Тема: практика та інженерна діяльність

План

1.Категорії діяльності та практики у філософії.

2.Структура практики.

3.Інженерна діяльність як вид практики.

Діяльність - це сукупність розумових і фізичних дій людини цілеспрямованих на задоволення її матеріальних і духовних потреб. Ставлення людини до діяльності може бути різним. У цьому ставленні можна помітити дві основні позиції:

1)С поглядальна - пасивне ставлення людини до навколишнього світу, при якому людина не ставить собі за мету активне перетворення у природному і соціальному середовищах;

2) Активна - спрямована на здійснення змін у навколишньому середовищі і в самому суб’єкті діяльності, щоб краще задовольнити свої потреби.

Активні позиції людини можна побачити в діях, які спрямовані на зміни в середовищі людини, на набуття нових знань і професійних навичок та вмінь. Саме такий вид діяльності і називається практикою. Таким чином людина може бути спрямована або на пасивне споглядання світу, або на репродуктивну діяльність, де всі дії повторюються щоденно, або на активну практичну діяльність, пов’язану із здійсненням певних змін у середовищі та вдосконаленні людини. Останній вид діяльності є практика.

Розрізняють теоретично-пізнавальну, духовну і практичну діяльності. Практика є основою усіх інших видів діяльності і критерієм істини, тому що:

- практика стимулює всі інші види діяльності і надає їм сенсу;

- практична діяльність пов’язана із змінами предметів праці, дозволяє накопичувати практичний матеріал необхідний і для вченого і для студента, щоб цілеспрямовано організувати наукову діяльність;

- правда - критерій істини та ефективності людської діяльності, бо саме на практиці це можна перевірити.

Але це не означає, що практикою можна замінити інші види діяльності і знехтувати ними. В структуру практики входять такі елементи:

а) Суб’єкт практики - діюча особистість або група людей, які здійснюють певні зміни у природному і соціальному середовищах.

б) Об’єкт практики - те, на що спрямовані практичні дії людини. Це можуть бути речовина, енергія, люди та їх організація.

в) Ціле визначення трудових зусиль.

г) Розробка програм, спрямованих на досягнення на досягнення мети.

д) Конкретні операції, що мають своїм наслідком здійснення дій, спрямованих на задоволення людських потреб.

У структурі практики таким чином можна визначити дві основні її сторони: ціле визначення і ціле здійснення. Якщо людина сама без кооперації з іншими організує свою діяльність, то ці дві сторони зливаються в єдине ціле і не розрізняються. Але у людському суспільстві панує розподіл праці по багатьом показникам і в даному разі окремі люди виконують переважно функції визначення цілей і функції їх здійснення. Так, наприклад, у процесі виробництва інженери та економісти визначають мету виробництва в цілому і окремих операцій, програмують дії, спрямовані на досягнення виробничої мети, а виконавці, робітники та службовці, цю мету практично здійснюють. Отже, у практичній діяльності можна визначити такі різновиди такої діяльності, при цьому перші два виконуються людьми переважно розумової праці, а третій - людьми переважно фізичної праці. Серед них:

- Інформаційно-пізнавальна діяльніст ь, спрямована на вивчення властивостей об’єкта, мети тих змін, що бажано провести у ньому;

- Конструкторсько-проектна діяльність, що спрямована на програмування практичних дій, які ведуть до мети і створення ідеальних схем праці і конструкцій засобів і продуктів виробничої діяльності;

- Реальноконструктивна діяльність - втілення цілей і програм у реальні матеріальні форми продуктів людської діяльності.

У структурі практики розрізняють її складові процеси та форми практики. Форми практики:

1 ) Виробнича практика - це реальні зміни у матеріальних предметах, що означають за своїм змістом пристосування речовини та енергії природи до задоволення людських потреб;

2) Соціальна практика, що означає цілеспрямовані зміни у соціальній структурі у суспільному житті;

3) Науково-експериментальна практика - запрограмовані зміни природних та соціальних об’єктів з метою отримання нових знань.

Специфічним різновидом практики є інженерна та організаційна діяльність тією її частиною, якою вона спрямована на проектування, конструювання і організаційну роботу у соціотехнічній системі виробництва.

Соціотехнічна система виробництва - система машин, обладнання, технологій та організація праці людей у виробництві, при цьому інженерна та організаційна діяльність виступає необхідним елементом практичної діяльності в сучасних умовах виробництва. Інженери та організатори виробництва виконують інформаційно-пізнавальну та ідеально конструктивну функції у соціотехнічній системі. Вони визначають мету виробництва, її матеріально-технічні та організаційні засоби, розробляють технологію (програму цілеспрямованих дій по виготовленню продукту), вони проводять професійні навчання, інструктаж робітників і, крім того, інженери не рідко виконують наукові експерименти у лабораторіях даного виробництва. Все це і є види виробничої і науково-експериментальної практики.

Але частина інженерів і менеджерів за фахом займаються також не практичною, а саме теоретичною діяльністю. Це галузь різноманітних теоретичних розробок, що мають на меті не конкретні практичні результати, а розробку принципів, законів, теорій, створення і функціонування технічного обладнання і соціотехнічних систем. В даному випадку метою діяльності інженера-науковця є безпосередньо не ефективність, як у інженерів-практиків, а науково-технічна істина. Тому в середовищі інженерів і менеджерів ми розрізняємо наукових дослідників і практиків, що спеціалізуються на практиці ефективного виробництва. При цьому інженерна діяльність визначається потребою у синтезі природних, соціальних наук, щоб проектувати і технологію, і виробничої організації з метою задоволення потреб людини як самих виробників, так і споживачів продукції виробництва.

На відміну від теоретичної діяльності інженери і організатори виробництва несуть велику відповідальність за додержання вимог проекту, конструкції, організаційно-технічного рішення, які мають безпосередньо практичний характер і можуть мати наслідки, що впливають на якість життя людей, на їх здоров’я, психіку і соціальні відносини, в той час як науковці, що розробляють теорії, принципи, закони не відповідають перед суспільством за соціальні і моральні наслідки їх практичного застосування. Основну функцію інженерної діяльності складає вирішення суперечностей між постійно зростаючими потребами людей і можливостями виробництва. Тому найважливішими принципами інженерно-організаційної діяльності виступають:

- Практичність - відповідність конструкцій і організаційних рішень реальним потребам і умовам життєдіяльності людей;

- Всебічність - інженерна діяльність повинна відповідати різноманітним вимогам економічного, екологічного і соціально-гуманітарного характеру;

оптимальність - досягнення найвищого ефекту в конкретних умовах узгодження суперечливих параметрів, наприклад, досконалості і собівартості, швидкості і безпеки.