Розділ 4. Лікування захворювань пародонта. Подальше рубцювання кишені (мал

подальше рубцювання кишені (мал. 397, Ж). Протипоказаннями до прове­дення такого оперативного втручання є глибокі кісткові кишені, які потріб­но усунути, ураження біфуркації багатокореневих зубів, недостатня шири­на ділянки прикріплених ясен.

P.F. Fredi, W.J. Rosenfeld у 1977 p. модифікували методику відкрито­го кюретажу. Вони запропонували проводити розріз до гребеня комірко­вої кістки і висікати всі тканини над пародонтальною зв'язкою (мал. 398). Рану потім зашивають швами.

Одним із варіантів методики відкритого кюретажу є усунення пародон-тальних кишень у ретромолярній ділянці шляхом висікання дистального клина слизової оболонки. З дистального боку проводять розріз ясенної стін­ки до дна кишені. Потім його продовжують у ретромолярному напрямку вздовж гребеня щелепи (мал. 399, А) двома паралельними розрізами, які об'єднують поперечним розрізом. Це зумовлює утворення своєрідного кли­на чи прямокутника. Обмежений розрізами клапоть захоплюють зажимом і відсікають від кісткового гребеня разом із внутрішньою стінкою кишені (мал. 399, Б). Обробляють кишеню, поверхню зуба, зіставляють краї рани і зашивають (мал. 399, В, Д).

Біомеханічне оброблення поверхні коренів зубів. У пародонтальних кише­нях і на поверхні коренів зубів міститься чимало різноманітної пародонто-патогенної мікрофлори. Вони виділяють багато різноманітних ендотоксинів (ліпосахаридні комплекси), які у великій кількості скупчуються в цементі або оголеному дентині коренів зубів (S.E. Mergenhagen et al., 1966; В. Simon et al., 1970, 1971; R. Synderman, 1972). Ці ендотоксини проявляють цитоток­сичну дію: активують медіатори запалення, пригнічують ріст фібробластів, необхідних для утворення сполучної тканини і вторинного прикріплення

Man. 399. Варіант методики відкритого кюретажу у ретромолярній ділянці. Пояснення

у тексті

(J.J. Aleo et аі., 1974; D.H. Fine et al., 1980). Для утворення такої нової спо­лучної тканини й усунення пародонтальної кишені слід повністю видалити уражений цемент (H.S. Cogen et al., 1983, 1984). Проте в разі механічного видалення розм'якшеного цементу і дентину з поверхні кореня повністю ви­далити з них мікроорганізми й ендотоксини неможливо, що перешкоджає повноцінному рубцюванню пародонтальної кишені (T.J. O'Leary, A.M. Kaf-rawy, 1983).

Для повного видалення ендотоксинів з поверхні цементу і дентину ого­лених коренів зубів були запропоновані хіміотерапевтичні засоби, і в першу чергу різні кислоти. Ще в середині XIX ст. існували дані про ефективне ви­користання кислот для оброблення поверхні коренів зубів (W.J. Younger, 1895, 1897; Н.Т. Stewart, 1899). Згодом (А.А. Register, F. Burdick, 1975) бу­ло доведено, що оброблення поверхні кореня або коміркової кістки кисло­тою сприяє цементогенезу й остеогенезу. Найчастіше з цією метою засто­совують лимонну кислоту (рН 1,0), яку наносять на поверхню кореня на 2—3 хв. Вона розчиняє поверхневі гіпермінералізовані утворення, і після такого оброблення утворюється демінералізований шар цементу (кістки) з вивільненими колагеновими волокнами. До такої поверхні легко приєдну­ються новоутворені волокна періодонта. Нині вважають, що оброблення поверхні кореня зуба лимонною кислотою дає антибактеріальний ефект, забезпечує детоксикацію поверхні кореня, видаляє забруднений шар (smear lear), відкриває дентинні трубочки, сприяє утворенню нового прикріплен­ня. Аналогічну дію на поверхню кореня справляє також тетрацикліну гід-