Способи і засоби захисту від вібрації

Зниження вібрації машин, механізмів і обладнання досягають або впливом на джерело вібрації, або впливом на всю коливальну систему.

Найбільш ефективним методом боротьби з вібрацією є усунен­ня її в джерелі виникнення, тобто розробка машин, механізмів і технологічних процесів, в яких виключаються або максимально знижуються динамічні процеси.

Послаблення вібрації досягається також такими технологіч­ними заходами:

- урівноваження і збалансування частин, що обертаються, для забезпечення плавної роботи машини;

- усунення дефектів і розбовтання окремих частин машини;

- використання динамічних віброгасників, які являють собою механічну коливальну систему з резонансною частотою, що збіга­ється з частотою вібрації конструкції. При жорсткому закріпленні пружного елементу гасника до вібруючої частини конструкції в ньо­му збуджуються коливання, які знаходяться у протифазі з коли­ваннями конструкції;

- зменшення амплітуди коливань вібруючих металевих деталей за допомогою покриття їх поверхонь демпфіючими матеріалами з великим внутрішнім тертям або в'язкістю. Демпфіючий матеріал (антивібраційна мастика, повсть, гума тощо) наклеюють кілько­ма шарами на вібруючу поверхню.

Інший важливий метод боротьби з вібрацією — послаблення коливань на шляху їх розповсюдження через опорні зв'язки, бу­дівельні конструкції.

Віброізоляція — засіб зменшення динамічних сил, що переда­ються від джерела вібрації на захисний об'єкт. Для послаблення передачі коливань по будівельним конструкціям вібруючі агрегати встановлюють на самостійні фундаменти, які віброізольовані від підлоги і інших конструкцій будівлі; в конструкціях влаштовують розриви, які заповнюють матеріалом, що різко відрізняється за хвильовим опором від ізолюючих.

Для зниження рівня вібрації від виробничого обладнання ви­користовують різні види віброопір, амортизаторів, фундаментів.

Амортизація — поглинання енергії ударів в конструкціях ма­шин і спорудах для послаблення вібрації. Амортизацію здійснюють включенням проміжних пристроїв між машиною і основою. Амор­тизують також робочі місця. Амортизатори виконують у вигляді сталевих пружин, гумових прокладок тощо.

Для віброізоляції комунікацій, що підходять до машини, агре­гату, встановлюють віброізолюючі вставки: на трубопроводах — гнучкі рукава, шланги і інші, на водопроводах — гнучкі муфти; на кабелях — гнучкі ділянки.

Послаблення вібрації ручного інструменту досягається таки­ми заходами:

- зміною кінематичної системи;

- зменшенням технологічних допусків;

- зрівноваженням мас;

- використанням матеріалів з великим внутрішнім тертям, а та­кож віброізоляцією;

- використанням демпфіючих затискачів, динамічних вібро­гасників;

- рукоятки і місця контакту, втулки і муфти для вставного інст­рументу облицьовують вібропоглинаючими матеріалами.

До засобів індивідуального захисту від вібрації належать:

- віброізолюючі рукавиці;

- антивібраційні пояси, прокладки;

- віброізолююче взуття;

- віброізолюючі килимки.

До медично-профілактичних заходів боротьби з вібрацією на­лежать:

- спеціальний режим праці і відпочинку;

- попередні і періодичні медичні огляди;

- курси профілактичного лікування.

2.10. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, до виробничих і допоміжних приміщень

Більшість виробництв своїми викидами в атмосферу, скидан­ням, відходами, генерованим шумом тощо впливають на оточую­чу територію і населення, що проживає на ній, а також на умови праці робітників цього та сусідніх виробництв. Тому важливо за­хищати населення від несприятливого впливу розташованих по­ряд виробництв, а також зменшувати взаємний негативний вплив як виробництв одне на одне, так і навіть різних технологічних про­цесів (дільниць, цехів) того самого виробництва. В першу чергу це досягається планувальними рішеннями.

Підприємства, що забруднюють повітряне середовище газами, димом, пилом тощо, в залежності від потужності і умов техно­логічного процесу, а також від кількості викидів шкідливих ре­човин поділяються на 5 класів. Для кожного класу встановлена санітарно-захисна зона (шириною від 50 до 1000 м) від жилих районів. В санітарно-захисних зонах, що часто використовуються для зелених насаджень, дозволяється будівництво допоміжних при­міщень, гаражів, автостоянок, складів тощо.

Благоустрій території підприємства включає озеленення, об­ладнання пішохідних доріжок, тротуарів, майданчиків для від­починку та занять спортом. Площа ділянок, передбачених для озе­ленення, повинна складати не менше 15% загальної площі.

Будівлі і споруди розташовують таким чином, щоб у місцях організованого забору повітря системи вентиляції вміст шкідли­вих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв.

На території виробничої ділянки розташовуються водопровідна і каналізаційна мережа, влаштовується зовнішнє штучне освітлен­ня, а також транспортні дороги і пожежні проїзди.

За санітарними нормами відстань від будівель, що освітлюються природним освітленням через вікна, має бути не менше найбільшої висоти протилежних будівель.

За пожежними нормами відстань між сусідніми будівлями зале­жить від їх ступеня вогнестійкості і пожежної небезпеки вироб­ництва.

Входи і виходи з виробничих приміщень влаштовують з урахуван­ням безпечного пересування робітників і зручності транспортування вантажів і рухомого складу. Звичайно їх влаштовують окремо для пішоходо- і вантажопотоків. Виходи з приміщень, які знахо­дяться поблизу залізничних колій, влаштовують так, щоб напря­мок руху людей при виході через двері був уздовж колії.

Згідно з санітарними нормами об'єм виробничих приміщень на одного працівника повинен складати не менше 15 м², а площа приміщень — не менше 4,5 м².

Для запобігання накопичення пилу робочі приміщення необ­хідно своєчасно прибирати мокрим або пневматичним способом.

Конструкція підлоги та властивості матеріалів покриття під­логи повинні захищати приміщення від проникання ґрунтових вод і газів, забезпечувати достатню теплоізоляцію, бути стійким до механічного впливу (ударів, вібрації) і дії агресивного середо­вища і токсичних речовин.

На кожному виробничому підприємстві передбачають будівлі і приміщення для розташування адміністративно-управлінсько­го апарату, громадських організацій, а також для санітарно-по­бутового та культурного обслуговування працівників: гардеробні для зберігання вуличного (домашнього) та робочого одягу, вби­ральні, душові, кімнати особистої гігієни жінок, медичні пунк­ти, а також буфети, їдальні і кімнати для приймання їжі.

На залізничних станціях, крім того, передбачають приміщен­ня для захисту від атмосферних опадів, сонячної радіації влітку, а також для обігріву працюючих взимку.

Питання до розділу

1. Поняття про фізіологію праці, гігієну праці, психологію праці, виробничу санітарію.

2. Психофізіологічна основа праці.

3. Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

4. Шкідливі речовини та заходи оздоровлення повітряного ви­робничого середовища.

Г>. Види вентиляції та опалення; основні правилі їх експлуатації. <>. Види освітлення та основні правилі їх експлуатації.

7. Вплив шуму та вібрації на людину.

8. Заходи і засоби захисту від шуму та вібрації.!). Санітарно-побутове забезпечення працюючих.

Розділ З ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

3.1. Характерні причини виникнення пожеж

Пожежі є однією з найбільш руйнівних сил, і там, де не створено надійної перепони вогню, вони стають великою бідою. Незважаючи на деяку стабілізацію обстановки з пожежами в Україні в останні роки, данина вогню залишається ще великою.

В Україні щорічно виникає більше 50 тис. пожеж, прямі мате­ріальні збитки від них становлять мільйони гривень. Щодоби в се­редньому в державі виникає 126 пожеж, у вогні гине 6 і отримує травми 4 особи, знищується 31 будівля, 4 одиниці техніки та ма­теріальних цінностей на суму близько 65 тис. грн.

Специфіка робіт на підприємствах та об'єктах залізничного транс­порту характеризується багатогалузевим характером, де різноманіт­ні технологічні процеси пов'язані з використанням та перевезенням легкозаймистих і горючих рідин, газів, виділенням пилу, які здатні за певних умов створювати пожежо- та вибухонебезпечні суміші.

Як показує аналіз, найчастіше пожежі виникають на рухомому складі, у сховищах, службових і виробничих приміщеннях.

Найбільш поширеними причинами пожеж на об'єктах транспор­ту є: необережне поводження з вогнем; порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування, побутових електроприладів та приладів опалення; іскри електрозварювальних та інших вогне­вих робіт; невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки; несправність виробничого устаткування.

3.2. Організаційні заходи з пожежної безпеки

Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведен­ня організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

Відповідно до Закону України «Про пожежну безпеку» забез­печення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій (підприємств) покладається на їх керівників та уповноважених ке­рівниками осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Обов'язки власників підприємств та уповноважених ними орга­нів (власники), а також орендарів щодо забезпечення пожежної безпеки встановлюються статтею 5 Закону України «Про пожеж­ну безпеку».

Вони зобов'язані:

- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;

- відповідно до нормативно-правових актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші норма­тивні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати постій­ний контроль за їх додержанням;

- забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов орга­нів державного пожежного нагляду;

- організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

- у разі відсутності в нормативно-правових актах вимог, необ­хідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного на­гляду;

- утримувати у справному стані засоби протипожежного захис­ту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допус­кати їх використання не за призначенням;

- створювати, у разі потреби, відповідно до встановленого по­рядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціо­нування матеріально-технічну базу;

- подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;

- здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних за­собів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики;

- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправності пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачан­ня, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

проводити службове розслідування випадків пожеж.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною вироб­ничої або іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств.

Керівник підприємства повинен визначити обов'язки посадо­вих осіб (у тому числі заступників керівника) щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпе­ку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, техно­логічного та інженерного устаткування, а також за утримання і експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.

Обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки, утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту мають бути відобра­жені у відповідних посадових документах (функціональних обов'яз­ках, інструкціях, положеннях тощо).

На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної небез­пеки наказом (інструкцією) повинен бути встановлений відповід­ний протипожежний режим, у тому числі визначені:

- можливість паління (місце для куріння), застосування відкри­того вогню, побутових нагрівальних приладів;

- порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);

- правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

- місця для зберігання і допустима кількість сировини, напів­фабрикатів та готової продукції, які можуть одночасно знаходити­ся у виробничих приміщеннях і на території (у місцях зберігання);

- порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та ганчір'я, очищення повітроводів вен­тиляційних систем від горючих відкладень;

- порядок відключення від мережі електрообладнання у разі пожежі;

- порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;

- порядок проходження посадовими особами навчання й пере­вірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з пра­цівниками протипожежних інструктажів та занять з пожежно-тех­нічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;

- порядок організації експлуатації і обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного во­допроводу, насосних станцій, установок пожежної сигналізації, автоматичного пожежогасіння, димовидалення, вогнегасників тощо);

- порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів та оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, техно­логічного та іншого інженерного обладнання;

- дії працівників у разі виявлення пожежі;

- порядок збирання членів добровільної пожежної дружини та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі, викли­ку вночі, у вихідні й святкові дні.

Працівники підприємства мають бути ознайомлені з цими вимо­гами на інструктажах, під час проходження пожежно-технічно­го мінімуму тощо, витяги з наказу (інструкції) з основними поло­женнями слід вивішувати на видних місцях.

На кожному підприємстві має бути опрацьована загальнооб'єк- това інструкція про заходи пожежної безпеки та інструкції для всіх вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень (дільниць, цехів, складів, майстерень, лабораторій тощо) відповід­но до додатка 1 цих Правил.

Ці інструкції мають вивчатися під час проведення протипожеж­них інструктажів, проходження пожежно-технічного мінімуму, а також в системі виробничого навчання і вивішуватися на видних місцях.

У будівлях та спорудах (крім житлових будинків), котрі мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб мають бути розроблені і вивішені на видних місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі.

Необхідність забезпечення планами (схемами) евакуації одно­поверхових будівель та споруд визначається місцевими органами державного пожежного нагляду, виходячи з їх пожежної небез­пеки, кількості розміщуваних людей, площі тощо.

З метою залучення працівників до проведення заходів щодо запобігання пожежам, організації їх гасіння на підприємствах ство­рюються добровільні пожежні дружини (ДПД) та команди (ДПК), діяльність яких повинна здійснюватися відповідно до Положен­ня про добровільні пожежні дружини (команди), затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ка­тастрофи від 11.02.2004 № 70 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2004 за № 221/8820.

На підприємствах із кількістю працівників 50 і більше осіб за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії (ПТК). їх роботу необхідно організовувати згідно з Типовим положенням про пожежно-технічну комісію, затвердженим наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у спра­вах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 11.02.2004 № 70 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції Украї­ни 19.02.2004 за № 222/8821.

Для координації та вдосконалення роботи, пов'язаної із забезпе­ченням пожежної безпеки та контролем за її проведенням, в апара­тах міністерств, інших центральних органах виконавчої влади по­винні створюватися служби пожежної безпеки (СПБ) відповідно до Типового положення про службу пожежної безпеки, затвердже­ного наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ка­тастрофи від 29.09.2003 N 369 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.12.2003 3aN 1121/8442.

Такі служби необхідно також організовувати в апаратах об'єд­нань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів тощо) для ви­конання делегованих об'єднанню функцій у галузі пожежної без­пеки.

Діяльність СПБ повинна регламентуватися положеннями, які розробляються відповідними міністерствами, відомствами, об'єд­наннями підприємств.

Усі працівники при прийнятті на роботу і за місцем роботи по­винні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (проти­пожежні інструктажі). Протипожежні інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний на робочому місці, позаплано­вий та цільовий.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною по­жежною небезпекою, повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-техніч­ний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною по­жежною небезпекою, один раз на рік мають проходити перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з пожежної безпеки.

Порядок організації та проведення протипожежних інструкта­жів, навчання та перевірки знань з пожежно-технічного мінімуму встановлюється Типовим положенням про інструктажі, спеціаль­не навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України, затвердженим наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ка­тастрофи від 29.09.2003 № 368 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.12.2003 за № 1148/8469.

Навчання та перевірка знань посадових осіб з питань пожежної безпеки проводиться у порядку, встановленому законодавством.

Загальне керівництво щодо забезпечення пожежної безпеки в Україні здійснюють Центральні органи державної виконавчої влади, Рада міністрів Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самовряду­вання в межах своєї компетенції організують розроблення та впро­вадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і на­уково-технічних заходів щодо запобігання пожеж та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.

Безпосереднє керівництво і управління протипожежною служ­бою покладено на Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії (МНС), яке забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяль­ність міністерств, інших центральних органів державної виконав­чої влади з питань удосконалення пожежної охорони;

Для координації і вдосконалення роботи, пов'язаної з забезпе­ченням пожежної безпеки та контролем за її проведенням, в апа­ратах міністерств, інших центральних органів державної вико­навчої влади створюються служби пожежної безпеки.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки здійс­нюють Державний департамент та територіальні і місцеві управ­ління (відділи) Державної пожежної безпеки МНС України.

Громадський контроль за додержанням вимог актів законодавст­ва з питань пожежної безпеки здійснюється добровільними пожеж­ними дружинами (командами) та протипожежними об'єднаннями громадян у межах їх компетенції.

З метою захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колек­тивної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах ство­рюються пожежні охорони.

Основними завданнями пожежної охорони є:

- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

- запобігання пожеж і нещасних випадків на них;

- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в лік­відації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воє­нізованої та професійної пожежної охорони, входить до системи МНС України і здійснює державний пожежний нагляд.

Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населе­них пунктах, на промислових та інших об'єктах незалежно від форм власності у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення Державної пожежної охорони, будівництво її об'єктів і споруд здійснюється за рахунок державного бюджету і бюджетів місцевого та регіональ­ного самоврядування, коштів, що надходять на підставі договорів від промислових та інших об'єктів, відрахувань від платежів з май­нових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а та­кож за рахунок пожертвувань юридичних осіб та громадян.

У підрозділах Державної пожежної охорони організується ці­лодобове несення служби, порядок якого встановлюється МНС України. Для виклику державної пожежної охорони в автоматич­них телефонних мережах установлюється єдиний номер — 01. Під­розділи Державної пожежної охорони виїжджають для гасіння пожеж на всі об'єкти незалежно від форм власності, за винятком підземних споруд (крім діючих станцій метрополітену).

На об'єктах міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, створюються підрозділи відомчої пожежної (пожежно- сторожової) охорони, які здійснюють свою діяльність згідно з по­ложеннями, погодженими з МНС України.

Так, на об'єктах Міністерства транспорту України (залізничний, повітряний, морський і річковий транспорти) організовані підроз­діли відомчої пожежної охорони.

У населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації відповідно до Положення, затверджуваного Кабінетом Міністрів України, створюються місцеві пожежні команди.

На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведен­ня заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння можуть створюватися з числа робітників, службовців, інженерно- технічних працівників та інших громадян добровільні пожежні дружини (команди).

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

3.3. Теоретичні основи механізму горіння

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальни вогни­щем, що розповсюджується учасі і просторі та завдає матеріаль­них збитків і створює небезпеку для життя і здоров'я людей.

Горіння — окислювальний процес, що виникає під час контакту горючої речовини, окислювача (звичайно кисню повітря) і джере­ла запалювання.

Для виникнення процесу горіння необхідно наявність горючої речовини, окислювача і джерела запалювання. Джерелом запа­лювання (займання) називають будь-який вплив на горючу речо­вину і окислювач, який може викликати реакцію горіння.

Джерела запалювання заведено поділяти на відкриті (полум'я, іск­ри, розжарені предмети, світлове випромінювання) та заховані (теп­лота теплохімічних реакцій, адіабатичного стиску, тертя, удару тощо).

Займання — це горіння речовини від джерела запалювання.

Температура, при якій горюча речовина займається і продов­жує горіти без джерела відкритого вогню, називається темпера­турою займання.

Самозаймання — це загоряння речовини за відсутності джере­ла запалювання.

Самозаймання в залежності від причини буває хімічним, мік­робіологічним і тепловим.

Хімічне самозаймання має місце під впливом на речовину кисню повітря, води, а також при взаємодії різних речовин.

Займаються від впливу кисню повітря: фосфор (білий), рослинні олії, жири, мастила, металеві порошки (магнію, алюмінію), кар- біди лужних металів тощо.

Самозаймаються від дотику з водою: натрій, калій, карбіди луж­них металів тощо.

Багато органічних речовин і матеріалів самозаймаються від кон­такту з окислювачами: хлором, бромом, фтором тощо.

Мікробіологічне самозаймання обумовлено життєдіяльністю мікроорганізмів (наприклад, в тирсі, торфі).

Теплове самозаймання виникає внаслідок самонагрівання, обу­мовленого процесами окислення, розкладання та під впливом зовнішнього нагріву.

Температура самозаймання — це найбільш низька температура речовини, за якої внаслідок екзотермічної реакції виникає й горіння.

Спалах — швидке згорання горючої суміші, яке супровод­жується утворенням стиснутих газів.

Температура спалаху — найнижча температура горючої ре­човини, при якій над її поверхнею утворюються пари чи гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворен­ня недостатня для стійкого горіння.

Стійке горіння має місце при температурі займання.

Вибух — миттєве згорання речовини, при якому виділяється велика кількість стиснутих парів чи газів.

Вибух може статися тільки за наявності у повітрі певної кон­центрації газів, парів легкозаймистих і горючих рідин, пилу різ­них речовин.

- Повне горіння виникає за наявності надмірної кількості кис­ню, необхідного для окислення.

- Неповне горіння (тління) має місце при недостатній кіль­кості кисню.

Щоб виникло горіння, необхідно 14% кисню у повітрі. При зни­женні концентрації кисню до 10% процес горіння переходить на процес тління. При концентрації кисню менше 10-16% процес горіння не починається.

3.4. Особливості горіння горючих матеріалів

і речовин