Ущільнювати ґрунт необхідно також у виїмках. 8 страница

Найчастіше підривання скельних ґрунтів і розбивання підірваної породи виконують уступами висотою 2-3 м при закладанні шпурів і 6-10 м - при закладанні свердловин. Шпури і свердловини закладають у шаховому порядку паралельно фронту уступу (рис. 8.2).

Об'єм підірваної породи беруть пропорційним до сфери руйнування і кількість відкритих поверхонь:

V=K_пН³, (8.2)

де K_п – коефіцієнт, який враховує кількість відкритих поверхонь (K_п =0,4 – для однієї відкритої поверхні; K_п =0,8 – для двох, K_п =1,3 – для трьох); H – глибина розміщення заряду або висота уступу, м.

При шпуровому способі підривання порід параметри вибуху можна розрахувати за такими формулами.

Лінія найменшого опору

, (8.3)

де d - діаметр шпуру, дм;

D - щільність вибухової речовини в заряді, кг/дм³;

m - відносна відстань між шпурами (1,0...1,5);

q _р – розрахункові питомі витрати вибухової речовини, кг/м³ підірваної породи (для вибуху розпушування він дорівнює 0,30...0,90 кг/м³, для вибуху на викид – 1,35...2,55 кг/м³).

Відстань між шпурами в ряду при електричному способі підривання, м,

a=(1,0...1,5)W_оn, (8.4)

при вогневому

a=(1,2...1,6)W_on, (8.5)

Відстань між рядами шпурів, м,

b=0,85W_on, (8.6)

Глибина шпуру, м,

L=1,1H, (8.7)

де H - висота уступу, м.

Величина заряду

Q=q_p a W_on H. (8.8)

Прогресивним є спосіб короткоуповільненого підривання, при якому заряди підривають у певній послідовності з певним інтервалом у часі (соті частки секунди). Наступний вибух відбувається тоді, коли частина породи від попереднього вибуху перебуває у повітрі. Отже, наступний вибух відбувається в дещо полегшених умовах - при відкритій поверхні підірваного масиву і залишкових напруженнях від попереднього.

При короткоуповільненому підриванні параметри вибуху визначають за такими формулами:

, (8.9)

де K_т – коефіцієнт тріщинуватості (для монолітних порід K_т =1,00; для сильно тріщинуватих K_т =1,25); g – об'ємна маса породи, кг/м³;

а=0,8W_on; b=W_on; Q=0,7·W_on·H·q_p·а. (8.10)

8.3. Технологія виконання робіт

Технологія влаштування виїмок у скельних ґрунтах складається з таких операцій:

підготовчі роботи;

буріння шпурів або свердловин;

підривання;

навантаження підірваної породи в транспортний засіб і вивезення її в насип або відвал;

доведення виїмки до проектного окреслення.

Використання скельних ґрунтів для спорудження насипів доцільніше при розробці суміжних виїмок і незначній (до 50 м) відстані переміщення підірваної породи з виїмки в насип за допомогою вибуху.

При розробці виїмок застосовують три способи підривання:

розпушення скельних ґрунтів;

викид;

спрямований викид.

При застосуванні першого типу треба виконати мінімальний обсяг буропідривних робіт. Витрати вибухових речовин у цьому випадку мінімальні. Після розпушування скельного ґрунту його навантажують екскаватором в автосамоскиди або відкидають у відвал. Шпури необхідно розмішувати таким чином, щоб після підривання поперечний профіль більше відповідав проектному і його доробки були б мінімальними.

При підриванні на викид збільшується обсяг буропідривних робіт, однак відпадає у навантаженні й транспортуванні гірської маси. Підривання на викид може бути одно- й двобічним або комбінованим (рис. 8.3). Однобічний викид досягається підриванням вибухових речовин у нахилених шпурах або свердловинах, двобічний - за рахунок одночасного підривання у вертикальних шпурах. Найефективнішим є спрямований вибух (рис. 8.4), суть якого полягає в тому, що в гірський масив закладають основний заряд вибухової речовини і додатковий заряд. Маса основного заряду Q₂ перевищує масу додаткового заряду (Q₂ > Q₁). Спочатку підривають додатковий заряд, після чого виникає нова лінія найменшого опору W_on, причому W_on2 < W_on. Напрям і дальність польоту підірваної породи залежить від часу уповільнення підривання основного заряду Q₂.

Дальність польоту кусків гірської породи при спрямованому підриванні

(8.11)

де b - коефіцієнт метання, який залежить від міцності гірської породи (15...50);

h ₁ - глибина закладання додаткового заряду, м;

j - кут між вертикаллю і лінією найменшого опору.

При різних способах виконання буропідривних робіт у виїмках залишається деяка частина породи, яка виступає за проектний контур поперечного профілю. Доробку контуру здійснюють бурінням дрібних шпурів і наступним підриванням накладних зарядів. Іноді потрібно підривати великі камені (негабарит), які не вміщаються в ківш екскаватора. Необхідно також видаляти окремі нестійкі камені, а також нависаючі козирки гірської породи.

Спорудження насипів із скельних ґрунтів принципово не відрізняється від технології їх спорудження з привезених ґрунтів.

Для ущільнення скельних ґрунтів у насипу використовують жорсткобарабанні котки. В жарку погоду для підвищення ефективності ущільнення породу необхідно зволожувати.

Якщо насип споруджується з водонестійких ґрунтів, тоді на поверхню укосів укладають захисні шари з глинистого ґрунту. По мірі відсипання кожного окремого шару насипу з водонестійких ґрунтів слід досипати шар глинистого ґрунту з боку укісної частини насипу. Товщину окремого шару приймають з умов його ущільнення.

Тема 9. Спорудження земляного полотна в особливих умовах

9.1 Спорудження земляного полотна з перезволожених ґрунтів.

9.2. Спорудження земляного полотна в сипучих пісках

9.3. Спорудження земляного полотна на засолених ґрунтах

9.4 Спорудження земляного полотна з мерзлих ґрунтів.

9.5. Спорудження земляного полотна на косогорах.

9.1 Спорудження земляного полотна з перезволожених ґрунтів.

Перезволоженими вважаються ґрунти, які в період спорудження насипу чи розробки виїмки мають вологість, вища за оптимальну, яка визначається за стандартною методикою. Такі ґрунти загалом можна використовувати для влаштування ЗП за умови, що на момент закінчення будівництва воно матиме необхідну міцність, що можливо лише тоді, коли щільність ґрунту відповідає потрібній. Але треба мати на увазі, що при розробці, переміщенні та ущільненні таких ґрунтів продуктивність землерийних машин значно зменшується.

Ступінь перезволожених ґрунтів кількісно визначається через відношення фактичної та оптимальної вологості:

, (9.1)

де К_w- коефіцієнт перезволоження.

Залежно від коефіцієнта перезволоження та з урахуванням технологічних властивостей перезволожені ґрунти поділяються на чотири групи (табл.9.1).

Таблиця 9.1. Значення коефіцієнта перезволоження.

Ступінь зволоження	Кw	Прохідність машин	Липкість
Допустима	1,00 - 1,10	Задовільна	Підвищена
Середня	1,10 - 1,25	Утруднена	Значна
Висока	1,25 - 1,50	Лише спеціальні машини	Дуже велика
Надмірна	> 1,50	Відсутня	Значна

Ґрунти допустимого ступеня зволоження використовуються без обмежень. Але інколи виникає потреба вносити корективи в конструкцію ЗП і технологічні процеси у зв’язку зі зниженням початкової міцності ґрунту та зменшенням продуктивності машин. Та при цьому варто передбачити, що ця проблема виникає в особливих випадках, коли ґрунти за своїм складом наближаються до важких глин. Таке твердження правильне, оскільки стандартне ущільнення як фізична модель ближче до трамбування, ніж до укочення, а різницею до 10 % можна знехтувати. Середній ступінь допустимий за умови, якщо буде досягнуто К_ущ≥0,9 з можливістю подальшої консолідації до потрібної щільності ρ_потр.

Якщо ґрунт має високе та надмірне зволоження, виникає необхідність у просушуванні – штучному чи природному – до вологості, яка відповідає допустимій.

При роботі з ґрунтами допустимого та середнього ступеня зволоження необхідно насамперед передбачати заходи щодо максимально можливого зниження додаткового зволоження ґрунту атмосферними опадами, поверхневими та ґрунтовими водами.

При цьому використовуються такі самі машини, як і в звичайних умовах: бульдозери, скрепери, екскаватори. Але, як зазначалося, їх продуктивність значно знижується через погіршення прохідності машин і підвищення липкості ґрунту. З цим можна боротися, використовуючи гідрофобізуючі мастила та знижуючи тиск у пневматиках.

Глинисті ґрунти допустимого ступеня перезволоження ущільнюються до потрібної щільності в дві стадії: на першій застосовуються катки на пневматичних шинах масою 10-15 т зі зниженням тиску повітря до 0,2-0,3 МПа (4-6 проходів); на другій - важкі катки масою 15 -25 т з тиском 0,5 МПа.

При ущільненні ґрунтів середнього ступеня зволоження важкі катки застосовуються лише тоді, колі таку можливість доведено пробним ущільненням.

Методи технології при використанні ґрунтів високого та надмірного ступеня зволоження полягають у зменшенні вмісту води в ґрунті: термічна обробка, віброущільнення та вібротрамбування, природне випаровування, застосування мінеральних або активних домішок, консолідація насипу.

Термічна обробка висушуванням і обпалюванням ґрунтів гарячими газами потребує значних витрат палива і застосовується дуже обмежено. Значних енергетичних витрат вимагають також віброущільнення та трамбування, причому вони можуть використовуватись лише для обмеженого класу ґрунтів, а саме піщаних із вмістом глинистих часток не більше 5%.

В свою чергу штучне просушування залежить від атмосферних умов:

, (9.2)

де W_п – початкова вологість ґрунту;

ΔW_оп – приріст вологості внаслідок атмосферних опадів;

ΔW_вип – зниження вологості внаслідок випаровування;

W_доп – допустима вологість.

При просушуванні ґрунту в резервах його укладають у валки з трикутним перерізом на площах, рівень яких щонайменше на 1 перевищує рівень ґрунтових вод. Ґрунт у валках періодично переміщують екскаватором чи бульдозером.

Як неактивні домішки до ґрунтів підвищеної вологості застосовується сухий незв’язний ґрунт, паливні шлаки, відходи гірничорудної промисловості. Вологість домішок W_д при цьому має бути меншою за W_доп. Необхідна кількість домішок відносно маси вологого ґрунту

, (9.3)

де К – коефіцієнт, який враховує тип ґрунту (для піску К =1,1; для супісків – 1,3; суглинків і глин – 1,5).

Перезволожені ґрунти висушують сухими матеріалами двома способами: змішуванням та чергуванням шарів.

Інтенсивного просушування досягають з допомогою активних домішок: вапна, цементу золи виносу, кристалічної фосфорної кислоти. Такий спосіб застосовується для висушування верхньої частини ЗП у виїмках та при влаштуванні невисоких насипів. Особливо придатні для цього пилуваті піски, супіски, легкі суглинки. Для обробки ґрунту застосовують негашене вапно з вмістом оксидів CaO та MgO щонайменше 50-60%. Доцільно також використовувати низькі марки цементу.

Золи виносу утворюються при згорянні в котлах ТЕЦ твердого палива (бурого та кам¢яного вугілля, торфу, горючих сланців). Кількість вільного оксиду має бути не меншою 8 %.

Для рівномірного розподілу домішок зв’язний ґрунт необхідно попередньо розпушити одним-двома проходами фрези по одному сліду. Якщо для просушування застосовують вапно, то його не розподіляють, а, навпаки, концентрують. Для цього в ґрунті роблять неглибокі вертикальні заглиблення діаметром 10…20 см або рівчаки шириною 10-15 см і заповнюють їх подрібненим негашеним вапном, яке потім утрамбовують. Відстань між заглибленнями чи рівчачками становить близько 1,0…1,5 м. При просушуванні масиву глибина заглиблень (свердловин) має бути не меншою за розрахункову глибину промерзання, крім того їх влаштовують на глибину не менш як 1 м від поверхні шару, який підлягає висушуванню.

9.2. Спорудження земляного полотна в сипучих пісках

Основними природно-кліматичними особливостями півдня України є жаркий клімат з вітрами, недостатньою кількістю опадів та наявністю дрібних піщаних ґрунтів. В природному стані піски часто не закріплені рослинами і їх легко може переміщувати вітер. Поперечний профіль дороги в таких місцевостях повинен забезпечувати безаккумуляційний переніс піску через дорогу, тобто полотно зводять в насипах висотою 0,6-0,8 м з укосами не крутіше 1:2. Влаштування виїмок не дозволяється. Верхню частину насипу краще виконувати із легких суглинків, таким же ґрунтом захищають укоси від видування вітром. Товщина захисного шару 0,1-0,2 м. При відсутності зв¢язного ґрунту можливе укріплення пісків органічними в¢яжучими: бітумом, бітумною емульсією або нафтою з розрахунку 1,0-1,5 кг на 1 м². Прилеглі до полотна смуги шириною 15-20 м в місцях заносів планують з поперечним похилом 0,01-0,02 від земляного полотна і також, при необхідності, влаштовують захисні шари.

При організації робіт по будівництву земляного полотна враховують, що переміщення землерийно-транспортних машин та набір пісків в ківш утруднені; висока абразивність пісків призводить до передчасного зносу устаткування; однорідні піски погано ущільнюються. Щоб запобігти видуванню пісків з насипу, земляні роботи ведуть на невеликих ділянках, на яких за зміну не тільки зводять насип на повну висоту, а і виконують захисні шари на поверхні,
укосах насипу та прилеглих смугах. Застосування цих заходів ускладнює технологію будівництва земляного полотна та збільшує вартість робіт. Так, влаштування захисних шарів може досягати 25-50 % вартості дороги.

Якщо насип проходить в пісках, які укріплені рослинністю більше ніж на 15 %, то пересування пісків утруднене. У цих випадках приймають міри по збереженню рослинності. Насип виконують з привізних ґрунтів, не допускаючи руху машин по придорожній смузі, щоб не ушкоджувати захисний шар.

При влаштуванні насипів з піщаних ґрунтів основними технологічними операціями є:

підготовчі, які можуть включати також влаштування тимчасових доріг до кар’єрів ґрунту;

будівництво свердловин або водоймищ для дозволоження ґрунту при ущільненні;

розробка та переміщення ґрунту в насип;

розрівнювання, дозволоження і ущільнення ґрунту;

розробка в кар’єрах зв’язного ґрунту для верхньої частини насипу та захисних шарів;

транспортування зв’язного ґрунту, його укладання, дозволоження, ущільнення;

укріплення укосів та смуги, що укріплюється засіванням трав або розливом органічного в¢яжучого.

До складу ланки по влаштуванню земляного полотна входять:

бульдозери для планування основи насипу та переміщення ґрунтів;

важкий причіпний грейдер для планування шарів, поверхні та укосів насипу та придорожньої смуги;

поливомийні машини;

важкі пневматичні або вібраційні котки для ущільнення насипу;

скрепери або тракторні візки для переміщення піску та зв’язного ґрунту.

Для виконання робіт вибирають зимово-весняний період, коли пісок має підвищену вологість, що забезпечує його підвищену розробку та ущільнення, а також пересування по поверхні ґрунту.

При влаштуванні невисоких насипів з резервів, розташованих на відстані не більше 60 м до місця виконання робіт, використовують бульдозери. Піски мають не значний опір різанню тому відвал бульдозера доцільно облаштовувати відкрилками. Доставлений бульдозером пісок планують грейдером, поливають водою та ущільнюють котками. Для запобігання втрати вологи ґрунтом, зволожений ґрунт перевертають послідовними проходами грейдерів.

При великих відстанях транспортування піску використовують скрепери. Продуктивність скреперів зменшується на 20-25 % порівняно із звичайними умовами через неповне заповнення ковша та зниження прохідності. Переміщенню піску скреперами організують так, щоб відсипана частина насипу не ушкоджувалась. Для цього в¢їзди на насип влаштовують через 150-200 м.

Ущільнення піску доцільно виконувати віброкотками типу ДУ-47А при товщині шарів ущільнення до 0,8 м, або котками на пневматичних шинах типу ДУ-29, тиск повітря в яких становить 0,2-0,3 МПа, а загальна маса до 15 т.

Зв’язний ґрунт для верхньої частини насипу розробляють в кар’єрах екскаваторами і доставляють в насип автомобілями-самоскидами. Для підвищення прохідності зв’язний ґрунт відсипають з голови насипу розрівнюючи бульдозерами, рух транспорту пускають по відсипаному ґрунту. На укосах зв’язний ґрунт ущільнюють легкими або пневматичними котками.

9.3. Спорудження земляного полотна на засолених ґрунтах

Значна частина півдня України є зоною зрошувального землеробства. Вплив антропогенної діяльності людини в цих районах призвів до зміни стану ґрунтів на великих площах поверхні землі – соленакопичення. Під впливом розчинення, хімічного вивітрювання, горизонтальної та вертикальної міграції сольових розчинів і їх випаровування відбувається засолення ґрунтів. По ступеню розчинення у воді присутні в ґрунтах солі поділяються на легко-, середньо- та високорозчинні. Легкорозчинні солі представленні хлоридами - NaCl, MgCl₂ та CaCl₂, сульфатами - Na₂SO₄, MgSO₄ та карбонатами NaHCO₃ Na₂CO₃. Середньорозчинні солі - це, в основному, гіпс (CaSO₄ 2H₂O). До важкорозчинних належать карбонати - кальцит (СаСО₃), доломіт (СаМg(СО₃)₂) та магнезит (МgСО₃). Ступінь засолення ґрунтів характеризується середнім сумарним вмістом легкорозчинних солей у відсотках від масу сухого ґрунту. Якісна засоленість характеризується співвідношенням вмісту в ґрунті іонів Сl^- та SO₄^-.

Масова доля Сl- / SO4-, %	Вид засолення
> 2,0	хлористе
1,0 - 2,0	сульфатно-хлористе
0,3 - 1,0	хлористо-сульфатне
< 0,3	сульфатне

Можливість використання засолених ґрунтів для спорудження земляного полотна, яка залежить від кліматичного району, ступеня та якісного характеру засолення, наведена в табл.9.2.

Основними типами засолених ґрунтів є солончакові, солонцеві та такирні ґрунти. Солончакові ґрунти вміщують легкорозчинні солі, як на поверхні, так і в глибині масиву до 2м. Солонці характеризуються відсутністю або незначним вмістом солей, але наявністю соди у верхніх горизонтах. Такири, які утворюються поверхневим засоленням глинистих ґрунтів при глибокому рівні ґрунтових вод, характеризуються дуже міцною тріщинуватою скоринкою в сухому стані та водонепроникною липкою масою у зволоженому.

Таблиця 9.2. Можливість використання засолених ґрунтів для ІV дорожньо-кліматичної зони.

Ґрунт	Сумарна масова частка солей при засоленні, %	Придатність ґрунтів для земляного полотна
хлористому та сульфатно-хлористому	сульфатному та хлористо-сульфатному
Слабозасолений	0,3 - 1,0	0,3 - 0,5	Придатний
Середньозасолений	1,0 - 5,0	0,5 - 2,0	- // -
Сильнозасолений	5,0 - 8,0	2,0 - 5,0	Придатний обмежено
Надмірнозасолений	> 8,0	> 5,0	Не придатний

На засолених ґрунтах з великим вмістом солей у верхніх шарах, насипи відсипають з привізних (бажано дренуючих) ґрунтів з проведенням заходів проти засолення їх в період експлуатації дороги. Період проведення робіт вибирають таким чином, щоб ступень засолення їх був мінімальним, а вологість була близь до оптимальної. Найбільш сприятливими для цього є: на глинистих солончаках - літо та осінь (до початку дощів); на піщаних солончаках - весна, початок літа. Тонкі скоринки солей на поверхні основи насипу зрізають бульдозерами і видаляють за межі смуги відведення не менше, ніж на 15-20 м. Відсипку насипу з резервів виконують переважно на весні, коли зменшується ступінь засолення верхньої частини ґрунтів, вологість ґрунту близька до оптимальної, а липкість не значна. Основними технологічними операціями при будівництві земляного полотна з резервів є зняття верхнього “пухкого” шару солонців та солончаків бульдозером та переміщення його за межі дорожньої смуги, якщо ступінь засолення верхнього шару не значний, а на поверхні є сольова скоринка, її подрібнюють котками або бульдозерами. Розробку та переміщення ґрунту в насип виконують бульдозерами, автогрейдерами або грейдер-елеваторами. Насип влаштовують шарами зменшеної товщини (0,20-0,25 м), що пов’язано з ускладненням ущільнення засолених ґрунтів. Засолені ґрунти ущільнюють при вологості, яка нижча від оптимальної (0,85-0,90 W_оpt), якщо вологість вища цих значень, то підвищується липкість ґрунту й значно знижується продуктивність котків, якщо менша – неможливо забезпечити потрібну щільність. Ущільнення ґрунтів виконують пневмокотками 37-50 т, рекомендовану кількість проходів, які в залежності від потрібного коефіцієнта ущільнення та ступеня засолення ґрунтів наведено в табл. 9.3.

Таблиця 9.3. Рекомендована кількість проходів котка масою 37-50 т при ущільненні засолених ґрунтів.

Ступень засолення, %	Кількість проходів котка в залежності від коефіцієнта ущільнення
	0,95	0,98	1,00	1,05
Слабозасолений, 1 %	7 - 8	8 - 10	11 - 12	18 - 20
Середньозасолений, 5 %	7 - 8	10 - 11	12 - 13	20 - 22
Сильнозасолений, 8 %	10 - 12	14 - 16	18 - 20	30 - 32

Насип з привізних ґрунтів будують за наступною технологією: видаляють бульдозером верхній “пухкий” шар або засолену скоринку з основи насипу; ґрунт для насипу розробляють в зосереджених резервах екскаваторами і транспортують автомобілями; ґрунт оптимальної вологості ущільнюють до потрібної щільності.

Для забезпечення стійкості насипу в період експлуатації на сильнозасолених ґрунтах в понижених ділянках місцевості влаштовують капіляроперериваючі прошарки з гравійних матеріалів або ґрунтів, які оброблені в’яжучими.

9.4 Спорудження земляного полотна з мерзлих ґрунтів.

Зрозуміло, що мерзлі ґрунти застосовуються в дорожньому будівництві в зимовий період за від¢ємних температур. Загалом, незважаючи на організаційні труднощі, треба всіляко намагатись такі роботи виконувати, оскільки це дає важливі переваги. Насамперед значно продовжується будівельний сезон, що дає змогу ефективніше використовувати дорожні машини та закріпляти на будівництві висококваліфікованих робітників.

Головна причина ускладнення робіт у мерзлих ґрунтах - це різке зростання опору різанню, що утруднює їх розробку.

Окрім звичайних, необхідно виконувати особливі підготовчі роботи, пов’язані з дією від’ємних температур. До них належать:

підготовка під’їзних шляхів і засобів захисту від снігових заносів;

установлення знаків розбивки, які в не заносив сніг;

підготовка дорожніх машин до експлуатації за від¢ємних температур;

запобігання промерзанню ґрунту.

Площі під основи насипів мають бути підготовлені (включаючи зрізання рослинного шару) в літній період, а перед початком робіт ретельно очищені від снігу і льоду. В літній період також мають бути підготовлені зосереджені резерви та ґрунтові кар’єри.

Найпростіший засіб запобігати промерзанню ґрунту в першій третині зими є його оранка на глибину 35 см і боронування на глибину 15 см. для цього застосовуються сільськогосподарські плуги і борони. При цьому треба мати на увазі, що розпушування ґрунту буде ефективним лише тоді, коли буде забезпечено поверхневий водовідвід. Розпушувати слід безпосередньо перед заморозками. На ділянках, які будуть розроблятись в середині та під кінець зими, треба передбачати снігозатримання: земляні та снігові вали, щити.

Якщо площі невеликі та випадає мало снігу, для утеплювання можуть застосовуватись місцеві теплоізолюючі матеріали: солома, торф мох, тирса, стружка.

Ґрунт від промерзання можна захищати технічним хлористим натрієм. Необхідне проникання солі в ґрунт буде забезпечено, якщо суху сіль буде розсипано на ділянці за 5…15 діб до заморозків при піщаних ґрунтах і 20…30 діб при глинистих.

Доцільно, якщо є така можливість, як теплоізолятор використовувати пінолід, що утворюється при заморожуванні водоповітряної піни, нанесеної з допомогою пожежних машин шаром 10…15 см при температурі -10…-15°С.

При розробці виїмок чи кар’єрів у зимових умовах поверхню екскавації необхідно розчищати вид снігу, льоду, чагарнику, рослинного шару, теплоізолюючих шарів по площі не більше як на одну зміну вперед, а краще безпосередньо перед початком розробки вибою. При густих снігопадах і завірюхах роботи треба припиняти, а перед відновленням робіт потрібно повністю видалити сніг і лід з поверхні відсипки. Під час відлиг і до початку весни з верхньої частини та укосів насипів, відсипаних узимку, необхідно зчищати сніг.

Мерзлий ґрунт доцільно розробляти екскаватором з місткістю ковша понад 1 м³. Такі екскаватори можуть розробляти ґрунт навіть тоді, якщо мерзлий шар досягає 20…30 см. У цьому випадку можна використовувати також скрепери з місткістю ковша 6…8 м³.

Мерзлий ґрунт при глибині промерзання 0,6-1,0 м розпушують з допомогою різного навісного обладнання ударної дії, яке монтується на бульдозерах, тракторах, екскаваторах, робочими органами яких є клинові розпушувачі, що занурюються дизель-молотами та вібраторами. Інколи застосовується кульковий чи клиновий молот, підвішений на тросах на екскаваторі. Такі молоти скидають на поверхню мерзлого ґрунту з висоти 2…5 м, розпушування можливе на глибину до 1,5 м.

Використовуються також вибухові засоби. Засобі підривання, способи розміщення підривних речовин і способи підривання такі самі, як і для скельних гірських порід.

Об’єм розпушеного ґрунту має забезпечувати безперервну роботу екскаватора протягом зміни. Необхідно рівномірно розробляти поверхні резервів і кар’єрів. Щоб ґрунт знову не змерзався після розпушування, його одразу вивозять.

У деяких випадках можна відтаювати мерзлий ґрунт, використовуючи тверде паливо (дрова, торф, кам’яне вугілля), рідке (гас, мазут) і газоподібне. Тверде спалюється в коробах, рідке й газоподібне - у форсунках. Для підігрівання ґрунту можуть застосовуватись також поверхневі парові та водяні регістри, електричні спіралі тощо.

Для прискорення відтаювання гарячий розчин солі можна закачувати через шурфи, пробурені на глибину 0,6…0,7 товщини мерзлого шару ґрунту.

У зимових умовах доцільно застосовувати автомобілі-самоскиди, кузов яких підігрівається випускними газами. Звичайний кузов, не обладнаний пристроями для підігрівання, варто обмазувати два-три рази на зміну концентрованим розчином CaCO₂ або нафтопродуктами (нафтою, мазутом, соляркою). Це дасть змогу запобігти примерзанню ґрунту до днища кузова.