Особливості психічного розвитку дітей з порушенням зору

Органічні розлади зорового аналізатора, порушуючи соціальні відносини, змінюючи статус дитини із зоровою недостатністю, провокують виникнення у нього ряду специфічних установок, які опосередковано впливають на психічний розвиток дитини із зоровою депривацією. Багатьом дітям з порушенням зору властивий астенічний стан, який характеризується значним зниженням бажання грати, нервовою напругою, підвищеною стомлюваністю. Потрібно мати на увазі, що діти з депривацією зору опиняються в стресових ситуаціях частіше, ніж їх однолітки, які бачать нормально. Постійна висока емоційна напруга, відчуття дискомфорту можуть в окремих випадках викликати емоційні розлади, порушення балансу процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Серед дітей з порушенням зору можна зустріти таких, що володіють чудовими вольовими якостями, і разом з цим спостерігаються такі дефекти волі, як імпульсна поведінки, навіюваність, упертість, негативізм. Багатьма дослідженнями доведено (М.І. Земцова, 1973; Л.І. Солнцева, 1980), при правильній організації виховання та навчання, широкому залученні у різні види діяльності відбувається формування необхідних властивостей особистості, мотивації діяльності, установок. І дитина стає практично незалежною від стану зорового аналізатора.

Особливості уваги. Через нестачу зору порушена мимовільна увага (вузький запас знань та уявлень). Зниження довільної уваги обумовлене порушенням емоційно-вольової сфери і веде до розгальмованості – низькому обсягу уваги, хаотичності, тобто не цілеспрямованості, переходу від одного виду діяльності до іншого, або, навпаки, до загальмованості дітей: інертності, низькому рівню перемикання уваги. Увага часто перемикається на другорядні об’єкти. Неуважність дітей нерідко пояснюється перевтомою через тривалу дію слухових подразників. Тому у дітей з патологією зору стомлення наступає швидше, ніж у однолітків, що бачать нормально. Треба враховувати те, що увага сліпих і слабозорих підкоряється тим же законам, що і у тих, що бачать нормально, і може досягати того ж рівня розвитку. Виховання уваги і формування уважності здійснюється на тій же основі і тими ж способами, що і в масовій школі.

Особливості пам’яті. Розглядаючи специфічні особливості пам’яті слабозорих, А.Г. Літвак (1998) відзначає, що дефекти зорового аналізатора, порушуючи співвідношення основних процесів збудження та гальмування, негативно впливають на швидкість запам’ятовування. Швидке забування засвоєного матеріалу пояснюється не тільки недостатньою кількістю або відсутністю повторень, але і недостатньою значущістю об’єктів та понять, які їх позначають, про яких діти з порушенням зору можуть одержати тільки вербальне знання. Обмежений обсяг, понижена швидкість та інші недоліки запам’ятовування дітей з порушенням зору мають вторинний характер, тобто обумовлені не самим дефектом зору, а відхиленнями, що викликаються ними, у психічному розвитку.

У дітей з порушенням зору збільшується роль словесно-логічної пам’яті. Виявлене слабке збереження зорових образів і зниження обcягу довготривалої пам’яті. Обсяг короткочасної слухової пам’яті у всіх категорій дітей з порушенням зору високий. Образи пам’яті незрячих за відсутності підкріплення мають тенденцію до швидкого згасання. Значущість вербальної інформації для дітей з порушенням зору виконує особливу роль в його збереженні. З віком відбувається перехід від мимовільного виду пам’яті до довільного. Погіршення рухової пам’яті спостерігається у хлопчиків у 10-11 та 14-15 років, у дівчаток 12-15 років.

Процес пізнавання у слабозорих залежить від того, наскільки повно був сформований раніше образ об’єкту, який сприймався. У слабозорих відзначається відставання від тих, що нормально бачать правильності пізнавання, специфічності сприйняття, для них властива велика кількість помилок, відсутність уміння виділяти і характеризувати властивості цілого образу. Проте включення аналізаторів, які підлягають зберіганню, у процес пізнавання сприяє його результативності. Процеси пам’яті (збереження і забування) залежать від якості засвоєння матеріалу, його значущості для індивіда, числа повторень, типологічних особливостей особистості.

В процесі спеціального навчання діти опановують навичками дотиково-зорового і зорового пізнавання, а іноді використовують навички неспецифічного пізнавання за другорядними, неістотними ознаками (наприклад, за звуком, який характерний для даного предмету, запахом, теплопровідністю і т.ін.). Наголошується достатньо високий обсяг слухової і дотикової пам’яті. Тип і вид пам’яті залежить від характеру діяльності, що домінує, та змісту матеріалу. У тих, що частково бачать, спостерігається зниження обсягу оперативної, короткочасної пам’яті, який змінюється залежно від фону, кольору зорових стимулів, а також від ступеня сформованості властивостей зорового сприйняття. Залучення учнів з порушенням зору до різних видів діяльності і використання всіх аналізаторів, які підлягають зберіганню є стимулом та умовою для розвитку різних видів і типів пам’яті (А.Г. Літвак, 1998).

Особливості сприйняття. У дітей з депривацією зору ослаблені зорові відчуття, а сприйняття зовнішнього світу обмежене. Ці утруднення позначаються на ступені повноти, цілісності образів предметів, які відображаються, і дій, але вони можуть тільки змінити тип сприйняття, але не впливають на фізіологічний механізм сприйняття. Залежно від ступеня ураження зорових функцій порушена цілісність сприйняття. У слабозорих домінує зорово-рухове-слухове сприйняття. У сліпих і дітей із залишковим зором основні форми сприйняття – дотиково-рухова та зорово-рухово-слухова. Порушення зорового аналізатору призводить до утворення нових зв’язків між аналізаторами, зміни домінування інших сенсорних систем. Проте яка б сенсорна система не домінувала в пізнанні навколишнього світу у осіб з порушеним зором, вона відображає взаємодію різних аналізаторів, їх взаємний вплив у процесі формування образів та є знанням про навколишній світ у формі відчуттів, думок.

Особливості мислення. Діти з порушенням зору не мають нагоди сприймати навколишню ситуацію вцілому, їм доводиться аналізувати її на підставі окремих ознак, які доступні їх сприйняттю. Тифлопсихологи затверджують, що діти з порушенням зору проходять ті ж стадії в розвитку мислення та приблизно в тому ж віці і можуть вирішувати задачі, не спираючись на зорові сприйняття. При інтелекті, який підлягає зберіганню розумові процеси розвиваються так, як у однолітків, що бачать нормально. Проте спостерігаються деякі відмінності. У дітей з порушенням зору звужені поняття про навколишній світ (особливо у дітей молодших класів), думки і висновки можуть бути не цілком обґрунтовані, оскільки реальні суб’єктивні поняття недостатні або спотворені. У слабозорих наголошується словесно-логічне і наочно-образне мислення.

Використовується також практично-дієвий тип мислення, коли розумові операції здійснюються в процесі маніпулювання з предметами (спортивний інвентар) і виконання фізичних вправ. Цей вид виявляється незамінним у тих випадках, коли рішення розумової задачі повинне протікати одночасно з практичною діяльністю (Л.І. Солнцева, 2000). В окремих учнів може переважати той або інший тип мислення. Специфічний розвиток дитини з проблемами розвитку, який викликаний порушенням однієї з систем організму і його функцій, проходить на фоні активізації захисних властивостей та мобілізації резервних ресурсів, що чинять опір настанню патологічних процесів. Тут і виявляються потенційні можливості компенсації. Вони є способом пристосування особистості дитини до певного вторинного порушення у розвитку.