Поділ забрудненої території України на радіоекологічні зони

У березні 1991 р. було прийнято Закон України «Про правовий режим те­риторії, яка піддається радіоактивному забрудненню внаслідок Чорнобильської катастрофи», котрий установлює рівні забруднення місцевості і вид екологічної зони, умови проживання і роботи населення в цих зонах.

Забрудненою вважається територія, проживання на котрій може призвести до опромінення населення більше 1 мЗв за рік понад природного доаварійного фону.

Розрізняють наступні зони:

1. Зона відчуження - 30 км зона, з котрої проведена евакуація населен­ня в 1986р.

2. Зона безумовного (обов'язкового) відселення – це територія, яка за­
знала інтенсивного забруднення довгоживучими РН з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15 Кі/км² і вище, або стронцію від 3,0 Кі/км² і вище, плутонію від 0,1 Кі/км² і вище, а також територія, де людина може одержати додаткову дозу опромінення більше 5 мЗв за рік зверх дози, котру вона одержувала в доаварійний період.

3. Зона гарантованого добровільного відселення – це територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами: цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², стронцію від 0,15 до 3 Кі/км², плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², а також територія, де лю­дина може одержати додаткову дозу опромінення більше 1 мЗв за рік до природного доаварійного фону.

4. Зона підсиленого радіоекологічного контролю – це територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами: цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км², а також територія, де людина може одержати додаткову дозу опромінення не більше 1 мЗв за рік зверх доаварійного періоду.