Загальна характеристика дітей з порушенням зору

Зором називається здібність бачити, тобто відчувати і сприймати оточуючу дійсність за допомогою зорового аналізатора. Найбільшу кількість вражень про оточуючий світ мозок отримує через зір. Воно є визначаючим у формуванні уявлень про реально існуючі предмети та явища. За допомогою зору здійснюється орієнтування у просторі, формуються рухові вміння та навички, спостерігаються умови оточуючої дійсності. Зоровий контроль має велике значення для розвитку рухів людини.

Характерними особливостями зорового сприйняття є: дистантність, миттєвість, одночасність та цілісність огляду оточуючої дійсності. Зоровий аналізатор тісно взаємодіє з руховим, тактильним, нюховим, слуховим аналізаторами. Тому зорова функція впливає на діяльність інших функцій і комплексно вони формують складні моделі, які відображають предмети та явища. Зоровий аналізатор складається з трьох відділів: периферійного (око), провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення) і центрального (зорові зони кори головного мозку, які розташовані у потиличній ділянці).

Периферійна частина зорового аналізатора – глазне яблуко – складається з трьох оболонок: зовнішньої, середньої та внутрішньої. Зовнішня оболонка включає м’язи, які обертають очне яблуко, і передню прозору частину –роговицю. Середня оболонка складається з кровоносних судин, радужки та зіниці. Внутрішня оболонка (сітківка) – апарат ока (рецепторний), який сприймає. Він складається із зорових клітин – паличок та колбочок. Внутрішню частину очного яблука складають скловидне тіло (безбарвна студеніста маса) та зоровий нерв, який з’єднує периферійний відділ з центральним.

Рогівка, кришталик та скловидне тіло є складною оптичною заломлюючою системою ока. Нормальне функціонування цієї системи забезпечує правильну рефракцію (заломлююча здатність ока), при якій промені, які йдуть від об’єкту, заломлюються у сітківці. В цьому випадку предмет сприймається чітко та ясно. Порушення зору в людей залежить від сили хворобливих факторів, які впливають на різні відділи зорового аналізатора.

Зоровий аналізатор забезпечує виконання складних зорових функцій. Прийнято розрізняти п’ять основних зорових функцій: 1) центрального зору; 2) периферійного зору; 3) бінокулярного зору; 4) відчуття світла; 5) відчуття кольору.

Як відзначають В.І. Белецька, А.Н. Гнеушева (1982), Г.Г. Демірчоглян (1996) та ін., центральний зір вимагає яскравого світла і призначений для сприйняття кольорів та об’єктів малих розмірів. Особливістю центрального зору є сприйняття форми предметів. Тому ця функція інакше називається форменим зором. Стан центрального зору визначається гостротою зору. У медичній термінології гострота зору позначається Visus. Одиниця вимірювання оптичного середовища ока – діоптрія (D). Гострота зору правого ока – Vis OD, лівого – Vis OS. Зір, при якому око розрізняє дві крапки під кутом зору в одну хвилину, прийнято вважати нормальним, яке дорівнює одиниці (1,0). Формений зір розвивається поступово: він виявляється на 2-3 місяці життя дитини; переміщення погляду за рухомим предметом формується у віці 3-5 місяців; на 4-6 місяці дитина впізнає родичів; після 6 місяців дитина розрізняє іграшки – Vis-0,02 – 0,04, від року до двох років Vis-0,3 – 0,6. Пізнавання форми предмету у дитини з’являється раніше (5 місяців), ніж пізнавання кольору.

Бінокулярний зір – здатність просторового сприйняття, об’єму та рельєфу предметів, бачення двома очима. Його розвиток починається на 3-4 місяці життя дитини, а формування закінчується до 7-13 років. Удосконалюється воно в процесі накопичення життєвого досвіду. Нормальне бінокулярне сприйняття можливе при взаємодії зорово-нервового і м’язового апаратів ока. У слабозорих дітей бінокулярне сприйняття найчастіше порушене. Однією з ознак порушення бінокулярного зору є косоокість – відхилення одного ока від правильного симетричного положення, що ускладнює здійснення зорово-просторового синтезу, викликає сповільненість темпів виконання рухів, порушення координації і т.ін. Порушення бінокулярного зору призводить до нестійкості фіксації погляду. Діти часто бувають не в змозі сприймати предмети і дії у взаємозв’язку, випробовуючи при цьому складнощі у стеженні за предметами, що рухаються (м’ячем, воланом та ін.), ступені їх віддаленості.

Периферійний зір діє у сутінках, він призначений для сприйняття навколишнього фону та крупних об’єктів, служить для орієнтування у просторі. Цей вид зору володіє високою чутливістю до предметів, що рухаються. Стан периферійного зору характеризується полем зору. Поле зору – це простір, який сприймається одним оком при його нерухомому положенні. Зміна поля зору може бути ранньою ознакою деяких очних захворювань і ураження головного мозку. Розрізняються вони за місцем їх розташування. Порівняно невелике звуження меж поля зору звичайно дітьми не помічається. При більш виражених змінах меж поля зору діти зазнають труднощі під час орієнтації та зорово-просторового аналізу. У слабозорих дітей наголошуються різні стани полів зору, які обумовлені характером та ступенем зорової патології. Діти із звуженням поля зору до 10° вже можуть бути визнані інвалідами по зору

Завдяки кольоровому зору людина здатна сприймати і розрізняти все різноманіття кольорів у навколишньому світі. Поява реакції на розрізнення кольору у маленьких дітей відбувається в певному порядку. Найшвидше дитина починає впізнавати червоний, жовтий, зелений кольори, а пізніше – фіолетовий та синій. Око людини здатне розрізняти різноманітні кольори та відтінки при змішуванні трьох основних кольорів спектру: червоного, зеленого та синього (або фіолетового).

Випадання або порушення одного з компонентів називається дихромазією. Вперше це явище описав англійський вчений-хімік Дальтон, який сам страждав цим розладом. Тому порушення колірного зору в деяких випадках називають дальтонізмом. При порушенні сприйнятливості червоного кольору червоні та оранжеві відтінки дітям здаються темно-сірими або навіть чорними. Жовтий і червоний сигнал світлофора для них – один колір.

Світловідчуття – здатність сітківки сприймати світло і розрізняти його яскравість. Розрізняють світлову і темнову адаптацію. Очі, які нормально бачать, володіють здатністю пристосовуватися до різних умов освітлення. Світлова адаптація – пристосування органу зору до високого рівня освітлення. Світлова чутливість з’являється у дитини відразу ж після народження. Діти, у яких порушена світлова адаптація, у сутінках бачать краще, ніж на світлі. У деяких дітей з порушенням зору наголошується світлобоязнь. В цьому випадку діти користуються темними окулярами.

Ступінь порушення функції зорового аналізатора визначається пониженням гостроти зору. Гострота зору перевіряється за таблицями, складеними з 10-12 видів літер або знаків. Для перевірки гостроти зору у дітей використовуються таблиці із зображенням різних гарно відомих предметів. Кожен наступний ряд знаків, у порівнянні з попереднім, позначає відповідну різницю у гостроті зору на 0,1 D. Гострота зору більшості людей, яка характеризується здатністю визначати літери або знаки десятого рядка таблиці на відстані 5 м, дорівнює 1,0 і розглядається як нормальна. Пацієнт, який визначає на цій відстані літери й знаки 5 рядка, має гостроту зору 0,5, а першого рядка – 0,1.

Якщо гострота зору нижча 0,1, використовується рахунок пальців. Дитина, яка рахує пальці руки на відстані 5 м, володіє гостротою зору, рівною 0,09. Той же рахунок пальців рук на відстані 2 м приблизно відповідає гостроті зору 0,04, на відстані 0,5 м – 0,01, а з відстані 30 см. – 0,005. Гострота зору, при якій дитина не розрізняє пальців, а бачить лише світло, дорівнює світлосприйняттю. Якщо дитина не може відрізняти світла від темряви, гострота зору дорівнює нулю.

Дітей із стійкими дефектами зору поділяють на сліпих та слабозорих.

Сліпими є діти, у яких повністю відсутні зорові відчуття або збережені відчуття світла, чи залишковий зір. Сліпота – двобічна втрата зору, яка не виліковується.

Розрізняють різні ступені втрати зору: абсолютна (тотальна) сліпота, при якій повністю відсутні зорові сприйняття (відчуття світла та розпізнавання кольору); практична сліпота, при якій зберігається або відчуття світла на рівні розрізнення світу або темряви, або залишковий зір, який дозволяє рахувати пальці рук біля обличчя, розрізняти контури, силуети та колір предметів безпосередньо біля очей. Більшість сліпих дітей мають залишковий зір.

За часом виникнення зорового дефекту сліпих поділяють на сліпонароджених (якщо зір втрачено до народження та у віці до трьох років) та осліплих (тих, що втратили зір у наступні періоди життя й зберегли у пам’яті певні зорові образи).

Для сліпих дітей характерна своєрідна орієнтовна реакція на звук, бо звук є основним фактором їх орієнтування. Глибокі дефекти зору негативно впливають на формування рухових навичок сліпонародженої дитини. Невдачі та труднощі, які виникають у процесі навчання ходьби, зміцнюються у вигляді неприємних переживань і призводять до різкого обмеження рухових функцій у сліпих дітей.

Розвиток вищих форм пізнавальних процесів (увага, логічне мислення, вимова, пам’ять) у сліпонароджених дітей практично відбувається нормально. Разом з тим, порушення взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій виявляється у деякій своєрідності їх розумової діяльності.

Осліплих дітей відрізняє від сліпонароджених час утрати зору. Оскільки у осліплих дітей він втрачений після народження (у дошкільному або шкільному віці), велике значення для їх розвитку має збереженість сформованих зорових уявлень. Чим пізніше дитина втратила зір і чим більше слідів колишніх зорових уявлень збереглось у її пам’яті, тим легше поповнюється образ предмета чи явища на основі словесного опису. У цьому випадку провідну роль відіграє зорова пам’ять, яка може зберігати зорові уявлення протягом тривалого часу. Поступове стирання зорових уявлень проходить у дітей індивідуально.

Процеси компенсації багато в чому залежать від збереження залишкового зору. Самі незначні залишки зору важливі для орієнтації і пізнавальної діяльності сліпої дитини.

Велике значення для розвитку компенсаторних можливостей має слух. Слуховий аналізатор дає сліпому необхідну інформацію про вуличне оточення. Реакція на шум рухомих транспортних засобів дозволяє сліпому зробити висновки про спрямованість, щільність, швидкість їх руху і благополучно перейти вулицю.

Л.С.Виготський вказував на наявність так званого шостого відчуття (теплового) у сліпих, дозволяючи їм на відстані помічати предмети.

Сліпота, яка затримує формування руху, виявляється також на заняттях фізкультурою. З метою компенсації цього недоліку застосовують прийоми, за допомогою яких у сліпих дітей формуються навички контролю власних рухів на основі слухових і шкіряних відчуттів. Цілеспрямовані та дозовані фізичні вправи є могутнім засобом корекції повторно порушених рухових функцій сліпих дітей.

Важливу роль у процесі компенсації сліпих відіграє мовлення. Використання систем умовних позначень дозволяє навчати сліпих читанню або письму за рельєфною системою Брайля. Ця система включає рельєфно-точковий шрифт, кожна літера якої складається із випуклих точок. Різноманітні комбінації цих точок дають можливість отримати кількість знаків, достатню для позначення всіх літер абетки, цифр, знаків пунктуації та ін.

Ефективним засобом, який компенсує дефекти зору сліпих дітей є використання звукового умовного кодування. Застосовуючи різноманітні тифлопристрої на основі умовної звукової сигналізації, сліпі можуть сприймати звукові ознаки оточуючої дійсності та явищ.

В процесі навчання педагогам і батькам слід виходити з того, що компенсація сліпоти починається у дитини з перших місяців його життя. Компенсація сліпоти, як вказує Л.І. Солнцева (1980), є цілісним психічним утворенням, системою сенсорних, моторних, інтелектуальних компонентів, що забезпечує дитині адекватне і активне віддзеркалення зовнішнього світу і створює можливість оволодіння різними формами діяльності на кожному віковому етапі.

Дефекти зору роблять вплив на своєрідність емоційно-вольової сфери і характеру. Труднощі в навчанні, грі, оволодінні професією, побутові проблеми викликають складні хвилювання і негативні реакції. В одних випадках своєрідність характеру і поведінки виявляється у невпевненості, пасивності, схильності та самоізоляції, в інших – в роздратуванні, збудливості і навіть агресивності.

Успіх компенсаторних процесів залежить також від таких факторів, як час і ступінь ураження зорової функції, причин, які викликають сліпоту.

За рахунок компенсації, звичайно, не відбувається повної нейтралізації дефектів. Важче за все піддаються компенсації ті психічні процеси, які найбільш тісно пов’язані з ураженим аналізатором.

Відносно велику групу у порівнянні із сліпими складають слабозорі діти з гостротою зору на оці, яке краще бачить при використанні звичайних засобів корекції (окулярів) від 0,05 D до 0,4 D. Слабозорими вважають також дітей з більш високою гостротою зору, але які мають інші порушення зорових функцій (наприклад, звуження границь поля зору, знижена точність). Головна відмінність сліпих дітей від слабозорих полягає в тому, що в останній групі дітей у значній мірі порушений зір залишається основним засобом сприйняття. Зоровий аналізатор використовується ними як провідний у навчальному процесі (читання, письмо, фізичні вправи), так сама в дітей, яки нормально бачать, тобто інші аналізатори не заміняють зорових функцій, як це відбувається у сліпих.

На допомогу слабозорим, окрім звичних, надаються спеціальні оптичні засоби корекції зору (телескопічні окуляри, контактні лінзи, лупи, проектори).

Слабкий зір впливає на психічний і фізичний розвиток таких дітей і може бути наслідком обмеження рухів.

Огляд навколишньої дійсності у слабозорих звужений, уповільнений і неточний, тому їх зорове сприйняття та враження обмежені, а уявлення мають якісну своєрідність. Наприклад, у слабозорого порушене відчуття кольору, кольорові характеристики відтінку, який сприймається, збіднені. При різко вираженій короткозорості і далекозорості слабозорий може не помітити деяких зовні слабо виражених ознак, які важливі для характеристики предмету.

При косоокості утруднена здатність бачити двома очима, тобто порушений бінокулярний зір. В умовах раннього спеціального навчання формений, просторовий і стереоскопічний зір розвивається і удосконалюється, що в майбутньому забезпечує формування складних просторових уявлень.

Серед слабозорих є велика кількість осіб з порушенням функцій, які розрізняють колір і контрастною чутливістю зору, наявні вроджені форми патології відчуття кольору.

На якість сприйняття предметів робить вплив порушення окорухових функцій, що викликає труднощі у фіксації погляду, дослідженні динамічних змін, оцінці лінійних і умовних величин. У зв’язку з цим корекційна робота повинна бути спрямована на використання спеціальних прийомів і способів спостереження за явищами і предметами з опорою на слух, дотик, нюх, що дозволяє формувати у дітей складні синтетичні образи реальної дійсності.

Залишковий зір слабозорого має істотне значення для його розвитку, навчальної, трудової і соціальної адаптації, тому він повинен ретельно оберігатися: необхідні регулярна діагностика, періодичне консультування у офтальмолога, тифлопедагога, психолога.

Велике значення у сприйнятті та пізнанні навколишньої дійсності у сліпих і слабозорих має дотик. Тактильне сприйняття забезпечує отримання комплексу різноманітних відчуттів (дотик, тиск, рух, тепло, холод, біль та ін.) і допомагає визначати форму, розміри фігури, встановлювати пропорційні відносини. Різні відчуття, які сприймаються нервовими закінченнями шкіри та слизистими оболонками, передаються в кору головного мозку у відділ, який пов’язаний з роботою рук та кінчиків пальців. Так незрячі і слабо зорі навчаються „бачити” руками і пальцями.

Разом з дотиком у сліпих і слабозорих у різних видах діяльності важливу роль виконує слухове сприйняття і мовлення. Диференційоване слухове сприйняття та голосові реакції, які виникли на першій стадії компенсації сліпоти, при знайомстві з предметами стають все більш значущими засобами спілкування з навколишніми людьми. З метою залучення уваги до себе сліпа дитина використовує звуки і слова. Адекватна реакція дорослого стимулює дитину на емоційне відношення до цього.

За допомогою звуків сліпі і слабозорі можуть вільно визначати наочні та просторові властивості навколишнього середовища. Вони можуть за звуком визначити його джерело і місцезнаходження з більшою точністю, ніж це зробили б зрячі люди. Високий рівень розвитку просторового слуху у осіб з порушенням зору обумовлений необхідністю орієнтуватися в умовах різноманітного звукового поля.

Тому в процесі навчання та виховання сліпих і слабозорих проводяться вправи на диференціацію – розрізнення і оцінка за допомогою звуку характеру предмету, аналіз і оцінка складного звукового поля: звукові сигнали, які властиві певним предметам, пристроям, механізмам та є проявом процесів, які в них відбуваються.

Успішність оволодіння особами з порушеннями зору різними видами діяльності: наочної, ігрової, трудової, навчальної залежить від високого рівня розвитку наочно-образних уявлень, просторового мислення, просторового орієнтування.

Слабозорих дітей відрізняють деякі особливості поведінки, які викликані дратівливістю, замкнутістю, негативізмом та іншими негативними рисами характеру. Ці недоліки пояснюються невдачами і труднощами у навчанні, грі, спілкуванні з однолітками внаслідок дефекту зору. Тому слабозорі діти потребують спеціальних умов навчання і виховання.

На допомогу слабозорим надаються спеціальні оптичні засоби корекції зору (телескопічні окуляри, контактні лінзи, лупи, проектори), створюється підвищене освітлення в навчальних приміщеннях, застосовуються підручники з крупним шрифтом і зошити із спеціальним розлініюванням.

З метою компенсації зорового дефекту застосовуються тифлотехнічні і аудіовізуальні засоби навчання – фотоелектричні сигналізатори, електронно-оптичні системи з пристроями, які запам’ятовують, спеціальні телевізійні пристрої з відеомагнітофоном, калькулятори, синтезатори мовлення. Технічні засоби навчання (ТСО) допомагають опосередковано передати інформацію про зорові ознаки предметів і явища, використовуючи слухові або тактильні сигнали.

У вихованні і навчанні сліпих і слабозорих дітей важливу роль займає трудове виховання. Дефекти зору значною мірою знижують можливості до праці і різко обмежують працездатність. Оволодінню доступними професіями, підвищенню продуктивності праці сліпих і слабозорих допомагає застосування спеціальних посібників і тифлотехнічних засобів.

Навчання та виховання сліпих, як правило, слабозорих дітей здійснюється в умовах відповідних спеціальних шкіл та дошкільних закладів. В останні роки поряд з ранньою діагностикою сліпоти та слабозорості особлива увага надається системі заходів для їх попередження. Розробляються методи ранньої діагностики очних захворювань, проводяться регулярні диспансерні обстеження дітей та їх масові профілактичні огляди офтальмологами.

У процесі соціальної адаптації і реабілітації компенсаторні можливості при різних порушеннях зору досягають високого рівня розвитку і забезпечують сліпим і слабозорим активну і творчу участь у суспільному житті.