Антропологія

Ф. Вовк (1847—1918) — зібрав великий антропологічний ма­
теріал, який покладено в основу близько 200 його праць. У
своїх роботах дійшов висновку, шо українці за антрополо­
гічними ознаками близькі до південних слов'ян і відмінні
від східнослов'янських народів. ____

Розвиток авіації

1908 р, В Одесі було відкрито перший аероклуб. Вихованці цього клубу М. Єфімов (1881-1920) і С Уточкін (1876-1916) брали участь у вітчизняних і міжнародних авіа­ційних змаганнях, досягаючи значних успіхів.

1913—1914 pp. Військовий льотчик П. Нестеров (1887— 1914) під час служби в Україні продемонстрував кіль­ка способів найвищого пілотажу, зокрема й «мертву петлю», що стала відома як «петля Нестерова». У Києві діяло Товариство повітроплавання, у якому працювали:

Д. Григорович (1883 — 1938) — конструктор першого у світі гідролітака (1912 p.).

І. Сікорський (1889 — 1972) - авіаконструктор, один із піоне­
рів авіації, конструктор перших у світі багатомотор­
них літаків, його також вважають «батьком вертольо­
тобудування». У 1911 р. на літаку власної конструкції
встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем. У
1918р. емігрував до Франції, а потім до США, де пра­
цював над конструюванням літаків. До 1939 р. збуду-
вав близько 15 типів літаків. Помер у США. ____

Українська преса та видавництва

Масове видання газет і журналів українською мовою розпочалося з кінця 1905 р. Під могутнім революційним натиском царизм Законом від 21 листопада 1905 р. дозво­лив видавати літературу національними мовами, друкувати газети й журнали. В цілому у 1906 р. їх налічувалося 18, а протягом 1905—1907 pp. виходило 25. Першою щоденною українською газетою стала «Громадська думка» (пізніше «Рада»). «Рада» виходила з 15 вересня 1906 р. по 2 серпня 1914 р. Загальну лінію газети визначали діячі Товариства українських поступовців, яке було створене у 1908 р. Із га­зетою співпрацювали провідні діячі української культури, зокрема М. Грушевський, І. Франко, О. Олесь, В. Винни-ченко та інші. Щоденні газети «Громадська думка», «Рада», «Нова громада» утримував меценате Чикаленко,

Значні видання вітчизняних досліджень здійснювало Українське наукове товариство, засноване 1907 р. у Киє­ві. Його члени у 1908—1918 pp. видали 18 томів «Записок Українського наукового товариства у Києві», чотири книги «Збірників природничо-технічної секції», чимало наукових і популярних праць.

Рух національно свідомої інтелігенції за відродження української школи зумовив появу підручників рідною мо­вою: буквар Б. Грінченка, читанка А. Білоусенка, буквар і читанка Т Лубенця, граматика української мови П. Заліз­ного і Т Шерстка.

Конфіскаціями, грошовими штрафами, переслідування­ми російська адміністрація намагалася знищити українські видавництва. З виданих у 1913 р. в Україні 5283 книг лише 175 написано українською мовою. 1913 р. в Україні виходи­ло лише 19 україномовних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет та журналів видавали 226.

На початку Першої світової війни царизм заборонив будь-які періодичні видання українською мовою. Те саме сталося й у 1915 р. на території Галичини, коли її захопили царські війська.

На початку XX ст. на західноукраїнських землях вида­вали чимало газет та журналів, на сторінках яких велися дискусії про українську незалежність. Видавнича справа стояла на вищому рівні, ніж у Наддніпрянській Україні. У Львові і Чернівцях друкувалися численні видання, на сто­рінках яких вміщувалися і матеріали про Наддніпрянську Україну. Популярними були партійні видання: «Добра но­вина» (1903 р.), «Селянин» (1905-1907 pp.), «Праця» (1904-1905 pp.), «Гасло» (1902—1903 pp.), а також видавалися різ­номанітні брошури, листівки, відозви.

На сторінках редагованого М. Грушевським та І. Фран­ком «Літературно-наукового вісника» (1898-1907 pp.) дру­кувалися найкращі літературні сили України: М. Вороний, М. Коцюбинський, Леся Українка, В. Ви-нниченко, П. Грабовський, І. Нечуй-Левицький та інші. Кращі твори світової й української літератури популяри­зувала Українсько-руська видавнича спілка, яка у 1899— 1917 pp. випустила понад 300 видань науково-популярної літератури.

Здобутки майстрів літератури та мистецтва Література

Михайло Коцюбинський (1863—1913) — талановитий укра­їнський письменник. Найвищим досягненням укра-

їнської прози вважається повість «Фата моргана», в якій зображено трагічні сторінки із життя села в роки революції 1905—1907 рр. Першу частину повісті М. Ко­цюбинський написав у 1904 році, другу — в 1910 році. Він написав також багато оповідань («Для загального добра» тощо), у яких змалював мужність борців за волю народу. Згодом з окремих рповідань випустив збірки: «У грішний світ», «Поєдинок», «Дебют» та ін. Його на­зивали «поетом краси природи та краси людської душі», бо він сильно відчував і розумів красу природи і глибо­ко вмів заглянути в людську душу. Такою є повість «Тіні забутих предків». Олександр Олесь (Кандиба) (1878-1944) - видатний україн­ський поет, романтик, уся творчість якого пройнята де­мократичними ідеалами. У 1907 р. вийшла перша збірка його поезій «З журбою радість обнялась».

З 1907 р. по 1917 р. видав п'ять збірок поезій. У своїх
поетичних творах закликав до боротьби проти самодер­
жавства, за волю, справедливість, оспівував рідну укра­
їнську природу. Свою творчість він присвятив розбудові
української держави..,

Микола Чернявський (1868-1946) - великою популярністю користувалися його поетичні твори, в яких він зверта­ється до козацького минулого України. Його називали «поетом моря й степу». Він перший в українській літе­ратурі засудив війну як засіб розв'язання міжнародних конфліктів. Володимир Винниченко (1880—1951) — видатний громад­ський і революційний діяч, написав багато оповідань, повістей, романів. Краса й сила, нужда й горе, прагнен­ня до щастя серед важких сірих днів - це основні моти­ви його оповідань («Краса й сила», «Історія Якимового дому» тощо). У своїх творах показує важке життя бід­няків, процес пролетаризації українського села («Конт­расти», «Хто ворог», «Голота» тощо). В його оповіданнях та повістях є цікаві образи з побуту пролетаріату, відго­мін революційних настроїв та переживань, описи життя

тюрми тощо. Після поразки революції 1905-1907 pp. у
своїх романах «Чесність з собою», «Рівновага», «Запові­
ти батьків» та інших змальовує образи інтелігенції, яка
зневірилася в ідеалах соціалізму.__________________

Західноукраїнські письменники

Іван Франко (1856-1916) - провідний український пись­менник звертається у своїй творчості до проблем робіт­ників нафтових промислів. Разом із тим він намагаєть­ся проникнути і в духовне життя інтелігенції, її пошуки свого місця в навколишньому світі. І Франко у своїх творах таврував усю систему тогочасної державної вла­ди, об'єктивно і правдиво показував боротьбу трудящих за свободу й незалежність. Василь Стефаник (1871-1936) - неперевершении митець короткої психологічної новели, його називали «співцем селянської недолі». Яскраво показав важке життя сіль­ської бідноти, пролетаризованих селян, їхні постійні злидні, бідування, нестатки, пошуки шматка хліба. Він спиняється лише на поодиноких моментах люд­ського життя й висвітлює їх з таким знанням народ­ного життя, з таким розумінням народної психіки, та­кими переживаннями за людські страждання, що його оповідання залишились назавжди, ніби дорогоцінні перлини, в українській літературі. Особливо яскра­ві збірки творів «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога» «Моє слово» тощо.

Відомі його оповідання «Засідання», «Кленові лист­ки», «З міста йдучи», «Стратився» та інші. Ольга Кобилянська (1863-1942) - талановита буковинська письменниця, яскраво показала життя і побут буко­винського села. Писала новели. Відомі збірки її новел «Покора», «До світа» та інші.

Крім новел писала повісті «Людина», «Царівна», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку», «Зем­ля» тощо. У своїх повістях захоплює читача показом

психологічних переживань. Повість «У неділю рано зілля копала» письменниця побудувала на мотивах народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорни­ці», глибоко знала народну творчість. У повісті «Зем­ля» змалювала образи селян, які люблять землю, хо­чуть працювати на своїй землі. З великою художньою силою розкривала приватновласницьку психологію дрібних власників - селян. Марко Черемшина (1874-1927) — знавець душі селянина, його турбот та горя. Відомі його збірки оповідань «Село вигибає», «Верховина» та ін. Писав оповідання, драми («Несамовиті»), поезії в прозі. Йому характер­ний ліричний опис ситуацій та постатей героїв. Лесь Мартович (1871—1916) — автор збірок оповідань «На-читальник», «Хитрий Панько» та інших, знавець життя селян і селянської душі. В його повісті «Забобон» по­мітні риси письменника-сатирика.

Мистецтво

Плідно працювали такі художники:

Тван Труш (1869—1941) — творчість почалася в другій по­ловині XIX ст. і продовжувалася на початку XX ст. Його пензлю належать чудові портрети Лесі Україн­ки, 1. Франка, М. Лисенка, В. Стефаника. Знаменитий пейзажист. Вроджена культура й основна мистецька освіта не позволили І. Трушеві бути лише художником. Він цікавився і пробував популяризувати серед україн­ців мистецтвознавство. У 1905 р. організував у Львові першу українську художню виставку. 1. Труш найкраще зарекомендував себе в пейзажному, жанровому та пор­третному живописі.

Фотій Красицький — у 1901 р. намалював картину історично­го жанру «Гість із Запоріжжя». Активно співпрацював у першому українському сатиричному журналі «Шер­шень», який видавали у Києві в 1905—1907 pp.

Микола Івасюк (1865-1937) - буковинський митець, ма­лював картини на історичну тематику. Відомі його картини «Битва під Хотином» (1903 p.), «В'їзд Богда­на Хмельницького в Київ» (1912 p.), «Іван Богун під Берестечком» (1919 р.) та інші. У 1899 р. організував у Чернівцях першу художню школу.

Опанас Сластьон — свою творчість присвятив популяризації українського мистецтва. В 1900-х роках працював над ілюстраціями до Шевченкового «Кобзаря». У 1906 р. був ілюстратором журналу «Шершень», а пізніше пра­цював у багатьох українських видавництвах.

Порфирій Мартинович - його мистецька спадщина невели­ка. Але нам залишилися ілюстрації до «Еиеїди» І. Кот­ляревського, портрети українських діячів, картини й етюди з українського побуту, малюнки в журналах.

Музика

1903 р. У Львові було відкрито Вищий музичний інститут,
якому у 1907 р. присвоїли ім'я М. Лисенка. Його ді­
яльність сприяла вихованню цілої плеяди обдарованих
музикантів і композиторів, серед яких виділявся Ста­
ніслав Людкевич.

Під виливом революційних подій 1905-1907 pp. M. Ли­сенко написав «Вічний революціонер», опери «Тарас Бульба» та «Енеїда», драматичний монолог «У грудях вогонь». Ці твори мали глибоке патріотичне, револю­ційне звучання.

1904 p. M. Лисенко заснував музично-драматичну школу в
Києві, яка готувала диригентів, хормейстерів, співаків,
режисерів, акторів та ін.

Успішно працювали композитори, які продовжували традиції М. Лисенка. Кирило Стеценко (1882-1922) - вихованець школи М. Ли­сенка, став безпосереднім продовжувачем його тради-

цій в українській музичній культурі. Він збирав, вивчав і пропагував українські народні пісні. Такі його твори, як «Усе жило, усе цвіло», «Веснонько, весна», «Сій­теся квіти», оброблені колядки і щедрівки вважають перлинами не лише української, а й світової хорової літератури. На тексти творів Т. Шевченка, 1. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки склав низку музично-вокальних творів. Широко відомі його хорові компо­зиції «Прометей», «Єднаймося», «Шевченкові». Він написав близько 50 солоспівів з фортепіано, понад 50 хорів,, музику для трьох українських комедій, музику до сценічних творів «Про що тирса шелестіла», «Гайда­маки». Написав дитячі опери «Івасик-Телесик» та «Ко­тик і півник». З церковної музики написав дві літургії та в народному дусі панахиду.

Микола Леонтович (1877-1921) - брав безпосередню участь у керівництві самодіяльними хорами, для їх виконан­ня спеціально обробив революційні пісні «Марсельє­за», «Варшав'янка» та ін. Писав хорові твори, обробки українських народних пісень. Широко відомі його тво­ри: «Ой пряду», «Щедрик», «Дударик», «Зайчик» тощо.

Станіслав Людкевич (1879-1979) - західноукраїнський композитор. Писав твори, обробки українських на­родних пісень. Створив чотиричастинну симфонічну оду «Кавказ» на слова Т. Шевченка. Відомі його «Вічний революціонер», «Хор підземних ковалів», «Останній бій», симфонічна поема «Каменя­рі», «Стрілецька рапсодія» та інші.

Соломія Крушельницька (1873-1952) - талановита опер­на співачка. В її репертуарі було 60 опер. Виступала на сценах багатьох оперних театрів - у Відні, Варша­ві, Кракові, Петербурзі, Одесі та інших. Пропагувала за кордоном українські народні пісні, твори україн­ських композиторів, її неповторний голос належить до скарбниці вокального мистецтва світу.

Театр

Провідне місце в театральному житті України належало авторським колективам, які очолювали видатні майстри української сцени П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Садовський.

1905—1906 pp. У Львові театр «Руська бесіда» на чолі з М. Са-довським та за участі Марії Заньковецької здійснив по­становку кращих творів української драматургії (п'єс М. Старицького, І. Карпенка-Карого).

1907 р. М. Садовський заснував у Києві український театр, де здійснив постановку відомих українських опер «За­порожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Ене-їда» та «Наталка-Полтавка» М. Лисенка, «Роксолана» Д. Січинського та інших.

1908 р. Святкування 25-річчя творчої діяльності видатного майстра сцени — М. Заньковецької.

За умов наступу на українську культуру театр залишався єдиною легальною установою, яка мала дозвіл на викорис­тання української мови.

Архітектура

В архітектурі України на початку XX ст. поширився загальноєвропейський стиль модерн з характерними для нього природними декоративними формами. З'явилося зручне планування, використовували залізні конструкції, різноманітні оздоблювальні матеріали (ліплення, прикра­си з заліза тощо).

На основі використання традицій і форм української на­родної архітектури формувався національний стиль. Його зразками були:

у Львові

• будинок страхового товариства «Дністер», 1905 р. (архі­тектор І. Левинський);

• бурси Українського педагогічного товариства;

• Академічний дім;

• вищий музичний інститут ім. М. Лисенка;

• Академічна гімназія.