Релігійно-етичні вчення доби Середньовіччя

Середньовіччя за стандартним датуванням хронологічно охоплює V — ХV ст. Для духовної культури Європи цей період позначений станов­ленням, поширенням і ствердженням християнства, а для Сходу — ви­никненням і розповсюдженням нової світової релігії — ісламу. Ці два чинники визначили особливості розвитку етичної думки протягом май­же тисячоліття.

Релігійно-етичне вчення християнства ґрунтується на трьох фунда­ментальних ідеях:

— ідеї гріховності всього людства;

— ідеї спасіння кожної людини;

— ідеї викуплення всіх людей Христом.

Фундатором релігійно-етичної доктрини Середньовіччя вважається Філон Александрійський (25 р. до н.е. — біля 50 р.н.е.). Етична доктрина Філона побудована на синтезі морального кодексу Тори й етичного вчен­ня римських стоїків. Він вважав, що люди страждають через своє поне­волення матерією. Проте Боже Провидіння відкриває людям шлях до блаженства через аскезу.

Бог створив людину вільною, щоб вона застосовувала даровані їй сили, добровільно і свобідно обирала гідну мету, розрізняла добро і зло, піднесене і низьке, називала власними іменами справедливість і несправедливість, доброчесність і порок, обирала добре й уникала поганого.

Філон Александрійський

У II ст. відбувається оформлення апологетики, або патристики, яка стала провідним напрямом розвитку етичної думки раннього Середньовіччя. Видатними представниками цього напряму були Тертулліан, Оріген, Кіпріан, Юстин, Філософ, Татіан, Афінагор, Мінуций Фелікс, Климент Александрійський, Лактанцій, Августин Аврелій. Нова християнська етика значною мірою формувалась у процесі критики амо­ральности язичництва. Головним постулатом цієї критики було тверд­ження, що аморальність не може бути властивістю Бога, який уособ­лює вище благо, а отже, аморальність язичницьких культів свідчить про їх неправдивість. Так принцип моральності набирає у пізнанні ста­тусу критерію істини.

Спираючись на вчення стоїків, апологети розвивали моральні ідеї гуманного ставлення до людини, зміцнивши їх посиланням на авто­ритет Бога і поєднавши їх з практикою. Бог дарував людині мудрість і людинолюбство, тому для християн на першому місці стоїть шанування Бога, а безпосередньо за ним і у тісному зв'язку з ним — милосердя і людяність (miserocordia vel humanitas). Людяність., милосердя, співчуття, любов до людей — ось ті почуття, які стверджує і обстоює етика апологетів.

Вищим зв'язком людей між собою є людяність (humanitas); і хто розриває його, повинен вважатися злочинцем і братовбивцею.

Лактанцій