Психофізіологія праці вивчає перебіг психічних і фізіологічних процесів при трудовій діяльності людини і вимоги щодо цих про­цесів при різних видах праці. 5 страница

Витяжні шафи різних конструкцій застосовують у хімічних лабораторіях, акумуляторних відділеннях ремонтних майстерень для заряджання акумуляторів, при термічній і гальванічній оброб­ці деталей, фарбуванні виробів, виконанні робіт з полімерами тощо.

Рис. 3.8. Місцеві витяжні вентиляторні пристрої:

а - аспіраційний кожух; б - всмоктуюча панель; в - витяжна шафа; г - бортові відсмоктувані від ванни

Об'єм повітря, необхідний для видалення із шафи шкідливих речовин і запобігання їх виходу у приміщення через робочий отвір шафи, визначають за формулою:

Спеціальні кабіни і камери слід застосовувати при фарбуван­ні деталей машин як технологічні пристрої. Для ефективної ро­боти кратність обміну повітря в них повинна становити ЗО--100.

Витяжні зонти широко застосовують у ковальських відділен­нях ремонтних майстерень, на робочих місцях паяння або при використанні шкідливих речовин у невеликих кількостях. Ти­повим застосуванням витяжного зонта є ковальський горн. Щоб забруднене повітря від ковальського горна повністю видалялось, необхідно, щоб він був обладнаний витяжним пристроєм з необ­хідним подаванням повітря. Таку кількість повітря, м3/год, мо­жна визначити за формулою:

де а і b - ширина і довжина зонта в приймальній частині, м; V - швидкість руху повітря в приймальній частині, м/с (V = 1,5— 1,25 для зонта, відкритого з чотирьох боків; V = 0,9-1,5- з трьох боків; V = 0,75-0,9 - з двох боків; V = 0,5-0,7 - з одного боку).

Всмоктувальні панелі (рис. 3.86) застосовують на малогаба­ритних робочих місцях (електрозварювання, ремонт акумулято­рів, робота з полімерними матеріалами тощо). Різновиди цього пристрою використовують при ручному зварюванні в закритих •посудинах. При цьому приймальна частина (у вигляді лійки) закріплюється безпосередньо біля зони горіння електричної дуги. Зварювальний аерозоль за допомогою такого пристрою відсмок­тується (при забезпеченні необхідної швидкості потоку повітря) і видаляється назовні.

Бортові відсмоктувачі (рис. 3.8г) застосовують для видален­ня шкідливих речовин у вигляді парів і газів у ваннах для гальва­нічних покриттів деталей, в електролітичних пристроях, які вико­ристовують як електролізні ванни, та інших місткостях, напри­клад, у пристроях для електролітичного полірування тощо. При цьому з електролітів, до складу яких входять висококонцентровані кислоти, хромовий ангідрид та інші речовини, видаляються у вигляді пари оксиду хрому і нікелю, ціаністих сполук тощо.

Як правило, бортові відсмоктувачі мають форму щілин шири­ною 40-100 мм і як повітроприймачі розміщені з одного або обох боків ванни (залежно від її ширини). Шкідливі речовини, що утворюються над поверхнею електроліту, особливо при його нагріванні, потоками повітря спрямовуються до приймальної ча­стини щілини, потрапляють до неї і видаляються назовні венти­ляційним пристроєм. Необхідну кількість повітря, м3/год, розра­ховують за формулою:

де Ь і І - ширина і довжина щілини, м; V - швидкість повітря в щілині, м/с; п - коефіцієнт, для однобортного відсмоктувача дорівнює 1, для двобортного - 2; к,х - коефіцієнт, що враховує опір руху повітря над поверхнею рідини у ванні до щілини (за відсутності штанг к = 1, за наявності к — 1,7); /г2- коефіці­єнт, який враховує рухомість повітря в приміщенні. При за­стосуванні в складі електролітів рідин, пари яких мають гра­нично допустиму концентрацію менше 0,001 мг/м3, швидкість беруть V = 0,8 м/с; при вищих значеннях ГДК шкідливих речовин швидкість може бути меншою, V = 0,5 м/с.

Розрахунки щілинних відсмоктувальних пристроїв необхідно проектувати за спеціальними методиками, які більш точно вра­ховують вплив багатьох факторів на ефективність їх роботи.

Дільниці (робочі місця) для безкамерного фарбування транс­портних засобів повинні бути обладнані пристроями (гідрофільтрами) для уловлювання аерозолів фарби.

Приміщення для ацетиленового генератора повинне мати ме­ханічну припливну вентиляцію у вибухозахисному виконанні і природну витяжну вентиляцію.

У приміщеннях для ацетиленового генератора потужністю до 20 м3/год газоподібного ацетилену допускається улаштування природної припливно-витяжної вентиляції.

Повітря, яке містить горючий пил або горючі відходи, має під­лягати очищенню до надходження його у вентилятори. Аварій­на вентиляція повинна забезпечувати кратність повітрообміну не нижче загальнообмінної вентиляції.

Приміщення для зберігання і профілактичного обслуговуван­ня транспортних засобів, у яких можливе швидке підвищення концентрації шкідливих речовин у повітрі, має обладнуватися системою автоматичного контролю за станом повітряного сере­довища.

Усі вентиляційні установки, за винятком віконних і дахових вентиляторів, повинні розташовуватися в окремих приміщеннях.

Забороняється:

• працювати у виробничих приміщеннях, де виділяються шкідливі речовини, при несправній або невключеній вен­тиляції;

• рециркуляція повітря у виробничих приміщеннях, де ви­діляються пари, гази або може мати місце різке збільшення концентрації шкідливих і вибухонебезпечних речовин, газу.

Перед здачею в експлуатацію заново змонтованих вентиля­ційних установок, а також після їх реконструкції і ремонту вони повинні пройти наладку і випробування. При зміні технологіч­них процесів, а також при перестановці виробничого обладнання, що забруднює повітря, вентиляційні установки повинні бути при­ведені у відповідність до нових умов.

Викиди в атмосферу із систем вентиляції слід влаштовувати на відстані від приймальних пристроїв для зовнішнього повітря не менше 10 м по горизонталі або 6 м по вертикалі при горизо­нтальній відстані менше 10 м; при цьому викиди із систем міс­цевих відсмоктувачів слід розміщувати на висоті не менше 2 м над найвищою точкою покрівлі, для систем аварійної вентиля­ції - на висоті не менше 3 м від рівня землі.

Приймальні пристрої припливної вентиляції повинні розта­шовуватися на відстані не менше 12 м від воріт з кількістю виїздів і в'їздів більше 10 автомобілів на годину.

При кількості виїздів і в'їздів менше 10 автомобілів за годи­ну приймальні пристрої припливних вентиляційних систем мо­жуть розташовуватися на відстані не менше 1 м від воріт.

Повітрообмін - процес заміни відпрацьованого і забруднено­го повітря у виробничому приміщенні свіжим за рахунок дії природної (або) механічної вентиляції. Величина обміну повітря, м3/год, - один із основних показників, необхідних для проекту­вання будь-якої з систем вентиляції виробничого приміщення.

Для автомобільних господарств, автомобілеремонтних майс­терень, колективних гаражів та інших підприємств у випадкам, коли повітря забруднюється продуктами згорання від двигунів, необхідний розрахунок обміну повітря зводиться до того, що спо­чатку визначають кількість спаленого палива, а потім - кіль­кість шкідливих речовин у повітрі. Після цього визначають кі­лькість повітря, яку необхідно подати для розчинення шкідли­вих речовин до небезпечних концентрацій.

Кількість оксиду вуглецю, що виділяється при згоранні бен­зину, визначають за формулою:

При спалюванні етилованого бензину, крім СО, виділяються аерозолі свинцю, їх кількість визначають за формулою:

При роботі автомобільних двигунів кількість витраченого бе­нзину обчислюють за формулою:

де Q - кількість шкідливих речовин, що виділяються і потрап­ляють у повітря, кг/год; £ - тривалість роботи двигуна авто­мобіля, хв; п - кількість одночасно працюючих двигунів; й - нормативний вміст шкідливих речовин у повітрі, г/м3. Якщо працюють одночасно карбюраторні та дизельні двигуни і по­вітря забруднюється продуктами згорання цих двигунів, за­стосовують інші формули для визначення кількості інших шкідливих речовин (зокрема, оксиду вуглецю, оксиду азоту, альдегідів у повітрі). Наприклад формулу:

де Ах, Б1 -коефіцієнти, що дорівнюють: для карбюраторних дви­гунів А1 = 9, Б1 = 12; для дизелів Аг = 160, Б1 = 13,5; Уц - робочий об'єм циліндрів двигуна, л; qo - об'ємна частка шкі­дливих речовин у відпрацьованих газах (для карбюраторних двцгунір - оксиду вуглецю 4-6%; для дизелів-оксиду вугле­цю - 0,05-0,07%, оксиду дзоту 0,007- 0,009%, альдегідів 0,035-0,050%; і - тривалість роботи двигуна, год,

Опалення. Для обігрівання і створення у виробничих приміщеннях нормованих показників мікроклімату (табд. 3.7) має застосовуватися повітряне, парове або водне опалення,

Система опалення, незалежно від виду, повинна забезпечува­ти рівномірне нагрівання повітря в приміщеннях, можливість місцевого регулювання і вимикання, зручність в експлуатації, а також доступ при ремонті. Опалення виробничих приміщень, у яких на одного працюючого є більше 50 м площі підлоги, має забезпечувати нормативну температуру повітря на постійних ро­бочих місцях.

Після визначення шкідливих речовин у повітрі обчислюють^ необхідну кількість повітря для вентиляції:

Чергове опалення слід передбачати для підтримання темпе­ратури повітря не нижче +5 °С, використовуючи основні опалю­вальні системи. У холодний період року в приміщеннях збері­гання, профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів, коли вони не використовуються в неробочий час, темпе­ратура повітря повинна бути не нижче +5 °С. Відновлення нор­мованої температури має забезпечуватися до початку викорис­тання приміщення або до початку роботи.

Температура припливного повітря, яке подається в робочу зону, оглядові канави (у т.ч. канави контрольно-технічного пункту), а також приямки, траншеї і тунелі оглядових канав у холодний період року, повинна бути не нижче +16 °С і не вище +25 °С.

Зовнішні ворота приміщень зберігання, профілактичного об­слуговування і ремонту транспортних засобів необхідно обладну­вати повітряно-тепловими завісами у таких випадках:,

• при розташуванні постів профілактичного обслуговуван­ня на відстані 4 м і менше від зовнішніх воріт;

• при кількості 5 і більше в'їздів (виїздів) на годину, що припадають на одні ворота в приміщеннях постів профілак­тичного обслуговування і ремонту транспортних засобів;

• при кількості 20 і більше в'їздів (виїздів) на годину, що припадають на одні ворота в приміщеннях зберігання транспортних засобів.

В окремих районах Автономної Республіки Крим, де середня розрахункова температура зовнішнього повітря вище -15 °С, об­ладнання зовнішніх воріт повітряно-тепловими завісами може не передбачатися.

Відкриття і закриття воріт повинно бути зблоковане з вклю­ченням (виключенням) повітряно-теплових завіс. Вхідні двері виробничих приміщень повинні мати справні механічні пристрої для примусового закриття. В усіх приміщеннях для профілакти­чного обслуговування і ремонту транспортних засобів на видно­му місці і відстані 5-10 м від воріт або вхідних дверей повинні бути встановлені термометри.

Експлуатація парових та водонагрівальних котлів, теплових установок, теплових мереж повинна здійснюватися відповідно до

вимог Правил будови і безпечної експлуатації парових і водонагрі­вальних котлів, Правил технічної експлуатації тепловикористову­ючих установок і теплових мереж та Правил техніки безпеки при експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж.

Захист віл підвищених рівнів вібрації

Джерелами вібрації, які впливають на водіїв самохідних машин, е в основному рухома частина і двигун.

Рухома частина створює на робочому місці водія переважно за­гальну низькочастотну вібрацію як наслідок взаємодії коліс з нері­вним рельєфом місцевості і передається через раму і систему кріп­лення на кабіну або робочу площину. Низькочастотна вертикальна вібрація у зв'язку з особливостями її виникнення в процесі подо­лання машинами перешкод у вигляді нерівностей шляху, як прави­ло, спостерігається частіше, ніж. горизонтальна.

При горизонтальній вібрації найбільші значення величин спо­стерігаються у поздовжньому напрямку через коливання машини уздовж поздовжньої осі при неодночасному переїзді тих самих пере­шкод передніми і задніми рухомими частинами.

Вібрація зростає з підвищенням швидкості руху машин по ґру­нту, особливо це закономірно у межах від 5 до 20 км/год. При транспортних роботах найбільші величини вібрації відзначаються під час руху машин по ґрунтових дорогах та бруківці зі швидкістю 18-26 км/год, а також по стерні поперек борізд. Рівень низькочас­тотної вібрації значною мірою визначається конструкцією та розта­шуванням самого сидіння, підресорюванням осей, тиском повітря в балонах. Низькочастотна вібрація на сидіння зростає з віддален­ням його від центра ваги машини і наближенням до місця розта­шування задньої осі, а також зі збільшенням тиску повітря у бало­нах коліс.

З роботою двигуна самохідної машини пов'язана наявність на робочому місці водія машини загальної низькочастотної вібрації, найбільші рівні якої - у межах октавних смуг з середньогеометри- чними частотами 63-125 Гц, інколи - 31,5 Гц. Така вібрація вини­кає внаслідок роботи циліндропоршневої та шатунно-криво- шипної груп, а також допоміжних механізмів двигуна і через рамку передається на підлогу кабіни і сидіння в ній. Часто найінтенсивніші рівні високочастотної вібрації спостерігаються

на частотах, близьких до частот обертання двигуна внутрішньо­го згорання.

У процесі експлуатації машини окремі деталі двигуна, транс­місії робочих органів зношуються, виникають люфти, а це сприяє посиленню вібрації, яка передається на сидіння. При збільшенні зазорів у тягах внаслідок зношування або при недостатньому їх регулюванні рівень вібрації, яка реєструється на кермі, зростає. Таким чином, на водіїв разом із загальною низькочастотною впливають локальна і загальна вібрації.

Зниження вібрації машин, механізмів і обладнання домага­ються впливом на джерело вібрації або на коливальну систему.

Найефективнішими методами боротьби з низькочастотною вібрацією є спеціальне підресорювання сидіння. Встановлено, що власна частка коливань раціонально зроблених сидінь не повинна перевищувати 1,5 Гц. Ці вимоги пов'язані з резонансними яви­щами, що виникають при збігу частоти власних коливань сидін­ня і вібрацій на робочому місці, найбільші рівні яких 2-4 Гц. '

Високочастотна вібрація, яка передається на сидіння, знач­ною мірою гаситься за допомогою м'яких прокладок під обшив­кою сидіння. Ці прокладки виготовляють з еластичного порис­того матеріалу типу пінополіуретану.

Гумовий килимок на підлозі кабіни дещо зменшує високочас­тотну вібрацію, яка передається на ноги водіїв. Для цього ж потрібні гумові прокладки на педалях керування. Для гасіння високочастотної вібрації, яка передається на руки від керма і важелів керування, їх доцільно облицювати матеріалом з вели­ким внутрішнім тертям і демпфіруючими властивостями.

Вібрація керма зменшується при своєчасному регулюванні тяг, при регулярному контролі і забезпеченні суцільного кріплення рульової колонки. Складніше низькочастотну вібрацію на робо­чому місці водія самохідної машини привести до гігієнічних нор­мативів.

Методи, які пропонуються для зменшення такої вібрації, ма­лоефективні. Зокрема, зменшення тиску в балонах коліс на 71- 101 кПа зумовлює зниження вібрації робочого місця водія всього на 6-9%. Додаткове використання різних типів підвісок для передньої осі (листові та гвинтові ресори, гумові амортизатори, незалежні телескопічні підвіски) не дали очікуваного ефекту. При цьому зменшились коливання лише передньої осі на 25-30%, а вібрація на сидіння зменшилась незначно. Кращі результати отримано із застосуванням гідропневматичної підвіски перед­нього моста.

Малоефективні також індивідуальні захисні пояси зарубіж­ного виробництва. Такі пояси зменшують переміщення внутрі­шніх органів черевної порожнини під впливом низькочастотної вібрації, їх доцільно використовувати лише при слабкості м'язів, в іншому випадку пояси зумовлюють «анестезію» цих м'язів.

Випробування активних тросогідравлічних підвісок виявилось малоефективним через їх громіздкість і невисоку надійність, хоча ефективність їх порівняно з пасивними у 3-4 рази більша. Пер­спективною є пневмопідвіска сидіння, яка забезпечує зниження рівня вібрації у 1,5-2 рази в діапазоні частот 1,5-2,5 Гц.

Серед сучасних розробок - амортизаційні системи, зокрема, з пневматичними елементами для підресорювання не тільки сидіння, але й усієї кабіни самохідної машини. За допомогою цієї систе­ми можна знизити рівень низькочастотної вібрації у 3-4 рази.

При роботі з ручним механізованим електричним і пневма­тичним інструментом застосовують такі засоби індивідуального захисту рук від дії вібрації, як рукавиці, віброзахисні прокладки або пластини, забезпечені кріпленням у руці.

Для захисту робітників від вібрації, яка передається через ноги, використовують спеціальне віброзахисне взуття.

Крім технічних заходів щодо зниження вібрації, існують про­філактичні, спрямовані на попередження віброхвороби. До роботи з віброінструментом допускаються робітники не молодше 18 ро­ків, які пройшли медичний огляд та інструктаж з охорони праці. Робота з віброінструментом повинна виконуватись у приміщенні з температурою вище 16°. При роботі на відкритому повітрі за низьких температур поблизу робочого місця має бути тепле при­міщення з температурою повітря вище 16-22 °С. Через кожну годину робітники повинні робити 10-15-хвилинну перерву для обігріву. Загальна тривалість контакту з віброінструментом не повинна перевищувати 2/3 робочої зміни. Щоб не переохоло­джувати рук, необхідно вдягати теплі рукавиці, а після роботи приймати теплі водні процедури, ультрафіолетове опромінюван­ня і виконувати комплекс лікувальної гімнастики. Для робітни­ків в умовах вібрації за наявності інших негативних факторів (шум, температура, шкідливі речовини, випромінювання тощо), які

перевищують санітарні норми, режим праці і відпочинку повинні встановлюватися на основі вивчення змін працездатності, що від­бивають ступінь негативного впливу всього комплексу факторів на організм людини. При роботі з вібруючим обладнанням ре­комендується вводити до робочого циклу технологічні операції, не пов'язані з дією вібрації.

Робітники, у яких виявлено вібраційну хворобу, тимчасово, до рішення ВТЕК, повинні бути переведені на роботу, не пов'язану з вібрацією, значним м'язовим напруженням і охолодженням рук.

Захист віл виробничого шуму

Шум - це безладне поєднання звуків різної сили і частоти. Звук - це хвилеподібний рух коливних тіл, які передаються через пруж­не середовище; газ, повітря, рідину, тверді тіла.

Зниження шуму в джерелі його виникнення. Цей метод за­стосовується на стадії проектування шляхом створення нових конструкцій, удосконалення технологічних процесів й експлуа­таційних режимів роботи.

Засобами, які знижують шум механічного, вібраційного, аеро­динамічного, електромагнітного і гідравлічного походження, є за­міна в трансмісіях тракторів і самохідних сільськогосподарських, машин прямозубчастих шестерень на косозубчасті, шевронні або черв'ячні передачі, що знижують рівень шуму до 3-6 дБ, а при заміні на гідравлічні і капронові зниження досягає 18 дБ. Заміна кривошипно-шатунного та ексцентричного механізмів на гідрав­лічний або електричний привід, ланцюгової передачі на зубчасто- пасову знижує рівень шуму на 20 дБ. Зниження шуму у підшип­никах коливання досягають шляхом підвищення точності виго­товлення цих деталей і своєчасного їх змащення або шляхом заміни підшипників коливання підшипниками ковзання, оскіль­ки останні знижують шум на 10-15 дБ.

До технологічних заходів належать: удосконалення техноло­гії виготовлення деталей і вузлів; підвищення точності і чистота обробки деталей; підвищення точності статичного і динамічного балансування вузлів; підвищення якості збирання вузлів та до­тримання технологічних допусків і посадок; використання сучасної контрольно-вимірювальної апаратури; обкатка зібраних вузлів і машин.

Відомо, що довідні операції при виготовленні деталей знижу­ють рівень шуму вузлів: шовінгування - на 5- 10 дБ, притирка - на 5 дБ, шліфування і полірування - на 2-3 дБ.

Конструктивний і технологічний методи найчастіше застосо­вують на стадії проектування і виготовлення експерименталь­них зразків.

До експлуатаційних методів боротьби з шумом належить своє­часне проведення планово-попереджувальних ремонтів і техніч­них доглядів; регулювання і змащення; зберігання стабільності регулювань у період експлуатації техніки на номінальних режи­мах роботи; усунення перекосів, люфтів і осьових натіків; збері­гання техніки відповідно до діючих стандартів.

Шум обертових вузлів і механізмів (барабанів, роторів, муфт тощо) виникає внаслідок неправильного їх центрування і нерів- новаги обертових мас. Зменшення шуму в таких випадках дося­гається якісним виготовленням і монтажем, а також динаміч­ним балансуванням обертових частин на електробалансувальних верстатах.

Зниження шуму на шляхах його розповсюдження. Знижен­ня шуму на шляхах його розповсюдження є домінуючим мето­дом захисту в існуючих конструкціях машин, технологічному обладнанні та у виробничих приміщеннях. Метод звукоізоляції ґрунтується на відбитті звукової хвилі, яка падає на огородження. Відомо, що кут падіння дорівнює куту відбиття. Тому панель кабін, передні і задні стінки повинні мати якомога більший нахил для збільшення звукової ізоляції. Але звукова енергія не тільки відбивається від огородження, а й частково поглинається ним.

Поглинання повітряного шуму в кабінах тракторів і комбайнів досягається нанесенням на тонкостінні панелі звукопоглиналь­них матеріалів, таких, як бітумні мастики 579, 580, БПМ, листові матеріали на полімерно-бітумній основі з клейовим шаром.

Властивість поглинати звук мають усі будівельні матеріали. Але звукопоглинальними матеріалами і конструкціями назива­ють лише ті, у яких коефіцієнт звукопоглинання (а) на середніх частотах перевищує 0,2 (у таких матеріалів, як цегла, бетон, становить лише 0,01-0,05).

Процес поглинання звуку відбувається внаслідок переходу ене­ргії коливання повітря в теплоту внаслідок втрат енергії на тер­тя в порах металу. Тому для ефективного звукопоглинання ма­теріал повинен мати пористу структуру, причому пори повинні

бути незамкнутими, щоб не перешкоджати проникненню звуко­вої хвилі у товщу матеріалу. Нині використовують такі звукопо­глинальні матеріали, як ультратонке капронове і скловолокно, мінеральну вату, деревноволокнисті, мінераловатні плити, пористий полівінілхлорид, пористі тверді плити та інші матеріали. Звуко­поглинальні властивості певного пористого матеріалу залежать від товщини шару, частоти звуку, наявності повітряного проміж­ку між шаром і відбивною стінкою, на якій він встановлений.

Пористі звукопоглинальні облицювання вкривають перфоро­ваним екраном (фанера, картон, пластмаса) з отворами діаметром від 3 до 10 мм. Сумарна площа отворів повинна досягати 15-20%, але не більше 30%. Звукопоглинальні конструкції не повинні мати щілин і бути розділені внутрішніми перегородками.

Встановлення звукопоглинальних облицювань знижує шум за сумарним рівнем на 6-8 дВ поблизу джерела шуму. Важливо також усунути нещільності в кабіні або зменшити їх площу. Наприклад, отвори в підлозі кабіни, призначені для важелів та педалей, повинні мати щільні і пружні прокладки. Доцільно здій­снювати подвійне скління у кабіні, при цьому рекомендується силікатне зовнішнє і внутрішнє авіаційне скло товщиною 6 мм. Таке скло не деформує зображення і має втричі більше звукопоглинання, ніж промислове силікатне або оргскло. Для щільності дверей кабіни необхідно по периметру встановити подвійну гумо­ву прокладу із пористої гуми типу Г-1. Двері кабіни повинні відкриватись, оскільки вони спричинюють менше шуму, ніж ковзаючі (при належній обробці їх гумою).

Якщо встановлювати машини з високим рівнем шуму обла­днання в ізольованих приміщеннях, то цей рівень знижується, при низьких частотах на 25-33 дБ, при високих - на 40-50 дБ. Крім того, на стінах і стелі приміщень встановлюють звукопо­глинальні матеріали.

Рівень шуму Ь, дБ, після встановлення ізолюючих стін при­близно можна визначити за такими емпіричними формулами:

- При масі 1 м2 до 200 кг

Рівні звукового тиску під укриттям або в боксах одиничних машин з урахуванням звукопоглинання стінами і стелею дорів­нюють:

де В - постійна приміщення, що характеризує його звукопогли­нальні властивості; г - відстань від центра джерела шуму до внутрішньої поверхні конструкції (бокси, укриття тощо).

Для постійного приміщення становить:

де та ос, - відповідно площа і коефіцієнт- звукопоглинання конструкцій приміщення, боксів або укриття.

Посилити звукоізоляцію можна виготовленням стін із по­двійних перегородок з повітряним прошарком. У цьому випадку при відстані між перегородками 80-100 мм рівень шуму дБ, визначається за формулою:

де Q1 та Q2 - відповідно маса 1 м2 першого і другого огороджень, кг/м2.

Максимальна звукоізоляція подвійною стінкою досягається при повітряному зазорі до 1/4 довжини хвилі між стінками.

Для розрахунку величини зазору І, м, необхідно знати частоту звуку. Тоді:

де А - довжина звуку, м; с - швидкість звуку, м/с; / - частота, Гц; Н - товщина перегородки.

Звукоізолюючі кожухи та акустичні екрани. Найбільш шум­ні вузли на самохідних збиральних машинах, а також на стаціо­нарних сільськогосподарських машинах (трансмісії, транспорте­ри тощо) укривають звукоізолюючими кожухами - з каркасом або без каркаса, за необхідності - розбірними. Для виготовлення кожухів використовують щільні матеріали (метал, пластмаса, де­рево), враховуючи, що звукоізолюючі якості його збільшуються з підвищенням питомої ваги при однаковій товщині. Найчастіше застосовують залізні листи, звукоізолююча здатність яких при товщині 0,7 мм досягає 25 дБ, а при 2 мм - 33 дБ (рис. 3.9).

Внутрішню поверхню стінок кожуха облицьовують звукопо­глинальним матеріалом. Доцільно для цього використовувати склоповсть товщиною 30 мм або повсть вовняну (25-75 мм), ' мінеральну вату (до 100 мм), коефіцієнт звукопоглинання їх на високих частотах становить 0,63-0,81.

Віброізол і мастики - також вібродемпферні матеріали. Ко­жух повинен закривати джерело шуму і не з'єднуватись з ним жорстко. Потрібна частотна ефективність звукоізоляції повітря­ного шуму стінками кожуха, дБ, у приміщеннях розраховується за формулою:

де L - октавний рівень звукового тиску на робочому місці, дБ; Lдоп - допустимий рівень звукового тиску, дБ; Lобл - коефіцієнт звукопоглинання облицювання внутрішньої поверхні кожуха;

r - відстань від джерела шуму до розрахункової точки, 'м; Во - площа кожуха, м2; Вп - постійна ізолюючого приміщення, м2.

За відсутності звукопоглинального облицювання кожуха член 10 lg аобл треба замінити на 10 (SД/SК), де5д- площа поверхні джерела; - площа поверхні кожуха.

Одним із засобів зниження шуму в ремонтних майстернях є застосування акустичних екранів.

Рис. 3.10. Встановлення акустичних екранів на робочому місці обкатника ДВЗ:

1 - витяжний зонт; 2 - акустичний екран; 3 - глушник; 4 - затискний пристрій; 5 - вихлопний патрубок; 6 - обкатний стенд із двигуном

Акустичний екран - перепона, яка встановлюється між дже­релом шуму і робочим місцем, що захищають від шуму. Зни­ження шуму за екраном на 4-15 дБ відбувається в результаті звукової тіні,, область розповсюдження якої залежить від співвід­ношення довжини звукової хвилі до поперечного розміру екра­на. Акустичні екрани облицьовують звукопоглинальним матері­алом і використовують у поєднанні з акустичною обробкою при­міщення. Звукопоглинання акустичним екраном ЛІ<екр визнача­ється за формулою:

де аекр- ревербераційний коефіцієнт звукопоглинального екрана; - площа екрана, м 2; т - кількість екранів.

де Ьк - рівень звукового тиску в розрахунковій точці від &-ГО джерела до встановлення екрана.