Лікей Аристотеля

Аристотель - учень Платона і водночас засновник своєї власної школи, яка діяла паралельно з Академією Платона після його смерті. Він з'являється в Афінах приблизно у 366 р. до н. є. Перебував у школі Платона впродовж 20 років до самої смерті схоларха. Академія Платона в цей час зміщувала акценти своєї діяльності у бік чистих досліджень, доказом чого було поступове зближення Платона з відомими математиками, як-от Теететом і Феодором [35,16]. В Академії певний час працювали такі відомі вчені, як математик і астроном Євдокс Кнідський, астроном Гераклід Понтійський та ін. [42; 51]. Присутність Арістотеля в Академії і його наукова і шкільна діяльність та-кож значно вплинули на розвиток школи Платона. В Академії існувала традиція, згідно з якою найбільш; талановиті учні з часом самі ставали учителями. До цієї когорти належав і Арістотель. У перші ж роки свого перебування в Академії він звертає увагу на ефективність риторичних керівництв для аналізу мистецтва міркувати і, розвиваючи цю традицію, «вводить до вжитку в Академії твори, які... ми можемо назвати більш звичним для нас середньовічним латинським терміном трактат, тобто дидактичний твір, який систематично викладає певну тему або коло тем» [72, 179]. Аристотель вводить поділ філософських проблем на три напрями, які стали основою класичного поділу європейської філософії на етику, фізику та логіку; він започатковує доксографічну традицію, тобто історичні розвідки з досліджень предмета вивчення як обов'язковий елемент філософського аналізу; створює нову форму діалогу, а саме – діалог у формі наукової дискусії, з певними методичними ознаками її у вигляді побудованих за певною методикою запитань і відповідей. В Академії він пише низку творів, цінність яких полягає не тільки у тому, що в них звертається увага на необхідність послідовного вивчення наук та їхню користь, а й у тому, що більшість з цих творів можна розглядати як «конкретні посібники, за якими можна вчитися тому, про що йдеться: риториці, поетиці, діалектиці або топіці, аналітиці, фізиці, науці про небо, першій філософії; етиці, психології, біології; нарешті, політиці» [72, 47]. Тобто школа Платона з приходом до неї Аристотеля отримує новий імпульс. Можна впевнено говорити, що Аристотель закладав основи професійної освіти як системи, яка спирається на такі підходи: дисциплінарна система знань; використання відповідних методів навчання; не стільки виховання, скільки навчання певним знанням у тій чи іншій галузі, необхідним для професійної діяльності (хоча значимість виховання Аристотель не відкидав) тощо.

Після смерті Платона Аристотель близько тринадцяти років подорожував, перебував при дворі Філіппа Македонського і лише у 335 р. дон.є. (за деякими авторами - 334 р. дон. є.) повернувся до Афін. Академія Платона в цей час діяла під керівництвом нового схоларха - Ксенократа. Аристотель не повертається до неї, а створює власний навчальний заклад, який дістав назву Лікей (лікей - це місцевість біля східної брами Афін, на якій розташовувались сади).За твердженням [25], за часів Аристотеля тут розташовувався громадський «гімнасій», який називався Лікей і в якому мали право викладати представники різних шкіл. Тобто цей дослідник вважає, що школа в юридичному сенсі виникла у Лікеї (як місцевості) лише після смерті Аристотеля. Більшість дослідників ведуть початок Лікея як школи від самого Аристотеля. За Лосевим [35], Лікей Аристотеля розташовувався у галереях школи боротьби і на ділянках, що прилягали до Лікею.

Матеріальна база і організація були такі. Лікей мав Мусейон (святилище муз), алтар, численні приміщення. У ньому в окремому приміщенні розміщувалась бібліотека, були виставлені численні колекції, карти Землі. «Класна кімната», за реконструкцією X. Джексона [74], мала лаву, триногий стіл, бронзову статую, бронзову кулю. Для креслень використовували білу дошку. У приміщенні були також картини або настінні зображення. Школа Аристотеля мала назву «перипатетичної», від слова «перипатос», яке могло означати і прогулянку, і місце прогулянки, і портик. Більшість слухачів була не афінянами, тому певна кількість їх проживала при самому Лікеї. Система навчання була досить упорядкованою. Слухачі щомісяця збиралися на сисситії та симпозіуми. Зберігалася традиція платонівської школи, коли поряд із главою школи лекції могли читати і його найвидатніші учні. У Лікеї, зокрема, це були Теофраст та Евдем. Зранку Аристотель читав лекції на більш складні філософські теми, по обіді - з риторики та діалектики перед значно ширшою аудиторією [4; 25; 76]. У діяльності Лікею поєднувалися освітня і дослідницька компоненти, спрямовані на здобуття знання, зокрема природничо-наукового. Можливо, від доксографічної традиції поступово Аристотель приходить до заснування історії філософії та історії окремих наук і втілює цей напрям діяльності й у Лікеї. Відомо, що його учні, зокрема Теофраст (історія фізичних і метафізичних систем), Евдем (історія арифметики, геометрії та астрономії), Менон (історія медицини) та ін. плідно працювали у цьому напрямі [36].

«Таким чином, із платонівського «співжиття» (зуйгеп) Лікей перетворився в університет у сучасному сенсі, у наукову і навчальну організацію» [36, 25].

Подальшого розвитку Лікей набув після смерті Аристотеля, коли схолархом став його учень Теофраст (керував Лікеєм з 323 по 286 р. до н. є). Він придбав для школи криту галерею (перипат) з садом, за назвою якої, можливо, учнів і послідовників Аристотеля почали називати перипатетиками. Підтримував Теофраста і діяльність Лікея також учень Аристотеля (дехто вважає його учнем Теофраста [72]), державний діяч, який десять років очолював управління Афінами, Деметрій Фалерський. Йому судилося відіграти також важливу роль і в створенні Александрійської бібліотеки.