Транскордонне співробітництво в регіоні ЦСЄ та Південної Європи

Геополітична характеристика регіону ЦСЄ та Південної Європи. Спільні проекти, запропоновані країнам регіону Україною (АКРК, АН-70, О.Ріль, гамма-комп’ютерні томографи і т.д.).

Визначення регіону за статусом Комітету регіонів ЄС. Поняття євро регіону.

Транскордонне співробітництво: зміст і напрямки розвитку.

Україно-румунське транскордонне співробітництво. Транскордонна співпраця України з Польщею. Словаччина та Угорщина в контексті транскордонної єврорегіональної співпраці з Україною.

Отже, єврорегіон — це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямована на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону.

Окрім того, ще одна група чинників, що зумовлюють зміст, темпи, характер і перспективи транскордонного співробітництва між країнами у регіоні Центрально-Східної Європи визначається впливом факторів міжнародного життя. У першу чергу мова йде про:
A) суть зовнішньополітичних орієнтацій, основний вектор тактики і стратегії курсу держави на міжнародній арені;
Б) вибір стратегічних партнерів і форм співпраці з ними;
B) ставлення до євроатлантичної інтеграції, насамперед у плані входження в організаційні структури Північноатлантичного Альянсу та Європейського Союзу;
Г) оцінку можливостей і перспектив міжкордонних відносин з огляду на досягнення конкретних позитивних результатів і поступу в рівнях суспільного розвитку.
Тільки поєднання внутрішньо- і зовнішньополітичних складових може визначити для кожної конкретної держави та й суспільства загалом необхідність, реальну потребу та конкретні форми впровадження і здійснення співробітництва у рамках транскордонних відносин. Стосовно України насамкінець відзначимо таке. 15 березня 2006 р. Кабінет Міністрів схвалив Розпорядження „Про схвалення Концепції Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007 - 2010 pp." Згідно нього Міністерство економіки України повинно було розробити проект Державної програми розвитку транскордонного співробітництва. Така Програма на 2007- 2010 роки була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2006 р. і набрала чинності з 1 січня 2007 р. Метою цієї Програми є активізація розвитку соціально-економічних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами транскордонного співробітництва. Основні ж завдання полягають у активізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів, розвитку малого та середнього підприємництва, охорони навколишнього природного середовища, розвитку соціальної сфери.

В Україні транскордонне співробітництво сьогодні розглядається у двох площинах - як інструмент розвитку прикордонних територій та як чинник реалізації її євроінтеграційних прагнень. Транскордонне співробітництво прикордонних областей України і сусідніх країн умовно можна розділити на два напрямки: транскордонне співробітництво, що відбувається на кордоні України з ЄС, а також транскордонне співробітництво у так званому новому прикордонні, зокрема України, Росії, Білорусі й Молдови.[2]

З моменту прийняття Плану дій ЄС-Україна допомога Європейського Союзу все більше спрямовувалася на підтримку досягнення визначених ним ключових стратегічних цілей шляхом здійснення транскордонного співробітництва. Із запровадженням Інструменту Європейського сусідства та партнерства (ІЄСП) стратегічно та політично обумовлений характер допомоги з боку ЄС було додатково підсилений через збільшення обсягів коштів.

Індикативні асигнування на програми транскордонного співробітництва 2007-2013 рр. є значно більшими, ніж у 2004-2006 рр. (табл. 1). Загальне фінансування, доступне для програм транскордонного співробітництва ІЄСП на 2007-2010 роки і складає 583,28 млн. євро, з яких 274,92 млн євро - ІЄСП, а 308,36 млн - Європейський фонд реконструкції і розвитку (ЄФРР). На період 2011-2013 років передбачено ще 535,15 млн євро (252,23 млн - ІЄСП, 282,93 млн - ЄФРР), що підлягає середньостроковому перегляду цієї стратегії та прийняття Індикативної програми на 2011-2013 роки.

Специфіка транскордонного співробітництва України з Росією, Білорусією та Молдовою визначається під впливом чинників не так економічного, як політичного характеру. Ключовим питанням тут є співробітництво в енергетичній сфері.[

Геополитическая структура региона Центральной и Восточной Ев ропы (ЦВЕ) претерпела радикальные изменения, что привело к опреде ленным научным дискуссиям о его названии. В современной политиче ской лексике есть несколько вариантов обозначения этой части Европы: Центральная и Восточная Европа, Центрально-Восточная Европа, Цен тральная и Юго-Восточная Европа, Восточная Европа. Название регио на определяется рядом факторов:

географическим положением страны или группы стран, составля ющих регион;

точкой, откуда ведется наблюдение за процессами, происходящи ми в регионе;

политическими мотивами.

Последнее предполагает, что некоторые страны по определенным причинам, характеризующим общее направление их цивилизационно го движения, не хотят причислять себя к соответствующему географи ческому региону. Например, Хорватия заявляет, что она не является ни балканской страной, ни страной Юго-Восточной Европы, а принадле жит к Центральноевропейскому региону. Словения считает себя даже не центральноевропейской, а западноевропейской страной.

Большинство исследователей включают в структуру региона ЦВЕ собственно центральноевропейские страны, объединенные в Вышеградскую группу (Польшу, Венгрию, Чехию и Словакию), и страны Юго Восточной Европы (Румынию и Болгарию). В более широком контек сте к ним добавляются все страны Балканского региона: Македония, Албания, Босния и Герцеговина, Сербия, Черногория, Хорватия. Либо отдельно, либо в контексте процессов, происходящих в Центральноев ропейском регионе, рассматривается Словения. Как правило, отдельно исследуются проблемы стран Балтии.

Рассматривая этот регион, необходимо отметить, что практически все входящие в него страны обрели (или восстановили) свою государствен ность не так давно: либо в последней четверти XIX в., либо после Пер вой мировой войны. В течение многих столетий они не были субъекта ми международных отношений. Их судьба определялась в драматических условиях геополитической борьбы крупнейших европейских держав за сферу влияния на континенте. Эта борьба велась на протяжении XIX и XX ст. между Австро-Венгрией, Германией, Турцией, Россией, Францией и Великобританией. В ходе жесточайших войн на геополитической кар те Европы разрушались прежние государства и формировались новые.

Самосознание национальных элит большинства этих народов с мо мента своего зарождения было дуалистичным. Этот дуализм явился след ствием попытки совместить собственно национальный идеал с невоз­можностью его реализации без помощи «великого соседа», в опоре лишь на собственные силы.

Например, для Польши это была Франция, для большинства стран Балканского региона — Россия. Как следствие, после обретения нацио нальной независимости во внешней политике этих государств превали ровало стремление войти в союзы с участием великих держав, даже по ступившись частью своего суверенитета. Этот выбор традиционно был крайне прагматичным и осуществлялся в соответствии с интересами правящих элит в экономической и политической сферах.

Термін "Веймарського трикутника" відноситься до вільної угруповання Польщі, Німеччини та Франції. Група призначена для розвитку співпраці між трьома країнами. Вона існує в основному у вигляді зустрічей на вищому рівні між лідерами цих трьох країн, останнє з яких відбулося 7 лютого 2011 року. [ 1 ] Попередні зустрічі відбулися в Познані, Польща (1998), Нансі, Франція (1999), Хамбо, Німеччини (2001) і Нансі, Франція (2005). Веймарський трикутник також включає в себе більш низькому рівні сполуки, такі як щорічні зустрічі міністрів закордонних справ.

Саміт останні лідерів була організована президентом Броніславом Коморовським та Польщі взяли участь президент Франції Ніколя Саркозі (Франція) і канцлер ФРН Ангела Меркель (Німеччина). Питання відновлення регулярних зустрічах Веймарського трикутника, єгипетської ситуації і поліпшення відносин з Росією були обговорені (Серед інших тем). Німеччина та Франція закликали Польщу приєднатися до пакту конкурентоспроможності.

Веймарського трикутника була створена в німецькому місті Веймарі в 1991 році, спрямованих на надання допомоги появою Польщі від комуністичної влади. У нараді взяли участь міністри закордонних справ кожної держави: Ролан Дюма Франції, Ганс-Дітріх Геншер Німеччині, і Кшиштоф Скубішевскій Польщі.

Четвер, 19 Травня 2005, трійка лідерів, Шредер, Ширак і Кваснєвський знову зустрілися у французькому місті Нансі ЄС, щоб обговорити теми.

5 липня 2011, Польща, Франція, і Німеччина підписали угоду в Брюсселі, щоб зібрати блок з 1700 солдатів, називається групою Веймарської битва, яка буде готова до розгортання в кризових зонах, починаючи з 2013 року. Інформаційний бюлетень EUbusiness про те, що Польща буде командувати групою, що забезпечує основні бойові війська і батальйон механізованої, Німеччина буде надавати матеріально-технічну підтримку, а Франція буде сприяти медичної допомоги. Оперативний командний центр буде базуватися в Мон-Валер'єн, розташований у передмісті Парижа