Прийняття господарських рішень у конфліктних ситуаціях

Ситуація конфлікту є невід’ємною складовою ринкового середовища, під час якої кожен із суб’єктів (конкурентів) намагається завдати збиток іншому та мінімізувати власні витрати. Конфлікт­ною називається ситуація, коли стикаються інтереси двох чи більше сторін, які мають суперечливі цілі, причому виграш кожної зі сторін залежить від того, як поводитимуться інші [5, 7, 31]. Приклади конфліктних ситуацій: «бойові» дії, біржові угоди, різні види виробництва в умовах конкуренції, угоди на фондовому ринку, спортивні змагання, ігри. Конфлікт може виникнути з відмінності цілей, які відображають не тільки протилежні інтереси різних сторін, але і численні інтереси однієї і тієї ж особи. Наприклад, ОПР, формуючи економічну політику фірми, звичайно переслідує різноманітні цілі, погоджуючи суперечливі вимоги, що пред'являються до ситуації (зростання обсягів виробництва, підвищення доходів, зниження екологічного навантаження і т. п.). Конфлікт також може бути результатом дії зовнішнього оточення.

Рішення в умовах конфлікту завжди пов’язані з ризиком, тому необхідним є обґрунтований підхід у виборі напряму подальших дій. ОПР у процесі своїх дій повинна обрати таку стратегію, що дасть їй змогу зменшити ступінь протидії, що, у свою чергу, знизить ступінь ризику.

Математичний апарат для вибору відповідного господарського рішення в конфліктній ситуації сформований у теорії ігор. Завдяки їй:

ОПР (підприємець або менеджер) краще розуміє конкретні обставини, проблему в цілому та зводить до мінімуму можливий ступінь ризику;

можна вирішувати багато економічних проблем, пов’я­заних з вибором, визначенням найкращого стану, підпорядкованого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми;

ОПР намагається розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів та конкурентів.

Мета теорії ігор – формування рекомендацій щодо оптималь­ної поведінки учасників конфлікту, тобто визначення оптимальної стратегії кожного з них. У теорії ігор розроблено систему власних понять [31].

Математична модель конфлікту називається грою, множина зацікавлених сторін у конфлікті – гравцями. Результат гри називається виграшем, програшем або нічиєю, правила гри – перелік прав і обов’язків гравців. Ходом називається вибір гравцем однієї з перед­бачених правилами гри дій. Ходи бувають особисті та випадкові. Особистий хід – це свідомий вибір гравця, випадковий хід – вибір дії, що не залежить від його волі. Залежно від кількості мож­ливих ходів ігри поділяються на скінченні та нескінченні. Скінченні – ті, котрі передбачають нескінченну кількість ходів, нескінченні – навпаки.

Стратегією гравця називається сукупність правил, що визначають вибір варіанта дій у кожному особистому ході. Оптимальною стратегією гравця називається така, що забезпечує йому макси­мальний виграш.

Гра називається грою з нульовою сумою, якщо сума виграшів усіх гравців дорівнює нулю, тобто кожен виграє за рахунок інших. Гра називається парною, якщо в неї грають два гравці. Парна гра з нульовою сумою називається антагоністичною.

Основне припущення, на підставі якого знаходять оптимальне рішення в теорії ігор, полягає в тому, що противник у грі такий же розумний, як і сам гравець. У грі грають два гравці – і . Себе прийнято ототожнювати з гравцем . Нехай в є можливих стратегій: , а у противника – можливих стратегій: . Така гра називається грою . Позначимо через виграш гравця за власної стратегії і стратегії противника . Зрозуміло, що можлива кількість таких ситуацій – .

Гру зручно відображати таблицею, що називається платіжною матрицею, або матрицею виграшів (табл. 6.1). Платіжна матриця має стільки стовпців, скільки стратегій у гравця , і стільки рядків, скільки стратегій у гравця . На перетині рядків і стовпців, що відповідають різним стратегіям, стоять виграші гравця і, відповідно, програші гравця .

Зведення гри до матричної форми саме по собі може бути важ­ким і навіть нездійсненним завданням унаслідок незнання стратегій, величезної їх кількості, а також через складність оцінювання виграшу. Ці приклади і мають на меті показати обмеженість даної теорії, тому що в усіх подібних випадках задача не може бути розв’язана методами теорії ігор.

Таблиця 6.1