Ущільнювати ґрунт необхідно також у виїмках. 9 страница

У кінці зміни з ковшів скреперів і екскаваторів, а також з кузовів автомобілів треба ретельно зчищати намерзлий ґрунт.

Для ущільнення ґрунту при земляних роботах узимку застосовують самохідні чи причіпні трамбувальні машини, гратчасті котки, котки на пневматичних колесах масою 25 т. Розмір мерзлих грудок при спорудженні насипів не повинен перевищувати 30 см при використанні трамбувальних машин і 20 см - котків масою 25 т. Мерзлі грудки взагалі не рекомендується укладати в межах активної зони та ближче 1 м до поверхні укосу. Окрім того, варто дотримуватись це й таких правил:

кількість мерзлого ґрунту має становити не більше як третину загального об’єму ґрунту насипу;

для насипів де застосовується мерзлий глинистий ґрунт, треба передбачити додаткове осідання насипу в межах 3 % його висоти;

наявність льоду або снігу в тілі насипу повністю виключається;

мерзлий ґрунт не застосовується для засипання пазух біля стояків мостів і водопропускних труб.

9.5. Спорудження земляного полотна на косогорах.

При будівництві земляного полотна косогірні ділянки частіше за все зустрічаються в гірській місцевості та в передгір¢ях. Земляне полотно влаштовують у вигляді розкритої виїмки, напіввиїмки-напівнасипу та насипу. З міркувань стійкості дороги під час експлуатації перевагу надають розкритим виїмкам та напіввиїмкам-напівнасипам. На косогорах, крутіших ніж 1:3, влаштовують підпірні стінки.

Технологія спорудження земляного полотна складається з таких операцій:

відновлення та розбивка траси;

влаштування пішохідної доріжки та нагірної водовідвідної канави;

розширення пішохідної доріжки до забезпечення робочого проїзду;

зведення земляного полотна повного профілю.

Для роботи застосовують бульдозери, екскаватори, іноді скрепери і автогрейдери.

Пішохідні доріжки влаштовують бульдозерами на рівні відміток бровки земляного полотна, у верхній частині виїмки, та в межах поперечника за допомогою бульдозерів з поворотним ножем. Нагірну водовідвідну канаву влаштовують бульдозером і автогрейдером. Бульдозер робить полку, автогрейдер нарізає канаву і опоряджує укоси. Уступи на основі насипу нарізають бульдозером з поворотним ножем.

Робочий проїзд влаштовують поширенням пішохідної доріжки до ширини 3,5-4,0 м універсальним бульдозером, через 100-150 м передбачають роз¢їзди або площадки для розвертання. Після відкриття робочого проїзду будують штучні споруди та земляне полотно до проектного креслення.

При розташуванні робочого проїзду в проектних відмітках напіввиїмки розробку ґрунту ведуть шляхом послідовного розширення робочого проїзду в бік косогору. Розроблений ґрунт відразу переміщують під укіс, чим забезпечують безперервний проїзд. Розробку ґрунту за цією схемою можна вести одним або двома бульдозерами, екскаватором та бульдозером, а також спрямованими вибухами на викид із зачищенням рештка ґрунту бульдозером.

Влаштування земляного полотна виконують в такій послідовності: залишаючи проїзд в межах уступу I розробляють уступ II універсальним бульдозером до тих пір, поки забезпечена стійкість верхньої полки, на якій здійснюється робочий рух. Потім рух переводять на рівень проектних відміток земляного полотна (уступ ІІ), а роботи ведуть по раніше викладеній схемі. Якщо при влаштуванні земляного полотна необхідно транспортувати ґрунт вздовж насипу, розробку ґрунту виконують скреперами або екскаватором з автосамоскидами.

Розробку ґрунту на косогорі екскаваторами можна проводити так. На першому уступі екскаватор розробляє ґрунт на викид і скидає його під укіс. На другому уступі екскаватор розробляє ґрунт до проектних креслень і скидає його на першу полку, звідки його бульдозером переміщують під укіс. Цим же бульдозером виконують планувальні роботи на рівні проектних відміток земляного полотна. Планування ґрунту перед його ущільненням виконують бульдозером, а профілювання верхнього шару, влаштування лотків, канав та опоряджувальні роботи – автогрейдерами.

Тема 10. Технологія заключних робіт

10.1. Опоряджувальні роботи

10.2. Укріплювальні роботи

10.1. Опоряджувальні роботи

Земляне полотно в період спорудження має фактичні розміри, які відрізняються від проектних. Дорожні насипи підсипають з запасом ґрунту на укосах 5...10 см, а укоси та дно виїмок недобирають на 10...15 см. Таке технологічне рішення ґрунту на укосах до потрібної щільності і виконати планувальні роботи з достатньою точністю. Заключні роботи складаються з опоряджувальних, планувальних та укріплювальних.

Опоряджувальні роботи включають ліквідацію тимчасових з'їздів, які не будуть використовуватись під час будівництва дорожніх одягів, усунення пошкоджень водовідводу в резервах, у трубах, нагірних канав і в інших місцях, влаштування присипних узбіч.

Планувальні роботи складаються з планування верху і укосів (рис. 10.2) земляного полотна. Всі планувальні роботи виконують за допомогою зрізання і усунення надлишків ґрунту. Планувальні роботи здебільшого розпочинають з понижених ділянок дороги у поздовжньому профілі і з верху до низу у поперечному. В насипах спочатку планують верх, а потім укоси зверху до низу. В виїмках - навпаки: спочатку планують укоси зверху до низу, а потім очищують дно виїмки до проектної позначки. Після планувальних робіт необхідно відразу виконати укріплювальні роботи, щоб захистити поверхню від впливу атмосферних дій.

Планування поверхні насипів та виїмок виконують автогрейдерами.

При плануванні укосів контролюють положення та ухил основних елементів земляного полотна за допомогою кілків та лекал. Планування укосів крутістю 1:3 й більше виконують бульдозерами, які рухаються зверху донизу (робочий хід) або автогрейдерами - вздовж укосу безпосередньо по ньому. Смуга захвату ножа автогрейдера дорівнює в середньому 1,5 м, автогрейдер рухається послідовними проходами зверху донизу.

Якщо крутизна укосів 1:1,5, а довжина до 3,5 м, планувальні роботи ведуть автогрейдером з укісником, який рухається спочатку по верху, а потім по підошві насипу. При відсутності необхідного обладнання можливо планування укосів довжиною до 3,5 м за допомогою рейки, ланута або трака, які переміщуються по укосу двома тракторами. Один з тракторів рухається по поверхні насипу, випереджаючи на 5-6 м другий, який рухається по підошві.

Планування укосів довжиною до 6 м здійснюють укосопланувальником типу ЕО 3332, екскаватором – драглайном з навісним двохвідвальним скребком або екскаватором з телескопічною стрілою, які розташовуються на підошві насипу. Ширина ділянки, яка може бути спланована з однієї стоянки, дорівнює 2-2,5 м (враховуючи перекриття сліду 0,3-0,5 м). Укоси довжиною більше 6 м необхідно планувати тим же обладнанням послідовно з верхньої стоянки, а потім з нижньої. Укоси довжиною більше 12 м планують по ярусах звичайним обладнанням, або кар'єрними екскаваторами та шнековими планувальниками. Основні характеристики машин для планувальних робіт наведені в табл.10.1.

Таблиця 10.1. Основні характеристики машин для планувальних робіт.

Машина	Довжина укосу, м	Крутизна укосу	Продуктивність, м2/зміну	Орієнтовна потрібність в машинах на 1000 м2 укосу, маш.-змін
Бульдозер з укосопланувальником	3,5	1-1:5 (1:2)		0,14
- // -	6,0	1:2 (1:3)	до 10000	0,10
Автогрейдер важкий з укосником	3,5	1:1,5 (1:2)		0,20
Укосопланувальник типу ЕО 3332	до 12	1:1,5		0,42
Екскаватор-драглайн типу Е 652Б з ковшем 0,65 м3	до 10	1:1,5		0,31
Екскаватор-драглайн типу Е 652Б з двохвідвальним скребком	6-10	1:1,5		0,31

Поверхню укосів насипу висотою більше 2 м необхідно ущільнювати. Ці роботи виконують за допомогою навісного віброкотка ДУ-14, який підвішують до стріли екскаватора-драглайна. Ущільнення ведуть 2-4 проходами котка знизу догори з перекриттям сліду 0,2-0,3 м до коефіцієнта ущільнення 0,95.

10.2. Укріплювальні роботи

Укоси земляного полотна можуть руйнуватися під дією атмосферних опадів, морозу, вітру, сонця, зміни фізико-механічних характеристик ґрунту на зовнішніх сил. Укріпленню підлягають укоси і узбіччя насипів, конуси мостів і підходи до малих штучних споруд, бічні, нагірні та водовідвідні канави.

Конструкції укріплення можуть бути різними і залежать, крім видів впливу на земляне полотно, від висоти насипу або глибини виїмки, крутизни укосів, характеристик ґрунтів, тривалості підтоплення, швидкості течії в річці та ін.

Найбільш простим та природнім є створення на укосах трав’яного покриття (рис. 10.3, а), для чого може виконуватись засів трав по рослинному шару, відсипаному на укосах, гідропосів з мульчуванням, одернування стрічками та суцільним покривом.

Укріплення укосів засівом трав включає такі технологічні операції: транспортування рослинного ґрунту із розвантаженням його на узбіччя; насуву ґрунту на укоси автогрейдером та планування екскаватором-драглайном з планувальною рамою; засівання травою за допомогою сівалки та полив поливальною машиною. Продуктивність становить 800 м²/зміну.

Найчастіше для засіву використовують суміш трав, яка складається з корінцевих знакових (35-55 %), рихлокущових злакових (30-50 %) та бобових трав (5-20 %). Утримання укосу включає поливання, виправлення окремих ділянок при пошкодженнях та пагоновому травостої.

Гідросіяння трав з мульчуванням застосовують для укріплення укосів довжиною до 12 м і крутизною 1:2 в районах, де рослинний ґрунт є дефіцитом. Роботи виконують на одній ділянці в такій послідовності. В цистерні гідросівалки готують робочу суміш, яка складається з рідини і сухої частині - суміші насіння (25-29 кг), мінеральних добрив (69-80 кг), матеріалів для мульчування (1,6-1,8 м³). Матеріали для мульчування - це сіно, солома, хвоя, листя, тирса та інші органічні матеріали. Рідина робочої суміші складається з води (3,0-3,1 м³) та матеріалів для плівкоутворення (600-700 л).

Робочу суміш наносять на укоси рівномірно по всій площині за три проходи з розрахунку 5 л/м². Швидкість руху гідросівалки 3,4 км/год, продуктивність близько 3000 м² за зміну.

Укріплення укосів одернуванням (рис. 10.3, б, в, г) виконують для насипів, які на короткий час можуть підтоплюватися водою. Для одернування використовують свіже нарізану дернину із щільним трав'яним покривом. До складу робіт входить нарізання дернин (0,2х0,5 м) та дернових стрічок (0,25х3,00 м) за допомогою спеціального обладнання – дернинонарізувача-дерниноукладальника, переміщення і розрізнювання рослинного шару ґрунту на укосах, укладання дернин та стрічок на укоси знизу дороги, закріплення дернин за допомогою дерев'яних шпичаків довжиною 20-25 см. Дернини можуть укладатись суцільним шаром або "в клітинку" із наступним засіванням травою. Продуктивність праці при цьому виді укріплювальних робіт - 200-250 м² за зміну.

Укоси, які працюють в складних умовах (укоси вологих виїмок, насипи, що підтоплюються, необхідність зміцнення низової частини та інше) укріплюють синтетичними текстильними матеріалами (СТМ) - суцільними або ніздрюватими з подальшим засіванням травами. Роботи виконують на двох ділянках. На першій доставлені на узбіччя рулони СТМ розгортають поперек укосу зверху донизу, відрізуючи біля підошви. На узбіччях полотна закріплюють скобами, а між собою зникають або зварюють. На другій ділянці розкладають на СТМ піщано-торфяну суміш, а на укосах СТМ укривають піском. Середня продуктивність праці біля 250 м²/зміну.

В окремих випадках укріплення укосів виконують щебенем укріпленими ґрунтами, збірними залізобетонними латами або плитами, габіонами (рис. 10.4). При влаштуванні укріплень з щебеню, гравію, шлаків технологія робіт включає: розподіл укріплювальних матеріалів на пологих укосах автогрейдерами і бульдозерами, на крутих - екскаваторами; ущільнення матеріалів причіпними котками. Спосіб монтажу збірних бетонних плит залежить від їх ваги: їх укладають на підготовлену основу вручну або з допомогою кранів знизу догори, забезпечують монолітність стиків елементів між собою.

Можливе також ущільнення укосів котками типу “Телепактор” (рис. 10.5).

Тема 11. Контроль якості робіт при спорудженні земляного полотна.

11.1. Види контролю.

11.2. Контроль якості підготовчих робіт.

11.3. Контроль якості основних робіт.

11.4. Приймання земляних робіт та готового земляного полотна

11.1. Види контролю.

Основне завдання контролю якості – не констатація факту наявності браку продукції або недоробок, а інформація про стан технологічного процесу, регулювання його в разі необхідності для забезпечення заданого рівня якості продукції, що випускається.

У дорожньому будівництві крім контролю якості існує також технічний нагляд. Основних видів технічного нагляду три: технічний нагляд замовника, авторський, та інспекційний.

Але найбільшу відповідальність за якість дорожньо-будівельних робіт несе будівельна організація, яка організує проведення виробничого контролю, і, зокрема, її виробничо-технічний персонал – головні інженери, виконроби, майстри, бригадири і безпосередні виконавці технологічних операцій. Виробничий контроль якості складається з вхідного, операційного і приймального.

Вхідний контроль - це оцінка споживачем якості продукції, яка надходить від інших підприємств і організацій: будівельних матеріалів, виробів, конструкцій і комплектуючих деталей, а також проектно-кошторисної документації. До задач вхідного контролю входять:

перевірка якості виконання і комплектності проектно-кошторисної документації;

встановлення відповідності матеріалів, сировини, конструкцій, комплектуючих виробів вимогам нормативних документів та робочих креслень;

визначення правильності транспортування й складування матеріалів і конструкцій, строків збереження продукції (якщо вони регламентовані);

складання актів про бракування продукції, оформлення звітів про недоброякісну продукцію з повідомленням організації - виробнику про недоліки сировини, матеріалів, напівфабрикатів і конструкцій;

аналіз даних про якість продукції, що надходить від інших організацій, підготовка пропозицій про зміну вимог, що містяться в нормативних документах.

Вхідний контроль у дорожніх організаціях здійснюється на всіх етапах будівництва й експлуатації доріг і розпочинається з контролю якості проектно-кошторисної документації.

Вхідний контроль якості проектно-кошторисної документації здійснюється силами технічного нагляду замовника, а також працівниками технічних і виробничо-технічних відділів та головними інженерами дорожніх організацій.

У процесі вхідного контролю проектно-кошторисної документації визначається її комплектність і повнота, встановлюється ступінь дотримання вимог державних стандартів і державних будівельних норм, визначається забезпечення під'їзними шляхами, встановлюється відповідність проектних рішень технологічним можливостям будівельної організації. перевіряється технічна забезпеченість розробок, пов'язаних з урахуванням особливих гідрогеологічних умов.

Виявлені в проектній документації помилки і недоробки заносяться в спеціальну відомість помилок і направляються замовнику і в проектну організацію. Відомість помилок розглядається замовником і проектною організацією. Якщо проектна організація і замовник не згодні з зауваженнями будівельної організації, то складається перелік розбіжностей, який направляється у головну організацію для прийняття рішення.

Вхідний контроль якості сировині, матеріалів, виробів і конструкцій здійснюють управління виробничо-технологічної комплектації і лінійний персонал (виконавці робіт і майстри) з залученням будівельних лабораторій дорожніх організацій. Якщо продукція, що надійшла, відповідає вимогам нормативних документів, вона приймається, якщо не відповідає, то організація-одержувач складає акт-рекламацію і вимагає відшкодувати збитки за недоброякісну продукцію.

Операційний контроль – це контроль процесу виконання окремих технічних операцій з метою попередження і своєчасного усунення браку. Операційний контроль – найефективніший вид контролю в будівництві, оскільки дає змогу не тільки фіксувати наявність браку, а й попереджувати його. Операційний контроль є основним видом контролю і здійснюється за вхідним контролем.

Основні задачі операційного контролю:

перевірка і забезпечення відповідності технічних операцій вимогам нормативних документів і робочих креслень;

виявлення дефектів і встановлення причин їх появи, заборона виконання наступних операцій до усунення дефектів і недоробок;

прийняття заходів по усуненню і попередженню браку, підвищення відповідальності безпосередніх виконавців за якість продукції.

Операційний контроль здійснюється виконавцями робіт і майстрами разом з лабораторною й геодезичною службами.

Основний документ, за яким здійснюється операційний контроль-схема операційного контролю якості (СОКЯ), розроблена на всі основні технологічні операції по будівництву доріг. Схеми операційного контролю якості входять складовою частиною в проект виконання робіт.

Схемами операційного контролю керуються виконроби, майстри, лабораторні та геодезичні служби, а також бригадири й робітники, що здійснюють самоконтроль у процесі роботи і здають роботу по мірі її виконання виконробам і майстрам. Вимоги СОКЯ обов'язкові для всіх виконавців та керівників робіт.

СОКЯ повинні вміщувати:

а) ескізи конструктивних елементів дороги з відхиленнями по параметрах якості відповідно до ДБН В.2.3-4-2000;

б) порядок проведення операційного контролю з зазначенням особи, що здійснює контроль (виконроб, майстер); операцій, що підлягають контролю (наприклад, розбивочні роботи, зрізання рослинного шару ґрунту і т.п.); склад контролю (наприклад, товщина зрізаного шару ґрунту, ширина смуги зрізання і т.п.); способів контролю виконуваних операцій (візуально, інструментально з вказівкою найменування вимірювальних приладів та інструментів); служб, що залучаються до проведення контролю (лабораторна, геодезична); виконавчої документації (номери актів і форм, до яких заносяться результати операційного контролю), а також перелік прихованих робіт, що підлягають здачі представникам технагляду замовника.

Відповідальні за організацію й проведення операційного контролю головні інженери підприємств і організацій, які повинні регулярно проводити інструктаж лінійного інженерно-технічного персоналу про порядок проведення операційного контролю на даному об'єкті.

Важливою ланкою операційного контролю є самоконтроль, що здійснюється в бригадах. Самоконтроль - це перевірка відповідності виконання технологічних операцій і робіт вимогам нормативних документів, що здійснюються безпосередніми виконавцями (бригадирами, робітниками), під час і після завершення кожної технологічної операції.

Приймальний контроль – це контроль готової дорожньо-будівельної продукції або її конструктивних елементів, під час якого приймається рішення про її придатність для використання і дається оцінка її якості. Приймальний контроль - завершальний у технологічному процесі на певній стадії.

Основні задачі приймального контролю:

а) встановлення відповідності готової дороги, її конструктивних елементів і закінчених видів робіт вимогам нормативних документів і робочих креслень;

б) визначення можливості початку подальших робіт;

в) встановлення відповідності застосовуваних матеріалів (ґрунтів) вимогам нормативних документів;

г) встановлення оцінок якості роботи виконавців.

Приймальний контроль здійснюється відповідно до нормативної і проектної документації. Приймальний контроль проводять: на стадії здачі закінчених елементів дороги або окремих видів робіт - виконроби і майстри, на стадії здачі в експлуатацію автомобільної дороги або її ділянки - робочі та державні приймальні комісії.

Технічний нагляд – це контроль, що проводиться спеціальним уповноваженим органом з метою попередження порушень вимог проектної та нормативної документації.

Технічний нагляд поділяється:

а) на технічний нагляд замовника, що здійснюється дирекціями доріг, які будуються, групами технічного нагляду та іншими спеціально призначеними працівниками облавтодорів, трестів і упрдорів;

б) авторський нагляд, який здійснюється працівниками проектних організацій, що розробили проектну документацію;

в) інспекційний нагляд, здійснюваний працівниками корпорації "Укравтодор".

11.2. Контроль якості підготовчих робіт.

Підготовчі роботи включають: відновлення і закріплення траси, розчищення дорожньої смуги; розбивочні роботи і знаття рослинного шару ґрунту.

Роботи по відновленню і закріпленню траси виконують з використанням геодезичних і мірних інструментів. Це - перевірка, відновлення, перенесення і закріплення на місцевості всіх проектних точок, що визначають положення майбутньої дороги в плані і профілі.

При виконанні цих робіт контролюється:

а) дотримання вимог до схеми закріплення на місцевості проектних точок;

б) якість встановлення засобів закріплення траси;

в) точність виконання вимірювальних робіт.

Вимоги до схеми закріплення проектних точок на місцевості регламентуються ДБН В.2.3-4-2000. “Автомобільні дороги” і ВСН 5-81 "Инструкция по разбивочным работам при строительстве, реконструкции и капитальном ремонте автомобильных дорог и искусственных сооружений".

Допустимі відхилення геометричних параметрів при відновленні і закріпленні траси наведенні в табл. 11.2.

Таблиця 11.2. Допустимі відхилення геометричних параметрів при відновленні і закріпленні траси

Допустимі відхилення	Величина
Нев’язка в сумі виміряних горизонтальних кутів ходу при n виміряних кутах, хвилин
Висотні відмітки бровок і осі земляного полотна	± 50 мм
Відхилення вертикального планування	0,001
Середня квадратична похибка нівелірного ходу при n станціях і похибці на одній станції D h, мм

Розбивочні роботи виконуються у відповідності з вимогами ВСН 5-81 "Инструкция по разбивочным работам при строительстве, реконструкции и капитальном ремонте автмобильных дорог и искусственных сооружений". Контролюються такі параметри:

а) точність підрахунків і переносу на місцевість місце розташування характерних точок земляного полотна;

б) надійність встановлення закріплюючих знаків;

в) зручність розташування закріплюючих знаків для подальшого виконання земляних робіт.

При знятті рослинного шару контролюються: товщина шару, складування рослинного шару, параметри прийнятого способу зняття шару.

Товщина шару, що знімається, не повинна відхилятись від проектної більше ніж на 20%. Знятий ґрунт складується поздовжніми валами за межами тимчасової смуги відводу. При влаштуванні валів необхідно витримувати параметри їх поперечного перерізу і відстань між розривами, передбаченими проектом.

11.3. Контроль якості основних робіт.

На стадії вхідного контролю першорядне значення має контроль якості ґрунтів, що призначені для спорудження земляного полотна. Повинні бути визначені: гранулометричний склад ґрунту, об'ємна маса ґрунту і сухого ґрунту, мінералогічний склад ґрунту, межу і число пластичності; вид ґрунту, зсувні характеристики; розмокання, набухання і усадки ґрунту; коефіцієнт фільтрації; вміст органічних домішок; опір стискуванню; максимальну щільність і відносну вологість.

На стадії операційного контролю якості робіт при спорудженні земляного полотна перевіряються:

а) правильність розміщення осі дороги в плані і висотні відмітки земляного полотна;

б) товщина шару ґрунту, що відсипається;

в) однорідність ґрунту;

г) щільність і вологість ґрунту в насипу;

д) рівність поверхні земляного полотна;

є) поперечний профіль;

ж) правильність виконання водовідвідних і дренажних споруд, укріплення укосів і узбіч.

Допустимі відхилення параметрів, що контролюються, наведені в табл. 11.3.

Таблиця 11.3. Параметри, що контролюються і допустимі відхилення

Параметри, що контролюються	Допустимі відхилення
1. Зниження щільності природної основи	до 4 %
2. Зниження щільності шарів земляного полотна	до 4 %
3. Висотні відмітки поздовжнього профілю	± 50 (10)* мм
4. Відстань між віссю і бровкою земляного полотна	± 10 см
5. Поперечні ухили	± 0,010 (0,005)
6. Зменшення крутизни укосів	до 10 %
7. Збільшення поперечних розмірів кюветів, нагірних та інших канав (по дну)	до 5 см
8. Поперечні розміри дренажів	± 5 см
9. Поперечні ухили дренажів	± 0,001
10. Зниження щільності ґрунту в узбіччях	до 4 %
11. Товщина укріплення	± 15 мм
12. Поперечні ухили узбіч	± 0,010 (0,005)

*Примітка: Дані в дужках відносяться до робіт, які виконуються з застосуванням машин з автоматичною системою задавання вертикальних відміток.

Контроль правильності розміщення осі земляного полотна, висотних відміток, поперечних профілів земляного полотна, узбіч, водовідних і дренажних споруд і товщини шарів здійснюється не рідше, ніж через 100 м (в 3-х точках на поперечнику) за допомогою геодезичних інструментів і шаблонів.

Щільність ґрунту необхідно контролювати в кожному технологічному шарі по осі земляного полотна і на відстані 1,5...2,0 м від бровки, а при ширині шару більше 20 м - також і в проміжках між ними.

Контроль щільності ґрунту здійснюється на кожній змінній захватці роботи ущільнюючих машин, але не рідше, ніж через 200 м при висоті насипу до 3 м і не рідше ніж через 50 м при висоті насипу більше 3 м.

Щільність верхнього шару насипу контролюється через 50 м.

Додатково контроль щільності ґрунту здійснюється в кожному шарі над трубами, в місцях сполучення з мостами і в конусах.

Щільність ґрунту контролюється на глибині, що дорівнює 1\3 товщини шару, що ущільнюється, але не менше 8 см.

Відхилення від потрібного значення коефіцієнта ущільнення в бік зменшення допускаються не більше, ніж в 10 % визначень від їх загального числа і не більше ніж на 0,04.

При операційному контролі якості робіт по спорудженню земляного полотна особлива увага приділяється вологості і щільності ґрунтів.

Пенетраційний метод - це метод визначення механічних властивостей ґрунтів шляхом вимірювання питомого опору прониканню в них наконечники різної форми і розмірів, при якому глибина проникання конуса не перевищує його висоти.

При статичному зондуванні – глибина проникання конуса (зонда) перевищує його висоту. Питомий опір при заглибленні конуса в ґрунт визначають по формулі

, (11.1)

де Р - зусилля для заглиблення конуса в ґрунт;

k_φ – коефіцієнт, що залежить від кута внутрішнього тертя ґрунту і кута при вершині конуса;

С – зчеплення ґрунту.

Динамічне зондування - це визначення щільності ґрунтів шляхом вимірювання опору заглибленню зонду під дією зростаючого ударного навантаження.