Підтримували у війні Росію

1. Газета «Рада», що виражала лінію Товариства українських поступовців і видавалася в Наддніпрянській Україні, за­кликала українців до захисту Російської держави. Згодом «Рада» РУП прийняла рішення про нейтралітет у воєнному протистоянні.

2. Частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою та'газета «Україн­ське життя», редактором якої він був.

3. Відомі представники українського руху Д. Дорошенко, А. Ніковський брали участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, ство­реного з метою посилення оборонного потенціалу Росій­ської імперії.

4. «Карпато-русский освободительный комитет», створе­ний на початку війни емігрантам и-москвофілами Західної України у Києві, який закликав галичан зустріти російську армію як визволительку.

5. Місцеві організації загальноросійських партій (крім біль­шовиків).

Заснування Головної української ради (ГУР) у Львові

(міжпартійний блок)

1 серпня 1914 р. Утворення Головної української ради (ГУР) — координаційного центру трьох українських партій Галичи­ни — Української національно-демократичної, Української радикальної, Української соціал-демократичної партій. Очолив ГУР Кость Левицький. Його заступники — М. Ганкевич, М. Павлик. З серпня 1914 р. Головна українська рада опублікувала ма­ніфест — звернення до народу, в якому обґрунтовували необхідність підтримки Австро-Угорщини у війні, вва­жаючи, що «Росія є історичним ворогом України». Вони закликали населення формувати українські військові під­розділи для допомоги австрійській армії. Виступали за створення української автономії в межах Австро-Угорщини.

Травень 1915 р. Головну українську раду (ГУР) переймено­вано на Загальну українську раду. До неї приєдналися представники від Буковини та СВУ. 1915 р. Загальна українська рада звернулася з деклараці­єю, в якій заявила про свою мету — створити самостійну Українську державу з тих українських земель, які залиши­лися в Російській імперії, а з українських земель у складі Австро-Угорщини планувалося створити автономну об­ласть. 5 листопада 1916 р. Австро-угорський та німецький уряди проголосили про створення Польського королівства із зе­мель, які раніше входили до складу Російської імперії, з наданням йому широких прав на Галичину. Стало зрозу­міло, що плани Загальної української ради не буде втілено в життя. 1916 р. Загальна українська рада саморозпустилася.

Союз визволення України (СВУ)

(політична організація, заснована

4 серпня 1914 р. у Львові емігрантами

з Наддніпрянської України, які перед початком

Першої світової війни проживали у Львові.

Проіснувала до червня 1918 р.)

Організатори СВУ — Дмитро Донцов, Володимир Дорошен­ко, Андрій Жук, Микола Залізняк, Маркіян Меленев-ський, Олександр Скоропис-Йолтуховський та ін. Голова СВУ — Д. Донцов.

Кінець серпня 1914 р. Центром СВУ став Відень, оскільки російські війська зайняли Львів. У програмі СВУ «Наша платформа» проголошено такі завдання організації:

1. Утворення самостійної Української держави.

2. Встановлення конституційної монархії.

3. Заснування демократичного устрою.

4. Надання рівних прав і свобод представникам усіх на­ціональностей.

5. Забезпечення самостійності українській церкві.

6. Сформування навколо СВУ коаліції непримиренних
ворогів Російської імперії.

Вони розраховували на допомогу Австро-Угорщини і Ні­меччини, вбачаючи у них силу, здатну подолати Російську імперію. Від Німеччини та Австро-Угорщини СВУ отриму­вали матеріальну допомогу.

Діяльність Союзу визволення України

1. Видали відозву «До українського народу в Росії», в якій закликали українців зустрічати австро-угорські війська як визволителів.

2. Видали відозву «До громадської думки Європи», в якій запевняли, що Україна, ставши самостійною державою, буде для Європи твердинею проти експансії Росії.

3. СВУ мав своїх повноважених представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Женеві, Римі, Стокгольмі, Осло.

4. Від кінця 1914 р. у Відні виходив «Вісник Союзу визволення України».

5. У 1915 р. діячі СВУ почали видавати у столиці Болгарії (Софії) українською мовою газету «Робітничий прапор».

6. СВУ розгорнула активну роботу серед військовополоне­них українців з російської армії у таборах Австро-Угорщини і Німеччини.

7. Домоглися від німецьких та австро-угорських властей створення для українців окремих таборів, у яких:

• засновували школи, бібліотеки, читальні, хори, орке­стри, театри, церкви;

• організовували курси з вивчення української історії та літератури;

• організовували каси взаємодопомоги, кооперативні крамниці;

• активно клопоталися вихованням української націо­нальної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії.

8. У державах Четверного союзу члени СВУ розповсюджу­вали літературу про Україну, пропагували ідею створення незалежної української держави.

9. Діячі СВУ:

• виступали з лекціями й доповідями в Австро-Угорщині, Німеччині, Болгарії;

• друкували статті на українську тематику;

• налагодили регулярне видання науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України (друкували українською, німецькою, болгарською, ту­рецькою, румунською, чеською, хорватською, італій­ською, шведською мовами);

• видали різними мовами праці історика Миколи Кос­томарова, географа Степана Рудницького, літературо­знавця Богдана Лепського та інших.

10., Реалізацію національно-політичних та економічних прагнень українського народу члени СВУ пов'язували з по­разкою Росії у війні.

Із набраних солдатів та офіцерів у таборах для військовопо­лонених було створено українські військові дивізії — сірожу-панна (в Австро-Угорщині) та синьожупанна (у Німеччині).

Одначе використати цей значний воєнний потенціал у боротьбі за українську державність не судилося, бо СВУ припинив існування.

Формування легіону Українських січових стрільців (усусів)

ГУР почала формування Українських січових стрільців.
Назва походить від формувань запорізьких козаків, які
несли строкову і розвідувальну службу.
Серпень 1914 р. Головна українська рада створила Цен­
тральну бойову раду, яка звернулася до уряду Австро-
Угорщини з проханням дозволити сформувати легі­
он Українських січових стрільців (УСС). Згоду було
отримано.,

ЗО серпня 1914 р. Понад 28 тис. добровольців з усієї Галичи­
ни, багато з яких належало до організацій «Січ», «Сокіл»,
«Пласт», зібралися у м. Стриї, щоб зі зброєю в руках йти,
захищати рідний край. ■

Австро-угорське командування з недовірою поставилося до патріотичного настрою української молоді і погодилося на створення лише одного полку чисельністю 2500 осіб. Так виник легіон «Українські січові стрільці» — перше військо­ве формування в Галичині. На його основі виник регуляр­ний полк, який став частиною австро-угорської армії. УСС австрійці передали тисячу важких однозарядних карабінів, які ще 1888 р. було знято з озброєння. Військову присягу приймали двічі: • перший раз — загальну для всього австрійського війська; •другий раз — «свою», національно-патріотичну, на вір­ність Україні. Михайло Галущинський —перший командувач Українських січових стрільців.

Отаманами легіону Українських січових стрільців ще були: Г. Косак, М. Тарнавський, О. Микитка.

Українських січових стрільців називали «усусами» (похідна від абревіатури УСС).

Сини Івана Франка Петро й Тарас одними з перших всту­пили до легіону і брали безпосередню участь у боях.