Ж.-Ф. Ліотар

Якщо визнати, що знання – це інформація про світ, то слід погодитись з тим, що до його продукування мають відношення водночас мистецтво та філософія, міфологія та світ повсякденності, ігрові компоненти культури та релігія, нарешті, наука.

Наука – це високоспеціалізована діяльність людини щодо розроб-ки, систематизації, перевірки знань з метою їх високоефективного вико-ристання. Наука – це знання, яке досягло оптимальності за критеріями об’єктивності, раціональності, вірогідності, несуперечливості, систем-ності, можливості перевірки тощо. Наука – це і продуктивна сила, і соціальний інститут, і діяльність з метою одержання нових знань, і результат цієї діяльності, тобто сума (а точніше – система) одержаних теоретичних знань, що становлять собою у своїй сукупності ідеальну картину світу.

Наука попри всі її досягнення не має виключного мандату на пізнання. Вона знаходиться у взаємодоповнюючих зв’язках, наприклад, із повсякденним пізнанням, що орієнтується на здоровий глузд. Науку можливо порівняти з верхніми поверхами знання. Але верхніх поверхів не існує без нижніх. Сцієнтизм наполягає на тому, що наука є найвища та достатня для орієнтації людини у світі цінність. Ця світоглядна позиція не враховує складної системної організації суспільного життя, в якому наука посідає гідне місце, але не має підстав для претензій на щось більше.

Величезний вплив науки на життєдіяльність сучасної людини примусив філософів звернути увагу на саму науку і зробити її предметом своїх роздумів. Це призвело до появи філософії науки, яка сформувалась у ХХ ст. на межі самої науки, її історії і власне філософії. Серед знакових фігур філософії науки – Л. Вітгенштейн, Б. Рассел, К. Поппер, М. Шлік, Р. Карнап, П. Фейєрабенд, Т. Кун, І. Лакатос тощо.

До структури наукового знання зазвичай відносять:

емпіричні спостереження та факти (емпіричний рівень науки);

теоретичні моделі та закони (теоретичний рівень);

підвалини наукового знання, серед яких виокремлюють:

ідеали та норми наукового знання;

наукову картину світу;

філософські підвалини науки;

соціокультурні складові науки.

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою специфіки науки, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія, закон.

Свідома цілеспрямована діяльність з формування та розвитку знання регулюється нормами і правилами, керується певними прийомами та методами. Під прийомами мислення розуміються загальнологічні та загальногносеологічні операції, що застосовуються людським мисленням у всіх його сферах та на будь-якому етапі, рівні наукового пізнання. Вони рівною мірою характеризують як буденне мислення, так і наукове, хоча в останньому набувають більш сталої, впорядкованої структури. Методами називають більш складні пізнаваль-ні процедури, що включають безліч різноманітних прийомів дослідження. Метод – це система принципів, прийомів, правил, вимог, якими необхідно керуватися в процесі пізнання.

До загальнологічних прийомів належать: аналіз, синтез, абстра-гування, узагальнення, індукція, дедукція, моделювання, аналогія, ідеалізація.

Наукові методи дослідження підрозділяються на дві основні групи: методи побудови емпіричного знання і методи побудови теоретичного знання. До найважливіших методів емпіричного пізнання належать: спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент. На теоретич-ному рівні наукових досліджень використовуються формалізація, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи, метод сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного й історичного.

План семінарського заняття

Наукове пізнання та його специфічні ознаки.

Побудова й динаміка наукового знання.

Форми і методи наукового пізнання.

Питання для самостійної роботи студентів

Що таке наука? Чим відрізняється наукове знання від міфоло-гічних та релігійних уявлень про світ?

Які характерні риси наукового пізнання? Чи є раціональність ознакою лише наукового пізнання? Назвіть та обґрунтуйте критерії, за якими розрізняють науку та не-науку.

Які основні форми та рівні наукового пізнання і чим вони відрізняються між собою?

Які загальнонаукові методи застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях наукового пізнання?

Чим змістовно відрізняються поняття “чуттєво-сенситивне” та “раціональне” від понять “емпіричне” та “теоретичне”?

Розкрийте зміст понять: “парадигма”, “дослідницька програма”, “картина світу”, “стиль мислення”, “архетип наукового мислення”?

Чи коректно розглядати гіпотезу водночас і як форму, і як метод теоретичного дослідження?

Які сучасні філософські концепції науки ви знаєте? У чому полягає специфіка постмодерністської філософії науки?

Що таке етика науки? Як співвідносяться свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність ученого?