Способи творення термінів певного фаху

Мова - суспільне явище, творене народом і народами, що постійно роз­вивається, поповнюється новими термінами, словами, похідними від уже іс­нуючих, переосмисленням деяких з наявних, надання іншого змісту. Розви­ваючись, мови збагачують одна одну через користувачів ними, бо ж законо­мірне бажання - додати до чужого гарного своє краще, як нам здається, або навпаки - до свого гарного додати чуже, нове.

Для словотворчої архітектоніки термінологічних одиниць характерні в цілому ті ж принципи, що й для загальновживаних одиниць.

Явище збагачення мов можемо прослідкувати на таких прикладах. Так, від латинського слова " патрон ", що означає захисник, покровитель, утворено термін " патронат " (додано суфікс -ат) і надано значення - форма покровите-льства; форма виховання дітей без батьківської опіки; опіка. Звідси і францу­зьке слово " патронеса " (додано суфікс -ес і закінчення -а) як покровителька благодійного товариства. Грецьке слово " патріот " має однаковий корінь із латинським "пащ", означає земляк, співвітчизник. Нині цим словом іменують людину, яка любить свою батьківщину, народ. Звичайно, слово " патріотизм " - це почуття любові до Вітчизни, відданість чому-небудь. Слово " патріарх " -грецьке - має первинну назву - родоначальник. Це й прабатько, глава роду в родовому суспільстві. Це й найвища духовна особа в православній і христи­янській церкві. У переносному значенні - стара поважна людина, глава роди­ни, найстарший шанований представник якоїсь галузі науки, мистецтва, культури. Слово " патріархат " називає останній період в історії первіснооб­щинного ладу. Слово " патриції " теж однокореневе з попередніми. Так нази­вали родову аристократію у Стародавньому Римі, а в часи середньовіччя - це особи, які належали до міської аристократії в країнах Західної Європи (за­уважте, це слово - вже латинського походження!). Грецьке " патронімія " - це назва або прізвище, що походить від предків по батьківській лінії. Латинське " патримоніальний " означає спадковий, родовий (від слова батько). Слово " апатрид " - грецьке - позбавлений батьківщини - особа без громадянства, а " біпатрид " - у міжнародному праві - особа, що одночасно є громадянином двох держав, тобто має подвійне громадянство. Латинське " репатріант " вка-

Українська мова фахового спрямування

зує на особу, яка повернулася на батьківщину внаслідок репатріації - повер­нення на батьківщину емігрантів, військовополонених.

Отже, від подібних за значенням і звучанням грецького і латинського слів "батько" утворено більше десятка однокореневих слів-термінів афіксним способом, складанням основ.

Кількість термінів у розвинених мовах у кілька разів перевищує кіль­кість загальновживаних слів і досягає зараз кількох мільйонів лексичних одиниць. І ця кількість невпинно зростає.

Термінологічні одиниці надходять до мови різними шляхами. Перший шлях - надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рід­ної мови. Такий варіант утворення термінів не завжди є позитивним, оскільки тут часто мають місце переосмислення, метонімічне перенесення, коли слову приписується нове значення (наприклад, терміни "плече", "голова", "ланцюг" тощо). З метою диференціації подібних лексичних одиниць терміни часто змінюють форму написання, вимови, відмінювання, наголосу.

Більш популярним та виправданим є шлях утворення термінів шляхом запозичення з інших мов. На різних етапах становлення суспільства терміни запозичуються з різних мов, що зумовлено різними історичними умовами. Так, музична та комерційна термінологія провідних європейських мов є, в основному, італійського походження (легато, адажіо, анданте, банк, авізо, лоро, альпарі), театральна та поштова — французького (антракт, партер, афіша, кур 'ер, бандероль), спортивна - англійського (футбол, спорт, чемпі­он, ринг). Навігаційна термінологія в українській, російській, англійській та деяких інших мовах складається, в основному, з голландських лексичних елементів (укр. кіль, рубка, боцман, англ. а'еск). Загальнотехнічна, реміснича та військова термінологія багатьох слов'янських мов має численні запози­чення з німецької мови (верстат, кронштейн, еркер, плац, бруствер, фельд­фебель, штандарт).

Особливий тип запозичень - вживання слів і словотворчих моделей грецької та латинської мов. Такі терміни утворювалися на різних етапах розвитку мови і в різних терміносферах. Церковна термінологія у народів, що сповідують католицизм, складається, в основному, з латинських еле­ментів, у православних народів - грецьких. У деяких субмовах не завжди можна віддати перевагу будь-якій одній мові. Надто у теперішній час нові терміни нерідко утворюються за змішаним типом: один корінь грецького походження, інший — латинського (наприклад, слово "термінологія" складається з латинського елементу Іептгіпш - межа та грецького 1о§оз — наука). Та цілком нові терміни, як правило, не "вигадуються". За всю істо­рію розвитку науки та техніки можна навести лише кілька випадків такого утворення термінів.

Як окремий випадок термінотворення можна навести шлях запозичення одиниць з інших наукових сфер. При цьому термін нерідко набуває нового значення (наприклад, "морфологія" у мовознавстві, геології та біології; "мов­лення" у мовознавстві, риториці, психології, фізіології та медицині).

Розділ IV. Тема 1. Українська термінологія у професійному спілкуванні

1.4. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

1. Загальнонаукові (абстрактні) терміни - вживаються практично в усіх
галузевих термінологіях, наприклад: система, системність, взаємодія, тип, до­
каз, аналіз, причина, наслідок, закон, класифікація, аргумент, метод т. д.

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох
споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має терміноло­
гію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амо­
ртизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

3. Вузькоспеціальні терміни — це терміни, характерні лише для певної
галузі, наприклад: матч, футбол, гол, арбітр, м 'яч, штанга - спортивна тер­
мінологія.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують й інші спеціальні одиниці — професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми — це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни — це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок - ку­
хар, камбуз — кухня, кубрик — кімната відпочинку екіпажу, бак — носова
частина корабля, чалитися - приставати до берега, ходити в море -
плавати тощо.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговель­
ної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинутії баланс.

3. Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: бочка, петля, піке,
штопор та ін.

4. Професіоналізми користувачів ПК: мама - материнська плата,
клава - клавіатура, скинути інформацію - переписати, вінт - вінчестер
(твердий диск нагромадження інформації).

5. Професіоналізми музикантів: фанера - фонограма, ремікс -
стара мелодія з певною обробкою, розкрутити (пісню, ім'я) - розрек­
ламувати.

Професіоналізми, на відміну від термінів, як правило, емоційно забарв­лені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть викорис­товуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте є ненорматив­ними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. потепсіаіига — перелік, список імен) — сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані нау­кові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які пе-

Українська мова фахового спрямування

редають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одинич­них об'єктів (наприклад, у географічній номенклатурі - Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, сме­река, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо тощо), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).

Література

1. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: історія і
сьогодення. — Л., 1999.

2. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. -
ЛІ, 1994.

3. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. - К.,
1997.

4. Українська термінологія і сучасність: Збірник наук, праць. — К.,
2001.

1.5. Кодифікація і стандартизація термінів.

Алгоритм укладання термінологічного стандарту

Основні функції термінології — позначати наукові поняття і задовіль-няти потреби спілкування фахівців. Реалізація зазначеного аспекту можлива, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до те­рмінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках (ен­циклопедичних, лінгвістичних) та довідниках.

Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стан­дарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX — на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д. Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нор­мування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держа­ви: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Все-

Роздій IV. Тема І. Українська термінологія упрофесійному спіщ'ванні

союзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тисяч галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним цен­тром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець XIX — початок XX століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.

З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США — Американська асоціація стандартів, у Німеччині — Німецький нормалізаційний комітет, у Франції — Французь­ка асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і ви­робництва.

Національні термінологічні комітети в Європі та Америці - переваж­но позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.

На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Че­рез кожні п'ять років їх переглядають і уточнюють.

Як же створюють термінологічний стандарт?

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом: 1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

Українська мова фахового спрямування

2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни
вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики,
рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві;
в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише
вузькогалузеві терміни);

4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші
терміни подають також, але з позначкою "нерекомендований");

5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою,
російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.
У готовому вигляді стаття стандарту має таку будову:

1) назва поняття українською мовою;

2) скорочена форма терміна;

3) недозволений (нерекомендований) синонім;

4) родове поняття;

5) видове поняття;

6) еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мо­
вами;

7) дефініція (означення);

8) формула або схема.

1.6. Українські електронні фахові словники

Реалії сьогодення - науково-технічний прогрес людства - диктують но­ві підходи щодо пошуку, добору та опрацювання літератури. Відповідно до Указу Президента України від 07.08.1999 р. "Про розвиток національної сло­вникової бази", науковцями розробляються електронні фахові словники з різ­них галузей знань.

Вагомим досягненням у галузі лексикографії є електронне видання "Словники України", призначене для надання користувачам лексикографіч­ної інформації про слова української мови. Системи (3.1, 3.2) складаються з п'яти словникових підсистем-модулів - словозміни, транскрипції, синонімії, антонімії та фразеології (система 3.2. - виправлена та розширена).

Основу генерального реєстру (близько 256 тис. слів) системи "Словники України" - 3.2. складає реєстр "Орфографічного словника української мови" (7-е вид., К.: Довіра, 2007), який повністю відтворено та значно розширено.

Функцію "Словозміна" створено на основі розробленої в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України словозмінної класифікації украї­нської лексики, в якій виділено за формальними ознаками понад 2 000 пара­дигматичних класів для всіх відмінюваних повнозначних частин мови. Завдя­ки вказаній класифікації та розробленій процедурі парадигматизації побудо­вано повний перелік усіх граматичних форм для лексичних одиниць, наведе­них у реєстрі.

Розділ IV. Тема]. Українська термінологія у професійному спілкуванні

Функція "Транскрипція" забезпечує автоматизоване виведення за допомогою транскрипційних знаків інформації про артикуляцію всіх словоформ української лексики відповідно до норм сучасної літературної вимови.

Функція "Синонімія" з достатньою повнотою подає синонімічне багатство української мови на основі "Словника синонімів української мови" у 2-х томах, який було випущено в серії "Словники України" (К.: Наукова думка, 1999 - 2000). Цей модуль містить синонімічні ряди (бли­зько 9 200), ядром кожного з яких виступає домінанта - лексична одини­ця, що має найзагальніші для цього ряду семантичні особливості. Члени синонімічних рядів супроводжуються семантичними, граматичними та стилістичними характеристиками. Уживання синонімів ілюструється ти­повими для них контекстами - цитатним матеріалом із художньої, публі­цистичної, наукової та іншої літератури або словосполученнями.

Функція "Антонімія" - словник антонімів, у якому подано 253 сло­вникові статті. За змістом він відповідає "Словникові антонімів україн­ської мови", який вийшов у серії "Словники України" (К.: Довіра, 1999). Загалом у цьому модулі представлено близько 2 000 компонентів антоні­мічних пар.

Функція "Фразеологія" містить близько 56 тис. фразеологічних одиниць, які вживаються в сучасному українському мовленні. Фразеоло­гізми є основою національного обличчя кожної мови; у них яскраво ви­являється специфічний національний колорит, особливості образного на­родного мислення, власне національне сприйняття мовної картини світу, віддзеркалення характерних особливостей культури і побуту, народних звичаїв, символіки, історичного минулого. Основою цього модуля по­служили "Фразеологічний словник української мови" у 2-х книгах (К.: Наукова думка, 1999), а також новий "Словник фразеологізмів українсь­кої мови", що вийшов у серії "Словники України" (К.: Наукова думка, 2003), де найповніше відображено загальновживану фразеологію україн­ської мови і подано її лексикографічну характеристику.

Найповніший та найактуальніший універсальний тлумачний словник української мови в мережі - це "Словник, пеі". Він містить понад 220 000 словникових статей та понад 20 000 фразеологізмів. У ньому широко пред­ставлені економічні, юридичні, медичні, літературні, будівельні, історич­ні, лінгвістичні, музичні, кулінарні та ін. терміни, активна лексика україн­ської літературної мови, номенклатурні та складноскорочені слова, слова історичного фонду, найбільш відомі у вжитку слова, пов'язані з релігій­ними та філософськими поняттями, найуживаніші архаїзми, лексичні діа­лектизми та неологізми і запозичені іншомовні слова, що з'явилися протя­гом останніх років. До "Словник.пеі" постійно додаються нові слова та доповнюються вже існуючі тлумачення. Він також містить словоформи (орфографічний словник) для більше ніж 260 000 слів.

,8-1239

Українська мова фахового спрямування

14. Відредагуйте речення, виправивши помилки у вживанні паронімів.
Поясність значення.

1. Потрібно завжди чітко формувати свої думки.

2. Це питання потребує ґрунтовнішого освітлення в науці.

3. Кожна людина має право на своєчасну кваліфікаційну медичну допо­
могу.

15. Доберіть антонімічні словосполучення.

Солодкий мед, солодке яблуко, солодкий крекер, солодкі слова, солодке життя.

16. Утворіть словосполучення, вибираючи потрібне слово з дужок.
(Таємний, таємничий, секретний) острів, радник, замок, мотив, шепіт,

погляд, обіцянка, нарада.

Тема 2. НАУКОВИЙ СТИЛЬ І ЙОГО ЗАСОБИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

2.1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками і під впливом грецької та ла­тинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них пере­кладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. По­части науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шля­хом спеціалізації їх вжитку та термінологізації значень. Свідченням цього є наукові книги-монографії, трактати, лексикони (словники), прогностики, по­слання, бесіди, що готувалися і видавалися українськими вченими в Острозь­кій академії, Львівському братстві "Адельфотес", Києво-Могилянській ака­демії, Києво-Печерській лаврі та інших навчальних закладах, братствах, мо­настирях України. Відсутність українських наукових установ та вищих нав­чальних закладів за часів російського панування, постійні заборони царського уряду викладати і друкувати книги українською мовою негативно позначили­ся на розвитку наукового стилю. Науковий стиль нової української мови по­чав формуватися з середини XIX ст. спочатку як науково-популярний стиль. Журнал "Основа" (1861 р., Петербург) та засноване в 1868 р. товариство "Просвіта" були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, кален­дарі з народно-господарської, природодослідної тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи Михайла Драгоманова організовується "Літературне товариство імені Т. Г. Шевченка", основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. воно реорганізувалось у "Наукове товариство імені

Розділ IV. Тема 2. Науковий стичь і його засоби у професійному спілкуванні

Т. Г. Шевченка" і мало історико-філософську, філологічну та математико-природничу секції. Товариство видало чимало матеріалів з історії, фолькло­ристики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти "Українське наукове товариство" в Києві. У ньому українською мовою вида­вали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання (часописи, ві­сники) та монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, тех­ніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі відомі українські вчені, як І. Верхратський, В. Гнатюк, М. Драгоманов, А. Кримський, К. Михальчук, С. Подолинський, М. Сумцов, І. Франко та ін.

На кінець XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахова термінологія, що відображали рівень науки на той час. У 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної терміноло­гії з різних галузей знань і впровадження української мови в усі сфери су­спільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в колишньому СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча те­рмінологічні комісії Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, ви­робництва, школи.

З прийняттям Закону про мови в УРСР у 1989 р., яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежності Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, ви­значення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами і терміно-сполученнями.

Слід пам'ятати, що жодна мова не має суто своїх терміносистем, без запозичень. Природа наукового стилю така, що він більш або менш інтенсив­но, але завжди запозичує терміни з інших мов. По-сучасному його можна на­звати інтерактивним.

Сферою використання наукового стилю мови є наукова діяльність, нау­ково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Головне призначення наукового стилю - систематизування, пізнання світу, повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обгрунту­вання гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Головними ознаками наукового стилю є: інформативність, понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність викладу думки, узагаль­неність, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових зв'язків, ви­сновки.

Основні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кіль­кість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, іншомовних

Українська мова фахового спрямування

слів, наукова фразеологія (стійкі фразеологічні словосполучення), цита­ти, покликання, однозначна загальновживана лексика, безсуб'єктивність, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (наявність емоційно-експресивних сино­німів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, авторських неоло­гізмів).

2.2. Жанри наукових досліджень

Наукові тексти мають типові композиції жанрів:

- послідовне членування на розділи, підрозділи, пункти, підпункти;

- чітко організований синтаксис - речення переважно складної будо­
ви, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм;

- багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема
особових форм; з наявних дієслівних форм часто вживаються безособові, уза­
гальнені або неозначені.

Науковий стиль має такі підстилі:

1) власне науковий (дисертація, монографія, стаття, наукова доповідь,
повідомлення, тези);

2) науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців - книги,
статті у неспеціальних журналах);

3) науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо);

4) науково-публіцистичний (виділяє О. Пономарів - наукова проблема
висвітлюється з погляду публіциста).

У межах власне наукового підстилю можна виокремити: науково-інформативний (реферат, огляд, анотація, резюме) та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги).

Дисертація - це власне науково завершене дослідження, яким відкрито новий напрям у науці, започатковано досі невідомий підхід чи вирішено складну проблему, це опис наукових результатів, здобутих особисто автором. Дисертація має визначений обсяг і чітку структуру, формально-логічний спо­сіб викладу матеріалу, що відображається в усій системі мовних засобів.

Монографія - одноосібно написана книга, в якій зібрано, систематизо­вано й узагальнено матеріал та результати великого наукового дослідження або об'єднано однією темою кілька досліджень. Монографія може містити як нові наукові результати, так і відомі технічні рішення.

Стаття - наукова робота невеликого обсягу, присвячена певній про­блемі, питанню і розрахована на фахівців, які розв'язують цю проблему. Дру­кується у часописі, журналі або збірнику. Є такі види статей: повідомлюваль-ні (про нові результати), оглядові, аналітичні (підсумки), дискусійні (про спірні питання).

Реферат - короткий виклад великого дослідження або кількох праць із наукової проблеми.

Розділ IV. Тема 2. Науковий стиль і його засоби у професійному спічкуваті

Автореферат - виклад основного змісту дисертації (основні ідеї, вис­новки дисертації, внесок автора у проведене дослідження, ступінь новизни і практичну значущість результатів дослідження).

Підручник {навчальний посібник) - це дидактично та методично об­роблений і систематизований автором (авторами) навчальний матеріал. Спільне між укладанням: науковість, об'єктивність викладеного матеріа­лу, відповідність навчальній програмі, наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу, доступність подачі матеріалу, по­ступове і послідовне введення термінологічної лексики, дотримання норм сучасної української літературної мови, культура й естетика мовлення ав­тора та ілюстрацій. Відмінне: у навчальному посібнику можуть розгляда­тися не всі розділи, теми, проблеми; виклад може бути вільним, емоцій­ним, суб'ективно-авторським. Навчальний посібник називають першою спробою щодо підготовки підручника. ■

Література

1. Мацько Л. І. Стилістика української мови: [підруч.] / Мацько Л. І.,
Сидоренко О. М., Мацько О. М. — К.: Вища школа, 2003. — 463 с.

2. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови: [підруч.] /
О. Пономарів. — Тернопіль: Богдан, 2000.

2.3. Оформлення результатів наукової діяльності

Залежно від рівня фахової підготовки, досвіду, важливості джерела ін­формації формами запису можуть бути: план, тези, конспект.

План - це послідовне перерахування тих питань, що розглядаються в джерелі інформації. Він розкриває логіку джерела і може бути простим та розширеним, тобто більш детальним. Складання плану вимагає від дослідни­ка вміння стисло і послідовно викладати свої думки.

Тези - це форма відображення основних ідей, висновків, узагальнень, що містяться в кількох опрацьованих джерелах інформації. Тези складають, як правило, досвідчені дослідники. Причому робиться це переважно з метою підготовки доповіді чи статті.

Найбільш повною, універсальною формою запису опрацьованого дже­рела інформації є конспект. Він містить усі вищезаначені форми запису і становить короткий виклад найбільш важливих питань, що відображені у джерелі інформації. Конспектуючи, дослідник має можливість робити на по­лях або і в тексті власні записи судження та аргументів з приводу тих чи тих положень джерела інформації.