Проведення евакозаходів

Під евакозаходами розуміється завчасне переміщення людей із міст (населених пунктів), де висока ймовірність впливу вражаючих факторів НС, у позаміську зону, де ймовірність поразки значно менше.

Під позаміською зоною розуміється територія в межах адміністративних кордонів республіки, області, розташована поза зонами можливих руйнацій, радіоактивних, хімічних заражень, повеней і придатна для проживання.

Евакозаходи підрозділяються на два види: розосередження і евакуація.

Розосередження, вивіз транспортом і вивід пішим порядком робітників та службовців підприємств і організацій, що продовжують роботу в умовах НС, із міст, населених пунктів, що знаходяться в зонах можливих заражень, руйнацій, повеней, із розміщенням їх для проживання і відпочинку в позаміській зоні. Для позмінної роботи організується підвіз робітників та службовців до об'єктів.

Непрацююче населення в цьому випадку евакуюється.

Евакуація, вивід і вивіз робітників та службовців об'єктів, діяльність яких переноситься в позаміську зону, або припиняється на час надзвичайних ситуацій, а також усього непрацюючого населення з міст, населених пунктів, що знаходяться в зонах можливих сильних заражень, руйнацій і катастрофічних повеней.

Розосередження й евакуація населення здійснюється по виробничо-територіальному принципу. Це значить, що вивіз (вивід) у позаміську зону робітників та службовців, членів їхніх родин, студентів вузів, що навчаються у середніх навчальних закладах організується через підприємства, установи і навчальні заклади. Вивіз (вивід) іншого населення здійснюють житлові організації за місцем проживання.

Для безпосереднього керівництва розосередженням і евакуацією створюється мережа евакуаційних органів, до них відносять:

евакуаційні комісії (ЕК),

збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

проміжні пункти евакуації (ППЕ),

евакоприймальні комісії (ЕПК),

приймальні евакопункти (ПЕП).

Евакуаційні комісії розробляють плани евакозаходів, організують і керують їхнім здійсненням.

ЗЕП здійснюють збір, реєстрацію, урахування і відправлення людей на транспорт або у вихідні пункти піших маршрутів.

ЕК і ЗЕП створюються в містах, населених пунктах, на підприємствах, установах відкіля проводиться евакуація.

ППЕ здійснюють прийом і тимчасове розміщення людей, коли довжина маршруту проходження більше добового переходу.

ЕПК організують разом із представниками ЕК прийом, розміщення і працевлаштування людей у районах евакуації.

ПЕП здійснюють прийом, урахування і розміщення населення що евакуюється.

ЕПК і ПЕП створюються в позаміській зоні в містах, населених пунктах, призначених для розміщення евакуйованого населення.

Розосередження й евакуація населення здійснюється транспортом, пішим порядком і комбінованим способом, при котрому одночасно відбувається вивіз населення всіма наявними транспортними засобами і вивід пішим порядком. Транспортом евакуюються: робітники та службовці об'єктів, що продовжують роботу в місті; населення, що не може пересуватися пішим порядком (інваліди, хворі, старезні, жінки з дітьми до 10 років і ін.), особовий склад формувань ЦО підвищеної готовності. Усе інше фізично здорове населення виводиться пішим порядком. Вивід пішим порядком здійснюється по заздалегідь установлених маршрутах. Добовий перехід 30-40 км (10-12 годин руху) із середньою швидкістю 4-5 км/год.

Для відпочинку організуються привали:

малі - через 1-1,5 години руху (на 10-15 хв.)

великий - через 5-6 год. руху на 1-2 години для прийому їжі і відпочинку.

Піші колони формуються чисельністю 500-1000 чоловік, що розбиваються на групи 50-100 чоловік. Відстань між колонами - до 500 м, а між групами до 50 м.

Для розміщення населення в позаміській зоні використовуються будинки відпочинку, санаторії, туристські і спортивні бази, а також будинки місцевих жителів, дачі і садово-городні будиночки.

Райони розосередження повинні знаходитися на такому видаленні від міста, щоб на проїзд у місто на роботу й поверненню в позаміську зону витрачали не більш 4-5 год., тому ці райони розташовуються ближче до міста, за зоною можливих слабких руйнацій (заражень).

З метою швидкого й організованого проведення розосередження і евакуації необхідно передбачити завчасно:

­ транспортне забезпечення,

­ протирадіаційний і протихімічний захист,

­ медичне забезпечення,

­ продовольче і речове постачання,

­ охорону громадського порядку.

Евакуація населення під час катастрофи на четвертому енергоблоці ЧАЕС 26.04.1986 р. мала свої особливості.

Рішення про евакуацію було прийняти урядовою комісією в 8.00 27.04.1986 р., через 32 часу після катастрофи. Евакуація з 30 км зони проводилася у 3 етапи:

1 етап: 14.00-17.00 27.04.1986 р. м. Прип'ять;

II етап: 9.00-21.00 3.05.1986 р. м. Чорнобиль і населені пункти в 10 км зоні;

III етап: 11.00 4.05-22.00 7.05.1986 р. 30 км зона.

Керівництво евакуацією здійснювалося оперативною групою, збірні евакопункти не створювалися, оповіщення про евакуацію доводилося шляхом обходу квартир. Автобуси подавалися до під'їздів будинків. Облік евакуйованих проводився в дорозі. Для евакуації населення і сільськогосподарських тварин було задіяно 1400 автобусів, 4000 вантажних автомобілів, 1700 особистих автомобілів, 2 евакопотяги. Крім того, на початку травня 1986 р. з м. Києва і районів, що прилягають до 30 км зони було відправлено 24 пасажирських поїзди, що вивезли в інші райони на тимчасове розміщення більш 370 тис. дітей.

Усього за три етапи в Україні було евакуйовано 116 тис. чоловік із 186 населених пунктів.

При проведенні евакозаходів були допущені помилки:

­ запізнення з евакуацією на добу і більш, що призвело до переопромінення незахищеного населення;

­ заходи щодо недопущення поширення радіоактивного забруднення транспортом не проводилася;

­ спостерігалася безконтрольна міграція людей;

­ багато часу витрачалося на узгодження поточних питань;

­ не всі відповідальні посадові особи АЕС чітко знали і виконували свої обов'язки;

­ населення прилягаючих районів, областей і м. Києва не було попереджено про радіоактивне забруднення і правила поведінки.