Тема: Наукове пізнання

План:

1.Сутність і форми наукового пізнання.

2.Рівні і методи наукового пізнання.

3.Науково-технічне пізнання та його методи.

Наукове пізнання – це процес отримання і систематизації знань про сутність навколишніх явищ і закономірні зв’язки між ними. Наукове пізнання спирається на повсякденне пізнання і в своїй основі використовує звичайну мову, але відрізняється від звичайного пізнання за своєю суттю та засобами пізнання.

Якщо повсякденне пізнання обмежене знанням про вхід і вихід інформації стосовно даного процесу і не дає уявлення про сутність тих процесів, що в ньому відбуваються, то наукове пізнання розкриває “чорну скриньку” у спостережені явищ, тобто сутність, що в них відбувається.

Наукове пізнання також відрізняється від повсякденного своєю специфічною цілеспрямованістю тільки на практичний результат, то наукове пізнання – це самостійний вид пізнавальної діяльності, спрямований на досягнення знань, які на даний момент можуть і не мати практичне значення. Приблизно 300 років тому в епоху Нового часу наукове пізнання виділилось у специфічну сферу діяльності.

Наукове пізнання також характеризується свідомим добром ефективних методів і засобів пізнання, що створює методологічну і технічну основу наукових досліджень.

Ця теоретична і методологічна основи дослідження відображуються у програмі дослідження і цим досягається системність і цілеспрямованість у виборі, накопиченні систематично-фактичного матеріалу, необхідного і достатнього, щоб зробити наукові висновки. Перш за все у програмі дослідження формувалися форми наукового пошуку такі як ідея, проблема, гіпотеза, концепція і теорія на яку буде спиратися майбутнє дослідження.

Ідея – стислий вираз відомого знання і мети дослідження.

Проблема – формування суперечності або між відомою дійсністю, або відомим станом речей і назрілою потребою їх змін.

На основі практичної проблеми формується наукова проблема – суперечність між знанням і незнанням.

Між знанням відносно практичних труднощів і незнанням наукового вирішення практичної проблеми. Або між знанням про суперечність даного фактору у відомій теорії і незнанням як пояснити цю суперечність.

Це і спонукає науковців до проведення досліджень. Спочатку виникає припущення достатньо обґрунтоване, щоб його висловити, але ще не підтверджене науковими факторами. Такі наукові припущення називаються гіпотезами. Гіпотеза має бути підтверджена або спростована внаслідок здобуття необхідних фактів. У разі підтвердження гіпотеза перетворюється у теоретичне положення.

Наукова теорія – система тверджень і доказів, що розкривають сутність і закономірність формування даного явища.

Теорія – вища форма наукового пізнання про дійсність.

Теорія виконує дві функції:

пояснювальну

прогностичну

За допомогою істинної теорії виявляється можливість наукового прогнозування майбутнього, хід подій при певних умовах. Стислий вираз теорії, що використовується як орієнтир, методологічна установка парадигма (установка) називається концепцією.

Наукові дослідження ведуться на трьох рівнях:

фундаментальні дослідження, що спрямовані на відкриття законів, тобто повторювання стійких зв’язків між явищами природи, суспільства і мислення. До фундаментальних досліджень відносять відкриття таких законів як періодична система Менделєєва, або константи взаємодії тиску, температури і об’єму, ідеального газу та ін.

Емпіричні дослідження. На цьому рівні вчені спостерігають, фіксують, систематизують факти про навколишню дійсність.

Прикладні дослідження. На цьому рівні ведеться пошук практичного застосування теоретичних та емпіричних досліджень до конкретних умов виробничої та інших видів діяльності у суспільстві.

На емпіричному рівні застосовується перш за все методи спостереження, вимірювання, опису експериментів.

Спостереження – це метод фіксування властивостей об’єкту на основі відчуття, сприйняття і уявлення.

Основними принципами спостереження є:

невтручання в природний хід процесу;

цілеспрямованість;

планомірність спостереження.

Експеримент можна розглядати як різновид спостереження, але при цьому на відміну від спостереження планується свідомість і цілеспрямованість втручання у процес функціонування об’єкту шляхом планомірної зміни умов і чинників, що впливають на об’єкт з метою дослідження причин і важливостей виникнення цілеспрямованих змін в об’єкт для вирішення наукових і практичних задач.

На фундаментальному рівні досліджень переважно застосовуються методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, сходження від абстрактного до конкретного, історичний і логічний методи, узагальнення, моделювання, аксіоматичний метод.

Аналіз – мислений поділ структури об’єкта на окремі більш прості елементи з метою їх детального вивчення.

Синтез – об’єднання у мисленому образі предмету виділених в аналізі елементів в єдине ціле, яким цей предмет насправді є.

Аналіз і синтез діалектично протилежні і взаємообумовлені методи наукового дослідження.

Індукція буквально означає наведення. Це метод за яким спостерігають значну кількість фактів, наводиться на думку про існування загального правила або закону.

Дедукція – протилежний індукції метод за яким, знаючи загальне правило або закон можна стверджувати про властивості тих явищ, які підпадають під це правило або закон.

Піднесення від абстрактного до конкретного – це метод наукового пізнання, за яким науковий пошук проходить три стадії:

стадія простого споглядання, коли предмет спостерігається в цілому на емпіричному рівні, фіксуються його окремі властивості;

абстрагування – увага вченого зосереджується на пізнанні сутності окремих сторін об’єкту;

пізнання конкретно-суттєвого в об’єкті дослідження, поєднання абстрактного у цілісну картину, що відображує не поверхневі враження, а сутність даного об’єкту в цілому.

Аксіоматичний метод – метод за яким вихідні дані сприймаються як аксіоми, що не потребують доказу.

Історичний метод передбачає послідовний розгляд розвитку об’єкту у хронологічному порядку подій.

Логічний метод – метод мисленого відтворення реального процесу розвитку у системі понять, що відображає не всі подробиці історичного розвитку, а суттєві моменти розвитку, закономірності, що повторюються у різних об’єктах.

Науково-технічне пізнання відрізняється від наукового тим, що воно спрямовано на пошук штучних пристроїв і систем організації діяльності людей, які більш повно задовольняють потреби людей. В той час як наукове пізнання спрямоване на досягнення істини від фізика вимагають істинність його досліджень, а від інженера та організатора виробництва вимагають ефективність.

Основними методами є:

1)проектування;

2)конструювання;

3)оптимізація.

Базовим принципом і методом у науковій діяльності виступає оптимізація – узгодження протилежних умов до артефакту з метою більш повного задоволення споживача даного артефакту у конкретних соціально-економічних і соціально-культурних умовах.

Проектування – процес, який складається з трьох стадій:

дивергенція – розклад задачі на складові, більш прості напрямки її вирішення;

трансформація – перетворення старої системи у нову проектовану;

соціально-економічна оцінка наслідків виникнення даного проекту.

Конструювання є методом створення техніко-технологічних систем відомих елементів.