Література. 1.Корніяка О. Мистецтво ґречності

1. Корніяка О. Мистецтво ґречності. — К.: Либідь, 1995.

2. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділово­
го спілкування: Навч. посіб. — К., 2000.

3. Етика та психологія ділового спілкування: Навч. посіб. / Уклад.
В. І. Докаш, О. А. Попелишко, В. А. Чугуєвський. — Чернівці, 1999.

1.5. Спілкування як засіб реалізації соціальних

відносин. Стратегії мовленнєвого спілкування

Людське спілкування ґрунтується на взаємній необхідності. У процесах комунікації важливе місце посідають стратегії спілкування.

Ф. С. Бацевич зазначає, що стратегії мовленнєвого спілкування - це оптимальна реалізація інтенцій (лат. іпіепп'о - прагнення) мовця щодо досяг­нення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спіл­кування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації [1, с. 118].

За Ф. С. Бацевичем, складовими стратегії мовленнєвого спілкування є:

1) комунікативна компетенція - здатність мобілізувати різноманітні
знання мови (мовну компетенцію), паравербальних засобів, ситуації, правил і
норм спілкування, соціуму, культури для ефективного виконання певних ко­
мунікативних завдань у відповідних контекстах чи ситуаціях [3, с. 233];

2) комунікативна мета - це результат, на який скероване конкретне
спілкування, комунікативний акт;

3) комунікативна тактика - визначена лінія поведінки на певному
етапі комунікативної взаємодії, спрямованої на одержання бажаного ефекту
чи запобігання ефекту небажаного; мовленнєві прийоми, які дають змогу до­
сягти поставленої мети.

Комунікативна тактика зумовлена комунікативними намірами (комуні­кативними завданнями), а її правильність залежить від комунікативного до­свіду особистості.

Складовими стратегії можуть також бути аргументація, мотивація, оці­нка, висловлювання емоцій, міркування вголос, виправдання, підбурювання тощо.

Українська мова фахового спрямування

1.6. Спілкування як комунікація, як міжособистісна та міжгрупова взаємодія

Спілкування - необхідна умова життя і діяльності суспільства. В осно­ву спілкування покладено обмін думками, оцінками, почуттями, волевияв­леннями з метою інформування, емоційного впливу, спонукання до спільної діяльності тощо. У науковій літературі спілкування часто ототожнюють із комунікацією. Однак поняття "спілкування" і "комунікація" різняться між собою, не є синонімічними. Поняття "спілкування" є більш загальним, а "ко­мунікація" - конкретним.

Спілкування - складний багатогранний процес встановлення і розвит­ку контактів між людьми під час їх спільної діяльності, процес мовної взає­модії між людьми. Це комплексне поняття, що містить усі можливі типи вза­ємозв'язку і взаємодії: обмін інформацією; зв'язки і впливи учасників; сприйняття органами чуттів.

За кількістю учасників спілкування поділяють на:

- внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою);

- міжособистісне (спілкуються двоє);

- комунікація в межах малої мовної групи (3-5 комунікантів);

- публічне (20 - ЗО і більше комунікантів).

Міжособистісне спілкування - комунікація між двома особами, що грунтується на особистісно сформованих засадах комунікантів. Міжособистісне спілкування має такі ознаки:

- неповторність взаємодії в межах комунікативного акту;

- взаємозалежність учасників;

- взаємне з'ясування особистих стосунків;

- пошук спільної вигоди;

- наявність спільних знань;

- особистісні засади спілкування.

Міжособистісне спілкування (залежно від мети, соціальних і психоло­гічних дистанцій) має такі рівні:

1) ритуальний (соціально-рольовий); мета спілкування - виконання
очікуваної ролі;

2) діловий (маніпулятивний); метою є організація спільної діяльності;

3) інтимно-особистісний; мета - задоволення потреби в розумінні, спів­
чутті, співпереживанні [1, с. 43].