Мусейон Птолемея і Александрійська бібліотека

Академія Платона і Лікей Аристотеля дали поштовх до виникнення й інших шкіл. Так, наприкінці IV століття до н.е. в Афінах виникають школа стоїків та школа епікурейців, які також брали на себе освітні та дослідницькі функції [58]. Вони розробляли вже й окремі філософські дисципліни, зокрема етику, фізику, логіку як дисциплінарно оформлені частини філософії. Школи поширюють свій вплив на інші міста. Так, у Пергамі виникає ще одна школа стоїків. Бібліотека Пергама, між іншим, поступалася за своєю значимістю лише александрійській. Суперництво між бібліотеками Александрії та Пергаму призвело навіть до заборони Птолемеєм VIII вивозу з Єгипту папірусу, на що Пергам «відповів» винаходом нового матеріалу для письма - пергаменту, який виробляли з овечих шкур і який був міцніший за папірус [9].

Вплив школи перипатетиків на методи організації навчання і дослідження з натурфілософії також виходить за межі Афін. Це відбивається, зокрема, у створенні перипатетичної школи в Александрії. Вважається, що саме Деметрій Фалерський при сприянні царя Єгипту Птолемея І Сотера склав проект створення Мусейону та бібліотеки. Як уже згадувалось, Мусейон - це святилище муз, під покровительством яких, за віруваннями греків, розвивалися наука і мистецтво. Традиція такої назви йде ще від піфагорійців. Оскільки Деметрій Фалерський належав до школи Аристотеля, то небезпідставною є думка, що зразком Мусейону в Александрії був Мусейон, організований Теофрастом при Лікеї.

Організація навчання в Мусейоні спиралася вже на традиції Лікею і Академії. За свідченням [9, 244], «будови і сама організація Мусейону нам, однак, мало відомі». Утім, з описів стародавніх авторів складається картина, наведена, наприклад, у словнику Брокгауза та Єфроиа: «Під Мусейон відведена частина палацових споруджень уздовж гавані, зроблено багато прибудов, побудована капела для муз (власне мусейон), розбита алея (періпатос), а для спільних занять була зведена відкрита з боків, але крита зверху зала (ефедра). До складу Мусейону входили анатомічний кабінет, ботанічний і зоологічний сад і, можливо, астрономічна башта. З Мусейоном була злита і заснована незалежно від нього бібліотека» [45]. У працях інших авторів [9] зазначена наявність у Мусейоні залів для лекцій, кімнат для мешканців пансіону при Мусейоні, загального залу, залу для спільної трапези. Після приходу до влади Птолемея II Філадельфа з'являються колекції рослин і тварин тощо. Науково-викладацький склад Мусейону формувався протягом усього часу його існування. При Птолемеях більше уваги приділялося наукам, серед яких були спочатку філософія, математика, астрономія, а потім додалися ще й філологія, медицина, історія, поезія тощо. Керував Мусейоном спеціально призначений управитель, який не втручався у наукові справи. Значущою фігурою був бібліотекар, якого обирали із середовища вчених, що мешкали у Мусейоні. Він перебував на цій посаді до самої смерті. Серед бібліотекарів були справжні вчені, зокрема філолог Зенодот, математик і географ Братосфен, учений-поет Аполлоній Родоський, глава поетичної школи Каллімах та ін. Деякі дослідники вважають, що викладачі отримували навіть жалування, тобто були на утриманні держави і могли спокійно займатися науковою діяльністю. Кількість членів Мусейону - вчених - не була визначеною: при Птолемеї II Філадельфі їх було близько 50, пізніше стало близько ста. Александрійська школа вчених була дуже відомою в стародавньому світі, і її здобутки описані в багатьох книгах.

Після Птолемеїв Мусейон набуває слави загальноосвітнього центру. У часи римлян сюди прагнула потрапити молодь з усіх кінців римської «земної кулі» [1]. Кількість тих, що навчалися, точно невідома, але найімовірнішою є цифра у декілька сотень. Сприяла як освітній, так і науковій діяльності величезна Александрійська бібліотека, що вже наприкінці царювання Птолемея II Філадєльфа мала близько чотирьохсот тисяч томів разом із дублетами і дев'яносто тисяч без них. Є відомості, що за часів війни Цезаря у Єгипті кількість томів зросла до семисот тисяч [9]. У Мусейині викладали такі відомі вчені, як Евклід (математик), Ариеарх Самоський (астроном), Гіппарх (математик і астроном), Алерофіл Халкедонський (медик), Каллімах (філолог) та багато інших. Мусейон існував і на початку ери християнства. Навчально-освітній процес, у той час відбувався під знаком примирення не тільки вчень Платона та Аристотеля, але й під знаком політеїзму. Саме в Александрії зіткнулися західна і східна філософії, саме в стінах Мусейону була втілена ідея Аристотеля про методичні настанови як основу вивчення наук; саме тут було створено потужний науково-освітній комплекс, який об'єднав наукову та освітню діяльність на певних засадах, викладених вище. Тому не випадково, що Мусейон часто вважають стародавнім університетом. Так, про нього пишуть, що «Мусейон починає служити загальноосвітнім центром, нагадуючи сучасні університети» [45, 125] або «це дійсно був університет... отже, Мусейон був першим університетом» [9, 244, 253].

Проведений аналіз дає підстави не погоджуватися з дещо прямолінійним твердженням автора роботи [31], що «вища школа в Стародавній Греції (а до неї можна віднести Академію Платона, Лікей Аристотеля, Сади Епікура) являла собою навчальний заклад, що функціонував як науковий гурток (співтовариство)...» Якщо говорити про науковий гурток, то це більше стосується школи Піфагора. Академія Платона, Лікей Аристотеля, Мусейон в Александрії були певним чином інституалізованими навчально-науковими закладами, ідеї яких потім використали у середньовічному університеті. Інституальний аспект цих шкіл був значним, що доводить і спеціальне дослідження з цього питання [72].

Підбиваючи деякі підсумки попереднього розгляду освітньої діяльності в античності, можна, безумовно, констатувати наявність розширення функцій школи, яка зосереджує у своїй діяльності освітні, наукові, виховні, релігійні напрями і яка проходить певні ступені своєї інституалізації через філософські школи. «Антична філософія (перша європейська філософія) створює інститут школи, який поступово оснащується усіма необхідними інструментами набуття, збереження, розвитку і передачі знання» [72, 42]. Серед численних філософських шкіл знаковими щодо розробки ідей шкільництва в найширшому його сенсі є Піфагорійський Союз, Академія Платона, Лікей Аристотеля та Александрійські Мусейон і бібліотека. Поступово визначилися і два підходи до освітянської діяльності: підхід, заснований на ліберальному вихованні, спрямованому на піклування про душу вихованця, і підхід, який базувався на чіткій класифікації дисциплін, що вивчаються, та спирався на відповідні методичні прийоми досягнення знання. Ці осередки стали прообразом університетської освіти у середньовіччі, освіти, яку на тому етапі можна вважати «протоуніверситетською».