ТЕМА ОСВІТА У США

США є федеративною країною, в якій кожен штат має досить широку автономію. У справі освіти кожен штат поділяється на шкільні округи, які самостійно вирішують питання роботи шкіл, розмір шкільного бюджету, прийом на роботу вчителів і розмір їх зарплати (у різних штатах може відрізнятись у 1,5-2 рази), затверджують навчальні плани і програми, добирають і рекомендують підручники. Децентралізація освіти випливає з характеру її фінансування – 57% коштів на освіту дає шкільна округа (в межах одного штату це зумовлює наявність бідних і багатих шкіл), 38% дає уряд штату, 5% дає федеральний уряд. Протягом 19 і першої половини 20 століття багатопрофільність американської школи, що випливала з відсутності обов'язкових програм і підкреслено демократичної зовнішньої організації, зумовлювала рух школи вперед. Але з другої половини 20 століття це зумовило відставання школи від передового світового рівня. Лише в 70-ті роки 20 століття у США створили федеральне Міністерство Освіти, Національний науково-дослідний інститут освіти і Комітет керівників освіти штатів для координації їх дій (до цього часу існувало лише відомство Освіти у складі Міністерства охорони здоров'я, соціального забезпечення і освіти). Формально і зараз рекомендації Міністерства освіти мають необов'язковий характер, але керівництво штатів не ризикує серйозно їх порушувати, бо це зумовить відставання молоді в рівні освіти і економічний занепад штату.

Перша глобальна реформа в освіті почалась в 60-ті роки і була зумовлена успіхами СРСР в космічній галузі. Тодішній президент США Джон Кеннеді образно сказав: “Або ми покращимо природничо-математичну підготовку наших учнів, або нам доведеться вчити російську мову”. Головні зусилля реформи були спрямовані на відбір і підготовку талановитих учнів. В цій справі було досягнуто певних результатів: створено заочні школи для кращих учнів під керівництвом вузівської професури, літні школи для обдарованих, система стипендій і грантів для полегшення навчання в університетах здібним учням з незаможних родин, але масову школи ці зміни не зачепили. Багато коледжів і університетів змушені були запровадити для першокурсників освітні курси з англійської мови і математики.

В навчальні плани школи стали масово включатись міні-курси вузько утилітарного змісту, які здавались важливими учням і їх батькам: «Косметика», «Підготовка до життя холостяка», «Приготування їжі», «Керування автомобілем» та інші. В числі обов'язкових предметів залишились лише англійська мова і література, математика, фізкультура, одна природнича і одна суспільна дисципліна, на які відводилось не більше 50% навчального часу. Масову школу в 70-ті роки спробували витягти з глухого кута за допомогою “відкритого навчання”, яке запроваджувалось в усіх державних школах. Теорію “відкритого навчання” побудували на основі індивідуалізації навчання і педоцентризму і прагматизму Дьюї. Її основні риси слідуючі:

- вчитель не керує учнями, не веде їх за собою, а йде за інтересами і потребами дітей, з керівника стає порадником, помічником;

- відсутні обов'язкові навчальні плани і програми, учні самі вибирають навчальний матеріал і терміни його засвоєння;

- відсутній розклад занять, режим дня, відсутня класно-урочна система;

- навчальна діяльність школярів і їх знання не оцінюються;

- відсутні невстигаючі учні і другорічники, всіх учнів переводять до наступного класу;

- учіння повинно бути не діяльністю, а розвагою.

На захист теорії “відкритого навчання” висувались такі аргументи: діти наділені природною допитливістю, прагнуть пізнати оточуючий світ; необхідно заохочувати бажання дітей приймати серйозні рішення (вибір матеріалу і термін його засвоєння); дитина прагне поділитись знаннями з іншими дітьми; теоретичні знання повинні будуватись на сумі конкретних знань, а не передувати їм; помилки необхідні і корисні за умови їх правильного аналізу; оцінка може негативно відбитись на прагненні дитини до навчання.

Вже на початку 80-х років американські педагоги і політичні діячі відзначили, що знизився рівень знань, умінь і навичок учнів з основних видів навчальної діяльності, знизилась дисципліна, запанувало легковажне ставлення до навчання, зникла робоча обстановка у школах. У країні в масовому порядку відзначили функціональну неграмотність, яка полягає у нездатності зрозуміти незнайомий текст, інструкцію до приладу, розклад руху поїздів на вокзалі, знайти країни на географічній карті, незнання основних історичних дат і імен. Міністерство освіти у 1985 р. підрахувало, що в США 27 мільйонів людей є функціонально неграмотними, а ще 45 мільйонів є обмежено компетентними, тобто їх знання менші, ніж повинні бути у випускника школи. Через це американська економіка щорічно втрачає 100 мільярдів доларів в результаті зниження продуктивності праці, а 12 мільярдів доларів виплачується у вигляді допомоги безробітним через функціональну неграмотність.

У 1983 було опубліковано документ Національної комісії з проблем якості шкільної освіти під назвою “ Нація в небезпеці ”. В документі констатувались всі неподобства у галузі освіти і робився дуже важливий висновок, що успішний розвиток країни, прогрес в науці і техніці неможливо забезпечити зусиллями невеликої групи добре підготовлених спеціалістів. Автори документу відзначали, що мета реформи освіти повинна полягати в максимальному розвитку здібностей кожного. В школах повинні ставитись високі вимоги до знань і учні під час навчання максимально використовували свої можливості.

В ході здійснення реформи 80-х років передбачалось досягти слідуючи результатів:

- переводити учнів з класу в клас лише при повному засвоєнні програми, запровадити перевідні екзамени;

- збільшити час щоденного перебування учнів у школі і продовжити навчальний рік до 220 днів;

- визначити обов'язковий мінімум знань, розробити єдині вимоги до знань, умінь і навичок випускників;

- забезпечити комп'ютерну грамотність учнів;

- зменшити число учнів у класах до 15 чоловік, поліпшити якість викладання;

- підвищити зарплату вчителям.

В ході виконання реформи через фінансові труднощі не все заплановане було виконано, але результати були відчутні. Багато штатів розробили нові програми з обов'язкових предметів, поклавши в основу необхідний мінімум знань. Запровадили перевідні екзамени після 3, 5, 7, 9, 11 класів. Рівень викладання у школах перевіряється за допомогою стандартизованих тестів.

В 1991 р. у США прийняли нову довготривалу програму реформування освіти: “Америка – 2000: стратегія в галузі освіти”. Метою реформи було проголошено:

- всі діти підуть до школи підготовленими до навчання в ній;

- не менше 90% учнів будуть закінчувати середню школу;

- Американські учні будуть демонструвати серйозні знання з англійської мови, математики, природничих наук, історії, географії;

- кожен дорослий буде грамотним і володітиме знаннями, необхідними для реалізації громадянських прав і обов'язків і для конкурентноздатності в світовій економіці;

- школи звільняться від насилля і наркотиків, запроваджена дисципліна сприятиме учінню.

Через децентралізацію освіти говорити про єдину структуру школи неможливо, але певні закономірності простежуються. Повний курс шкільної освіти складає 12 років, з 6 до 18 років. У учня є право залишити навчання, коли йому виповниться 16 років, хоч і посеред навчального року. У сільських округах збереглась найбільш стара структура школи – 8+4 (початкова + середня). У містах частіше зустрічається структура 6+3+3 (початкова +молодша середня + старша середня). Останнім часом в містах стали з'являтись структури 4+4+4; 5+3+4. Це викликано більш раннім переходом до предметної системи викладання.

Більшість американських шкіл мають гарні сучасні приміщення, хорошу матеріальну базу (виняток складають школи в бідних районах, де у населення немає коштів). Малі школи збереглись лише в окремих сільських школах, а типовими є великі школи, куди дітей возять на навчання спеціальними шкільними автобусами.

Навчання в державних американських школах безкоштовне, але близько 10% учнів відвідує платні недержавні школи. Більшість з цих шкіл належить релігійним організаціям, переважно католицьким; а невелика кількість так званих незалежних шкіл готує інтелектуальну еліту з дітей заможних батьків. Недержавні школи не отримують грошової допомоги від держави, але і держава не втручається у процес навчання. Школи не проходять акредитацію, самі складають навчальні плани, програми, підручники.

Для дітей з аномаліями розвитку (сліпих, глухих, розумово відсталих) існують спеціальні школи. Діти з слабо вираженими вадами навчаються в звичайних школах, але в окремих класах. Американці вважають, що учні повинні звикати до того, що поряд з ними живуть діти з певними вадами.

Існують також общинні школи – навчально-культурні центри, відкриті для людей будь-якого віку. Діти вчаться у дорослих певним видам ремесла, допомагають працівникам сфери обслуговування, одночасно дізнаючись, як там організовується робота, доглядають малюків і літніх людей, займаються благоустроєм території. Общинні школи залучають людей до розв'язання місцевих проблем, одночасно розвиваючи дружбу, співробітництво, розуміння один одного.

Дошкільні заклади. До початку 60-х років були дуже нечисленними і приватними. Ріст числа працюючих жінок змусив створити мережу громадських дошкільних закладів – програма “початковий старт”. Створювались також ігрові центри та підготовчі групи для п'ятирічних дітей при школах (називаються дитсадками). Спочатку дошкільні заклади були самостійними, а зараз їх відкривають при початкових школах як підготовчі класи. Діти у віці з 3 до 5 років відвідують школи-ясла, їх число постійно зростає. При великих підприємствах для дітей працюючих часто створюють денні центри. В дошкільних закладах проводиться велика навчально-виховна робота. В ході екскурсій і спостережень розширюється кругозір дітей, їх знайомлять з простими механізмами, привчають до колективного спілкування. Ігри підбираються такі, що розвивають спостережливість, кмітливість, вчать усному рахунку, малюванню. Система дошкільного виховання в цілому значно покращила підготовку дітей до школи, особливо з малозабезпечених сімей.

Початкові, або елементарні школи, розміщуються в окремих приміщеннях від старших класів. Заняття в початкових школах веде один вчитель, але він кожного року змінюється (один вчитель в першому класі, інший – в другому, ще інший – в третьому). В початковій школі вивчають англійську мову, математику, природознавство, суспільствознавство, ручну працю, малювання, ліплення, музику, співи, фізкультуру. В початковій школі використовують одну з трьох програм. Предметна програма наслідує європейські школи, навчання полягає у вивченні окремих предметів. Сильною стороною є чітко визначена мета навчання і міцні знання і уміння учнів, а слабкою – недостатній зв'язок предметів між собою і з життям. Незначна частина шкіл використовує педоцентричну програму (створену під впливом ідей Джона Дьюї), за якою систематичне навчання заміняється іграми та бесідами за інтересами дітей. Проблемна програма зосереджує навчання довкола різноманітних проблем. Її сильною стороною є посилена увага до розвитку самостійного мислення дітей, а слабкою – надуманість багатьох проблем, їх відірваність від життя, нестача часу для систематичного навчання.

В молодшій середній школі починається диференціація навчання. Викладання ведеться на двох рівнях – для “здібних” і “нездібних”. Учні одного класу також розбиваються на групи залежно від рівня знань з певного предмету (з одного предмету учень може входити до групи “здібних”, а з іншого – до “нездібних”). Причиною цього є переведення учня з класу в клас незалежно від його успішності. Диференціація викладання на різних рівнях поглиблюється через відведення приблизно третини навчального часу на предмети за вибором, до яких належать алгебра, біологія, іноземні мови, малювання, музика. Штатні психологи посилено тестують учнів молодшої середньої школи, і на основі результатів тестування схиляють учнів до вибору подальшого шляху навчання і галузі професійної діяльності. В молодшій середній школі класно-урочна система не в пошані, перевага надається навчанню в малих групах та індивідуальній роботі.

Старша середня школа характеризується подальшим поглибленням диференціації. Учні навчаються на одному з двох профілів – “академічному” чи “практичному”, який в свою чергу має напрямки: загальний, комерційний, індустріальний, сільськогосподарський. Учні академічного профілю вивчають звичні для нас предмети: алгебру, геометрію, фізику, хімію, біологію, іноземну мову, історію, зарубіжну літературу. На практичному профілі на додачу до обов'язкових предметів вивчають домоводство, столярну і слюсарну справу, прикладну хімію, математику споживача, косметику, ремонт автомобіля, машинопис, стенографію, тощо. Якщо на практичному профілі більшість учнів не докладає до навчання особливих зусиль, то на академічному профілі картина інша. Основна частина учнів вчиться дуже старанно, вибираючи побільше додаткових предметів (викладачам доводиться стежити за тим, щоб учні не перевантажувались). В державних школах учень, котрий не справився з програмою, може безкоштовно займатись ще додатковий рік.

Така різноплановість старшої середньої школи виникла історично, вже більше 100 років повний курс середньої школи є нормою для США. На думку самих американців, середня школа має бути всеохоплюючою і виконувати такі завдання: дати молоді знання, виховати молодь в дусі демократичних традицій, прищепити повагу до моральних і духовних цінностей, навчити молодь жити в сім'ї, державі, суспільстві, навчити підтримувати своє здоров'я, навчити працювати і підготувати до оволодіння професією. В цьому полягає докорінна відмінність американської школи від європейської, яка традиційно орієнтувалась на передачу учням знань і розумовий розвиток учнів.

Специфіка американської школи. В школах не існує підручників. Вчитель вивчає кілька посібників з числа рекомендованих, а тоді замовляє потрібні для всіх учнів.

Програма для всіх шкіл штату єдина. Але вчитель сам визначає порядок і швидкість проходження тем, методику роботи з класом.

Уроки тривають по 40 хвилин з короткими перервами. В класах по 20-25 учнів (у бідних районах до 40), в спеціальних класах – до 15 учнів. В багатьох школах кількість обов'язкових уроків на тиждень не більше 20, а решту часу учні займаються факультативно.

Дисципліна досить м'яка. Учням не забороняється шуміти на перервах і навіть на уроках, сидіти хто де хоче, їсти, читати; вони можуть носити будь-яку зачіску і одяг, але охайний. Зовнішня дисципліна замінена внутрішньою – за серйозні порушення учня можуть виключити зі школи, і навіть довчившись в іншій школі (але вже на гіршому профілі), він втратить шанси на хорошу роботу в майбутньому.

В навчанні значне місце займають індивідуальні види діяльності. В ході виконання групового чи індивідуального проекту учні збирають інформацію, аналізують її, роблять висновки. Причому планують, виконують і оцінюють проект учні самостійно. Вчитель надає учням допомогу лише тоді, коли до нього звертаються. Результати досліджень звичайно обговорюються в класі, найцікавіші результати після перевірки публікуються в пресі.

Школа надає учням широкі можливості для проведення досліджень і експериментів. В школах добре обладнані класні кімнати і лабораторії, багаті бібліотеки, комп'ютерна інформаційна мережа. Американці розглядають експеримент не лише як спосіб організації діяльності учнів в класі, а як засіб для розвитку самостійного мислення, уміння робити висновки і узагальнення, застосовувати їх на практиці. Для проведення експериментів учні разом з вчителем розробляють їх критерії.

В школах багато індивідуалізованих програм навчання, що передбачають самостійну роботу учня під керівництвом вчителя. Як доповнення до занять, поглиблення знань з певного предмета використовується контрактне навчання. Вчитель і учень укладають угоду, за якою учень планує свою самостійну роботу, визначає її завдання і результати. Вчитель виступає як консультант. В разі неуспішного виконання з першого разу, учень доопрацьовує матеріал. В школах також створюються навчальні центри і центри за інтересами, де учні можуть розширити свої знання щодо наявної проблеми (расового питання, екологічної ситуації, розвитку транспорту, тощо). Результатом роботи звичайно стає виставка.

Для обдарованих учнів існують заочні індивідуальні програми навчання, що проходять під керівництвом університетської професури. Учні одержують завдання, перелік літератури, терміни виконання, форми звітності. Влітку для таких дітей працюють літні табірні школи, де поряд з відпочинком діти по 3-5 годин на день слухають лекції кращих вчених і університетських викладачів. Викладачам ця робота не оплачується, але вона є настільки престижною, що за неї точиться конкурентна боротьба.

Ведеться пошук ще ефективніших форм і методів навчання. Вчителі з одного предмету об'єднуються для проведення занять за планом Трампа, коли частина занять проходить з великою групою (80-120 учнів), частина – з малими групами (8-15 учнів), частина – індивідуально. В початкових класах набули поширення неградуйовані школи, коли учні не діляться на класи, а об'єднуються у різновікові групи залежно від успішності і здібностей. Для пізнання практичної сторони життя застосовується школа без стін, коли з вчителем відвідують магазини, бібліотеки, музеї, заводи.

В масовій школі часто використовуються навчальні пакети, призначені для індивідуальних занять. В пакетах даються описання завдань, які потрібно виконати для досягнення цілей навчання і матеріал для їх виконання. Це навчальні посібники, кіно і діафільми, таблиці, діаграми, малюнки, комп'ютерні програми, конструктори, набори хімічних реактивів. В пакетах передбачено матеріал різного рівня складності для учнів та методичні вказівки для вчителів щодо організації роботи учнів, проведення лабораторних робіт, екскурсій чи дидактичних ігор.

Особливістю індивідуальної роботи є обов'язкове пробудження пізнавального інтересу і виключення прогалин в знаннях учня. При відставанні в знаннях учень потрапляє в слабшу групу і разом з нею проходить матеріал на простішому рівні. Пробудженню інтересу сприяє відсутність оцінок, адже знання учня оцінюються за якісними показниками (який матеріал засвоїв, якими уміннями і навичками оволодів). Раз на рік проводиться тестування, а протягом року вчитель записує свої спостереження у щоденник. При цьому учні знають, які знання, уміння і навички вони мають засвоїти.

Перевірка і оцінка знань учнів проводиться письмово, у формі тестів. Учні висловлюють на уроках власні думки, але їх висловлювання не оцінюються. Екзамен являє собою великий тест. Навіть випускний екзамен є великим тригодинним тестом з математики і рідної мови. Випускний екзамен учні складають в 11 класі, а протягом 12 року навчання розсилають його результати по університетах і коледжах, очікуючи відповіді “прийнято” – “не прийнято”. Тести, що передбачають розгорнуті нестандартні відповіді, не набули великої популярності через те, що не допускають однозначної об'єктивної оцінки. Дуже популярними є тести, що передбачають короткі однозначні відповіді. Ці тести швидко і однозначно перевіряються і через те, що їх написання не вимагає затрат часу, можуть часто використовуватись. Зустрічаються і комбіновані тести, що поєднують обидва підходи.

Підсумкова оцінка знань учня визначається підрахунком балів за виконані тести, домашні завдання, самостійні роботи, усні відповіді, письмові роботи, досліди, тощо. Процентну вагу кожного виду роботи в підсумковій оцінці визначає сам вчитель з урахуванням специфіки предмету і власних методів роботи (з хімії потрібно враховувати виконані учнем досліди, а з математики ні, одні вчителі практикують домашні завдання і усні відповіді, а інші ні).

Оцінки учня, крім вчителя, знає лише сам учень і його батьки. В ряді шкіл батькам учня раз на місяць надсилають листи з оцінками, що їх за цей час одержав учень.

Турбота про гідність вчителя і учнів. Учень має право, не завершивши навчання, залишити школу, як тільки йому виповниться 16 років (чверть учнів, приблизно 750 тисяч на рік, цим правом користується). Ніхто у класі, крім самого учня, не знає його оцінок. Вчитель не зобов'язаний навчити всіх, він лише вчить. Перевага письмовому тестуванню надається тому, що при цьому вчителя не можуть звинуватити у несправедливості. В багатьох школах працюють ясла для дітей мам-учениць. Їх долю активно обговорюють, але право на навчання за ними зберігається.

Велика увага до здоров'я і фізичного виховання. У багатьох школах вивчають предмет “Здоров'я”. Окрім уроків фізкультури, майже всі учні займаються у спортивних секціях при школі. У великій пошані “спортивна честь школи”. В школі шанують, пам'ятають, зберігають фотографії не кращих учнів, а кращих спортсменів. З дитинства культивується дух змагання, проводяться різноманітні спортивні турніри, концерти, танцювальні вечори.

Моральне виховання. Американці відкинули виховання “від суспільства до людини”, за якою дитині нав'язують погляди суспільства доти, поки вони не стануть її внутрішніми вимогами, через те, що це виховання ефективне в дитинстві, але втрачає силу, коли діти дорослішають. В США виховання здійснюється “від людини до суспільства”, що значно складніше здійснюється, але забезпечує виховання на все життя. В американській школі в учні перш за все поважають людину, з усіма її достоїнствами і проблемами. Видаються цілі серії педагогічних плакатів, які закликають поважати право кожної дитини бути собою.

З цією метою в учнів формують впевненість у собі, у своїх силах. Можна сказати, що американські учні звикають діяти відповідно до лозунгів: “Я блискучий, неперевершений учень!”, “Наша команда – номер один!”, “Я вірю в себе і я досягну успіху!”. Школа намагається сформувати в першу чергу характер учня, відводячи при цьому важливу роль спорту. Американський учень не знає слова “не можна”, він знає слово “недоцільно”.

Американського школяра привчають до думки, що моральні правила необхідні для людини, але джерелом моралі є сама людина, тому правила необхідно вибирати, відкривати, винаходити. В результаті такого підходу школи і житла обвішані афоризмами, правилами, девізами, цитатами, сентенціями.

В школі намагаються виховати хорошого громадянина, виборця, активного учасника громадських рухів. Вже в навчальному матеріалі елементарної школи є матеріал про обов'язки громадян, необхідність виконання існуючих законів, необхідність поваги до представників влади. В кожному класі висить державний прапор. Перед початком занять організуються щоденні церемонії клятви прапору, коли діти, стоячи і притиснувши руку до серця, клянуться бути вірними прапору, уряду, державі. В молодшій і старшій середній школі в курсах суспільствознавства розглядається політична структура суспільства, взаємодія законодавчої і виконавчої влади, функції державних органів, діяльність політичних партій. В кабінетах громадянознавства висять плакати, що закликають виконувати основні громадянські обов'язки: голосувати, сплачувати податки, поважати чужу власність, тощо, навіюючи учням переконання про обов'язки перед державою.

В результаті випускник американської школи добре уявляє життя в усіх його проявах, вільний, розкутий, не соромливий, готовий висловити свою точку зору на події в країні чи за кордоном. Він ініціативний і сприйнятливий до всього нового.

Система педагогічної освіти. Професія вчителя в США непрестижна. Невисока заробітна плата і значне тижневе навантаження (25-30 год.) веде до того, що кращі випускники школи не обирають професію вчителя. Половина випускників педагогічних закладів і не пробує працювати в школі, молоді вчителі часто кидають школу в перші роки роботи. Через це в школах бідних районів постійно не вистачає вчителів. В багатих районах картина інша. І там чимало молодих вчителів кидає школу через те, що їх заробіток нижче, ніж середній у промисловості. Але ті вчителі, що протримались кілька років і мають ступінь магістра, вже одержують плату, як в середньому у промисловості і мають хороші перспективи на зайняття керівних посад. Цікаво, що в школах США оплата вчителя залежить від предмету, який він викладає. Викладачів фізкультури, суспільних дисциплін, англійської мови і літератури вистачає, а от викладачів математики і природничих наук не вистачає (розумні люди знаходять більш вигідну роботу), і їм платять приблизно в півтора рази більше.

Вчителів готують педагогічні коледжі (4-5 років навчання) і університети (5 років). Після отримання диплому потрібно скласти спеціальний екзамен і отримати ліцензію на право викладання, причому видана в одному штаті ліцензія не дає права працювати в іншому штаті.

Вчитель укладає зі школою контракт на кілька років, і протягом цього часу, незалежно від тижневого навантаження, зарплата вчителя не міняється. Вчитель не знає перевірок, він веде уроки, як хоче, адже він не повинен навчити всіх, він лише вчить. Вчитель працює за власною програмою, визначаючи перелік тем і обсяг знань учнів. Сваволю вчителя обмежують дві обставини: за кілька років контракт потрібно продовжувати; вчитель, як правило, веде лише одну паралель (восьмі чи, скажімо, десяті класи), і сильно знижувати програмні вимоги не може, інакше запротестують його колеги.

Стандартна педагогічна підготовка в коледжах і університетах складає 5 років, причому в університеті перші 2 роки складаються з загальної освіти, наступні два роки з спеціалізації в предметі викладання, і останній рік з професійно-педагогічної підготовки. В коледжах професійно-педагогічна підготовка починається з першого року навчання і проходить паралельно з загальною і спеціальною освітою. В професійно-педагогічну підготовку входять педагогічні і психологічні курси («Дитяча психологія», «Тестування», «Оцінка і вимірювання», «Загальні основи педагогіки», «Шкільне управління», «Історія педагогіки» тощо), методичні курси («Мова вчителя», «Застосування ТЗН», «Методика навчання» тощо), а також педагогічна практика в школі. Професійні уміння і навички вчителя ретельно відпрацьовуються за допомогою таких методів, як мікро викладання, ролеві ігри, соціодрами. Студенти не готуються до викладання програми з певного предмету, оскільки не існують єдині програми для шкіл, тому вони отримують більш узагальнену професійну підготовку.

Через підвищену увагу в американських школах до індивідуалізації навчання, до самоосвіти учнів, до формування позитивної мотивації до навчання, до стосунків між вчителем і учнями, стосунків між учнями, стосунків між учнями, батьками і вчителями, в педагогічних навчальних закладах дуже глибоко вивчається дитяча і педагогічна психологія, психологія освіти, соціологія освіти, філософія освіти, антропологія, етнографія, комунікація.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Кравець В. П. Зарубіжна школа і педагогіка 20 століття. Тернопіль, 1996. – 290 с. Ст. 178-204.

ТЕМА ОСВІТА У ФРАНЦІЇ.

Освіта у Франції суворо централізована, нею керує Міністерство освіти. Країна поділена на 23 навчальні округи, що називаються академіями. Кожну академію очолює призначений міністерством ректор, який одночасно є головою ради місцевого університету, існує також рада академії та інспектура середніх і вищих навчальних закладів. Безпосередньо школами керують префектури департаментів, при яких існують департаментські ради освіти і шкільна інспектура. Всі ланки освіти мають суворе ієрархічне підпорядкування, нижчі органи не мають права приймати самостійні рішення, а лише контролюють виконання розпоряджень центральних органів. Така система склалась ще в 19 сторіччі, коли середніх шкіл було небагато і навіть шкільний розклад складало міністерство. Зараз надмірно централізована система сковує ініціативу на місцях, нав'язує одноманітність форм і методів роботи.

У всій Франції єдиний розпорядок шкільного життя. В усіх школах хлопчики і дівчатка навчаються роздільно, за винятком початкових шкіл у центрах з населенням менше 500 чоловік, коли поділ на класи недоцільний. В початкових школах навчання триває з 8 до 11 години з однією перервою на 15 хвилин, після обідньої перерви заняття тривають з 13 до 16 години знову з однією 15-ти хвилинною перервою.

В середніх школах єдиного графіку занять по всій країні не існує. Навчальний тиждень триває 5 днів. Неділя є вихідним днем, а четвер призначено для релігійного виховання і культурного дозвілля – прогулянок, екскурсій, відвідувань театрів і музеїв (для малих містечок і сіл створено спеціальні автобуси-музеї). Заняття в четвер проходять лише в старших класах середньої школи.

Навчальний рік триває 180 днів з трьома канікулами: на Різдво, на Великдень і літніми. Літні канікули тривають з 14 липня до 30 вересня, навчальний рік починається 1 жовтня (такий зсув початку навчання виник історично, коли більшість населення Франції складали дрібні фермери і діти допомагали батькам збирати урожай). В початковій школі діти займаються 30 годин на тиждень, у старших класах середньої школи обов'язкова програма складає 24-27 годин, але існують ще курси за вибором учнів.

Навчання у державних школах безкоштовне, частина учнів отримує невеликі соціальні стипендії. Міністерство освіти встановлює єдині навчальні плани для кожного типу школи і єдині програми з усіх шкільних предметів. З кожного предмету існує велика різноманітність підручників, але всі вони написані за єдиною програмою і відрізняються лише стилем викладання.

Хоча у приватних школах навчається шоста частина учнів, престиж державних шкіл вищий. Більшість приватних шкіл належить католицькій школі, адже згідно законів 1951 і 1959 років держава стала платити зарплату вчителям приватних шкіл, надавати грошову допомогу учням. Але за це приватні школи зобов'язані дотримуватись держаних навчальних планів і програм, їх діяльність контролюють інспектори міністерства.

Реформи народної освіти. До 1959 року система освіти мала такий вигляд:

1. Материнська школа (дошкільне виховання) – від 2 до 6 років.

2. Елементарна школа (обов'язкове навчання від 6 до 14 років) поділялась на підготовчий однорічний курс (6-7 років); елементарний дворічний курс (7-9 років); середній дворічний курс (9-11 років); вищий однорічний курс (11-12 років); випускний дворічний курс (12-14 років).

3. Середня школа (14-21 рік): ліцеї і колежі. Різниця між ліцеями і колежами була лише у фінансуванні: ліцеї фінансувало міністерство освіти, а колежі – муніципалітети. Середня школа була двох типів – класична і сучасна. Семирічний курс навчання поділявся на два цикли: 4 і 3 роки. Цікавою була нумерація класів – від 6 до 1, а випускний клас позначався літерою “Т”. Перші два роки учні займались за єдиною програмою (класичною чи сучасною), наступні два роки навчання ставало диференційованим за трьома секціями (профілями), де на додачу до традиційних предметів поглиблено вивчали ще один – два (найчастіше іноземні мови). В другому циклі диференціація ще поглиблювалась. Однак незалежно від секцій всі учні вивчали такі предмети, як література, історія, географія, математика, фізика, хімія. У випускному класі учні навчались за одним з трьох профілів: гуманітарним, математичним, природничих наук. Існуюча система вела до домінування класичних і гуманітарних предметів.

Реформа 1959 року поставила завданням забезпечити країну кадрами з природничо-науковою і технічною освітою. Структура і система диференціації середньої освіти залишилась незмінною, але у випускному класі замість трьох профілів запровадили 5 відділень, які давали звання бакалавра: філософське, природничих наук, математики і технології, гуманітарних наук, економічних наук. Однак реформа принесла більше шкоди, ніж користі: зменшилось фінансування державних шкіл на користь приватних, посилилась роль церкви через запровадження у навчанні релігії і введення посади духівників, проголошення обов'язкового навчання до 16 років лишилось на папері.

Нова реформа 1965 року створила сучасну систему освіти:

1. Дошкільне виховання: материнська школа і дитячі підготовчі класи при початковій школі (2-6 років).

2. Елементарна освіта: початкова школа (6-11 років).

3. Середня освіта стала складатись з двох ланок:

а) чотирирічні колежі, освіта в яких диференційована за 4 секціями: класична і сучасна секції, що готують до навчання в ліцеї, сучасна (дає загальну освіту і орієнтує на дворічну середню спеціальну освіту – індустріальну, комерційну, адміністративну), практична (готує до роботи на виробництві та до професійної освіти).

б) трирічні ліцеї (нумерація класів зворотна: другий, перший, випускний).

За реформою 1965 р. обов'язкова освіта стала дев'ятирічною, навчання в колежі стало обов'язковим.

Реформа 1977 р. торкнулась змісту навчання в колежах і ліцеях, спрямовуючи учнів на природничо-математичну і технічну освіту замість популярної раніше гуманітарної, та спрямовуючи значну частину випускників колежів на оволодіння технічними професіями і роботу у промисловості. Зміст обов'язкової освіти в колежах було дещо скорочено.

В ліцеї було ліквідовано секції (класичну, сучасну, технічну) і він став загальноосвітнім, з спеціалізацією лише у випускному класі. Для одержання диплому бакалавра учні стали складати два екзамени: на базовий бакалаврат після двох років ліцею (свого роду атестат про загальну середню освіту), на спеціалізований диплом бакалавра після останнього року ліцею, що давав право вступу до ВНЗ (спочатку бакалаври вільно записувались до ВНЗ, але зараз ВНЗ проводять конкурс балів, отриманих на екзаменах у ліцеї).

Частина випускників колежів здобуває середню професійну освіту у професійних ліцеях (1-3 роки навчання). Багато випускників колежів іде на виробництво, де згідно з законом 1971 року протягом 2 років здобуває робітничу спеціальність в центрах учнівства, отримуючи при цьому заробітну плату, що приваблює немало учнів з малозабезпечених сімей.

На початку 80-х почався якісний розвиток системи освіти, спрямований на удосконалення навчальних планів і програм, покращення підготовки вчителів, впровадження у навчання аудіовізуальної техніки, комп'ютерів, посилення зв'язків школи і виробництва. Передбачалось, що 80% випускників колежів повинні здобувати диплом бакалавра, щоб мати можливість здобути вищу освіту.