Університетська автономія - складова громадянського суспільства

Досвід країн Європи свідчить, що реалізація університетської авто­номії є однією з умов підвищення якості вищої освіти та її демократич­ної складової.

З погляду автономії функціонування вищих навчальних закладів країни можна поділити на три типи, а саме:

1) англо-американська група - це країни, що упродовж ХІХ-ХХ століть розвивали спільні традиції дистанціювання університетів від втру­чання держави (Австрія, Канада, Ірландія, Південна Африка, Нова Ісландія, Велика Британія, Сполучені Штати Америки);

2) європейська група - країни, у яких для університетів встановлено законодавство, що дає урядові значний потенціал влади над Адмі­ністрацією університетів (Франція, Німеччина, Італія, Голландія,Росія, Швеція);

3) азійська група - це країни, де значний економічний розвиток у історичному контексті відбувся нещодавно (Китай, Малайзія, Японія,Індонезія, Шрі-Ланка, Таїланд) [19, с. 101-102].

У сучасному суспільстві присутні чисельні варіанти побудови відновлення держави та університетів. Втім, можна виділити декілька критич­них компонент автономії університетів, серед яких основними є:

1. Організаційна автономія, що стосується внутрішньої стратегії та структури, призначення ректорів, проректорів і органів управління.

2. Академічна автономія, яка охоплює спеціалізацію вузу, кваліфікацій­ні рівні освіти, кількість студентів та навчальних дисциплін, крите­рії набору, квоти і гарантії якості.

3. Фінансова автономія, що пов'язана з порядком фінансування, про­міжними фінансовими органами, фінансовою звітністю, рівнем не­залежності у використанні фінансових ресурсів (призначення плати за навчання й оплати праці, права власності на фізичні активи, обме­ження фінансових операцій, формування резервів та використання надлишкових коштів, кредитні і депозитні операції).

4. Автономія щодо комплектування персоналу, яка передбачає питання штату, відношення до статусу державних службовців, просування персоналу тощо.

Для України розширення автономії університетів є вкрай актуальним через те, що вона приєдналася до Болонської конвенції, яка прого-1лошує автономію університетів та академічні свободи ключовим фак­тором розвитку вищої освіти [17, с. 33-34].

Університетська автономія - це незалежність вищих навчальних закладів від держави, інших суспільних чи політичних сил у прийнятті рішень щодо їх внутрішнього адміністрування, фінансового управління і незалежність у здійсненні своєї освітньої політики, наукових досліджень та інших споріднених видів діяльності [19, с. 101].

У міжнародній практиці автономія університету ґрунтується на принципі дотримання академічних свобод.

Академічні свободи - це самостійність суб'єктів навчального процесу в максимально припустимих межах, прояв паритетності у стосунках викладачів і студентів, максимально демократична процедура навчання, право студента обирати навчальні курси поза певним обсягом обов'язкових; викладача, право кафедри та викладача формувати зміст навчальної дисципліни, право викладачів обирати керівників факультету, закладу; самостійність вищого навчального закладу в організації навчального процесу тощо

Рівень і характер академічних свобод є показником, який характеризує реформи у вищій освіті будь-якої країни [31].

Автономія університетів в Україні та академічні свободи регламентуються Законом України «Про вищу освіту», який визначає права автономії і самоврядування університетів у різних напрямах їх діяльності. Водночас залишились нерозв'язаними проблеми розширення прав університетів у розподілі фінансових ресурсів, прозорості та до­ступності для громадсько-державного контролю над їх академічною і фінансовою діяльністю.

Тому Міністерство освіти і науки України у розробленому законо­проекті змін до Закону України "Про вищу освіту " передбачило сут­тєве розширення прав українських університетів:

1. Права державного університету як бюджетної установи, які визна­чають його інституційну автономію, не можуть бути обмежені при ухваленні інших законів.

2. Університети можуть здійснювати спільну освітню діяльність з від­повідними іноземними навчальними закладами за узгодженими нав­чальними планами, видавати документи про вищу освіту, а також перерозподіляти нормативи чисельності науково-педагогічних пра­цівників за напрямами (спеціальностями); перерозподіляти ліцензо­ваний обсяг, підготовку кадрів за експериментальними навчальними планами і програмами.

3. Університетам можуть надавати додаткові права: присуджувати на­укові ступені доктора філософії, доктора наук; присвоювати учені звання ад'юнкта, доцента, професора.

4. Органи студентського самоврядування мають право на участь в управлінні університетом; включення до складу вищого органу гро­мадського самоврядування та вчених (педагогічних) рад не менше десяти відсотків представників від студентства.

5. Університетам надано право самостійно розпоряджатися коштами,отриманими від надання платних послуг, встановлювати мінімаль­ний та максимальний обсяги навчального навантаження педагогіч­них і науково-педагогічних працівників.

6. За університетами закріплюють окремі права на створені ними об'єкти інтелектуальної власності, права відкривати банківські ра­хунки й користуватися банківськими кредитами та ін. [16].

Університетська автономія передбачає децентралізацію й демократизацію управління університетом, демократизацію навчального процесу, підвищення відповідальності вищого навчального закладу за якість освіти, результати своєї праці, упровадження та дотримання академічних свобод і цінностей у суспільстві.