Поняття, структурні елементи та властивості

1. Кабушкин Н. И. Основы менеджмента: [учебник] / Н. И. Кабушкин. – Минск: ЗАО «Єкономпресс», НПЖ «ФУА», 1998. – 206 с.

2. Кузьмін О. Є. Основи менеджменту: підручник / О. Є. Кузьмін, О. Г. Мельник. – К.: «Академ-видав», 2003. – 416 с.

3. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: навч. посібник / О. Є. Кузьмін, О. Г. Мельник.. – 2-вид. доп. і перероб. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка» (Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ +» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект-Захід, 2003. – 352 с.

4. Монастирський Г. Л. Теорія організації: [навч. посібник] / Г. Л. Монастирський. – К.: Знання, 2008. – 319 с.

5. Осовська Г. В. Основи менеджменту. Пратикум: навч. посібник / Г. В. Осовська, І. В. Копитова. – К.: Кондор, 2005. – 581 с.

ТЕМА 9. КУЛЬТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ.

Лекція 9.

Поняття, структурні елементи та властивості організаційної культури.

Функції та класифікація організаційної культури.

ВСТУП

Стрімкі соціально-культурні, економічні та політичні перетворення в пострадянських країнах спричинили “вакуум” діючих управлінських проектів і призвели до некритичних, безоглядних запозичень цілої низки західних аналогів, які набули квазіринкового характеру. Багато керівників і персоналу вітчизняних організацій ще сприймають поняття “організаційна культура” як модну тенденцію, отже занижується її евристичний потенціал щодо вивчення багатьох локальних феноменів організаційного життя, які, у свою чергу, дають вагомий матеріал для розуміння глибинних основ організаційної поведінки.

Життєдіяльність і розвиток сучасних організацій як динамічних і відкритих систем, а також процес їх інституціоналізації зумовлені культурними чинниками суспільного устрою. У сучасній теорії управління концепція організаційної культури набула статусу одного з найактуальніших і найперспективніших напрямів, одночасно виступаючи передумовою реалізації новітніх управлінських практик. Науковий інтерес до соціологічного вивчення явища організаційної культури викликаний появою нових форм організацій на основі сучасних комунікативно-інформаційних технологій (мережеві організації, віртуальні корпорації), які демонструють і новий тип організаційної культури. Маловивченими залишаються питання, пов'язані зі специфікою культурного складника організацій соціальної сфери, які активно розвиваються в сучасному світі, зокрема в українському суспільстві. Безперечно, ці фактори сприяють активізації теоретичних і практичних досліджень організаційної культури, діагностика якої стала невід'ємною рисою соціального управління, спрямованого на підвищення конкурентоспроможності й ефективності функціонування різноманітних структур незалежно від сфери діяльності. Саме зазначене вище й зумовило актуальність вивчення організаційної культури як цілісного соціального феномена та виокремлення її елементів, умов формування, тенденцій зміни організаційної культури.

Розмаїтість теоретичних концепцій організаційної культури представлено в межах менеджменту, соціології управління, соціології організацій, в яких сутність організаційної культури трактується неоднозначно. Починаючи з робіт М. Вебера і Т. Парсонса, організація розглядається як складне соціокультурне явище. Певний внесок в дослідження організаційної культури зробили представники системного підходу, а саме: Ч. Барнард, Г. Саймон, Ф. Селзник, Т. Пітерс, Р. Уотермен, Р. Паскаль, Е. Атос, Ф. Харріс і Р. Моран. Прихильниками феноменологічної школи було запроваджено сам термін “організаційна культура” і звернуто увагу на проблеми особистості у контексті організаційного середовища (А. Петтигрю, С. Роббінс, М. Луї). У наші дні в роботах Е. Шейна підкреслюється роль керівника в процесі формування організаційної культури. Не можна не відзначити важливість вивчення організаційної культури в межах крос-культурних досліджень (Г. Хофстеде, У. Оучі, Г. Лейн, Дж. Дистефано, З. Айєкен та ін.).

Значимість впливу окремих чинників зовнішнього середовища на життєдіяльність організації та її культуру відмічали С.С. Фролов, В.В. Томілов, Д.М. Гвішиані, В.О. Співак, О. С. Виханський, А. І. Наумов, А. А. Радугін, К. А. Радугін, Б. З. Мільнер, А. І. Кравченко, В. І. Кноррінг, А. І. Занковський, М. В. Удальцова, М. М. Алексєєва. На особливу увагу заслуговує також концепція соціальної антропології організацій, де об'єктом вивчення виступає саме організаційна культура (П. В. Романов, Ю. М. Рєзник та ін.). Дослідження організації як соціальної спільноти, яка виникає й періодично відтворюється як соціокультурна система, знаходить висвітлення також у роботах Я. Щепанського, А. І. Пригожина, В. В. Щербини. Власне механізм такого відтворювання залишається недостатньо вивченим, теж саме відноситься до типології організаційної культури. Незважаючи на спроби виділення типів організаційної культури (Р. Акофф, Дж. Блазі, Д. І. Круз, Т. Дейл, А. Кеннеді, М. Бурке, Ч. Ханді, К. Камерон, Р. Куїнн, А. Порядін), усе ж пошуки в цьому напряму тривають, при цьому особливого значення набуває визначення критеріїв типологізації організаційної культури в організаціях соціогуманітарної сфери.

При вивченні організаційної культури як соціального явища автор звертається як до соціологічних, так і до філософських теорій. Так, у дисертаційному дослідженні використано концепцію “колективних уявлень” Е. Дюркгейма, М. Мосса, М. Хальбвакса, теорію символічного інтеракціонізму Дж. Міда і Г. Блумера, роботи антропологів К. Гірца і Б. Малиновського, культуролога Л. Уайта. Детальне вивчення елементів організаційної культури ґрунтується на теорії міфу О. Ф. Лосєва, К. Хюбнера, концепції соціальної міфотворчості Г. В. Осипова, концепціях ритуалу Дж. і А. Теодорсонів, М. Дугласа. Вивчення ціннісної і нормативної систем організаційної культури базується на наукових висновках вітчизняних і зарубіжних авторів: У. Томаса, Ф. Знанецького, А. О. Ручки, В. С. Бакірова, Є. А. Подольської, В. Д. Плахова. Соціокультурні трансформації, що мають місце в сучасному українському суспільстві, виступають як “контекст”, у якому формується культурний складник організацій. Їх докладний аналіз подано в роботах західних, російських і українських соціологів: П. Штомпки, С. Ейзенштадта, Р. В. Ривкіної, Н. Н. Зарубіної, В. М. Кудрова, В. В. Танчера, В. Є. Пилипенка, В. В. Шкоди, Н. О. Побєди. Активний розвиток комунікативно-інформаційних технологій і пов'язаних з ними нових форм організацій зумовлює трансформацію змісту організаційної культури. У цьому зв'язку теоретично обґрунтованим бачится залучання до аналізу досліджень таких авторів, як Д. В. Іванов, Х. Вютрих й А. Філіпп (концепція “віртуалізації суспільства”), М. Кастельс (теорія “інформаційної епохи”), О. Тоффлер (концепція “адаптивної організації”), М. Райсс, Е. Пікота (дослідження мережевих організацій).

Вітчизняними науковцями підкреслюється роль організаційної культури у формуванні сучасної моделі управління. Мова іде перш за все про роботи таких вчених, як: Ю. І. Палеха, В. О. Кудін, Д. В. Задихайло, О. Р. Кибенко, Г. В. Назарова, Г. А. Коржов, В. Г. Городяненко, В. А. Полторак, І. М. Попова, В. І. Подшивалкіна, А. Н. Яценко, Л. М. Хижняк, Б. Г. Нагорний та ін.

Поняття, структурні елементи та властивості