Групове мислення

У 1961 р. адміністрація Президента США Джона Кенеді зробила невдале вторгнення на Кубу. Велика частина з 1400 найманців кубинського походження, що пройшли спеціальну підготовку в ЦРУ для вторгнення на територію Куби, була убита або захоплена в полон військами Ф. Кастро. Цей провал зміцнив не лише позиції Кастро, але і союз Куби з СРСР, і в результаті його Радянський уряд зробив спробу розмістити на Кубі ядерні ракети. Пізніше Президент Кенеді був вимушений поставити собі питання: "Як ми могли зробити подібну дурість"? Президент і його радники не лише недооцінили розмір і потужність армії Кастро, але навіть не зуміли отримати необхідну інформацію.

Соціальний психолог Эрвин Янис висуває припущення про те, що Президент і його радники виявилися жертвами групового мислення - процесу ухвалення рішень в групах з надзвичайно тісними зв'язками, членів яких настільки хвилює питання збереження консенсусу, що це негативно позначається на їх критичних здібностях. У разі групового мислення члени групи випробовують ілюзію добровільності рішень, що приймаються ними, що призводить до гіпертрофованої упевненості і більшої готовності йти на ризик. Жертви групового мислення беззастережно вірять в правоту своєї справи (у нашому прикладі - в необхідність скидання комуністичного режиму Кастро, який американська верхівка вважала причиною усіх зол). Члени групи вимагають одностайності і чинять тиск на тих індивідів, які виражають сумніву в запропонованому плані дій; вони не дають ходу власним сумнівам і виконують роль цензорів по відношенню до самих собі. (І дійсно, пізніше з'ясувалося, що державний секретар Дин Раек і міністр оборони Роберт Макнамара дотримувалися абсолютно протилежного думки з приводу планів вторгнення на Кубу, хоча і брали участь в усіх засіданнях верхівки.)