Основний парадокс буття

З одного боку – світ – безмежний та вічний, з другого – він складається з кінцевих скоро плинних речей, кожна з яких має своє власне буття. Але ці кінцеві речі пов’язані між собою ланцюгами єдності світу.

Найперша, найзагальніша властивість всіх явищ світу – це їхнє буття.

Буття буває:

1) Матеріальним, тобто дійсності існують у вигляді матеріальних речей, що діють або можуть діяти на наші органи чуттів;

2) Ідеальним – дійсності існують у нашій уяві, в образі понять, мислення.

Так як усі ми діємо, виходячи з певних обставин, стараючись на свої наявні можливості, то можна сказати, що буття передує свідомості, а свідомість напрямляє буття.

Основні форми буття:

1) Буття матеріального – буття речей і процесів:

a. Природних.

b. штучних (другої природи).

2) Буття ідеального (духовного):

a. суб’єктивне (індивідуальне).

b. об’єктивне (поза індивідуальне).

3) Буття людини, як синтез буття матеріального і буття ідеального:

a. як фізичного тіла.

b. як духовної істоти.

4) Буття соціального:

a. індивідуальне буття окремої людини у суспільстві.

b. суспільне буття.

Висновок: матерія і свідомість – це два способи буття, пов’язані між собою.У суб’єктивному небутті перебуває те. про що ми не маємо поняття.

2) Проблема буття запроваджена античним філософом Парменідом (V-IV ст. до н.е.), як відповідь на духовну ситуацію того часу: люди почали втрачати віру в традиційних олімпійських богів і у їхній свідомості порядок і ритм природних і соціальних процесів втрачав стабільність). Він оголосив про відкриття ним абсолютної думки, котра утримує світ від опрокидування у хаос, забезпечує стабільність існування: буття є єдиним і незмінним, у ньому втілена вся повнота досконалості – буття не виникає і не руйнується.

У середньовічній християнській філософії істине буття – це Бог, котрий творить усе своєю волею.

У Новий час люди починають розуміти, що не тільки Бог, але й вони самі творять світ: вони починають сприймати свою свідомість, свої потреби, своє життя як безсумнівно справжнє буття.

Один із засновників філософії Нового часу Рене Декарт зробив думку буттям: “Cogito ergo sum” – “мыслю, следовательно, существую”, а творцем думки оголосив людину. Так з'явилось розуміння буття як суб'єктивного:

a. Кант каже, що буття залежить від пізнання;

b. філософія життя (Ніцше) стверджує, що буття – це життя і потреби його зростання;

c. екзистенціалізм (Сартр, Камю, Хайдегер) підкреслює, що тільки людина є справжнім буттям, а питання про буття – це питання про його сенс, яке ставить сама людина;

d. у марксизмі буття ототожнили з природою;

e. у постмодернізмі (Д.Дельос) вважається, що люди отримують сенс життя і моральну ідентичність лише у спілкуванні з іншими людьми.

3) Матерія - об'єктивна (незалежна від свідомості) реальність, котра через відчуття та знання відображається у свідомості.

Щоб відповісти на питання “що таке світ?”, філософи шукають відповідь на питання “що є такою загальною властивістю світу, що його об'єднує і притаманне і певному сузір'ю, і мікробу, і людині, і психологічному переживанню (думці)?”

У бутті зразу розрізняється суб'єктивне буття, тобто буття свідомості, думки, любові і об'єктивне буття, тобто буття незалежне від будь-якого суб'єкту, тобто від свідомості.

Суб'єктивне буття – буття думки та настрою є властивістю об'єктивного буття, тобто матерії.

Поняття матерії як матерії всього існуючого, тобто першооснови, першопричини, субстанції світу на протязі всієї історії філософії змінювалася. Можна визначити три основні концепції матерії:

1) матерія як природна праречовина або стихія (вода, вогонь, повітря, земля) у давньогрецьких філософів Геракліта, Анаксімена, Фалеса;

2) матерія – це різноманітні сполуки елементарних часток (атоми, електрони) у Демокрита, Анаксімандр. Але у XIX ст. фізики Бекерель, Жоліо та Марія Кюрі відкривають перетворення елементарних часток у випромінювання і взаємоперетворення елементарних часток у поля електромагнітних тощо. Здавалось, переконання у існування матеріальної основи світу руйнується і виникає третя концепція;

3) ґрунтується на переконанні: не треба пов'язувати матерію ні з яким її відомим станом, ні з речовиною, ні з елементарними частками. Вона полягає у визначенні:

Матерія – це об'єктивна реальність, що відображається у відчуттях людей, тобто фіксується, фотографується нашими органами відчуттів безпосередньо або опосередковано через прилади і реєстрацію взаємодії ще невідомих нам об'єктів. Отже, за матерією нами визнаються такі її властивості:

- існувати незалежно від будь-якої свідомості;

- відображатися у свідомості.

При цьому поняття матерії і свідомості розрізняються лише умовно, бо свідомість є нічим іншим як властивістю самої матерії. Тому можна сказати, що у світі немає нічого, крім матерії, що розвивається, і у своїх найвищих формах розвитку набирає властивості відображати саму себе. При цьому свідомість трактується як відображення матерії самої себе.

Перший рівень відображення, а не свідомості, - на рівні неживої природи притаманний всім рівням матерії. Ця властивість відображення проявляється у формі відбитку одного об’єкту в іншому при її взаємодії.

Другий рівень відображення у живій природі: властивість матерії до відображення набуває таких форм як вибіркове реагування одного об’єкту на інший. Наприклад, амеба по-різному реагує на харчовий продукт і на шкідливий для неї.

У організмі з диференційованою нервовою системою відображають властивості довкілля у різних відчуттях, що відображають колір, смак, запах та інші властивості об’єктів, з якими зустрічається жива система. Вищі тварини мають властивості до відображення близьких до людини: сприйняття – інтегрування властивостей предмету у щось ціле.

Найвищою формою відображення властивостей матеріального світу є людська свідомість – це продукт діяльності такого матеріального утворення як людський мозок та впливу на окрему людину культури людства, тобто знань, поглядів, уявлень, що накопичувалися у суспільній свідомості протягом всієї історії людства.

Основними формами матерії є рух, простір і час, тобто матерія може існувати тільки в русі, просторі і часі.

Рухом називаються будь-які зміни у стані матеріальних об’єктів,.

Матерія знаходиться у постійному русі. Рух абсолютний, а спокій відносний. Різноманітні рухи розрізняються за рівнями організації матерії. Найпростіший - механічний рух – це переміщення тіл у просторі відносно один одного. Фізичний рух – рух електронів, квантів, хвиль, полів. Хімічний рух – зміни стану речовини. Біологічний рух – зміни і саме існування живих організмів. Соціальний рух – розвиток та існування суспільства.

Рухи співвідносяться між собою за принципом: більш прості входять до складу рухів вищого рівня у “знятому” (перетвореному) вигляді. Рух відбувається у певному просторі і часі.

Загальними властивостями простору є властивість матеріальних об’єктів займати певне положення відносно одне одного. Простір має властивості:

f. ширина;

g. довжина;

h. висота.

Час – це термін існування окремих об’єктів і послідовність їх зміни одне одним. Час має один вектор вимірювання – від минулого до майбутнього. Існують дві концепції розуміння простору і часу: субстанцій на і реляційна.

Субстанційна відображає повсякденний практичний досвід людини обмежений життям у макросвіті. За цим досвідом вважається, що простір і час існують незалежно один від одного і від предметів, буття яких простір і час фіксують.

Реляційна концепція спирається на теоретичні розрахунки А.Ейнштейна, його загальної теорії відносності. За нею властивості простору і часу залежать від матеріальних систем і рухів, атрибутами яких є простір і час. Так, на відміну від відомої кожній людині макросвіт у мегасвіті (світ астрономічних просторів, світ швидкості об’єктів близьких до швидкостей світла) простір і час об’єднуються в одне ціле, в одну координату: простір стискається, а час розтягується. Якщо уявити собі космонавта, що рухається з такими швидкостями, то він повернеться з такого польоту молодим, тоді як тут проживуть декілька поколінь.

У мікросвіті (світ електронів, квантів) теж простір і час мають інші властивості, ніж у нашому світі.