Причини порушення слухового аналізатору

Глибоким і стійким вважається таке ураження слухової функції, при якому процес розвитку протікає на дефективній основі і не виявляє ознак покращення ураженої функції, а лікувальні засоби виявляються неефективними.

Усі порушення слуху поділяють на кондуктивні, нейросенсорні та змішані. Залежно від того, який відділ органу слуху постраждав, виникає та чи інша форма туговухості. При ураженні звукопровідного відділу (зовнішнє вухо, середнє вухо) може виникати кондуктивна туговухість (периферійне ураження слуху). Якщо постраждав апарат, який сприймає звуки (внутрішнє вухо, провідні шляхи, корковий центр), виникає нейросенсорна туговухість (центральне ураження слуху). При одночасному ураженні відділів, які проводять і сприймають звуки, виникає змішана форма туговухості. Звичайно при периферичному ураженні виникає туговухість, при центральному – глухота.

У сучасній аудіології існують критерії, які дають можливість визначити причини виникнення слухових порушень: спадковість, уроджена туговухість (різні захворювання матері під час вагітності до 13 тижнів), недоношеність плоду, застосування ототоксичних препаратів із порушенням режиму їх вживання. Існує кілька причин зниження слуху після народження, які належать до набутих: загальносоматичні захворювання, травми внутрішнього вуха, черепно-мозкові травми.

Уроджені порушення слуху зустрічаються значно рідше (приблизно у 25 % дітей з недоліками слуху), ніж набуті. Невірний внутрішньоутробний розвиток слухового органу може бути обумовлений впливом спадковості. Може бути успадкована часткова аплазія (недорозвиток) внутрішнього вуха, порушення розвитку середнього й зовнішнього вуха у вигляді відсутності барабанної порожнини та зрощення внутрішнього слухового проходу (антрезії). Спадковістю можна пояснити вроджену неповноцінність слухового органу, яка визначає нахил до тяжких порушень слуху, які викликані порівняно слабкими шкідливими впливами.

У більшості випадків слухове порушення не передається безпосередньо нащадкам, але разом із тим імовірність народження аномальної дитини у батьків із дефектами слуху значно більша, ніж у чуючих. За даними статистики, майже 90% дітей, народжених від глухих батьків, не мають порушень слуху.

Уроджене порушення слуху виникає як наслідок впливу на розвиваючий плід різноманітних шкідливих факторів із боку організму матері. До них відносяться вірусні інфекції (кір, грип), особливо у випадку їхнього виникнення у матері у перші три місяці вагітності, внутрішньоутробні інтоксикації хімічними, лікарськими речовинами, алкоголем, перенесення жовтяниці і неврологічних розладів. Слуховий аналізатор може бути уражений внаслідок травми плода.

Набуті порушення слуху зустрічаються частіше, ніж вроджені. Серед причин, які викликають набуті недоліки слуху, основне місце займають інфекційні захворювання – менінгіт, кір, скарлатина, паротит, пневмонія. При менінгіті порушення слуху виникає унаслідок ураження апарату, який сприймає звуки, при інших інфекціях слухова функція може постраждати як у результаті ураження середнього вуха, так і в результаті захворювання нервового апарату, який сприймає. Захворювання апарату, який сприймає звуки веде, як правило, до важчих порушень слуху, ніж захворювання середнього і зовнішнього вуха. Ці переважно дитячі хвороби в останні роки рідше зустрічаються у зв’язку з удосконаленням профілактичних заходів, застосуванням нових ефективних засобів і методів лікування.

Запальні процеси залишаються однією з причин широкого розповсюдження недоліків слуху. Від місця ураження апарату, який сприймає звуки залежить ступінь недуги. Запалення у зоні середнього вуха (отит) викликає менш тяжкі наслідки для слуху, ніж пошкодження внутрішнього вуха або слухового нерву. Пошкодження центрального відділу слухового аналізатора, тобто слухової зони кори головного мозку, та провідних шляхів можуть виникнути при крововиливах, пухлинах, енцефалітах. При таких ураженнях спостерігається або невелике зниження слуху, або так звана коркова глухота, коли втрачається здатність аналізу, синтезу, і, отже, розуміння того, що людина чує.

Порушення слуху можуть виникнути у зв’язку із наслідками захворювань носа і носоглотки (хронична нежить, аденоїдні розрощування та ін.), які можуть викликати непрохідність органів середнього вуха і євстахієвої труби. Найбільші порушення слуху спостерігаються в тих випадках, коли ці захворювання переносяться в дитячому віці. Інколи ураження органів слуху відбуваються з причин захворювань, поєднаних у групу, яка отримала назву невритів слухового нерву. Ці захворювання слухового нерву і нервових клітин, які відзначаються особливою чуттєвістю до інтоксикації та бактерійних токсинів, призводять до повного або часткового випадіння слухової функції.

Глухота буває абсолютною лише у виняткових випадках. Звичайно залишки слуху, дозволяють сприймати окремі дуже гучні, різкі і низькі звуки (гудки, свистки і т.ін.), проте розбірливе сприйняття мовлення звичайної гучності неможливе.

Ураження слуху виникає при різноманітних травмах голови (пологових і наступних етапах). У першому випадку пошкодження слухового органу можливе внаслідок стиснення і деформації голівки плоду під час ускладнених пологів. Травми голови часто призводять до порушень слуху у грудному та переддошкільному віці.

Слухові порушення інколи розвиваються внаслідок тривалого впливу дуже сильного шуму та вібрацій, при яких з’являється відчуття тиску або болю у вухах.

В етіології порушень слухового аналізатору виділяють:

1. Захворювання зовнішнього вуха:

r атрезія зовнішнього слухового проходу – носить характер ураження звукопровідного апарату, тобто страждає головним чином сприйняття низьких звуків; сприйняття високих тонів зберігається, кісткова провідність залишається нормальною або навіть декілька покращується;

r сірчана пробка та чужорідні тіла.

2. Захворювання барабанної перетинки – головну небезпеку при проривах і розривах барабанної перетинки уявляє можливість проникнення інфекції до барабанної порожнини з подальшим розвитком гнійного запалення середнього вуха.

3. Захворювання середнього вуха:

r катар середнього вуха – спостерігається у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Основну роль у виникненні катару середнього вуха у дітей виконують аденоїдні розрощування у носоглотці. Лікування катару середнього вуха зводиться до відновлення прохідності євстахієвої труби;

r гостре запалення середнього вуха (гострий середній отит). Симптоми – біль у вусі, пониження слуху, підвищення температури.

r хронічне запалення середнього вуха (хронічний середній отит). Переходу гострого отиту в хронічну форму сприяє важкість інфекції та загальний ослаблений стан організму. Розрізняють дві форми хронічного гнійного середнього отиту: а) запальний процес обмежується тільки слизистою оболонкою середнього вуха, не переходячи на кісткові стінки барабанної порожнини; б) запальний процес переходить на кісткові стінки барабанної порожнини, викликає некроз (омертвіння) кісткової тканини, розростання грануляції і поліпів та супроводжується виділенням гною.

Ускладнення при гострому і хронічному гнійному середньому отиті: запалення осередків сосцевидного відростку, запалення внутрішнього вуха (лабіринтит), параліч лицьового нерву, запалення мозкових оболонок (менінгіт), зараження крові (сепсис). Залишкові явища після запальних процесів у середньому вусі: стійке зниження слуху, оскільки повітряна звукопередача виявляється різко порушеною.

Пониження слуху при таких рубцюватих процесах, може бути значним, не досягаючи, проте, ступеня глухоти, оскільки кісткова провідність в цих випадках зберігається. Повна глухота після запалення середнього вуха може розвинутися лише в результаті переходу гнійного процесу з середнього вуха у внутрішнє.

r отосклероз – процес, який розвивається в кістковій капсулі вушного лабіринту і полягає в розростанні кісткової тканини у області ніші овального вікна. У результаті такого розростання пластинка стремечка виявляється замурованою в овальному вікні і позбавляється своєї рухливості. Отосклероз є одночасно захворюванням середнього і внутрішнього вуха.

Отосклероз починається найчастіше в юному віці (15-16 років), але спостерігалися окремі випадки розвитку цього захворювання і у дітей. Хвороба полягає в прогресуючому падінні слуху і шумі у вухах; вона розвивається поволі, поступово, початок її часто залишається непоміченим, і хворі звертаються до лікаря звичайно вже у стадії вираженого порушення слухової функції. Отосклероз може призводити до різкої туговухості або навіть повної глухоти.

4. Захворювання внутрішнього вуха:

r дефекти та ушкодження внутрішнього вуха. У більшості вроджених дефектів внутрішнього вуха спостерігається недорозвинення кортієва органу, причому тим, що не розвинувся виявляється саме специфічний кінцевий апарат слухового нерва – волоскові клітини.

Пошкодження внутрішнього вуха спостерігаються іноді у маленьких дітей при ударах голови (падіння з висоти); при цьому спостерігаються крововиливи у лабіринт та зміщення окремих ділянок його змісту. У цих випадках може ушкоджуватися одночасно також середнє вухо і слуховий нерв. Ступінь порушення слухової функції при травмах внутрішнього вуха залежить від протяжності ушкодження і може варіювати від часткової втрати слуху на одне вухо до повної двобічньої глухоти.

r запалення внутрішнього вуха (лабіринтит) виникає внаслідок: а) переходу запального процесу з середнього вуха; б) розповсюдження запалення з боку мозкових оболонок; в) занесення інфекції потоком крові.

При серозному лабіринтиті вестибулярна функція в тій чи іншій мірі відновлюється, а при гнійному – у результаті загибелі рецепторних клітин функція вестибулярного аналізатору повністю випадає, у зв’язку з чим у хворого залишається надовго або назавжди невпевненість у ходьбі, невелике порушення рівноваги.

5. Захворювання слухового нерва, провідних шляхів і слухових центрів у головному мозку:

r неврит слухового нерву – включає не тільки захворювання стовбура слухового нерву, але й ураження нервових клітин, які входять до складу спірального нервового вузла, а також деякі патологічні процеси у клітинах кортієва органу.

Інтоксикація клітин спірального нервового вузла відбувається не тільки при отруєнні хімічними отрутами, але і при дії токсинів, які циркулюють в крові при багатьох хворобах (наприклад, менінгіті, скарлатині, грипі, тифі, свинці). У результаті інтоксикації як хімічними отрутами, так і бактерійними наступає загибель всіх або частини клітин спірального вузла з подальшим повним або частковим випадінням слухової функції. Захворювання слухової області кори головного мозку, так само як і захворювання провідних шляхів, можуть виникати при крововиливах, пухлинах, енцефаліті. Однобічні ураження призводять до зниження слуху на обидва вуха, більше – на протилежне.

r шумові ураження – при тривалій дії шуму розвиваються дегенеративні зміни у волоскових клітинах кортієва органу, яке розповсюджуються на нервові волокна та на клітини спірального нервового вузла.

r повітряна контузія – дія вибухової хвилі, тобто раптового різкого коливання атмосферного тиску, звичайно поєднується з впливом сильного звукового роздратування. В результаті одночасної дії обох цих чинників можуть виникати патологічні зміни у всіх відділах слухового аналізатора. Спостерігаються розриви барабанної перетинки, крововиливу в середньому і внутрішньому вусі, зміщення та руйнування клітин кортієва органу. Результатом такого роду ушкоджень є стійке ураження слухової функції.

r функціональні порушення слуху – тимчасові розлади слухової функції, які поєднуються іноді з порушеннями мовлення. До числа функціональних порушень слуху відноситься також істерична глухота, що розвивається у людей із слабкою нервовою системою під впливом сильних подразників (переляк, страх). Випадки істеричної глухоти спостерігаються частіше у дітей.