Економічний устрій в умовах переходу до соціально-орієнтованої економічної системи

У перехідний період завжди існує поєднання елементів ста­рого економічного устрою (ладу) і нового, який приходить на зміну старому. На початковому етапі переходу, звичайно, еле­менти старого переважають над елементами нового, на завер­шальному етапі здійснюється повна заміна старого ладу на но­вий. Хоча окремі елементи старого ладу можуть залишитись, однак уже в якісно оновленому стані. Перехід стосується вироб­ничих відносин, насамперед, відносин власності та механізму господарювання. Однак значною мірою він стосується і про­дуктивних сил.

Економіка перехідного періоду є багатоукладною, кількість і зміст укладів залежить від рівня розвитку певної країни, її істо­ричних і національних традицій тощо. Кожний уклад має свої закони розвитку, внутрішні суперечності, ґрунтується на інте­ресах певних класів і соціальних прошарків.

У постсоціалістичних країнах при переході від команд­но-адміністративної до соціально-орієнтованої системи основним укладом протягом відносно тривалого часу зали­шається державний. Одночасно на основі поступового роз­державлення економіки виникають приватний сектор, дрібнотоварний уклад (заснований на власній праці), при­ватнокапіталістичний (заснований на найманій праці), влас­не соціалістичний (на підприємствах, викуплених трудови­ми колективами, так званих народних підприємствах), а та­кож змішані уклади. Кожний із них характеризується відповідними відносинами власності. На основі оптималь­ного роздержавлення економіки (частка держави повинна зменшитись до 30 - 35%) виникають різні конкуренто­спроможні уклади, формується реальний плюралізм форм власності.

У перехідний період спочатку залишаються переважаючими методи й форми централізованого управління економікою, од­нак з'являється (доволі інтенсивно) ринковий механізм, тобто вплив на економіку таких ринкових компонентів, як попит, пропозиція, рівноважна ціна, конкуренція. При цьому слід підкреслити, що такий механізм не насаджається згори, він з'яв­ляється в міру розширення плюралізму власності, лібералізації цін, свободи господарської діяльності, демократизації суспіль­ного життя, становлення верховенства закону (права) замість верховенства влади.

Перехід до ринкової економіки означає перехід до запро­вадження трьох фундаментальних принципів: економічної сво­боди, економічних контрактних відносин (економічних угод) та приватної власності. Під час створення ринкової системи ці три елементи є дороговказними зірками економічних реформ.

Економічна свобода означає, що людині належить право вибору в тому, як влаштовувати свої справи в економічному житті. Вона має свободу обирати працю, торгувати з іншими людьми, створювати нові підприємства, накопичувати чи вит­рачати зароблені кошти, обирати, яким чином витратити власні кошти. Централізована планова система є антиподом економічної свободи. У принципі всі важливі рішення було заздалегідь закладено до центрального плану. Люди та підприємства були не більш ніж виконавцями цих рішень.

Концепція економічних контрактових відносин (економі­чних угод) означає, що люди мають можливість брати взаємні юридичні зобов'язання щодо проведення економічних опе­рацій. Вони мають право купити й продати товар, продати іншій особі право власності на будинок чи завод, створити товари­ство чи спільне підприємство. У здоровій ринковій економіці правова система допомагає фізичним та юридичним особам укладати дійові угоди, що мають позовну силу. Правова систе­ма диктує процедуру укладання контрактів і визначає шляхи забезпечення їхнього виконання з відносно низькими витра­тами, якщо одна зі сторін порушує умови угоди.

Право приватної власності означає, що людина має не­від'ємне право володіти, управляти й розпоряджатися своїм об'єктом власності, незалежно від того, чи це є особиста власність, скажімо, житлова площа, або ж економічна струк­тура, наприклад, компанія. За ринкової системи більша частина майна в економіці належить фізичним особам або організаціям, які, у свою чергу, також належать фізичним осо­бам. Держава володіє лише незначною частиною майна.

Створення економіки, де запроваджені зазначені принципи: економічна свобода, економічні угоди та приватна класність, може включати дві стадії: просту та складну. Проста полягає у знищенні перепон, встановлених на шляху до еконо­мічної свободи та конкуренції, централізованою плановою си­стемою. Складна полягає у створенні нової системи, що ґрунтується на законі та приватній власності.

Процес утвердження головних економічних свобод перед­бачає кілька ключових умов. Перша - ліквідація цінового контролю з тим, щоб приватні особи й організації одержали можливість торгувати на договірній основі. Тобто контроль за цінами ліквідується, з'являється можливість швидкого розвитку традиційних ринкових структур, таких, як валютні, фондові та товарні біржі.

Друга - уряд повинен перестати вказувати підприємствам, що і яким чином вони мусять виробляти. Галузеві підприєм­ства можуть бути просто реформовані, адже управління виробництвом переходить до рук самих підприємств.

Третє - скасування бар'єрів для зовнішньої торгівлі. Сво­бода купувати та продавати іноземні товари є життєво важли­вою умовою нормального функціонування ринкової економіки.
Підприємства повинні мати право здійснювати міжнародні . Торговельні операції, не потребуючи при цьому жодного офіційного дозволу.

У цілому ж, перехід від соціалістичної економіки до ринко­вої відбувається щонайменше в три фази: перша — фаза стабілі­зації або критична фаза; друга—фаза становлення ринку; третя — фаза структурного коректування.

У першу фазу уряд веде боротьбу з інфляцією та іншими наслідками розпаду соціалістичної системи; у другу — створю­ються головні інституції ринкової економіки; у третю — під впливом нових ринкових сил змінюється характер виробницт­ва й зайнятості населення.