Єднання людини з природою - найвища гармонія для

Сковороди^ ^^^щ д природою людина почуває себе вільно - така

"наснажує пісню 12-ту "В город не піду багатий". Поет думка ^ ^^ "задоволення малим", таврує суєтність, користо-пропа ) ^дд^.ву за багатством; пісня має глибоко демократичне ^"^м^вання. Природа - це осередок, де дух людини очищається, мїніє, облагороджується.

І нічого не бажаю, окрім хліба і води, Вбогість приятелем маю, з нею ми давно свати. Мій маєток презелений - спокій, воленька свята, Окрім вічності, для мене лиш дорога ця свята.

Оспівування природи, глибокий оптимізм поета пов'язаний саме з цією темою.

Гей поля, поля зелені, Зелом, квітом оздоблені, І долини, і балки, І могили, й пагорки!

г) Фольклорний струмінь у пісні 18-й "Ой пташино жовто­бока", яка теж зажила великої слави і увіходила до рукописних і

друкованих співанок.

Ой пташино жовтобока, Не клади гнізда високо, А клади лиш на лужку, На зеленім моріжку.

- Мелодика поезії, її образність, поетичні засоби - суто народного походження ("Стоїть явір над водою І киває головою, Буйні вітри повівають, Руки явору ламають"), Картини природи, так лірично змальовані в цій поезії, підпорядковані думці про скромне життя.

То у тих хай мозок рветься,

Хто високо в гору пнеться.

Цілковито з народною традицією, із здоровими народними уявленнями Сковорода бачить щастя зовсім в іншому - в задово­ленні малим, скромності, єднанні з природою.

Мова 18-ї пісні на противагу від інших поезій Сковороди, написаних книжною мовою XVIII ст., дуже близька до народної.