Ущільнювати ґрунт необхідно також у виїмках. 10 страница

Показником опору ґрунтів зануренню зонда при забиванні його серією послідовних ударів молота, що падає, є умовний динамічний опір ґрунту, що визначається за формулою

, (11.2)

де А - питома енергія зондування, що визначається в залежності від маси і висоти падіння ударного пристрою і маси зонду.

К - коефіцієнт врахування втрат енергії при ударі гирі по наковальні і на пружні деформації штанг зонду;

Ф - коефіцієнт врахування втрат енергії на тертя штанг об ґрунт при повороті наконечника;

n - число ударів молота;

h - глибина занурення молота при визначенні числа ударів, см.

До позитивних якостей пенетрації можна віднести високу швидкість випробувань (не більше 2...5 хв.), простоту конструкцій приладів, малу масу їх (0,2...0,6 кг). Статичне зондування порівняно з пенетрацією має як позитивні якості, так і недоліки. Основні переваги - це можливість вести контроль практично по всій товщині насипу і можливість випробування незв'язних ґрунтів.

Технічні характеристики пенетрометрів і зондів наведені в табл. 11.4.

Таблиця 11.4. Технічні характеристики пенетрометрів і зондів

Назва приладу	Довжина, мм	Маса, кг	Глибина занурення, мм	Максима-льне зусилля, Н	Тривалість випробувань, хв.	Кут при вершині конуса або діаметр наконечника
Пенетрометр СоюздорНИИ (СП)		2,5			5…8	d = 8 мм
Портативний щільномір БелдорНИИ		2,5				300
Пенетрометр Росспецбуду (РБ-103)		0,6				300
Мікрозонд Росспецбуду (РБ-110)		0,5				600
Циліндричний щільномір (РБ-100)		0,3		-		d = 8 мм

За конструктивними особливостями пенетрометри поділяються на три типи:

а) з контрольованою глибиною занурення наконечника;

б) з контрольованих зусиллям;

в) з незалежними зусиллям і глибиною занурення наконечника.

Конструкція пенетрометрів першого типу дозволяє занурювати наконечник на задану глибину. При цьому вимірюють зусилля, необхідне для занурення наконечника на цю глибину. До цієї групи належить пенетрометр БелдорНИИ.

В пенетрометрах другого типу зусилля занурення наконечника задається, а глибина, занурення конуса вимірюється. До цієї групи належить пенетрометр РБ-103 конструкції Росспецбуду. До випробування ґрунту попередньо стискають пружину динамометра, послідовно задаючи зусилля, яке дорівнює 50, 100, 200 і 300 Н. За допомогою повзунків вимірюють глибину занурення конуса. Лопаткою зачищають поверхню ґрунту до першої пенетрації, малотком-трамбовкою ущільнюють ґрунт перед другою пенетрацією до осідання поверхні майданчика приблизно на 1/4...1/2 глибини занурення конуса при першій пенетрації. Фактичний коефіцієнт ущільнення в залежності від значень питомих опорів, одержаних при двох пенетраціях, знаходять по таблиці. Тривалість випробувань з трикратною повторюваністю складає 2 хв.

В пенетрометрах третього типу (зондах) наконечник (плоский або конусний) вдавлюють плавним зусиллям в ґрунт до заданої глибини, на якій треба визначити коефіцієнт ущільнення. Користуючись мікрозондом, наконечник занурюють спочатку на глибину 10 см, виводять в нульове положення і потім знову плавно занурюють наконечник на глибину 30см. Виміривши відповідне зусилля, наконечник виймають, фіксуючи при цьому прикладене зусилля. Відлік беруть по бігунках, які переміщуються вздовж шкали. Шкалу тарують так, щоб один поділ складав 10 Н. Перевага мікрозонда перед пенетрометром - можливість визначати щільність ґрунту товщиною 20 см на глибині від 10 до 30 см.

11.4. Приймання земляних робіт та готового земляного полотна

Земляне полотно, що являє собою відповідальну конструкцію, як правило, підлягає проміжному прийманню за участю представників технічного нагляду замовника і авторського нагляду проектної організації з оформленням відповідного акту.

Роботи по влаштуванню шарів дорожнього одягу без приймання земляного полотна не допускаються.

Земляне полотно приймається, як правило, в повністю готовому вигляді, включаючи укріплення укосів. Відсипка і укріплення узбіч здійснюється по мірі влаштування дорожнього одягу. Проміжне приймання водовідводу, дренажу, підпірних стінок, протизсувних споруд повинне бути здійснене до приймання земляного полотна.

Приймання земляного полотна і споруд, які входять в його комплекс, здійснюється на основі візуального огляду в натурі, контрольних вимірів, виконавчих креслень, актів прикованих робіт, документації операційного контролю, журналу робіт і лабораторних випробувань.

Приймання земляного полотна здійснюється, як правило, перед виконанням робіт по будівництву дорожнього одягу. Всі дефекти і порушення до моменту приймання повинні бути ліквідовані.

Роботи по влаштуванню дренажів приймаються по мірі готовності окремих елементів як потайні роботи. Поздовжній дренаж, як правило, підлягає окремому проміжному прийманню. Положення земляного полотна в плані перевіряють, вимірюючи окремі кути повороту і прямі між ними, а також здійснюють контрольну перевірку розбивки кривих. Відмітки поздовжнього профілю земляного полотна перевіряють нівелюванням на всіх пікетах і в точках зміни проектних ухилів. При цьому перевіряють відмітки осі дороги, бровок і дна кюветів, визначають поперечні ухили поверхні.

Ширину земляного полотна і крутизну укосів перевіряють не менше ніж в трьох місцях на кожному кілометрі дороги, а також в місцях, що викликають сумнів при огляді. Відстань між віссю і бровкою полотна в плані не повинна мати відхилень від проектних розмірів більше ніж на 10 см. Крутизна укосів може мати відхилення не більше ніж 10 %.

При прийманні земляного полотна якість ґрунту і ступінь його ущільнення перевіряють по документації операційного контролю і даних лабораторних випробувань. Особлива увага при цьому приділяється місцям засипки труб і підходам до мостів.

Контрольну перевірку здійснюють не менше ніж в трьох місцях на кожному кілометрі дороги і додатково над трубами і конусами мостів не менше ніж на 1/3 від загальної кількості шляхом відбору із спеціальних бурових свердловин або шурфів по три зразки з глибини 1,0...1,5 м. При прийманні насипів на болотах товщина насипного шару і величина фактичної осадки вимірюється динамічним зондуванням.

Насипи з вертикальними дренами, ґрунтовими палями, дренажними прорізами, а також з повним або частковим видаленням торфу підлягають окремому проміжному прийманню з виконанням натурних вимірювань і зондуванням не менше ніж у трьох поперечниках на 1 км.

Відхилення відстаней між палями (дренами) не повинні бути більше 1\2 діаметру (ширини). Глибина дрен не повинна відхилятись від проектної більше ніж на 10 % довжини. При прийманні водовідвідних споруд, що входять в комплекс земляного полотна, повинні бути перевірені поздовжні і поперечні ухили, розміри поперечних перерізів.

Укріплення укосів земляного полотна і рекультивація притрасових резервів приймаються у складі комплексу земляного полотна з перевіркою таких показників: виду і товщини рослинного шару, підготовленого під посів; кількості внесеного насіння і добрив (за даними операційного контролю); проростання насіння на 1 м²; якість посадки дерев і чагарників. При прийманні узбіч перевіряють щільність верхнього шару ґрунту, якість застосовуваних для укріплення сумішей, відповідність їх проекту, рівність, поперечні ухили.

При прийманні земляного полотна повинна бути закінчена рекультивація всіх притрасових резервів і кар'єрів, ліквідація тимчасових доріг і з'їздів. Місця з пошкодженою рослинністю на укосах або в смузі відводу повинні бути закриті рослинним шаром ґрунту і засіяні травою.

Кар'єри, що не входять в комплекс земляного полотна, рекультивуються у відповідності з загальним календарним планом будівництва.

Тема 12. Реконструкція земляного полотна

12.1. Загальні положення.

12.2. Влаштування водоперепускних труб.

12.1. Загальні положення.

При реконструкції дорогу переводять у більш високу технічну категорію. На одних ділянках дорогу прокладають у новому напрямку, спрямляючи трасу і збільшуючи радіуси кривих у плані і профілі, на інших – змінюють геометрію полотна – збільшують висоту брівки, роблять розширення, роблять більш положистими укоси.

Технологія земляних робіт при прокладці дороги на нових ділянках така ж, як і при будівництві доріг. Нижче викладені особливості технології земляних робіт на ділянках дороги, де змінюється геометрія полотна.

Основні вимоги при реконструкції земляного полотна: необхідно максимально використовувати існуюче полотно, щоб обсяги земляних робіт були мінімальними; повинна бути забезпечена така стійкість, щоб стара частина полотна і знову улаштована працювали як єдиний масив; для підвищення міцності і стійкості дорожнього одягу навантаження від рухомого складу повинні передаватися по можливості на стару частину полотна; частина полотна, що добудовується, не повинна погіршувати водно-тепловий режим дороги; конструкція частини полотнина, що знову влаштовується, повинна дозволяти виконання робіт наявними дорожньо-будівельними машинами.

Існуюче земляне полотно звичайно має більшу міцність, чим влаштоване знову. У старому полотні сформувалася міцна структура ґрунту, створена багаторічним впливом автомобільного руху і водно-теплових факторів. Заново відсипана частина полотна звичайно має меншу міцність, оскільки структура ґрунту в ній ще не сформувалася. Тому при реконструкції прагнуть найбільшою мірою використовувати існуюче полотно і розташувати в плані дорожній одяг так, щоб навантаження від автомобілів передавалися на старе полотно. Використання існуючого полотна дає можливість зменшити обсяги земляних робіт.

Як відзначалося, реконструкція полотна не повинна погіршити його водно-теплового режиму. При інфільтрації атмосферних опадів вода повинна відводитися з полотна. Тому велику увагу приділяють правильному підбору ґрунтів для досипань і розширень полотна.

З метою забезпечення максимальної однорідності полотна для досипань і розширень прагнуть використовувати ті ж ґрунти, з яких улаштована стара частина полотна. Якщо існуюче полотно відсипане з пилуватих чи суглинних ґрунтів, то для досипань і розширень використовують ґрунти з кращими властивостями – піщані і супіщані.

Найбільш небезпечні зони при реконструкції – ділянки полотнина, що розширяються. Швидкість і величина осідання ґрунту на старій і новій ділянках різні. Найпоширенішим видом деформацій полотна при його реконструкції є осідання розширюваних місць. Тому конструкція і технологія зведення розширюваної частини полотна вимагають найбільшої уваги.

Розширення може бути симетричним, коли по обидва боки старого полотна досипання ґрунту в насипах чи зрізання у виїмках влаштовують на однакову ширину. Такі випадки характерні, як правило, при підвищенні технічних нормативів доріг III-V категорій, оскільки розширення здійснюється на величину, що звичайно не перевищує 3-3,5 м. У деяких випадках можуть бути несиметричні розширення.

Найбільш складним є з’єднання старої і нової частин насипу. Конструкція з’єднання і технологія робіт залежать від висоти насипу чи глибини виїмки і способу розширення.

Низький насип найбільше доцільно розширяти симетрично. При цьому навантаження від рухомого складу будуть передаватися на старий одяг, а розширювані по обидва боки частини полотна над кюветами будуть добре з'єднані зі старим полотном.

При двосторонньому розширенні низького насипу найбільш складним є влаштування вузької частини розширення. У цьому випадку навантаження від рухомого складу будуть передаватися тільки частково на старий одяг, а заново відсипане полотно буде давати більші осідання, чим старе. Щоб забезпечити монолітність, варто особливо ретельно ущільнювати ґрунт. Коефіцієнт ущільнення рекомендується приймати рівним одиниці.

На вузькій стороні розширюваного насипу (розширення тільки укосу) необхідно технологічними заходами забезпечити максимальне зчеплення ґрунту, що укладається, зі старим укосом. Рослинний покрив зі старого укосу потрібно зняти і додати укосу шорсткість шляхом розпушування чи нарізування автогрейдерами борозен.

12.1. Технологія розширень.

Спеціальних машин для виробництва цих робіт немає.

Найбільш складним при розширенні є ущільнення ґрунту. Ущільнення розширюваного укосу низького насипу сучасними дорожніми машинами важко, оскільки ширина розширення звичайно не перевищує 1 м. Іноді в таких випадках укіс розширюють на велику величину (1,5—3 м) для того, щоб забезпечити проїзд котків і необхідне ущільнення ґрунту, а потім зрізують зайву частину ґрунту і планують укоси до проектних розмірів.

Реконструювати високі насипи і глибокі виїмки важко. Ці роботи супроводжуються великими обсягами земляних робіт і складними умовами роботи дорожніх машин.

Забезпечення стійкості частини полотна, що досипається – технічно важка задача, оскільки зростає висота насипу й імовірність її осідання чи сповзання по укосу старого насипу. Щоб уникнути ковзання частини, що знову досипається, по старому укосу, на ньому влаштовують уступи (штраби) шириною 1 - 3 м з невеликим поперечним ухилом (1-2%) убік старого насипу. Для влаштування штраб використовують бульдозери чи легкі екскаватори.

Ґрунт для досипання насипу розробляють у ґрунтових кар'єрах екскаваторами чи скреперами і доставляють до місця робіт автомобілями-самоскидами, тракторними візками чи скреперами. Для досипання насипу може бути також використаний ґрунт, отриманий при реконструкції і розширенні суміжних виїмок.

Ґрунт розрівнюють бульдозерами чи автогрейдерами, а ущільнюють котками на пневматичних колесах, вібротрамбуючими чи вібраційними машинами, що трамбують, плитами на екскаваторах. Опоряджувальні роботи не відрізняються від описаних вище.

При реконструкції глибоких виїмок найчастіше застосовують екскаватори. Для цього дуже зручні також драглайни, що розташовуються по верху виїмки і розробляють її на всю глибину. Ґрунт розробляється в відвал чи завантажується в транспортні засоби для доставки до насипів, що розширяються.

При реконструкції земляного полотна основні методи провадження робіт і вимоги до ґрунтів залишаються такими ж, як і при зведенні нового земляного полотна.

Роботи з реконструкції насипів складаються з таких основних технологічних операцій:

розбивки розширення насипу за допомогою тих же прийомів, що і при розбивці нового насипу; операція розбивки при реконструкції спрощується, тому що існуюче полотно й одяг із плановою і висотною прив'язкою полегшують розбивку;

перебудови штучних споруд – труб, мостів і т.д., а також, у разі потреби, розбирання і перебудови швидкотоків і лотків;

переносу ліній зв'язку й електропередачі;

розчищення основи під частину насипу, що досипається, включаючи очищення кюветів від дерну, перенос снігозахисних смуг. Частина насипу, що досипається знову, частково розташовується на місці кювет-резервів, канав, лотків і інших водовідвідних споруд;

влаштування уступів на укосах існуючих насипів за допомогою бульдозерів, рідше автогрейдерів чи скреперів малої ємності. Для зручності робіт уступи можна влаштовувати одночасно з досипанням полотна. На високих насипах для пристрою штраб можна використовувати легкі екскаватори. Операції при цьому такі ж, як при влаштуванні насипів на косогорах;

досипання полотна. Для досипання використовують місцеві ґрунти шляхом розширення кюветів-резервів, або привізні з кар'єрів. У першому випадку використовують бульдозери, автогрейдери, скрепери у другому – екскаватори з навантаженням у самоскиди чи тракторні візки, скрепери;

розрівнювання ґрунту в досипаній частині насипу;

дозволоження і ретельного ущільнення ґрунту за допомогою плит, що трамбують, на екскаваторах, самохідних і причіпних котків на пневматичних шинах. У зв'язку з тим, що при ущільненні фронт робіт дуже вузький, ефективне застосування плит, що трамбують, чи маневрених самохідних ущільнювачів – самохідних котків на пневматичних шинах, вібротрамбуючих машин і т.д.;

обробки досипаної частини полотна і зміцнення укосів.

При реконструкції виїмок операції по розбивці, перебудові штучних споруд і розчищенню смуг не відрізняються від тих же операцій при влаштуванні насипів. Виїмки найчастіше розширюють за допомогою екскаваторів з ковшем типу драглайн. Вийнятий ґрунт розміщують у кавальєрах, або відвозять автомобілями-самоскидами у відвал. Опоряджують і зміцнюють укоси виїмок описаними вище методами.

Тема 13. Будівництво малих штучних споруд

13.1. Влаштування переходів через водотоки.

13.2. Влаштування водоперепускних труб.

13.3. Виготовлення блоків збірних залізобетонних мостів і труб.

При організації зведення труб і малих мостів загальними є наступні основні положення: 1) малі мости і труби влаштовують до зведення земляного полотна; роботи виконують відповідно до проекту і робочих креслень, за планом, що враховує місцеві умови; 2) усі деталі мостів і труб необхідно заготовлювати заздалегідь, а на місці тільки збирати.

План організації робіт повинний містити календарні графіки, у яких врахована потреба в робочій силі, матеріалах, механічному устаткуванні і транспортних засобах. При складанні плану треба передбачати найбільш сприятливі періоди для виконання окремих видів робіт.

Розраховуючи потребу в робочій силі, варто брати до уваги не тільки кількість робітників, але і їхню спеціальність. Для будівництва малих мостів і труб створюють комплексні підрядні бригади.

Бригада повинна мати в своєму розпорядженні необхідний механізований інструмент, зручно перевозиме копрове і вантажопідйомне устаткування, джерело енергії, транспортні засоби, пересувні вагончики для житла.

При будівництві моста необхідно на одному з берегів попередньо вибрати площадку достатнього розміру, зручну для розміщення устаткування і підвозу деталей і матеріалів.

13.1. Влаштування переходів через водотоки.

При пересіченні дорогою водотоку, постійного чи тимчасового, влаштовують водопропускні споруди – мости або труби. Число водопропускних споруд на дорозі визначається кількістю водотоків, які вона пересікає.

Довжина мостів, під якими пропускається більша частина постійних водотоків, як правило, не перевищує 25 м. Такі мости називають малими. Разом з водопропускними трубами вони складають групу малих водопропускних споруд. Економічно малі мости менш вигідні, ніж труби, але із-за малої висоти насипу, великої витрати води в повінь, льодоходу на водотоці влаштування труб неможливе. Основні частини мосту показані на рис. 13.1. Зусилля від ваги рухомого навантаження сприймається прогоновою частиною 2, яка, працюючи на вигин, через опорні частини 5 передає зусилля на берегові 3 і проміжні опори 4. У залежності від кількості пролітних будівель мости можуть бути одно- чи багатопрогоновими. Опори розділяють на берегові (розташовані в місцях сполучення моста з берегами) і проміжні. Масивні берегові опори називають устоями, а проміжні – биками. Берегові опори називають також стояками, які одночасно служать і для поєднання мосту з
насипом. Малі мости можуть бути залізобетонними, металевими (стальними) або дерев'яними. Останні будуються як тимчасові споруди, оскільки строк служби дерев'яних мостів – 15...20 років. Найбільш розповсюдженими є залізобетонні мости.

За статичною схемою мости можуть бути різних конструкцій, але малі мости за звичайно є балочно-розрізними, тобто складаються з окремих прогонових будов, кожна з яких перекриває відстань між двома сусідніми опорами. Балочно-розрізні системи відрізняються простотою монтажу, тому й набули найбільшого розповсюдження. За способом армування конструкції залізобетонних малих мостів можуть бути з попередньо напруженою і ненапруженою арматурою.

За способом виробництва малі мости поділяються на монолітні, збірно-монолітні і збірні залізобетонні. Монолітні залізобетонні мости не відповідають вимогам індустріалізації і тому застосовуються рідко. Використання збірних розрізних конструкцій мостів з типових елементів сприяє підвищенню механізації робіт з будівництва мостів.

Способи зведення малих мостів вибирають в залежності від конструктивних особливостей об'єктів, специфіки місцевих умов і наявності засобів механізації. Будівництво малих мостів ведуть за типовими проектами з використанням типових технологічних правил спеціальними мостобудівельними організаціями, які мають спеціальну техніку.

В малих мостах, особливо при низьких насипах (до 4 м), доцільно зменшувати довжину споруди за рахунок влаштування необсипних тонкостінних заанкерованих збірних стояків або таких же стояків із шпунтових стінок.

Опори мостів повинні сприймати вертикальні та горизонтальні постійні й тимчасові навантаження від власної ваги прогонової споруди, рухомих транспортних засобів (з врахуванням гальмування), що знаходиться на прогонах і на призмі обвалення, а також від тиску та ударів льоду.

Фундаменти опор, внаслідок різноманітності місцевих ґрунтових умов, доводиться конструювати та розраховувати, оскільки типова розробка їх утруднена.

Бетонні фундаменти роблять жорсткими, кут тиску при муруванні беруть 30° і вони працюють тільки на стиснення. Гнучкі фундаменти (кут тиску в муруванні – понад 30°) роблять із залізобетону, вони працюють на стиснення з вигином. Застосування їх часто буває вигіднішим, ніж жорстких, навіть незважаючи на вищу вартість 1 м³ залізобетону порівняно з бетоном. У разі слабких верхніх шарів ґрунту (товщина - понад 6 м) влаштовують фундаменти на палях або буронабивних палях глибокого закладення в залізобетонних оболонках.

Для буріння свердловин можна використовувати бурові агрегати СП-45, МБС-1,7, БМУ-1,2, а також французькі "Беното" (агрегат "Супер-ЭДФ") і японські "КАТО" (агрегати 15 Н, 20 Н, 20 ТН, 50 ТН). В табл. 13.1 наведені основні характеристики найбільш розповсюджених бурових агрегатів.

Таблиця 13.1 Основні характеристики бурових агрегатів

Характеристики	МБС-1,7	Супер-ЭДФ	20ТН	50ТН
Діаметр стовбура палі, м	1,30 і 1,70	від 0,67 до 1,18	до 1,20	до 1,48
Діаметр уширення, м	до 3,50	-	-	-
Спосіб буріння	Обертальний і ударний	Обертальний	Обертальний	Обертальний і ударний
Глибина буріння, м
Маса станка з навісним обладнанням, т	6,2	32,0	27,0	59,0

Для прогонових будівель використовуються типові конструкції плитних і ребристих уніфікованих балок-брусів.

Спосіб монтажу прогонової будови малих мостів визначається конкретними умовами будівництва і типом прогонової будови.

Найчастіше застосовується монтаж стріловими або консольними кранами. Якщо місцеві умови дозволяють, монтаж прогонових будов ведеться "збоку". При цьому стріловий кран переміщується по ґрунту між опорами. Балки крайніх прогонів кран встановлює на опори до відсипки конусів і поєднуючої частини підходів. Темп робіт може бути дуже високим. Передовим методом є монтаж "з коліс", коли балки монтуються безпосередньо з транспортних засобів.

Майданчик, по якому переміщується кран, до початку монтажу повинен бути спланованим, а ґрунт ущільнений. Вибір крану для монтажу залежить від висоти споруди і довжини балки. Рекомендації по вибору крану наведені в табл. 13.2.

На місцевості, яка залита водою, балки монтують стріловими кранами по схемі "поперед себе". Кран переміщується по змонтованій прогоновій будові, іноді після омонолічування всіх балок. Переміщення крану по неомоноліченій прогоновій будові допускається тільки по колійному шляху на дерев'яних щитах. Балки подаються до крану автотранспортом або по колійному шляху. Розвантаження балок і установку їх на опори бажано суміщати. Рекомендації по вибору крану для монтажу по схемі "поперед себе" наведені в табл. 13.3.

Таблиця 13.2. Допустимі вильоти стріл кранів і висота підйому вантажу при роботі за схемою "збоку".

Тип і марка крану	Довжина стріли, м	Виліт стріли, м	Висота підйому вантажу, м	Довжина балки, м	Маса балки, т
Колісний К-124 з виносними опорами		7,5 5,5 7,0	9,5 9,5 16,4		3,1 5,6 3,1
Те ж, К-252		9,0 8,0 7,0 8,5	12,5 12,5 12,5 21,0		8,5 10,7 14,3 8,5
Гусеничний без виносних опор СКГ-25		12,0 10,0 8,0 11,0 10,5 7,5	15,4 15,4 15,4 15,4 20,5 20,5		8,5 10,7 14,3 8,5 10,7 14,3

Таблиця 13.3. Рекомендовані вильоти стріл кранів при монтажі прольотних

будов по схемі "поперед себе".

Тип і марка крану	Довжина стріли, м	Виліт стріли, м	Довжина балки, м	Маса балки, т
Колісний К-124 з виносними опорами		7,5		5,6
Те ж, К-252		9,7		8,5
Гусеничний СКГ-25		9,7 11,0		8,5 8,5
Те ж СКГ-50		12,0 13,5		10,7 14,3

При будівництві малих мостів зараз часто застосовують стрілові самохідні крани японської фірми "КАТО" вантажопідйомністю 16, 20, 30 і 50 т. Коротка характеристика кранів цієї фірми наведена в табл. 13.4.

Таблиця 13.4. Характеристика кранів фірми "КАТО"

	Вантажопідйомність, т
Характеристика
Максимальна висота підйому, м	30,00	30,00	38,80 і 44,00	46,00
Вантажопідйомність, т, при висоті вильоту стріли, м	16,00 8,90 5,30 3,00 2,20 1,25 0,50	20,00 10,25 6,50 3,35 2,40 1,45 0,60	30,00 18,05 11,45 6,60 4,60 2,70 0,85	50,00 43,20 28,80 14,80 10,40 6,75 3,10
Маса крану, т	21,40	23,80	42,00	55,00

Тротуари малих мостів можуть бути вище і на одному рівні з проїзною частиною. І перший і другий тип тротуару можна виконувати у вигляді консолі, в якій частина тротуару виступає за межі плити блоку проїзної частини. Плиту проїзної частини захищають від опадів гідроізоляцією, виконуваною з поліхлорвінілового пластику, склосітки або гідроізолу, приклеєною до поверхні плити гарячою бітумною мастикою. Гідроізоляцію покривають захисним шаром з цементного розчину товщиною 30...40 мм, армованим сіткою діаметром 2 мм.

Водовідведення організується через тротуар, для чого в бордюрах передбачають отвори.

Монтаж залізобетонних мостів малих прольотів. При влаштуванні збірних мостів на місці будівництва виконують головним чином монтажні роботи і невеликий обсяг арматурних і бетонних робіт. Перевозять елементи мостів від заводу чи бази до місця будівництва на автомобілях чи тракторах. Для перевезення важких і довгих блоків використовують причепи чи трейлери.

Перевезені елементи надійно закріплюють щоб уникнути їхнього зрушення і перекидання. Залізничний і водний транспорт порівняно з автомобільним дозволяє перевозити деталі значно більш громіздкі і важкі.

До монтажу збірних опор повинна бути закінчена підготовка їхньої основи. Конструкції опор монтують шляхом подачі й установки окремих блоків за допомогою кранів. Блоки подають на плаву, чи автомобілями вузькоколійними вагонетками по легким робочим місткам-естакадам, кабельним краном чи іншими засобами. При подачі блоків на плаву біля кожної опори, що монтується розташовують відповідний піднімальний механізм. Іноді застосовують спеціальні плавучі крани, установлювані на баржах.