Тема: Філософія XX-XXI століття

План:

1. Суттєві риси сучасної філософії;

2. Філософія саєнтизму і раціоналізму;

3. Філософія антропологізму і ірраціоналізму.

1) Сучасна філософія характеризується надзвичайною різноманітністю своїх напрямків, її не можна поділяти на такі альтернативні сторони як матеріалізм та ідеалізм, буржуазна та пролетарська філософія, як це було у старих радянських підручниках. Різноманітність філософських напрямків пояснюється з одного боку складністю соціально-політичної та ідеологічної ситуації в світі і наявності багатьох соціальних груп, які відрізняються своїми життєвими інтересами і духовними проблемами, які не може задовольнити жодна філософська школа окремо. Тому в сучасній філософії матеріалізм та ідеалізм взаємодоповнюють один одного. Але серед цього філософського розмаїття можна виділити два основних напрямки, що об’єднують велику кількість філософських шкіл. Такими напрямками і є з одного боку саєнтизм та раціоналізм, а з другого – антропологізм і ірраціоналізм.

2) Цей напрямок представлений філософськи течіями позитивізму та марксизму. Для цих течій філософської думки характерне перебільшення ролі науки у пізнанні світу, тобто саєнтизм та раціоналізм.

Так, позитивізм заснований ще в середині XIX століття Огюстом Кантом. Він визначає позитивним (справжнім) лише знання, що здобуте методами природничих наук. Так, навіть про суспільство і людину пропонує створити науку подібну фізиці з математичними розрахунками, дослідами, поділяючи соціологію та соціальну філософію на такі розділи, як у фізиці: соціальну статистику і соціальну динаміку. На цій основі ще в 20-і роки XX століття формується так званий логічний позитивізм. Його послідовники досліджують знання логіко-математичних методів і штучних логіко-математичних мов для процесу пізнання. Це набуло важливого значення при створенні програм для комп’ютерів.

Водночас представники логічного позитивізму відкрили можливість створення філософії як галузі наукового пізнання, тому що на їх думку справжні знання можна отримати лише за допомогою досвіду. А так як більшість філософських тверджень і понять не піддаються верифікації, тобто перевірці на істинність у експериментах, то такі поняття, наприклад як матерія, простір, час, свобода, позитивісти пропонують відкинути як беззмістовні.

У кінці XX століття набуває поширення пост позитивізм, що пропонує замість верифікації керуватися принципом фальсифікації. Це означає, що положення всіх наук можна вважати істинними лише умовно, очікуючи, що можуть з’явитися нові факти, що спростують наявні теорії. У позитивізмі значне місце посідає його така різновидність, як семантичний позитивізм, що відводить філософії значну роль, яка полягає у тлумаченні, поясненні термінів, мови науки за цими уявленнями філософія – засіб боротьби проти помутніння нашого розуму мовою.

До саєнтизму відноситься марксизм. Його характерними рисами виступають:

1) Прагнення створити науку про суспільство, відкрити закони його розвитку, спроектувати, а потім організувати трудящих для ліквідації капіталізму і побудови справедливого суспільства, організуючі свідомі планомірні зусилля мас;

2) У ньому недооцінюється роль підсвідомих нерозумних вчинків окремого індивіда та його права на особисте життя;

3) Це партійна філософія, яка, за виразом Маркса, є духовним знаряддям пролетаріату, тобто не всього суспільства, а його, на погляд Маркса, перспективною частиною.

Прибічники цього напрямку у філософії на відміну від попереднього напрямку підкреслюють, що людина і суспільство – це не машина, дії якої можна розрахувати точними методами і вивести закономірності поведінки, керуючись даними досвідів та експериментальних досліджень, тобто чисто наукові методи природничих наук в даному разі не можна абсолютизувати.

3) Людина у своєму житті часто вирішує питання і спрямовує свою поведінку не шляхом логічних роздумів, а інстинктивно. Окремі філософи при цьому виділяють різні інстинкти, психологічні імпульси, що спрямовують поведінку людей поза їх свідомістю. Так виникла філософія життя, у якій підкреслюється роль потягу до життя, воля до отримання необхідних людині благ, а також воля до влади, до панування над іншими людьми. Один із найяскравіших представників “філософії волі” є Ніцше. У своєму видатному творі “Так говорив Заратруста” Ніцше вибирає образ, щоб виразити мрію про надлюдину. Загартовуючи свою волю і не дуже рахуючись з громадянською думкою про себе, як вважав Ніцше, людина може стати непереможною, нарівні з Богом. Але для цього людина повинна розраховувати лише на саму себе. Маючи це на увазі можна зрозуміти вислів Ніцше: “Того, що падає, підштовхни.”

Центральною течією антропологізму є екзистенціалізм. Прибічники цієї філософської школи Жан-Поль Сартр, Камю, були занепокоєні тим, що сучасна людина живе під сильним ідеологічним тиском з боку суспільства: у сім’ї, у школі, на роботі і серед друзів, а особливо у диктаторських пролетар них політичних режимах фашизму, сталінізму людей перетворюють у слухняні гвинтики соціальної машини і постійно вимагають, щоб кожна людина була як усі.

В умовах такого тиску людина проводить не справжнє існування. Іноді обставини вимагають від людини поступати своєю совістю аж до злочинства і навіть масового. Але екзистенціалісти стверджують, що по-справжньому людина не має права виправдовувати свої вчинки тим, що так роблять усі навколо.

У цьому світі, де так мало свободи, за висловом Жана-Поля Сартра, людина приречена на свободу. Це означає, що кожній людині постійно доводиться робити вибір, і за цей вибір відповідає сама. Висновок екзистенціалізму невтішний: людина живе у безглуздому жорстокому світі, який фактично створила сама тим, що постійно не наважується зробити свій вибір.

Фрейдизм – третя школа антропологізму. Вчення Зігмунда Фрейда звертає увагу на складне співвідношення у психіці людини свідомих культурних і підсвідомих тваринних інстинктів. У душі людини борються 3 рівня психіки:

1) “Понад – Я” – це настанови культури, моралі, норм поведінки, світогляду, що засвоюється кожним індивідом у процесі навчання і спілкування з іншими людьми, тобто це структура суспільства, навколишнього середовища, засвоєного кожним з нас.

2)“Я” – наш розум, в якому ми співставляємо, усвідомлюємо наші переживання, потреби, те, що ми бажаємо і те, що вимагає від нас оточення

3)“Воно” – неусвідомлене, що проривається у снах, у психіці божевільних людей. У цьому рівні проявляються два основних потяга, прагнення:

- Воля до життя, інстинкт самозбереження, продовження роду, сексуальні інстинкти. В цілому цю сторону Фрейд називає ерос.

- Друга сторона підсвідомості тонатос – інстинкти, що наближають смерть, руйнування організму, подавляють волю. Проявляється у лінощах, зловживанні шкідливими звичками