Сучасні проблеми української термінології

Проблеми української термінології постійно перебувають у полі зору науковців. Найголовнішими з них є проблема визначення статусу терміна, джерел формування української наукової термінології, лексикографічної фік­сації та стандартизації термінів, розрізнення термінів і номенів та ін.

Нормування та стандартизацію термінів можна усвідомити лише за умови докладного вивчення їх як функціонального різновиду загальнолітера­турної лексики. І. Огієнко писав: "Справа наукової термінології - це дуже складна й важлива справа. Термінологія не постає відразу, а звичайно витво­рюється самим життям упродовж віків духовного життя, потребує державни­цької традиції для свого усталення" [10, с. 250]. Загальновідомо, що на фор­мування термінології впливають як мовні чинники, зумовлені рівнем розвит­ку лексичної системи, так і позамовні фактори, які залежать від рівня розвит­ку науки і техніки. Крім того, постійне виникнення нових понять створює проблему і нових номінацій, які творять спеціалісти і, отже, певним чином надають термінові суб'єктивного характеру.

Термінологічна лексика будь-якої професійної галузі знань, що є на­звами різноманітних наукових понять, утворює складну систему наймену­вань. Специфіка терміна як особливого виду слова помітно відрізняється від загальновживаної лексики. І до сьогодні вона ще вивчена недостатньо, хоча протягом тривалого часу цьому питанню приділяють увагу вітчизняні й зару­біжні лінгвісти. У більшості робіт, присвячених проблемам термінології, йдеться головним чином про функціонування термінів у певній галузі знання, про фіксацію термінів у словниках загального типу, про принципи укладання спеціальних словників термінології різних галузей знань; чималою є і кіль-

Українська мова фахового спрямування

кість робіт, у яких порушується проблема терміна. Підхід до цієї теми і висвіт­лення її у різних авторів неоднакові.

Так, у доробку сучасного мовознавства є велика кількість лінгвістичних досліджень, присвячених термінологічній лексиці. Загальнотеоретичні пробле­ми термінології розглядали В. Виноградов, Г. Винокур, О. Вюстер, О. Герд, Б. Головін, В. Даниленко, Т. Канделакі, Г. Рондо, Т. Кияк, Я. Климовицький, Н. Непийвода, Ф. Нікітіна, О. Реформатський, Л. Симоненко, Е. Скороходько, С. Шелов та ін. Термінологія в діахронному аспекті досліджувалася Г. Діановою, Л. Кутіною, М. Процик, Ф. Сороколєтовим, Л. Хомяковою, М. Шевченко та ін. Лінгвістичний аналіз термінолексики з використанням інформаційних технологій проводиться Т. Кияком, Е. Скороходько, С. Шеловим та ін.

Значна частина робіт присвячена лінгвістичному опису конкретних тер-міносистем, який полягає у виявленні структурно-семантичних особливостей га­лузевої термінолексики та встановленні закономірностей її формування, зокрема соціально-економічну термінологію досліджувала Т. Панько, біологічну — Л. Симоненко, математичну - А. Крейтор, фізичну - В. Пілецький, І. Процик, радіотехнічну - І. Кочан, геологічну - М. Годована, психологічну -Л. Веклинець, медичну (дерматологічну) - О. Петрова, педагогічну - Т. Бевз, військову - Л. Мурашко, хімічну (органічної хімії) - Н. Цимбал, друкарську -Е. Огар, бібліотечно-бібліографічну - М. Сташко, видавничу - М. Процик та ін.

Однією із проблем, що порушується в сучасному термінознавстві, є й визначення джерел українського термінотворення. Так, Т. Лещук виокрем­лює п'ять шляхів розбудови української термінології: 1) власномовні лексич­ні ресурси; 2) перейменування наявних позначень; 3) освоєння іншомовних запозичень; 4) перехід в українську мову чужих слів-термінів (безпосередньо чи через інші мови); 5) калькування чужих слів власними мовними ресурса­ми. Автор відзначає, що кожний із названих шляхів впливає на збагачення термінологічного фонду. Проте найважливішим шляхом українського термі­нотворення, який має добрі перспективи, на думку Т. Лещука, є збагачення термінологічного фонду за рахунок власномовних лексичних ресурсів (літе­ратурних і діалектних) [7, с. 15]. Такі ж шляхи формування термінології, зок­рема запозичення, кальки, ресурси рідної мови, комбінований спосіб, визна­чають і Б. Добош та Н. Семко [4, с. 175] та ін.

Окреслені проблеми української термінології є актуальними для сучас­них науковців-дослідників..

1„2. Термінологія як система. Термін та його ознаки

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: те­рмінологію і терміносистему. Термінологія - це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі сти­хійно. На відміну від термінології, терміносистема - це опрацьована фахів-

Розділ IV. Тема 1. Українська термінологія у професійному спілкуванні

цями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й одно­значно відображає систему понять цієї галузі.

Поняття "термін" в українському мовознавстві з'явилося у XVIII сто­літті. Незважаючи на значну кількість спеціальних праць, у лінгвістиці досі не існує вичерпного його визначення. Різноманітні характеристики зазначе­ного поняття, подані у словниках, енциклопедіях, посібниках, спеціальних працях з питань термінології, свідчать про розбіжність у поглядах науковців на визначення терміна. На дефінітивну ознаку як на найважливішу рису тер­міна вказував В. Виноградов. Якщо слово стає "засобом логічного визначен­ня, тоді воно - науковий термін" [2, с. 12-13].

Класичною працею, яка поклала початок глибокого опрацювання тер­міна, його ознак, системності термінології тощо, є монографія Д. С. Лотте "Основи побудови науково-технічної термінології. Питання теорії і методи­ки", де він окреслив такі вимоги до терміна і термінології, як систематичність термінології, незалежність терміна від контексту, абсолютна і відносна одно­значність терміна, співвідношення між значенням терміна в цілому і значен­ням його складових, точність термінології та лаконічність терміна [8]. Уче­ний також уважає, що найбільш поширеним способом творення науково-технічних термінів є зміна значення загальновживаного слова, і виокремлює такі типи цього процесу: 1) уточнення значення терміна; 2) класифікаційна зміна значення терміна; 3) зміна значення терміна за аналогією понять; 4) зміна значення терміна за суміжністю понять [8, с. 37-52].

Проблемі терміна і слова присвячено розділ монографії А. П. Коваль "Науковий стиль сучасної української мови. Структура наукового тексту". На підставі аналізу значної кількості праць вітчизняних та зарубіжних лінгвістів автор виділяє три найважливіші ознаки, за якими може бути точно визначено поняття "термін": 1) співвідношення терміна і поняття як підстава для створен­ня правильної дефініції терміна і для визначення його місця в системі термінів певної галузі науки; 2) семантична характеристика терміна як специфічної лек­сичної одиниці (однозначність, відсутність емоційно-експресивного та стиліс­тичного забарвлення); 3) структурна характеристика терміна як специфічної лексичної одиниці української літературної мови [6, с. 234].

Комплексний підхід з урахуванням основних ознак терміна знаходимо у визначенні А. А. Бурячка: "Беручи до уваги такі суттєві ознаки терміна, як: а) співвідносність його з поняттям у системі певної галузі знань, що передбачає і його дефініцію; б) однозначність у межах тієї терміносистеми, в якій він фун­кціонує; в) обмеженість певною сферою вживання; г) відсутність емоційно-експресивного та стилістичного забарвлення - терміном можна назвати слово (чи словосполуку), зміст якого (якої) розкривається вербальною дефініцією (коротке визначення), що є мовним вираженням поняття з певної галузі знання - науки, техніки, мистецтва, соціально-політичного життя" [1, с. 14-15].

У "Словнику лінгвістичних термінів" Д. І. Ганича та І. С. Олійника до­сліджуване поняття тлумачиться так: "Термін - це слово або словосполучен­ня, що виражає чітко окреслене поняття з певної галузі науки, техніки, мис-

Українська мова фахового спрямування

тецтва, суспільно-політичного життя тощо. Специфіка термінів у тому, що вони однозначні у межах тієї термінологічної системи, в якій уживаються, не зв'язані з контекстом і стилістично нейтральні. Серед термінів є слова, що вживаються лише в спеціальному термінологічному значенні, і слова, які зу­стрічаються в складі термінологічної і загальновживаної лексики" [3, с. 306].

Суть терміна як одиниці спеціального обмеженого функціонування ви­значається так: 1) системність; 2) наявність визначення; 3) тенденція до одно­значності в межах конкретної системи термінів; 4) відсутність супровідних експресивних значень; 5) стилістична нейтральність.

Л. Полюга, зважаючи на розмаїтість визначення поняття "термін", дає йому коротке визначення: "слово або словосполучення, що означає поняття спеціальної галузі знань або діяльності"; він підкреслює те, що терміни - це слова, які своєю семантичною структурою відбивають не лише значення як лексико-семантичну сутність, а й виражають одночасно певну понятійну сут­ність [13, с. 131]. Науковець наголошує, що основні прикмети терміна (нале­жність до певної системи, дефінітивність, однозначність, семантична прозо­рість, стилістична нейтральність і відсутність експресивності) виражаються лише в науковому тексті [12, с. 7].

Г. Наконечна розробила основні параметри дефініцій термінологічних одиниць, якими є: 1) параметри входження до системи. Кожна наукова де­фініція відразу відносить поняття, що піддається означуванню, до відповідної категорії понять певної галузі знань; 2) компонентний параметр. Для бага­тьох термінів важливою є їх внутрішня будова; 3) виділення істотних ознак і властивостей. Істотними можуть бути як внутрішні, так і зовнішні ознаки; 4) спосіб отримання; 5) функційний параметр. Для багатьох термінів визна­чальною рисою є насамперед їх пов'язаність із виконанням певної функції, що відображено в науковому означенні [9, с. 12-13].

На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вторинної номінації понять, що пов'язане передусім із подвійним баченням світу: зага­льним і науковим [17, с. 3]. Зважаючи на це, Л. Симоненко формулює уза­гальнене визначення: термін - це слово чи словосполучення, що позначає по­няття певної галузі науки, техніки, мистецтва, основними ознаками якого є системність, відповідність позначуваному поняттю, наявність дефініції, тен­денція до однозначності в межах свого термінологічного поля, тобто термі­нології певної галузі знань, стислість, стилістична нейтральність, точність, висока інформативність [18, с. 16-17].

І. Саєвич визначає такі напрямки, що могли б забезпечити вирішення проблеми дихотомії (поділ на дві частини) "термін - слово": 1) використання загальновживаного слова як своєрідного "тла", на якому виявляється специ­фіка терміна; 2) термінологізація загальновживаного слова; 3) детермінологізація, тобто вихід терміна за межі термінологічного поля і функціонування його в неспеціальних текстах (насамперед - у художній літе­ратурі); 4) інтеграція сфер застосування терміна і виявлення типових його мовленнєвих реалізацій у текстах різних функціональних стилів (з детерміно-

Роздіч IV. Тема 1. Українська термінологія у професійному спілкуванні

логізованого характеру), що сприяє висвітленню конкретної терміносистеми як фрагмента мовної картини світу [15, с. 234].

Проте внаслідок ряду вимог, що ставляться до терміна, виникають тру­днощі у віднесенні до термінів або нетермінів слів, що стосуються насампе­ред гуманітарної сфери.

Проте подаючи не в усьому однакові дефініції, майже всі дослідники підкреслюють як найбільш суттєві риси термінів чітку семантичну окресле-ність, точність, однозначність. Точність і моносемія є ідеалом, до якого праг­не термінологія.

У своїх дослідженнях науковці підкреслюють, що окремі термінологіч­ні системи мають дуже давню історію формування. Такі думки висловлює те-рмінолог Л. Симоненко: "Українська наукова мова сьогодення сягає глибини віків, що підтверджують як найстаріші зразки актової мови та правничої тер­мінології дохристиянської Русі, так і теоретичні дослідження окремих термі-носистем" [17, с. 3]. "Основою кожної природно сформованої терміносистеми є власне національні слова, що зафіксували колись початкову сходинку в русі пізнавальної думки і стали на певному етапі виражати наукове поняття" [16, с. 21].

Думку про доісторичні витоки багатьох фахових виразів (прототермі-нів) висловлює і Т. Кияк, наголошуючи на тому, що хоча такі лексичні оди­ниці ще не були термінами в нинішньому сенсі, проте їх можна вважати яс­кравими свідками й ідентифікаторами епох та етапів становлення людської цивілізації [5, с. 18].

Аналізуючи термінологічні системи різних галузей науки, дослідники вирішують проблему формування термінологічних одиниць. Більшість дослід­ників відзначає, що продуктивним способом термінотворення є вживання загальномовної лексики в термінному значенні. Загальновживана лексика тер-мінізується внаслідок вторинної номінації, що передбачає різні способи най­менування, серед яких поширеним є доповнення семантики загальновживано­го слова термінним змістом. Такий спосіб засвідчено при творенні багатьох терміноодиниць. Наприклад, І. Процик на матеріалі фізичної термінології відзначає, що "загальновживані слова ставали назвами спеціальних фізичних найменувань внаслідок уточнення і доповнення їх семантики фізичним зміс­том, що спричинило розширення смислового обсягу слова, спеціалізацію зна­чення" [14, с. 179].

Назви процесових понять належать до тієї групи українських термінів, які активно творяться на національному мовному грунті і навколо яких нев­пинно вирують термінологічні дискусії. Особливо активно поповнювався склад назв опредметнених дій і найменувань ознак за дією, тобто продуктив­ність виявили передусім моделі творення віддієслівних іменників та прикмет­ників [11, с. 429].

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточ-

Розділ IV. Тема 1. Українська термінологія у професійному спілкуванні

15. Саєзич І. Термін і слово: стан, проблеми і шляхи вирішення // Віс­
ник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 29. - Львів: ЛНУ,

2000.-С. 230-235.

16. Снмоненко Л. Лінгвістичні проблеми унормування наукової термі­
нології 7 Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць.
Вип. VII І Відп. ред. Л.О. Симоненко. - К.: КНЕУ, 2007. - С. 21-25.

17. Симоненко Л. Українська наукова термінологія: стан та перспекти­
ви розвитку // Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць.
Вип. IV / Відп. ред. Л.О. Симоненко. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 3-8.

18. Симоненко Л. О. Біологічна термінологія: формування та функціо­
нування: Навч. посіб. - Умань: РВЦ "Софія", 2006. - 103 с.