переадаптацію зоро­вого аналізатора.

Здійснюючи гігієнічну оцінку освітлення доріг, слід звертати увагу на неприпустимість світильників, що коливаються від віт­ру (тіні від них переміщаються на дорозі), а також розташування джерел світла на одній лінії з носіями інформації і очима водіїв.

Сприйняття водієм інформації залежить і від освітленості всередині кабіни, яка повинна бути не менше 10 лк на рівні приладового щитка, а шкали приладів повинні підсвічуватися (не менше 1,2 лк), причому бажане регулювання цього підсвічу­вання і яскравості індикаторів ламп, дисплеїв і т.^. залежно від освітленості середовища руху. Встановлено, що найсприятливі­шим для водіїв є синьо-зелене або жовте підсвічування шкал.

При визначенні вимог до освітленості середовища руху, зокре­ма розмірів освітленої зони, слід враховувати і таку важливу ергономічну особливість конструкції автомобіля, як оглядовість. В обстановці густого багаторядного міського руху погляд водія звичайно переміщається на 40-50° вліво і вправо від центра до­роги і на 20-30° вгору. Недостатня оглядовість автомобіля може негативно позначитися на стані водія в умовах поганої освітле­ності. Раніше ми вже відзначали парадоксальність ситуації: зов­нішня оглядовість-(зона, що очищається склоочисником) змен­шується саме тоді, коли вона вкрай необхідна для безпеки руху - при погіршенні видимості. Зменшення зони очищення до площі менш як 0,4 м2 призводить до різкого підвищення аварійності на дорогах. Дискусійне твердження, що в умовах поганої видимості зменшується «робоча зона видимості», тобто зона середовища

руху, забезпечення огляду якої дозволяє «упевнено контролюва­ти положення автомобіля на смузі руху». Мабуть, в умовах пога­ної видимості відбувається протилежне: зменшення зони види­мості змушує водія знизити швидкість для забезпечення безпеки руху. Очевидно, розміри зони очищення повинні розраховуватися з урахуванням як заданої швидкості руху автомобіля, так і осо­бливостей середовища руху, у тому числі й освітленості, що ви­значає параметри видимості.

Органи керування автомобілем повинні мати справні ущіль­нювачі, що перешкоджають проникненню відпрацьованих газів до кабіни (салону). Системи живлення, змащення та охолоджен­ня повинні бути справними і не мати течі палива, масла, анти­фризу, води. У відділеннях, призначених для пасажирів та водія, не має бути ніяких пристроїв та елементів паливної системи. Розміщення елементів паливної системи повинно бути таким, щоб у разі витікання паливо попадало тільки на дорогу і була повністю виключена можливість його попадання на елементи вихлопної системи. Елементи і з'єднання системи випуску від­працьованих газів повинні знаходитися в справному стані. Вен­тиляція картера двигуна повинна працювати справно, не допус­каючи прориву газів у підкапотний простір.

Стоянкова гальмівна система повинна забезпечувати нерухо­мий стан транспортного засобу повної маси на шляху з ухилом не менше 16%, а для легкових автомобілів, їх модифікацій для перевезення пасажирів, а також автобусів у спорядженому ста­ні - не менше 23% і для вантажних автомобілів та автопоїздів у, спорядженому стані - не менше 31%.

Диски колес повинні надійно кріпитися на маточинах. Зам­кові кільця мають бути справними і правильно встановленими на своїх місцях. Не допускається наявності тріщин та погнутос­ті дисків колес.

Технічний стан електрообладнання автомобіля повинен за­безпечувати пуск двигуна за допомогою стартера, безперебійне та своєчасне запалювання суміші в циліндрах двигуна, безвідмовну роботу приладів освітлення, сигналізації та електричних контро­льних приладів, а також виключати можливість іскроутворення у проводах і затискачах. Усі проводи електрообладнання пови­нні бути закріплені і мати надійну непошкоджену ізоляцію, що виключає можливість їх обриву, перетирання, зношення або коро­ткого замикання. Запобіжники системи електрообладнання, які

застосовуються для заміни спрацьованих, повинні відповідати технічним вимогам. Акумуляторна батарея має бути надійно за­кріплена. Не допускається течі електроліту з моноблока акуму­ляторної батареї.

Кожний автомобіль повинен бути укомплектований упорни­ми колодками не менше 2 шт., вогнегасником, медичною аптеч^ кою, знаком аварійної зупинки (миготливим червоним ліхта­рем). Автобуси та вантажні автомобілі, що призначені для пере­везення людей і спеціально обладнані для цієї мети, повинні укомп­лектовуватися додатково другим вогнегасником, при цьому один вогнегасник повинен знаходитися в кабіні водія, інший - у паса­жирському салоні автобуса або кузові автомобіля. При відправ­ленні в рейс тривалістю більше однієї доби вантажні автомобілі та автобуси повинні додатково укомплектовуватися підставками (козелками), лопатою, буксирним пристроєм, запобіжною вилкою (переносним пристроєм) для замкового кільця колеса, а взимку - додатково ланцюгами протиковзання.

Храповик колінчастого вала повинен мати неспрацьовані про­різи, а пускова рукоятка - пряму шпильку відповідної довжини та міцності. Ручка пускової рукоятки повинна бути гладкою, без задирок.

Двері кабін (салонів), капоти повинні бути зі справними об­межувачами відкривання і фіксаторами відкритого та закритого положення.

Не допускається обладнання салону автобуса додатковими елементами конструкції, що обмежують вільний доступ до ава­рійних виходів. Аварійні виходи повинні бути позначені та мати таблички з правилами їх використання. Забороняється двері ос­новних та аварійного (запасного) виходів утримувати у непраце­здатному стані, заварювати, запирати на замки, болти тощо. Під­ніжки, буфери, спеціальні площадки повинні мати незношену рифлену поверхню і бути надійно закріплені в місцях, передбачених конструкцією транспортного засобу.

Додаткові вимоги до вантажних автомобілів, причепів, на­півпричепів. Вантажні автомобілі з переднім розміщенням ка­бін (кабіни яких підіймаються) повинні мати для їх фіксації справні заскочки на упорах. Кузов вантажного бортового авто­мобіля, причепа та напівпричепа не повинен мати поламаних брусів та дощок; технічний стан бортів повинен виключати можли­вість випадання вантажу під час руху автомобіля. Борти кузовів

повинні вільно відкриватися, мати справні петлі та запори. Для перевезення пасажирів кузов бортового вантажного автомобіля повинен бути обладнаний драбиною або скобами для посадки та висадки, сидіннями на відстані не менше 0,3 м від верхнього краю борту та 0,3-0,5 м від підлоги; задні та поздовжньо розта­шовані біля бокових бортів сидіння повинні мати міцні спинки. Бортові запори повинні надійно закріплюватися.

Вантажний автомобіль, який використовується для постійно­го перевезення людей, повинен бути обладнаний:

• тентом або іншим пристроєм, що захищає людей, яких перевозять, від атмосферного впливу;

• освітленням усередині кузова;

• рівною підлогою, без наскрізних отворів та щілин;

• звуковою та світловою сигналізацією, сполученою з кабі­ною;

• стаціонарною або знімною драбиною для посадки та виса­дки людей збоку заднього борту;

• випускною трубою глушника, яку виведено за габарити кузова на 30-50 мм.

Поворотне обладнання причепів та напівпричепів (поворотні візки або керовані колеса) повинне мати справні блокувальні пристрої для зручності маневрування під час руху автомобіля заднім ходом. Причепи (крім одновісних та розпусків) повинні мати справні пристрої, що підтримують зчіпну петлю дишля в положенні, яке полегшує зчеплення та розчеплення з тяговим автомобілем.

При зміцненні конструкції дишля в процесі ремонту повинна бути забезпечена висота його положення, передбачена заводом- виробником. Зчіпний пристрій тягача і причепа має бути справним.

Одновісні причепи (крім розпусків) повинні мати справні опо­рні стояки, що забезпечують стійкість причепів у відчепленому стані, та механізми їх підіймання-опускання. Всі причепи та на­півпричепи, за винятком одновісних, повинні мати справне стоя­нкове гальмо, яке забезпечує утримання їх після від'єднання від тягача, а також не менше двох упорних колодок.

Напівпричепи мають бути обладнані й мати справні опорні пристрої для підтримання їх передньої частини у відчепленому стані та забезпечення зручності зчеплення (розчеплення) напівпри­чепів. Замок сідельно-зчіпного пристрою повинен після зчеплення

закриватися автоматично. Розблокування замка сідельно-зчіпного пристрою повинно здійснюватися вручну за допомогою ру­коятки. При розчепленні замок повинен залишатися у відкрито­му положенні.

Автомобілі-самоскиди та причепи-самоскиди повинні мати справні пристрої необхідної міцності, що виключають можли­вість самочинного опускання піднятого кузова. На бортах автомобіля-самоскида повинен бути нанесений яскравою незмивною фарбою напис: «Піднявши кузов, установи упори», - а для автомобіля-самоскида марки КамАЗ, на якому для фіксації кузова передбачені стопорні пальці, такий: «Піднявши кузов, установи стопорні пальці!» Борти, що відкриваються, повинні мати при­строї, які не допускають самочинного їх відкривання і забезпечу­ють щільне закриття.

Технічний стан і укомплектованість автомобілів для перевезе­ння небезпечних вантажів повинні відповідати вимогам Правил перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

Додаткові вимоги до газобалонних автомобілів. Системи та прилади, пов'язані з контролем та зниженням тиску, відбором та перетворенням газового палива, а також з передаванням газу в карбюратор-змішувач, повинні бути у справному стані. Ущіль­нювачі органів керування автомобілів, перегородки, що відокрем­люють двигун від кабіни вантажного автомобіля, салону автобу­са або легкового автомобіля, повинні перешкоджати проникнен­ню газів на робоче місце водія та в салон.

У легкових автомобілів, що працюють на зрідженому нафтово­му газі, заправний пристрій, з'єднаний з балоном перехідною трубкою, повинен бути ізольований від багажного відділення гумо­вим ущільнювачем та ущільнювальними шайбами. У ніші за­правного люку має бути установлений дренажний шланг, виведе­ний під автомобіль через отвір у підлозі багажника і призначений для зливання пролитого під час заправки газу. Трубки газопрово­ду високого тиску повинні бути пофарбовані у червоний колір. Балони для газу, які встановлені на автомобілі, повинні бути міцно закріплені та герметично приєднані до вихідних газопроводів.

Балони для зрідженого нафтового газу місткістю більше 100 л повинні мати паспорт за формою, установленої для посудин, що працюють під тиском. Балони, які встановлені на автомобілі, пови­нні бути пофарбовані в червоний колір і мати нанесені на них паспортні дані відповідно до вимог Правил будови та експлуатації

посудин, що працюють під тиском, та напис білою фарбою «Про­пан-бутан» або «Метан» і «Вогненебезпечно».

На кожному автомобілі, що працює на газовому паливі, спере­ду та ззаду повинен бути нанесений розпізнавальний знак, що являє собою попереджувальний знак згідно з ГОСТ 13.4.026-76 зі смисловим значенням «Обережно! Інші небезпеки». Під зна­ком має бути розташована пояснювальна табличка з написом ГАЗ». Порядкові номери балонів заводу-виробника повинні бути внесені в технічний паспорт автомобіля. Переобладнання авто­мобілів для роботи на газовому паливі проводиться відповідно до технічної документації заводів-виробників газобалонного об­ладнання та технічних умов на переобладнання.

Додаткові вимоги до спеціалізованих транспортних засобів. Усі спеціалізовані транспортні засоби повинні відповідати техні­чній документації на їх виготовлення та експлуатацію. Всі дра­бини, поручні, перехідні містки та робочі площадки на транспор­тних засобах повинні утримуватися в справному стані. Опорні поверхні зазначених елементів мають бути рифлені. Робочі пло­щадки, що знаходяться на висоті більше 0,7 м, повинні бути обладнані справним огородженням (поруччям).

Кожний панелевіз повинен бути укомплектований двома ко­телками для підставки під раму напівпричепа при вантажно-розвантажувальних роботах. Для закріплення вантажів на панелевозах повинні бути справними лебідка, страхувальні ланцю­ги з крюками, а також троси з косинцями. Автоцистерни для перевезення легкозаймистих та горючих рідин, а також бітуму повинні мати «дихальні» клапани, що забезпечують герметич­ність цистерн у заданих межах.

Зливна арматура автоцистерн повинна виключати можливість підтікання рідин під час транспортування. Автоцистерни пови­нні мати справні пристрої для контролю рівня рідини. Автоцис­терни для перевезення рідин та сипучих вантажів повинні мати пристрої для заземлення. Автоцистерни для перевезення сипу­чих матеріалів з пневматичним розвантаженням повинні бути обладнані справними манометрами, які добре видно з пульта ке­рування. Пульти керування повинні мати освітлення.

На повітроводах автоцистерн, що заповнюються за допомо­гою вакууму, повинні бути справними запобіжний та зворотний клапани. Кришки завантажувальних люків повинні мати справні швидкодіючі запори, що забезпечують герметичність цистерн.

Автоцистерни, що перебувають під тиском більше 0,7 кг/см2, повинні відповідати вимогам Правил будови і експлуатації по­судин, що працюють під тиском.

Внутрішні стінки кузовів автомобілів або напівпричепів-рефрижераторів не повинні мати задирок та гострих кромок.

Напівпричепи з кузовом типу «фургон» повинні мати справне освітлення всередині кузова, що забезпечує освітленість не менше 5 лк.

Підйомні механізми, обладнання керування підійманням (опу­сканням) кузова, бортів тощо на спеціалізованих транспортних засобах повинні бути справними. Рухомі деталі (шестерні, лан­цюги, паси тощо) повинні мати справне огородження.

Органи керування повинні виключати можливість їх само­чинного включення або виключення. Органи керування, дія на які одночасно або не в установленій черговості може призвести до аварії, повинні взаємно блокуватися.

4.1.2. Підготовка до виїзду, рух по території підприємства та робота на лінії

При експлуатації транспортних засобів на лінії можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

10. наїзди проїжджаючих транспортних засобів;

11. наїзди при зчепленні або розчепленні автомобілів з приче­пом (напівпричепом), запуску двигуна, самовільному русі транспортних засобів;

12. термічні фактори (пожежі, вибухи при подачі палива в карбюратор двигуна самопливом, перевірці наявності па­лива в баці з використанням відкритого полум'я, виті­канні газу з газобалонної установки; опіки парою, водою з радіатора);

13. злочинні дії пасажирів та інших осіб;

14. падіння піднятого кузова автомобіля-самоскида, перекид­ної кабіни вантажного автомобіля, підвішених на домкра­ті частин автомобілів;

15. підвищені рівні шуму і вібрації;

16. підвищена температура і швидкість руху повітря в теп­лий період року;

17. наявність у повітрі робочої зони шкідливих речовин (вуг­лецю і азоту оксидів, акролеїну, вуглеводнів, аліфатичних граничних, формальдегіду, метил меркаптанів)..

Перед запуском двигуна необхідно переконатися, що автомо­біль загальмований стоянковим гальмом, а важіль перемикання передач (контролера) поставлений у нейтральне положення. За­пуск двигуна має здійснюватися за допомогою стартера. Викори­стовувати пускову рукоятку дозволяється тільки у виняткових випадках.

При запусканні двигуна автомобіля пусковою рукояткою слід додатково додержуватися таких вимог:

12. встановити упорні колодки з обох боків колеса;

13. пускову рукоятку прокручувати знизу догори;

14. не брати рукоятку в обхват;

15. при ручному регулюванні випереджання запалювання вста­новлювати пізнє запалювання;

16. не включаючи запалювання, провернути колінчастий вал, переконавшись, що важіль перемикання передач знаходить­ся у нейтральному положенні, включити запалювання;

17. не застосовувати будь-яких важелів та підсилювачів, що діють на пускову рукоятку або храповик колінчастого вала.

Забороняється здійснювати запуск двигуна шляхом буксиру­вання автомобіля та перемикання ланцюга живлення стартера.

Перед запуском двигуна автомобіля, який підключений до системи підігрівання, необхідно відключити та від'єднати елеме­нти підігрівання.