Сучасна система освіти у Франції

Дошкільне навчання проходить з 2 до 6 років в “материнських школах” і підготовчих класах початкової школи. Головним завданням дошкільного навчання є підготовка дітей до навчання в школі, тому на першому плані стоїть не нагляд за дітьми, а турбота про їх загальний розвиток і виховання та навчання. Для фізичного розвитку дітей з ними займаються бігом, ходою, ритмічними іграми, танцями, іграми з спеціальними технічними засобами (ковзани, зимові та роликові лижі). Музична освіта включає спів народних, класичних, сучасних пісень та мелодій. Бесіди, читання казок і віршів, постановка театралізованих сценок служить розвитку мови. Для набуття трудових навичок і розвитку точних рухів кистю діти виготовляють вироби з паперу, картону, дроту.

Франція зараз займає одне з перших місць у світі за охопленням дітей дошкільним вихованням. Для “материнських шкіл” збудовано багато нових приміщень з красивим інтер'єром, спеціальними меблями, вони постачаються ігровим матеріалом. Навчання проходить переважно в ігровій формі; граючись, діти відкривають світ.

Початкова школа охоплює дітей у віці від 6 до 11 років (5 років навчання).

В навчальні плани входять слідуючі предмети: рідна мова, мораль і громадянознавство, читання, письмо, рахунок і поняття про систему мір, історія і географія Франції, краєзнавство, природознавство, вправи в спостереженні, малювання, співи, фізичне виховання, ручна праця, рукоділля (для дівчат). Найважливішим предметом є французька мова, вивчення якої має розширити словниковий запас дитини і навчити її писати грамотні і зрозумілі твори. Зранку відбуваються заняття з базових дисциплін, а після обіду – з розвиваючих.

Початкова освіта у Франції є інтуїтивною, ґрунтуючись на здоровому глузді, на очевидності, на здатності сприймати без доведень найпростіші істини. Навчання в початковій школі є також практичним, учні засвоюють певну суму знань, не вдаючись у наукові теорії. Через це широко практикується заучування напам'ять і багаторазове повторення матеріалу. Учні вчаться застосовувати знання з арифметики, природознавства, ручної праці на практиці.

Багато початкових шкіл використовують методику Селестена Френе (1896-1966), який в основу навчання поклав самодіяльність дітей. Школярі самі набирали і друкували в шкільній типографії (зараз заміняється комп'ютерною технікою) навчальні тексти, ефективно засвоюючи рідну мову і ручну працю. Учні також одержували завдання протягом певного часу виконати деякі роботи з ручної праці, виготовити певні дидактичні матеріали, скласти так звані “вільні тексти” (розповіді про своє життя і навчання). Кращі “вільні тексти” друкувались в шкільних журналах і використовувались як навчальні посібники в наступні роки. Це активізувало навчання, формувало навички самостійної роботи, сприяло вивченню особистості дитини, її смаків і уподобань. В школах також існує самоврядування – кооператив. Рішення приймаються на загальних зборах, кожен може висловити свою думку в шкільній газеті.

Багато шкіл використовують “метод групової роботи”, розроблений Роже Кузине (1881-1973). У класах за бажанням дітей формуються групи з 5-6 учнів, які отримують на кілька днів перелік завдань і самі вибирають види навчальної роботи для їх виконання, розподіляючи обов'язки між собою. Цей метод, крім активності учнів, сприяє розвитку взаємодії і взаємодопомоги.

Найбільш радикальними спробами реформувати початкову школу є створення “відкритих шкіл”, які стають соціально-виховними ансамблями, маючи приміщення для індивідуальної роботи, занять гуртків і клубів, естетичного виховання, тощо. В таких школах діти проводять багато часу навіть у вихідні дні і канікули. В цих школах враховують індивідуальний темп розвитку кожної дитини. Класів немає, діти поділяються на групи за здібностями. Навчання проходить у спеціалізованих предметних кабінетах, заняття в яких веде окремий вчитель (в звичайній школі вчитель веде всі предмети).

ОСОБЛИВОСТІ. Слабо встигаючих учнів за обов'язковою згодою їх батьків можуть залишити на другий рік. Але вчительки не часто вдаються до цього, оскільки вчителька веде лише один рік навчання (одна перший клас, інша – другий) і дитина на другий рік залишається їй же. Проте в початковій школі близько 12% учнів залишаються на другій рік.

Домашні завдання існують лише в п'ятому класі, оскільки після експериментальної перевірки психологи і педагоги прийшли до висновку, що вчителі часто перекладають свої недоробки під час уроку на плечі учнів, а учні після 6 годин в школі працювати вже не здатні. Завдання для самостійної роботи учні продовжують отримувати, але виконують їх у навчальний час, на що розклад занять щоденно передбачає одну годину.

На прохання батьків можуть організовуватись “заняття під наглядом”, своєрідні групи подовженого дня. В цей час вчитель проводить бесіди на культурні і моральні теми, організовує ігри та прогулянки, заняття з окремими учнями.

Протягом навчального часу вчитель не має права займатись сторонньою роботою, а батьки – не пускати дітей до школи. В школу не можна приносити літературу, що не має освітнього характеру, збирати підписи під петиціями, розповсюджувати лотерейні квитки.

Для підтримки дисципліни передбачено ряд покарань: погана оцінка, догана, залишення в школі після занять, тимчасове виключення зі школи до 3 днів (в окремих випадках і більше) з повідомленням батькам, мерії і академічній інспекції.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА. Першим циклом середньої школи є колеж з 4-річним навчанням. До реформи 1977 року колеж забезпечував хорошу загальноосвітню підготовку учнів. Зараз її скорочено, колеж дає “гарантований мінімум знань”, широко застосовуючи інтегровані курси. В курсі “Економічні і гуманітарні науки” об'єднано історію, географію, мораль і суспільствознавство. В курсі “Фізичні і природничі науки” об'єднано фізику, хімію і природознавство. В курсі “Культура” об'єднано естетичні предмети (малювання, музика) та фізичну культуру. Скорочено час на вивчення математики, французької та іноземної мови.

Всі чотири роки учні колежів вивчають предмети загального циклу за єдиною програмою, яка протягом двох останніх років доповнюється орієнтаційним циклом, коли учнів поділяють на секції А і В. Учні секції А орієнтуються на продовження навчання в ліцеї і додатково вивчають латинську, грецьку або другу іноземну мову. Учні секції В орієнтуються на продовження навчання в професійних навчальних закладах і додатково проходять практичні заняття допрофесійного характеру.

У перших двох класах ліцею учні навчаються за програмами різних рівнів – “полегшеною”, “звичайною”, “поглибленою”. Кожен учень у класі вивчає програму з предмету у своєму темпі і на своєму рівні (навчання переважно індивідуальне, а не фронтальне, як в Україні).

Керівник колежу призначається міністерством освіти. Бюджет колежу і розпорядок роботи визначає шкільна рада, куди входять представники адміністрації, викладачів, громадськості, батьків, учнів. Викладачі, що працюють в одному класі, складають раду викладачів, яка виявляє нахили учнів і складає пропозиції з професійної орієнтації кожного учня.

Трирічне навчання в ліцеї завершує повну середню освіту. Перші два роки учні 21-22 години на тиждень одержують загальноосвітню підготовку, яка доповнюється 6-12 годинним курсом предметів за вибором. Це або поглиблене вивчення окремих загальноосвітніх предметів, або вивчення нових дисциплін (мистецтво і спорт, індустріальна технологія, адміністрування, тощо). У випускному класі навчання повністю спеціалізоване. Велика увага приділяється фізичному вихованню, на яке відводиться 2 години на тиждень в усіх класах. З 1959 р. з метою підняття престижу фізичного виховання виконання нормативів з легкої атлетики і гімнастики включили у екзамен на диплом бакалавра, а з 1966 р. додали ще й нормативи з плавання. Звільнити учнів від фізичного виховання може лише лікар шкільного відомства.

Спеціалізація відбувається з чотирьох напрямів: А – гуманітарний (А1 – філологія і математика, А2 – лінгвістика, А3 – філологія і предмети художнього циклу); В – соціально-економічний (В1 – соціально-економічні науки, В2 – адміністративно-господарське управління); F – технічний (F1 – механіка, F2 – електроніка, F3 – електротехніка, F4 – цивільне будівництво, F5 – фізика, F6 – хімія, F7 – біологія, F8 - біосоціальні науки, F9 – технічне будівництво, F10 – мікротехніка); S – природничонауковий, що поділяється на секції лише у випускному класі (С – математика і фізика, Д – математика і біологія, Е – математика і технологія, Н – обчислювальна техніка). Найбільш популярними є напрями С і Д, куди орієнтують кращих учнів.

Розподіл учнів здійснює шкільна рада з орієнтації. За умови хорошої успішності учня протягом всіх років навчання рада, як правило, задовольняє бажання батьків учня щодо напрямку навчання. У випадку незгоди учня і батьків з рекомендацією шкільної ради учень має право складати екзамен спеціальній комісії з міністерства освіти, яка затверджує або відхиляє рекомендацію шкільної ради.

Чоловічим ліцеєм керує провізор, а жіночим директриса. У великих ліцеях є ще штат інспекторів, що контролюють роботу викладачів. У ліцеях панує сувора дисципліна, передбачені заохочення і покарання для учнів. До заохочень відносяться премії, занесення на дошку пошани та заохочення дисциплінарної ради. До покарань належать: додаткове завдання з предмету, затримка в ліцеї після занять, перебування в ліцеї у вихідний день, видалення учня з класу (надзвичайний захід, викладач ставить до відома адміністрацію), виключення учня з ліцею. В ліцеї і колежі застосовується 20-бальна шкала оцінок.

Ліцеїсти поділяються на екстернів (лише відвідують уроки), контрольованих екстернів (після уроків 2-3 години виконують домашні завдання під наглядом чергового викладача), напівпансіонерів (як контрольовані екстерни, але ще й обідають в ліцеї), інтернів (живуть в інтернаті при ліцеї, вдома бувають лише у вихідні дні та на канікулах). В ліцеях панує індивідуальна атмосфера навчання і дух конкуренції. Кожного року учнів градуюють за успішністю – перший, другий,..... двадцятий,....

Після двох років навчання учні складають екзамен на загальний диплом бакалавра, а при випуску – на спеціалізований диплом бакалавра. Екзамени дуже складні, у письмовій формі. Шифровані роботи учнів перевіряє зовнішня державна комісія, що забезпечує високу об'єктивність. Від здачі екзамену можна відмовитись, але тоді для учня закрита дорога до вищої освіти (донедавна до ВНЗ Франції приймали за конкурсом дипломів бакалавра, і лише останніми роками стали запроваджувати вступні іспити) і до престижних високооплачуваних професій. Через це частина учнів ліцею добровільно залишається на другий рік, щоб краще підготуватись до екзамену. Як правило, екзамен витримує близько 70% учнів, а з випускників технічного напрямку близько 50%.

Ліцеї Франції добре забезпечені дидактичними посібниками і технічними засобами навчання: відеомагнітофонами, телекамерами, автономними телесистемами, комп'ютерами. Нові інформаційні технології використовуються для підвищення продуктивності навчання: навчання в своєму темпі для кожного учня, індивідуалізація навчання, ілюстрування навчального матеріалу, моделювання природних і технологічних процесів, зв'язок з учнями інших країн.

В усіх ланках Французької освіти значна увага приділяється естетичному вихованню учнів, куди входить: вивчення музики і образотворчого мистецтва, танців, кіно, архітектури, театру. Учні обов'язково бувають в музеях, для шкіл випускається спеціальна література з естетичних дисциплін, проводяться заняття в мистецьких студіях.

Педагогічна освіта.

До 1983 р. існували відмінності в підготовці вчителів початкової і середньої школи. Вчителів початкової школи готували нормальні школи (подібні до наших педагогічних училищ), яких було по дві в кожному департаменті – чоловіча і жіноча. Це школи інтернатного типу з 4-річним навчанням, учні яких перебували на повному державному утриманні і одержували стипендію, а за це зобов'язувались відпрацювати в державних школах не менше 10 років. В школи був великий конкурс – до 5 чоловік на місце. Після закінчення колежу чи неповного курсу ліцею вчились всі 4 роки, а ті учні, що закінчили ліцей з дипломом бакалавра - вчились лише 2 роки у старших класах.

Учні нормальних шкіл (нормальйони) вивчали предмети загальноосвітнього циклу: французьку мову, історію, географію, математику, природознавство, малювання, музику, хоровий спів, фізичне виховання, ручну працю в об'ємі, достатньому для викладання в початковій школі. Велика увага приділялась професійним предметам: загальна педагогіка, дитяча психологія, історія французької школи, історія педагогічних теорій, професійна етика, шкільна адміністрація, шкільне законодавство, підготовка до позакласної і позашкільної роботи з учнями, підготовка до роботи з батьками, підготовка до участі в діяльності органів місцевого самоврядування (65% навчального часу, або 22 години з 34 тижневого навантаження). Теоретичні курси викладались спрощено і поверхово, основна увага приділялась практичній підготовці.

Велика увага приділялась педагогічній практиці, кожна нормальна школа мала базову початкову школу, якою керував директор нормальної школи. Учні 3 року проходили практику протягом 8 тижнів, а учні 4 року – протягом 12 тижнів у базових або спеціальних дослідних школах. Під час педагогічної практики учні пробували свої сили в різноманітних видах діяльності: давали уроки і проводили роботу з учнями і їх батьками в міських і сільських школах.

На випускних екзаменах учні писали твір з загальної педагогіки і робили детальну розробку одного з уроків. На усному екзамені учень відповідав на питання з історії педагогіки або шкільного законодавства або професійної моралі вчителя та давав психологічну характеристику на одного з учнів класу, в якому проходив стажування. Окрема оцінка ставилась за педагогічну практику. Ті, хто успішно склав екзамени, отримували диплом.

Незначну частину вчителів середньої школи готують Вищі нормальні школи з 4-річним курсом, до яких вступають на конкурсній основі випускники ліцеїв з дипломом бакалавра. Але цих шкіл всього 4 (дві чоловічі в Парижі і дві жіночі в провінціях). Основну масу вчителів середньої школи готують університети, а з 1987 року в університетах готують і вчителів початкових шкіл.

Студенти університетів перші два роки проходять загальноосвітню підготовку, яка завершується складанням екзаменів. Потім у студента є 1-2 роки на підготовку до екзаменів на звання ліценціата. Під час підготовки у студента є право вільного відвідування занять, але екзамени він зобов'язаний складати у встановлені терміни. Ті з ліценціатів, що бажають працювати у школі, складають конкурсні екзамени з теоретичних курсів, а потім проходять річне стажування в регіональних педагогічних центрах під керівництвом консультантів.

Стажування проходить у 2 етапи. На першому етапі, протягом 8 місяців, стажист вважається прикріпленим до класу, де працює консультант, і поступово включається в педагогічну роботу. На другому етапі, протягом 9 тижнів, стажист дає самостійні уроки в класах середньої школи. Під час стажування ліценціати слухають курси педагогіки і психології. Діяльність стажиста систематично фіксується у спеціальному досьє.

Стажисти складають екзамени комісії з Міністерства освіти. Члени комісії відвідують уроки стажиста, вивчають його робочі записи і характеристики на стажиста, що їх складають консультант і директор школи. Ті стажисти, що успішно витримали іспити, одержують диплом про готовність до роботи за одним з 9 основних навчальних профілів. У Франції їх називають сертифйо.

Вищим ступенем вчителя є “агреже”. Спочатку претенденти на це звання складають теоретичні екзамени у центрах навчальних округів, потім проходять стажування в регіональних центрах і на завершення складають публічний усний екзамен в Парижі перед спеціальною урядовою комісією.

Особливості. Вчителі початкових і середніх шкіл у Франції одержують різну підготовку і посідають різне суспільне становище. Вчитель початкової школи дуже добре підготовлений у професійно-педагогічній сфері. Вчитель середньої школи має слабу теоретико-педагогічну підготовку, але має фундаментальну теоретичну підготовку, глибоко знає предмет і володіє високим рівнем викладання.

Вчитель початкової школи має тижневе навантаження 30 годин і відносно низьку зарплату, не користується високим престижем у суспільстві. Однак він має право піти на пенсію з 55 років, двомісячну відпустку і органи місцевого самоуправління надають йому безкоштовне житло чи виплачують допомогу для найму квартири.

Викладачі середньої школи поділяються на три категорії. Елітою є агреже, які мають тижневе навантаження 15 годин і самі вибирають предмети, які будуть викладати (агреже-філолог вибирає, буде він викладати французьку чи іншу мову, а сертифйо (сертифікований вчитель) – такого права вибору немає). Заробітна плата агреже вдвічі перевищує заробітну плату вчителя початкової школи. Сертифіковані вчителі мають навантаження 18 годин на тиждень. Також у середніх школах працюють і ліценціати, які не мають педагогічних дипломів. Вчитель середньої школи в очах суспільства є поважною особою наряду з університетськими викладачами, їх навіть називають професорами. Вчителі-агреже вважаються найбільш кваліфікованими вчителями-предметниками на Заході.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Кравець В. П. Зарубіжна школа і педагогіка 20 століття. Тернопіль, 1996. – 290 с. Ст. 205 - 231.

НІМЕЧЧИНА.

Освіту в Німеччині до 1990 року будемо розглядати на прикладі ФРН, оскільки після об'єднання освіта на території колишньої НДР була перебудована за західно-німецьким зразком.

Зараз німецька система освіти є могутнім досконалим організмом, що забезпечує державі конкурентоспроможність у світовій економіці. Таке положення підкріплюється могутніми фінансовими вливаннями в освіту – в середині 80-х років на одного учня витрачалось 6000 марок на рік, а в гімназіях і того більше 7300. Головною рисою німецької освіти можна вважати добросовісність, коли учні намагаються якомога повніше розкрити свої здібності, щоб зайняти достойне місце в суспільстві, а вчителі – виконувати свій професійний обов'язок. Нечисленні порушення чого правила є дійсно винятками.

В Німеччині питання освіти знаходяться в компетенції адміністрації земель, які розробляють навчальні плани і програми, видають підручники і призначають директорів шкіл. З 80-х років питання освіти поступово почали передаватись федеральному міністерству освіти і науки. Було прийнято загально німецький рамочний закон про народну і вищу освіту, що зумовило сумісність шкіл різних земель. Оскільки назви типів шкіл, тривалість навчання, назви предметів у різних землях відрізняються, то ми будемо давати усереднену картинку.

У 50-60-ті роки німецька освітня система була далека від досконалості. Попри декларовані в конституції права на рівну освіту і спрямованість школи на підготовку майбутніх громадян до життя в суспільстві, лише незначна частина учнів могла здобути повноцінну освіту. Учні після закінчення чотирьох класів народної школи розподілялись по трьох основних типах шкіл. Приблизно 15% учнів з теоретичними здібностями продовжували навчання в повній середній школі – гімназії з 9 річним навчанням, що поділялись на профілі: класичні, сучасних мов, економічні, природничо-математичні. Лише випускники гімназії мали право вступу до ВНЗ. Невстигаючі учні безжально відраховувались (до 8-10 класів переводились у народну або реальну школу). Екзамен на атестат зрілості складало лише 25-30% учнів з тих, хто вступив до гімназії. Старший ступінь гімназії мав особливу жіночу середню школу. Її навчальні предмети готували дівчат до майбутнього подружнього життя.

Близько 5% учнів з теоретико-практичними здібностями ще 6 років навчались у неповній середній школі, яку ще називали реальною. Перевідних екзаменів не було, лише випускні, від яких звільнялись добре встигаючі учні. Випускники реальної школи або працювали дрібними чиновниками, або після закінчення професійних шкіл опановували складні професії чи вступали до середніх спеціальних навчальних закладів.

Решта 80% учнів з практичними здібностями ще 4 роки навчалась в старших класах народної школи. Навчання відбувалось на низькому теоретичному рівні, випускники народної школи не мали права на продовження освіти. Вчителі народних шкіл були перевантажені, проводячи по 30-32 уроки на тиждень.

В обмежених розмірах існували також різноманітні перехідні школи і школи-надбудови. Здібні учні реальних шкіл мали можливість продовжувати навчання у старших класах гімназій, у так званих перехідних класах. Для випускників реальних шкіл існували 3-річні ліцеї та економічні школи. Для здібних випускників народної школи було створено скорочений 3-річний варіант гімназії. Однак в цих школах навчалось 1-2% від загальної кількості учнів.

Протягом 70-х років відбувся другий етап шкільних реформ, результатом яких стало: єдине централізоване планування освіти і керівництво нею, створення системи неперервної освіти, розширення диференційованого навчання; посилення наукового характеру навчального матеріалу; орієнтація на розвиток мислення і пізнавальних здібностей учнів у ході модернізації навчальних планів, програм і підручників всіх типів шкіл; розширення мереж факультативних і обов'язкових (за вибором) навчальних дисциплін, запровадження інтегрованих курсів, включення сучасної проблематики в навчальний матеріал традиційних предметів. В результаті реформ у 80-ті роки в гімназіях навчалось 27% учнів, в реальних гімназіях – 27%, в основній школі (народній) – 37%. З'явився і новий тип школи (загальна школа), в якій спробували поєднати три інші типи. Однак зростання кількості учнів в гімназіях і реальних гімназіях привело до зниження рівня знань їх випускників.

Сучасна система освіти Німеччини складається з таких ланок.

Дошкільне виховання охоплює дітей у віці від 3 до 6 років. У дитячих садках групи формуються за різновіковим принципом. Дитячі садки не готують дитину до школи, а лише надають їй притулок, поки батьки зайняті на роботі. Тому в дитячому садку діти лише граються, разом чи самі по собі, а організованих занять немає. Таким чином дітей привчають до самостійності. Вихователі лише наглядають за дитячими іграми. Дитячі садки платні, працюють з 7.30 до 12.30 і з 14.00 до 17.00. На обід дітей забирають додому, щоб не розривався зв'язок дитини з сім'єю.

Початкова школа протягом чотирьох років (з 6 до 10) закладає базовий фундамент освіти, після чого учні залежно від успішності і здібностей розподіляються за видами шкіл. В початковій школі намагаються розвивати індивідуальність учнів, їх пізнавальні інтереси та здібності (фантазію, ініціативу, самостійність, спілкування). Перші два роки навчання – вступний ступінь, під час якого прагнуть усунути відмінності в розвитку дітей до школи і створити передумови для їх успішного навчання. Тривалість уроку 45 хвилин, учні працюють 18-20 годин на тиждень. Всі уроки веде один вчитель. В цей час учні вивчають німецьку мову і літературу, математику, країнознавство, музику, ритміку, естетичне виховання, фізкультуру. Суворого поділу на предмети немає, навчання відбувається комплексно. В основу комплексу покладається принцип батьківщинознавства, і лише релігія, арифметика, письмо і фізкультура вивчаються поза комплексом. Вчителі поряд з класною роботою використовують індивідуальне, парне і групове навчання. Робота учнів не оцінюється.

Наступні два роки навчання становлять початковий ступінь, який ставить на меті сприяння розвитку всіх дітей. В цей час навчальні програми розширюються за рахунок додаткового матеріалу – правил дорожнього руху, статевого виховання, іноземної мови. Кількість навчальних годин на тиждень зростає до 25-30, до основного вчителя поступово підключаються вчителі-предметники, щоб полегшити учням перехід до подальшого навчання. Організація занять стає більш різноманітною: класи поділяються на групи, додаткові заняття для учнів, що відчувають труднощі у навчанні. Навчання стає диференційованим, щоб задовольнити потребу учнів у різноманітних знаннях, заради цього навіть жертвують успішністю. Велика увага приділяється вихованню в учнів самостійності, індивідуалізації навчання. З цією метою школи оснащують технічними засобами навчання і різноманітними навчальними посібниками для вчителів і учнів. Домашні завдання задаються так, щоб учні могли їх виконати протягом однієї години.

Ще два роки учні проводять у ступені орієнтації. Цей ступінь в одних землях існує в рамках початкової школи, в інших є самостійним, в інших входить до школи іншого типу. На цьому ступені остаточно визначаються інтереси, здібності, нахили, можливості кожного учня і йому рекомендують вступати до одного з трьох типів школи. Для цього учням створюються спеціальні умови навчання: поряд із спільним навчанням даються індивідуальні завдання, учнів залучають до групової роботи, певний час дають можливість вивчати предмети за вибором чи теми різної складності одного предмету. Після закінчення ступеня орієнтації педагоги дають рекомендації батькам учня щодо вибору подальшого типу школи для навчання, але остаточний вибір залишається за батьками, оскільки за законом саме батьки відповідають за успішне навчання своїх дітей.

Другий ступінь навчання, або середня школа, поділяється на 4 основні типи:

Основна школа (5-9 класи, 10-15 років);

Реальна школа (5-10 класи, 10-16 років);

Гімназія (5-13 класи, 10-19 років);

Інтегрована або кооперативна школа (5-10 класи, 10-16 років).

Основна школа повинна підготувати учнів до входження в культурне життя країни, навчити їх визначати своє місце в політичній і соціальній сферах та свою участь у трудовому житті країни. Всі учні вивчають іноземну мову (частіше англійську, рідше французьку), математику, рідну мову і літературу, історію, географію, соціологію, музику, естетичне виховання, фізкультуру, трудове навчання, біологію, хімію і фізику. У двох старших класах по 1-2 тижні проходять виробничу практику. Існують перевідні екзамени, в окремих землях і випускні. Екзамен (за вибором учня) складається з трудового і музичного виховання або з фізики, хімії, біології, історії, географії, соціології (один з цих предметів за вибором учня). Успішна здача екзаменів або середній бал не нижче 3 дає учневі атестат зрілості. Такий учень може йти працювати підмайстром на виробництво або поступати в професійне училище. З усіх типів середньої школи Німеччини основна школа дає учням найслабшу загальноосвітню підготовку, найгірше забезпечена кадрово і матеріально, тому її часто називають залишковою.

В реальній школі учні навчаються 6 років (або 4, якщо ступінь орієнтації є самостійною ланкою). Реальна школа орієнтована на подвійну перспективу. З одного боку, вона готує учнів до життя і роботи в промисловості, виховуючи в них професійну, економічну і соціальну відповідальність. З іншого боку, учням дається можливість після реальної школи продовжити освіту в професійних школах і здобути престижну спеціальність, або продовжити освіту в старших класах гімназії. Порівняно з основною школою у реальній розширено зміст навчання.

З третього або четвертого року навчання починається диференціація навчання, яка полягає у вивченні предметів за вибором самих учнів. Виділяється три основні групи предметів за вибором. Учні, які готуються до технічних спеціальностей, вивчають математику, фізику і креслення. Учні, які готуються працювати службовцями в сфері економіки і управління, вивчають економіку, право, бухгалтерію, стенографію, машинопис. Третій напрям спеціалізації полягає у вивченні музично-естетичних предметів або домоводства чи соціальної підготовки. Також учні за вибором можуть на додачу до англійської мови вивчати французьку мову та інформатику.

В цілому реальна школа виконує завдання соціального вирівнювання в суспільстві, зберігаючи за учнями можливість продовжити освіту. Через це реальна школа користується значною популярністю.

Гімназія дає учням загальну фундаментальну освіту. Після закінчення гімназії учні можуть продовжити навчання у ВНЗ або працювати у сфері економіки та управління або одержати робітничу спеціальність, яка вимагає високого рівня освіти. Близько половини випускників гімназій продовжують навчання у ВНЗ, а решта йде працювати, причому роботодавці надають перевагу випускникам гімназій перед випускниками інших шкіл. Перші 6 років навчання у гімназіях відбувається за єдиними для всіх шкіл узгодженими програмами. Це відкриває можливості до переходу в гімназію кращих учнів реальних шкіл. Частина учнів залишає гімназію після 10 класу, в цьому випадку їх атестат прирівнюється до атестату реальної школи.

До переліку обов'язкових предметів належать німецька мова, англійська та французька мови, філософія, богослів'я, суспільствознавство (історія, соціологія, політична географія), економіка, математика, фізика, хімія, біологія, музика, образотворче мистецтво. За вибором учні вивчають педагогіку, психологію, право, геологію, астрономію, технології виробництва, статистику.

До 1972 року учні гімназій на протязі останніх трьох років навчання обирали один з трьох напрямів спеціалізації: природничі науки, математика, техніка; суспільні науки; мовні науки та мистецтво. Зараз практикуються курси досягнень, коли учні з метою спеціалізації обирають для поглибленого вивчення кілька споріднених предметів. В цьому випадку заняття проводяться у малих групах (до 10 учнів), що дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні. Шляхом курсів досягнень здійснюється диференціація навчання. Обов'язкові предмети вивчаються 20 годин на тиждень, а на курси досягнень відводиться 10 годин. Кожен гімназист має пройти курс навчання з двох профілюючих предметів по 6 годин на тиждень. Одним предметом є математика або іноземна мова за вибором самого учня, а другим – природничонауковий предмет (фізика, хімія або біологія).

В гімназіях практикуються різноманітні форми навчання: навчання методом епох (концентрація уроків з певного предмету протягом одного-двох місяців, за певний час знову повертаються до цього предмету), внутрішньо предметні і міжпредметні проекти, квартальні і семестрові курси, блочне викладання, заняття в групах (лекції у великих групах і практичні заняття у малих).

В гімназіях панує напружена навчальна атмосфера. Вже на етапі відбору в гімназію між учнями починається конкуренція. Навчання з великою кількістю форм контролю, тестів, екзаменів насаджує серед учнів боротьбу за високу успішність, дух ствердження себе, обов'язкового досягнення успіху, адже слабо встигаючих переводять в школи інших типів. Цікавою є система оцінки знань. Успіхи учня оцінюються в балах від 0 до 15, а оцінка виставляється від 1 до 6, причому одиниця свідчить про найкращу успішність, а 6 означає повну відсутність знань.

В школах ФРН багато учнів залишається на другий рік. Багато учнів вирішують за краще просидіти в школі зайвий час, чим бути випущеними з низькими оцінками. Чим вищий престиж школи, тим більше у ній другорічників. Так, гімназію вчасно закінчує трохи менше половини учнів, а близько 10% закінчує гімназію з запізненням на 2-3 роки.

В невеликій кількості існують кооперативні та інтегровані школи. Кооперативні школи є поєднанням основної школи, реальної і гімназії (без старших класів). Заняття складаються з обов'язкових предметів та курсів за вибором учнів. Після 9 класу учні отримують атестат основної школи, після 10 – атестат реальної школи та середніх класів гімназії і мають можливість продовжувати навчання в старших класах гімназії.

В інтегрованих школах учні навчаються протягом 6 років. В них приділяють максимальну увагу розвитку здібностей кожного учня на основі індивідуалізації навчання. Перші два роки всі предмети є обов'язковими, а далі учні навчаються за системою курсів, обираючи предмети з запропонованими модулями. При цьому залишаються і обов'язкові предмети. Протягом останніх двох років відбувається спеціалізація навчання і учні вивчають основні курси і курси досягнень.

Поряд з перерахованими державними безплатними школами у ФРН існує близько чотирьох тисяч платних приватних шкіл. Плата за навчання, як правило, невисока, школи дотує держава, релігійні чи благодійні організації. Більшість приватних шкіл належить церкві, як загальноосвітні, так і спеціальні богословські школи. Існують приватні школи для національних меншин та іноземців. Приватні школи у ФРН найчастіше виконують функції експериментальних. Не будучи суворо зв'язані регламентуючими документами, приватні школи вибирають нові навчальні і виховні методики, більш вільно добирають навчальний матеріал і організаційні форми занять. Найбільш вдалі здобутки приватних шкіл поширюються в державних школах (курси досягнень, навчання за методом епох).

Найбільш відомими з приватних шкіл є вальдорфські школи, які ведуть відлік з 1919 року від школи, заснованої відомим німецьким педагогом Рудольфом Штайнером (1861-1925) для робітників тютюнової фабрики “Вальдорф-Асторія” у Штутгарті. Зараз у Німеччині, Скандинавії, Англії, США, Японії, Австралії, Східній Європі нараховується приблизно 500 шкіл, що працюють за даною методикою.

Навчання дітей починається у прикріплених до школи дитячих садках. Повний курс навчання триває 12 років, причому відсіву учнів практично немає. Для підготовки до вступу у ВНЗ існує додатковий, 13 клас. Школи є дуже популярними в Німеччині, за їх зразком відкрито багато шкіл в інших країнах. Популярність шкіл зумовлена тим, що вони добре розвивають здібності учнів і в них відсутня напружена навчальна атмосфера, гонитва за оцінками (з шкіл не виключають, не залишають на другий рік), хоча у ВНЗ поступає дуже мало випускників.

Головним принципом школи є свобода. У школі немає директора, всі питання вирішує рада самоуправління, куди входять вчителі, учні і батьки учнів. Взагалі школи відзначаються активною співпрацею з батьками, їх залучають до виховної роботи і до проведення навчальних занять, особливо з трудового і естетичного навчання.

У Вальдорфських школах оцінки не ставляться, взамін вчитель складає на учня своєрідну характеристику, де відзначає його навчальні успіхи і те, наскільки успішно учень розвиває свої здібності. Учні навчаються без підручників, конспектуючи лекції вчителів, і лише у старших класах вивчають рекомендовані першоджерела. Перші чотири роки дітей навчає лише один вчитель, що дозволяє йому добре вивчити учнів. Цей же вчитель працює з учнями наступні 4 роки, викладаючи близько половини предметів і консультуючи вчителів-предметників, які поступово підключаються до роботи, щодо особливостей учнів класу.

Велика увага приділяється ручній праці. З першого класу хлопці і дівчата вчаться вишивати і в'язати гачком і на спицях. З 3 класу додається ручне шиття, з 8 класу учні вчаться шити на швейних машинах. Такий підхід дуже доречний, тому що розвиток рук сприяє розвитку мислення учнів і полегшує оволодіння письмом.

Багато уваги у Вальдорфських школах приділяють естетичному вихованню учнів. З першого класу проходять уроки музики, співів, ритміки, з третього класу учні вчаться грати на одному з музичних інструментів. Педагоги Вальдорфських шкіл вважають, що вміння співати, слухати музику, рухатись, виражати рухами і жестами свій емоційний стан сприяє фізичному розвитку дітей та розвиває уяву і фантазію.

Вже з першого класу учні в ігровій формі, через заучування віршів і пісень вивчають дві іноземні мови.

Оригінально у Вальдорфських школах організовано навчальний процес. Чіткого поурочного розкладу немає. Поряд з звичними уроками тривалістю 45 хвилин є епохи тривалістю два уроки підряд. Найбільш важливі предмети: рідна мова, математика, історія, праця, географія, мистецтво вже з першого класу вивчаються концентровано за методом епох протягом 3-4 тижнів щодня (на рідну мову і математику відводять не одну, а дві епохи). Потім знання учнів поглиблюються і закріплюються вже під час звичайних уроків, що відбуваються 2-4 рази на тиждень. Такій підхід сприяє глибокому усвідомленню учнями навчального матеріалу, дозволяє зосередити увагу учнів на головних ідеях, добре протидіє забуванню і зменшує калейдоскопічність розкладу.

Інші предмети, які не так потребують неперервності у вивченні, з 5 класу вивчаються циклічно. Цикл полягає в тому, що раз на півріччя предмет вивчається щодня протягом трьох тижнів підряд по два спарені уроки. Це дозволяє сконцентрувати увагу учнів на предметі, допомогти їм зануритись в предмет, зрозуміти його тонкощі і особливості. Щоправда, в перерві між циклами значна частина знань забувається.

Робота вчителя у Вальдорфських школах нелегка. Вчитель багато часу проводить з учнями, готуватись і проводити заняття за методом циклів та епох дуже нелегко, цьому не вчать в педагогічних навчальних закладах. Вчитель також повинен вміти співати, танцювати, малювати, грати на музичному інструменті, щоб знати і розуміти своїх учнів, мати можливість скласти на них характеристику-оцінку. Вчителі-предметники ведуть звичайно не один, а кілька споріднених предметів. Тому вчителями у Вальдорфських школах переважно працюють колишні випускники цих шкіл.

Підготовка вчителів здійснюється в університетах та вищих педагогічних школах. Зараз вищі педагогічні школи поступово інтегруються з університетами, входять в їх систему. Вчителі одержують підготовку з двох, а інколи і з трьох спеціальностей, які найчастіше не є спорідненими (наприклад, математика і музика, німецька мова і фізкультура, хімія і ручна праця). Як правило, перший етап навчання триває три роки і завершується складанням державного наукового екзамену (для вчителів початкових шкіл вчительського екзамену), де перевіряються теоретичні знання майбутнього вчителя з обраних спеціальностей.

Далі всі випускники проходять практичне навчання протягом 1-3 років у спеціальних районних семінаріях (майбутні вчителі початкових і основних шкіл) та окружних семінаріях (майбутні вчителі реальних шкіл і гімназій). В семінаріях студенти раз на тиждень слухають лекції, зустрічаються з провідними вчителями і методистами, відвідують зразкові уроки, одним словом, здобувають теоретичні знання з педагогіки, психології та методики викладання предметів.

Кожен студент одночасно проходить педагогічну практику в школі під керівництвом вчителя-ментора, проводячи щотижня по 16 уроків з обох своїх спеціальностей.

По закінченні стажування (референдарного часу) стажисти складають ще один екзамен, куди входить: 1) захист комплексної роботи, де розглядаються питання теорії науки, дидактики і методики з одного з предметів; 2) проведення показових уроків з кожного з предметів (два в один день) в присутності комісії з наступним обговоренням; 3) екзамен з шкільного права, шкільного розпорядку, проведення виховних заходів; 4) співбесіда з дидактики і методики. За кожну складову виставляється оцінка, а потім виводиться середня. Свідоцтво про здачу другого екзамену дозволяє працювати вчителем у школі.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Кравець В. П. Зарубіжна школа і педагогіка 20 століття. Тернопіль, 1996. – 290 с. Ст. 232 - 254.

ТЕМА ОСВІТА В ЯПОНІЇ.

Освіта в Японії визначається двома обставинами – масовістю освіти, можна навіть говорити про “культ освіти” і пристосованістю освіти до особливостей національної культури Японії.

Японія ще у 19 столітті зробила ставку на високий освітній рівень своїх громадян. І на це є вагомі причини. Бідна природними ресурсами Японія взяла курс на запозичення передових промислових технологій і виробництво наукомісткої продукції, що дозволяє при мінімумі матеріальних ресурсів одержувати максимальні прибутки. На виконання цього курсу ще у 1872 було проголошено загальне обов'язкове чотирирічне навчання, а у 1907 році – запроваджено обов'язкове шестирічне навчання. З 1947 року в Японії обов'язковим є дев'ятирічне навчання з 6 до 15 років, яке здобувають практично 100% учнів. Понад 90% учнів здобувають повне дванадцятирічне навчання, і близько половини японців одержують вищу освіту. Недаремно зараз Японія є світовим лідером з випуску високотехнологічної продукції, особливо електронної.

Особливістю японської освіти, що докорінно відрізняє її від освіти в інших країнах, є врахування національної культури. Японська школа активно використовує принципи сімейного виховання: самодисципліну, авторитет дорослих, групову педагогіку, вирішальну роль чоловіків порівняно з жінками. Школа відзначається міцними зв'язками з сім'єю, батьки часто заходять до школи, щоб дізнатись про успіхи дитини, вчителі регулярно передають батькам записки, де сповіщають про стан навчання дитини. В Японії нікого не дивує, коли замість хворої дитини на уроках сидить її мати, ретельно записуючи зміст уроку або знімаючи на відеокамеру. Регулярними є випадки, коли викривають батьків, які намагаються скласти екзамени за свою дитину.

В школах намагаються виховати в учнів засади групової поведінки, залучаючи їх до розробки групових проектів, організації і проведення екскурсій. Учнів виховують у дусі поваги один до одного, через що не практикується поділ на здібних і малоздібних. Значна увага приділяється моральному вихованню учнів, їх вчать повазі до предків і природи, повазі до керівників і друзів, відданості колективу, в якому навчаються і працюють. Практикуються групові бесіди, де учень має при всіх пояснити мотиви своїх вчинків, чим закладається групова психологія японця. Все іноземне або відкидається, або перероблюється на “японський” лад.

В японських школах сувора дисципліна, в початкових і молодших середніх школах обов'язковою є шкільна форма (для хлопців чорна чи темно-синя тужурка і брюки, для дівчат – однотонний костюм і світла блузка). В багатьох школах хлопців примушують коротко стригтись, косметика і прикраси забороняються.

Всіляко культивується старанність у навчанні, учень з низькою успішністю отримує збільшені домашні завдання, однокласники допомагають йому в навчанні.

Підвищена роль чоловіка виявляється в тому, що більшість японських вчителів є чоловіками. У 1988 році в початковій школі було 44% чоловіків-вчителів; у молодшій середній – 64%; у старшій середній – більше 80%.

Дівчат ніхто не перевантажує навчанням, вимоги до них знижені, домашніх завдань задають небагато. Дівчат готують не до роботи, а до сімейних і материнських функцій. Через це у дівчат культивується повага до хлопців, як до майбутніх годувальників сім'ї. Навчання хлопців і дівчат роздільне, у різних школах. Ми в подальшому будемо розглядати навчання в чоловічих школах.

Справами освіти в Японії керує Міністерство освіти, в чиєму прямому підпорядкуванні знаходяться університети і коледжі (поряд існують і приватні вищі заклади, але державні є більш престижними). Школами Міністерство керує опосередковано, здійснюючи підготовку вчителів, випускаючи програми і підручники, інспектуючи школи. Раніше Міністерство не субсидувало школи, через що спостерігався помітний розрив між школами з бідних і багатих районів, але зараз завдяки державним субсидіям рівень шкіл зрівнявся.

Початковими і молодшими середніми школами керують відділи освіти при муніципалітетах, а старшими школами керують відділи освіти при префектурах.

Шкільна система зовні нагадує систему США: з 3 до 5 років дитина ходить в дитячий садок, наступні 6 років (з 5 до 11) – в початкову школу, наступні 3 роки (з 11 до 14) – в молодшу середню школу, наступні 3 роки (з 14 до 17) – у старшу середню школу. Навчальний рік починається 1 квітня, закінчується в березні. Рік поділено на три триместри з двома 40-денними канікулами (липень-серпень та грудень).

Практично всі школи є державними і безкоштовними, приватних платних шкіл дуже мало. Дитячі садки, навпаки, в більшості є приватними і платними. Старша середня школа є державною і платною, хоча плата за навчання і невелика.

Вже з дитячого садка маленького японця супроводжує постійний екзаменаційний прес. Адже можливість знайти престижну і високооплачувану роботу залежить від того, який університет закінчено (середній за успішністю студент престижного університету має кращі шанси, ніж найкращий студент другорядного університету). Можливість поступити до університету залежить від престижності старшої середньої школи. Можливість поступити до старшої середньої школи залежить від молодшої, а та, в свою чергу, від початкової, а початкова – від дитячого садка. Тому маленький японець з 3 років складає екзамени. А оскільки на екзаменах перевіряються переважно знання, а не вміння, то доводиться запам'ятовувати величезну кількість інформації. Через це в Японії найдовший навчальний рік (240 навчальних днів), японці вчаться по суботам, і навіть на канікули беруть навчальні завдання. Багато школярів постійно не висипається, просиджуючи над домашніми завданнями по 5-6 годин на день (у старшій середній школі). Нерідкі випадки нервових зривів і навіть самогубств учнів. Цікаво, що хоча самогубство учня офіційно засуджується, але чимало батьків прагнуть віддати дитину до школи, де багато самогубств, бо за японськими поняттями, там краще навчають. А краще навчання підвищує шанси на хорошу роботу, дитина потім буде опорою батькам у старості.

Дитячі садки є першою ланкою освіти в Японії, тому що діти протягом дня навчаються не менше 4 годин. Навчання відбувається переважно у вигляді гри і ставить за мету розвинути дитину в 5 напрямах: здоров'я, спілкування, мови, почуттів, знання навколишнього середовища.

Початкова школа розвиває дітей розумово, естетично, фізично і морально. Основним предметом є японська мова, на яку відводиться приблизно третина навчального часу (7-9 годин на тиждень). Це викликано труднощами вивчення ієрогліфів. В початковій школі учні повинні засвоїти 1850 ієрогліфів (кожен з яких вимагає розвиненого мистецтва каліграфії і має кілька варіантів вимови і читання), а для повсякденного життя потрібно знати біля трьох тисяч ієрогліфів. Велику частину тренувальних вправ з мови діти здійснюють вдома, під контролем матерів.

Учні також вивчають математику (5-6 годин на тиждень), фізкультуру (3 години), музику (2 години), малювання і ручну працю (2 години). Музика, малювання і ручна праця проводять в дусі національних традицій. Елементарні знання навколишнього світу, свого роду пропедевтичний курс з фізики, хімії, біології, географії, геології, учні отримують на уроках природознавства (3 години). 1 година відводить на виховання моралі, куди входить і політичне виховання. В приватних школах виховання моралі може бути замінене релігійним вихованням. 1-2 години на тиждень відводяться на “спеціальну діяльність”, під якою розуміють формування поведінки учнів, екскурсії, заняття у гуртках, спортивні змагання, тощо. З 1992 року вивчається предмет “вивчення умов життя” (4-6 годин), який замінив предмети “наука” і “суспільствознавство”. Тут вивчаються наукові досягнення та краєзнавство, що поєднує відомості з етнографії, географії та історії.

Уроки тривають 45 хвилин, прийнята п'ятибальна система оцінок. Протягом навчального року з кожного предмету учні 6 разів проходять письмове тестування, результати якого і визначають успіхи учня.

В молодшій середній школі уроки тривають по 50 хвилин. Учні вивчають такі предмети (у дужках подано години на тиждень): японську мову (4-5), суспільствознавство (4), математику (3-4), науку (3-4), музику і малювання (по 2 години), трудове навчання і домоводство (3), виховання моралі і фізкультуру (по 1 годині), спеціальну діяльність (2). На факультативні предмети відводиться 3-4 години, іноземну мову вивчають за їх рахунок. В курсі трудового навчання хлопці вивчають креслення, обробку деревини і металів, роботу з механізмами, електрику і сільське господарство. В курсі домоводства дівчата вивчають одяг, продукти харчування, побутову техніку, побутову електротехніку, виховання дітей. Після закінчення неповної середньої школи учні витримують екзамени, за результатами яких найменш успішні учні продовжують навчання в професійно-технічних училищах, а решта переходить до старшої середньої школи.

Старша середня школа є необов'язковою і платною, але переважна більшість учнів продовжує свою освіту. Навіть підручники доводиться купувати (комплект на рік коштує близько 4 тис. ієн при середній заробітній платі 300 тис. ієн на місяць). Уряд Японії спеціально не скасовує плату за навчання, щоб населення більше цінувало надану можливість вчитись. Перший рік навчання загальноосвітній, а потім відбувається диференціація у вигляді курсів за вибором. Приблизно чверть учнів обирає спеціалізовані потоки навчання: бізнес, сільське господарство, техніка, догляд за дітьми та інші, а решта навчається на загально академічному потоці з переважним вибором природничонаукових або гуманітарних предметів. Втім, загально академічний потік дозволяє обирати і спеціалізовані предмети.

До загально академічних предметів відносяться японська мова, математика, природничі науки (фізика, хімія, біологія), географія, історія, суспільствознавство, мистецтво (музика, малювання, каліграфія), фізичне виховання і здоров'я, економіка домашнього господарства, іноземна мова (англійська, німецька, французька за вибором учнів). На загально академічному потоці протягом навчання необхідно скласти біля 80 заліків, а на спеціалізованому потоці додатково ще біля 30 заліків з спеціалізованих предметів.

В школах поширений “метод проектів”, коли група учнів спільно працює над завданням. При класно-урочній системі учні розбиваються на групи залежно від успішності, причому склад груп постійно змінюється.

В старшій середній школі учні нерідко навчаються далеко від дому (особливо в престижних школах). В цьому випадку вони проживають у гуртожитку з мінімумом необхідних умов, самі підтримуючи чистоту і порядок.

Паралельно з державними існують і приватні платні (біля 20 тис. ієн на місяць) школи майстерності (дзюку), які фактично є системою репетиторства, якщо вживати звичні нам терміни. Ці школи виправляють недоліки державних шкіл, ще раз проходячи навчальний матеріал. Школи дзюку відвідує близько 60% учнів у віці від 3 до 16 років, адже навчання в них значно збільшує шанси на вступ у престижніший навчальний заклад.

В класі дзюку не більше 5 учнів, що дозволяє реалізовувати індивідуальний підхід у навчанні. В школах дзюку учнів не лише натаскують до екзаменів, а й пробуджують у них інтерес до навчання, розвивають пізнавальні здібності та здійснюють моральне виховання.

З 1987 року в Японії проходить масштабна освітня реформа, вихідними принципами якої є посилення уваги до особистості кожного учня і врахування в освіті таких явищ, як комп'ютеризація і інтернаціоналізація. Відбувається перехід на нові навчальні плани, програми і підручники, удосконалюється система підготовки і підвищення кваліфікації вчителів (стажування в Японії та за кордоном), більша свобода учнів у виборі предметів для вивчення, переведення старших середніх шкіл на залікову систему. Учням надається допомога у загартуванні тіла і духу, розвитку багатства естетичних почуттів.

Головним напрямком реформи є створення структури довічного навчання, що передбачає створення програм розвитку професійних здібностей службовців і робітників у промисловості, створення в університетах умов для навчання дорослих. Для зацікавлення самоосвітою передбачається скорочення робочого часу та надання оплачуваних відпусток для навчання і професійної підготовки. Має розвиватись система занять спортом для людей різного віку і різного рівня здоров'я, а для цього будуть організовуватись відпочинок і спортивні заходи, підвищуватись кваліфікація тренерів та інструкторів масового відпочинку.

Система педагогічної освіти. Основна кількість вчителів одержує підготовку в університетах на факультетах підготовки вчителів і відділах підготовки вчителів педагогічних факультетів. Незначна кількість вчителів закінчує інші факультети університетів, проходячи потім додаткову педагогічну підготовку. В університетах, які поставляють переважну більшість вчителів для середньої школи, близько 80% студентів чоловічої статі, тобто вчитель в Японії є чоловічою професією. Для початкової школи і дитячих садків вчителів готують молодші коледжі, які ще називають університетами зі скороченим терміном навчання, і які близькі до наших педучилищ. В молодших коледжах близько 90% студентів жіночої статі, хоча більшість з них готуються не до роботи, а до сімейного життя, через що в початковій школі вчителів трохи менше половини.

Професія вчителя в Японії є дуже престижною і поважною в суспільстві. Самі японці кажуть, що вчителю довіряють найцінніше в країні – її дітей. Робота вчителя добре оплачується, їх прибуток в 2,4 рази вищий за середній прибуток на душу населення (заробіток вчителя дуже залежить від рівня освіти, педагогічного стажу, місця роботи, особливих заслуг). Через це в Японії завжди високий конкурс на вчительську роботу, на одне робоче місце в середньому претендує 5 кандидатів. Попри наявність значної кількості приватних університетів і коледжів підготовку вчителів ведуть майже виключно державні заклади.

Система підготовки вчителів для нас досить незвична. За роки навчання студент має набрати певну кількість залікових одиниць (за кожен вивчений предмет дається певна, зарані відома кількість залікових одиниць). В молодшому коледжі студент за два роки навчання має набрати 62 одиниці (12 за загальноосвітні предмети, по 2 одиниці за фізкультуру і іноземну мову, 10 за дисципліни психолого-педагогічного циклу і 46 за професійні предмети). В університеті студент має набрати не менше 124 залікових одиниць. Розподіл залікових одиниць дещо відрізняється в різних університетах, але в середньому студент одержує 36 одиниць за предмети загальноосвітнього циклу: 12 за природничі предмети (математику, фізику, хімію, біологію); 12 за гуманітарні предмети (історія, література, філософія, музика, психологія, малювання); 12 за соціальні предмети (географія, економіка, політика, соціологія, законодавство), причому студент має вибрати по три предмети з кожної групи. Вивчення іноземної мови дає лише 8 залікових одиниць, а фізкультури – 4.

Педагогічний цикл у різних університетах дає від 24 до 40 залікових одиниць. Студенти вивчають принципи освіти, педагогічну і вікову психологію, методи навчання і морального виховання, історію педагогіки, філософію освіти, школознавство, педагогічну соціологію. Майбутні вчителі початкової школи одержують 40 одиниць за вивчення всіх предметів, які викладаються в школі. Майбутні вчителі-предметники одержують 32 одиниці за обов'язкове вивчення предметів і 30 одиниць за вивчення предметів за власним вибором.

Спільним для всієї системи підготовки вчителів є мала кількість часу на педагогічну практику – від 2 до 7 тижнів за весь час навчання. Японські студенти так само, як і наші, слухають лекції, готуються до семінарських і практичних занять, виконують лабораторні роботи. Однак спеціальні підручники для університетів стали запроваджуватись лише наприкінці 20 століття, а до того студенти конспектували лекції і вивчали першоджерела. Своєрідно в Японських університетах проходить здача сесії – екзамени відбуваються щодня, без перерви на підготовку. Японці вважають, що це стимулює студентів ретельно займатись протягом семестру, адже за час сесії вивчити нічого неможливо.

Закінчивши навчання, студент подає прохання про видачу вчительського сертифікату, де вказує, в якому типі школи збирається працювати і які предмети викладати. Після отримання сертифікату студент подає заяву про прийом на вакантну посаду вчителя, але при цьому він витримує екзамен при відділі народної освіти у префектурі, де розташована школа. Після цього він вважається повноправним вчителем і може викладати в будь-якій префектурі довічно.

Випускники університетів, які не пройшли вчительської підготовки, можуть отримати тимчасовий сертифікат на три роки або пройти додаткову педагогічну підготовку і отримати повноправний вчительський диплом. Спеціальні дипломи видаються спеціалістам, щоб залучити їх до роботи в школах. Коли не вистачає вчителів, то випускникам університетів, які не витримали екзамену в префектурах, видаються тимчасові дипломи.

За останні 30 років в Японії проведено велику роботу з зменшення наповнюваності класів, реорганізації великих шкіл у менші і зменшенню тижневого навантаження на вчителя. У 1986 році тижневе навантаження на вчителя початкової школи складало 19 годин (у 1965 – 31), молодшої середньої школи – 15 (28), старшої середньої школи – 14 (22). Зараз в Японії нараховується близько 1,7 мільйона вчителів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Кравець В. П. Зарубіжна школа і педагогіка 20 століття. Тернопіль, 1996. – 290 с. Ст. 255 - 279.

Контрольні питання

1. Які причини освітніх реформ кінця XX століття в більшості зарубіжних країн?

2. Що спонукає західні держави до інтеграції у сфері освіти? Назвіть шляхи такої інтеграції.

3. Яким чином здійснюється індивідуалізація навчання в провідних країнах Заходу? Проаналізуйте систему роботи з обдарованими учнями в зарубіжній школі.

4. Проаналізуйте загальні напрямки перебудови змісту базової освіти в загальноосвітніх школах Заходу.

5.Який зміст на Заході вкладають в поняття «громадянське виховання»?

6. Опишіть систему трудового і професійного навчання учнів в зарубіжній школі.

7. Які основні завдання соціалізації молоді ставляться перед школою Заходу?

8. Яким чином в школах Заходу здійснюється виховання в дусі миру і соціального партнерства? В чому сутність пацифістської педагогіки.

9.Назвіть педагогічні течії Заходу, що ґрунтуються на ідеології технократизму.

10. Проаналізуйте проблему «авторитаризм—гуманізм» в сучасній зарубіжній педагогіці.

11. Який вплив на розвиток сучасної педагогічної думки на Заході чинить науково-технічна революція?

12. В чому полягає сцієнтистський підхід в зарубіжній педагогіці? Проаналізуйте проблему «сцієнтизм-антропологізм».

13. Назвіть представників неопозитивістської педагогіки на Заході.

14. Накресліть класичну схему впливу на особистість в біхевіористській психології. Проаналізуйте педагогічні установки прихильників біхевіоризму.

15. В чому сутність теорії модифікації людської поведінки, розробленої Б.Скіннером?

16. На якому психологічному механізмі базується «знакова економія» в педагогіці біхевіоризму?

17. Сформулюйте цільові установки неоконсерваторів в педагогіці Заходу. Вкажіть напрямки сучасної педагогіки неоконсерватизму.

18. Проаналізуйте сутність поглядів на освіту неосоціал-дарвіністів. Висловіть своє ставлення до проблеми «групінгу» в зарубіжній педагогіці.

19. В чому сутність авторитарного раціоналізму в сучасній зарубіжній педагогіці?

20. Назвіть течії в західній педагогіці, що базуються на педоцентризмі.

21. Охарактеризуйте принципи екзистенціалістської педагогіки. В чому сутність морального релятивізму?

22. Яке місце займає педагогічна проблематика в загальній доктрині сучасного християнського гуманізму?

23. Проаналізуйте основні стадії релігійного виховання в педагогіці неотомізму.

24. Сформулюйте основні завдання виховання у світлі психоаналізу неофрейдизму.

25. Проаналізуйте основні напрямки педагогічної футурології.

26. Які концепції «неінституційної» освіти приваблюють Вас у сучасній західній футурології?

27. Які риси англійської початкової школи варто було б запозичити у вітчизняну школу?

28. Яким чином здійснюється диференціація навчання в граматичних школах Англії?

29. В чому сутність тьюторіальної системи в організації навчально-виховного процесу в англійській системі освіти?

30. Чим відрізняються англійські граматичні школи і паблік скулз?

31. Які причини детермінували появу об'єднаних шкіл в Англії? Проаналізуйте їх роботу та динаміку зростання.

32. Назвіть причини освітніх реформ у США в 60-80-х роках.

33. Проаналізуйте шляхи реформування сучасної американської загальноосвітньої школи в світлі урядового документу «Америка-2000: стратегія в галузі освіти».

34. В чому сутність функціональної грамотності людини? Які ознаки функціональної неграмотності, характерні для багатьох випускників середньої школи в США?

35. Проаналізуйте основні типи програм, що використовуються в американській початковій школі.

36. Які форми організації самостійної роботи використовуються в американській середній школі?

37. В чому сутність контрактової форми навчання?

38. Які шляхи елективного навчання використовуються в школах США?

39. Проаналізуйте методику тестування в школах США.

40. Проаналізуйте зміст і структуру педагогічної освіти в США.

41. Порівняйте статус державної і приватної школи у Франції.

42. Проаналізуйте характер освітніх реформ у Франції в повоєнний період.

43. В чому сутність методики «Техніка» С.Френе?

44. Дайте оцінку методу групової роботи Роже Кузине.

45. Вкажіть шляхи диференціації навчання в системі шкільної освіти ФРН.

46. Опишіть систему оцінки знань в школах ФРН.

47. З якою метою у ФРН створюються кооперативні та інтегровані школи?

48. Проаналізуйте роботу Вальдорфських шкіл. Чому сьогодні відроджується інтерес до їх діяльності?

49. Проаналізуйте стан освіченості в Японії і поясніть: завдяки чому досягнуто такий рівень?

50. Розкрийте роль батьків-японців у підготовці! дітей до школи та в процесі навчання у загальноосвітній школі?

51. Розкрийте свій погляд на репетиторські школи Японії.

52. Проаналізуйте доцільність системи масових заліків і екзаменів у японській школі.

53. Як в японській школі здійснюється диференціація навчання за статевою належністю?

54. Які фактори сприяють національному вихованню японців?

55. Як в Японії здійснюється підготовка вчителів?

Питання для роздумів

1. В школах зарубіжних країн зустрічається як спільне (Німеччина, США), так і роздільне (Франція, Японія) навчання хлопців і дівчат. Сформулюйте своє ставлення до цієї проблеми.

2. В одних країнах Заходу дошкільні заклади готують до школи (Франція, Англія), в інших — таке завдання не ставиться (ФРН). Яке місце, на Вашу думку, повинно займати дошкільне виховання в загальній системі освіти?

3. В окремих школах зарубіжних країн (США, ФРН) відмовились від домашніх завдань чи звели їх до мінімуму, в інших (Японія) — питома вага їх досить велика. Яка система більш ефективна і демократична?

4. Порівняйте позитивні і негативні сторони централізованих і децентралізованих систем управління освітою в провідних країнах Заходу.

5. Проаналізуйте взаємини школи і церкви в зарубіжному досвіді. Сформулюйте своє ставлення до принципу світської системи освіти.

6. Зробіть аналіз законів про всеобуч в провідних країнах Заходу.

7. В ряді західних країн в школах запроваджено інтегровані курси. Висловіть своє ставлення до інтеграції, проаналізуйте позитивні і негативні сторони, вкажіть на можливість використання інтегрованих курсів в українській школі.

8. Зробіть критичний аналіз системи самоврядування учнів у школах провідних зарубіжних країн.

9. Сформулюйте своє ставлення до математичних та статистичних методів у педагогіці.

10.Проаналізуйте поняття «педагогічний менеджмент» в сучасній педагогіці Заходу.

11. Покажіть відмінності в поглядах на природу дитини між педагогікою когнітивізму та педагогікою біхевіоризму.

12. Порівняйте особливості сучасного неопрагматизму в зарубіжній педагогіці з педагогічними установками Д.Дьюї.

13. Зробіть критичний аналіз релевантного підходу до відбору навчального матеріалу в сучасній зарубіжній педагогіці.

14. Неопрагматисти заявляють, що джерело розвитку і гуманізації знаходиться всередині особистості, а тому мета виховання полягає в самореалізації особистості. Чи погоджуєтесь Ви з такою позицією педагогіки неопрагматизму?

15. Висловіть своє ставлення до ідеї релігійного виховання в дусі «екуменізму».

16. Проведіть порівняльний аналіз проблеми «педоцентризм — християнський гуманізм».

17.Порівняйте організацію навчального процесу в сучасних українських та англійських школах.

18. Зробіть порівняльний аналіз вербальних і невербальних тестів у школах Англії.

19. Опишіть своє ставлення до конфіденціальності оцінки в англійській школі.

20. Зробіть критичний аналіз неградуйованих шкіл США.