Власний капітал банку, його структура і формування

До банк. ка­піталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.Власний капітал комерц. банку може також використовува­тися для участі у власності акціонерних та спільних п-в.Капітал комерційного банку складається з суми основного та додаткового капіталу за міну­сом відвернень з урахуванням основних засобів.

— фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку;

— дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу;

— емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю);

— резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку;

— прибутку минулих років.

Додатковий капітал складається з: - резервів під стандартну заборгованість інших банків;

— резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які на­дані клієнтам;

— загальних резервів;

— результату переоцінки основних засобів;

— поточних доходів.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіта­лу при ор-ції нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається за­сновниками, однак він не може бути меншим від мінімального роз­міру, встановленого Національним банком Уи.

Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється НБУ тільки на час створення та при реєстрації комерційного банку. Він не може бути меншим за суму, еквівалентну І млн євро.Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування з допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційно­го банку не може формуватися за рахунок коштів ор-цій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати при­буток (громадські, релігійні ор-ції, фонди та ін.).Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в уп­равлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при лік­відації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, то­му що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власни­ками простих (звичайних) акцій.

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку та розподілу його майна мають переваги порів­няно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість приві­лейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові ви­моги кредиторів банку.Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, неза­лежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають держ реєстрації у Міністерстві фінансів Уи. Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал-брутто — це сума усіх фондів бан­ку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нет­то — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність п-в та ор-цій, акції АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ре­сурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостій­но і залежить від багатьох чинників. До них належать:

— рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підви­щення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

— специфіка клієнтури. При значній кількості дрібних вкладни­ків власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

— характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.