ЛЕКЦІЯ №2

ТЕМА 1. ОСНОВИ НАУКОЗНАВСТВА І НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Мета заняття:

Навчальна: дати студентам теоретичні знання про наукове дослідження, види наукових досліджень, науково-дослідницьку діяльність студентів;

Розвиваюча: розвивати у студентів уміння працювати з законодавчими та нормативними документами;

Виховна: виховувати у студентів зацікавленість та бажання до вивчення навчальної дисципліни

План лекції:

1. Поняття про наукове дослідження. Види наукових досліджень

2. Науково-дослідницька діяльність студентів

3. Науково-технічний потенціал України

Питання для самостійної роботи:

1 Психологічні аспекти наукової творчості.

2. Організація творчої діяльності та її технологія

3. Підготовка наукових кадрів

Ключові поняття та терміни: наукове дослідження, науково-дослідницька діяльність,науковий результат, науково-технічний потенціал.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Поняття про наукове дослідження. Види наукових досліджень.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах.

1) науково-дослідницька діяльність;

2) науково-організаційна діяльність;

3) науково-інформаційна діяльність;

4) науково-педагогічна діяльність;

5) науково-допоміжна діяльність та ін.

Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.

У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження.

Наукове дослідження – цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів і теорій.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні.

Фундаментальні наукові дослідження – наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв’язку природи, суспільства, людини.

Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату.

Науковий результат – нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науково-прикладний результат – нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджено або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать:

ü наукові реферати;

ü наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах;

ü курсові (дипломні, магістерські) роботи;

ü звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську, дослідно-дослідно-технологічну) роботу;

ü наукові переклади;

ü дисертації (кандидатські або докторські);

ü автореферати дисертацій;

ü депоновані рукописи;

ü монографії;

ü наукові статті;

ü аналітичні огляди;

ü авторські свідоцтва, патенти;

ü алгоритми і програми;

ü звіти про наукові конференції;

ü препринти;

ü підручники, навчальні посібники;

ü бібліографічні покажчики та ін.

Суб’єктами наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Науково-дослідницькою діяльністю займається значне коло людей. Тих, хто робить це постійно, називають дослідниками, науковцями (науковими працівниками), вченими.

Дослідником називають людину, яка здійснює наукові дослідження.

Науковець – це той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки.

Вчений – фізична особа, яка провадить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових та науково-технічних результатів.

Науковий працівник – вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації.

Люди науки мають відповідну спеціальність і кваліфікацію, працюють як самотужки так і об’єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові), створюють наукові школи.

Питання №2 Науково-дослідницька діяльність студентів.

Науково-дослідницька діяльність студентів (НДДС) вищих навчальних закладів України є одним із основних чинників підготовки висококваліфікованих кадрів відповідно профілю.

Поняття “науково-дослідницька діяльність студентів” включає в себе два взаємопов’язаних елементи:

ü навчання студентів елементів дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

ü наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом професорів і викладачів

Для НДДС вищих навчальних закладів характерним є єдність цілей і напрямків навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів, що реалізуються в навчальному процесі та позанавчальний час. Це забезпечує їхню участь у науковій діяльності протягом усього періоду навчання, тісно пов’язану як із науково – дослідницькою діяльністю, що проводиться підрозділами ВНЗ, так і з громадською діяльністю.

Зміст і структура НДДС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу, що зумовлює спадкоємність її методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, навичок у процесі виконання ними наукової роботи. Реалізована в комплексі науково-дослідницька діяльність студентів забезпечує вирішення таких основних завдань:

ü формування наукового світогляду, оволодіння методологією і методами наукового дослідження;

ü надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;

ü розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;

ü прищеплення студентам навичок самостійної науково-дослідницької діяльності;

ü розвиток ініціативи, здатності застосувати теоретичні знання у своїй практичній роботі, залучення найздібніших студентів до розв’язання наукових проблем, що мають суттєве значення для науки і практики;

ü необхідність постійного оновлення і вдосконалення своїх знань;

ü розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;

ü створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, виховання у стінах вищого навчального закладу резерву вчених, дослідників, викладачів.

Науково-дослідницька діяльність студентів – це системне утворення, яке має свою структуру, зміст і форми.

У вищих навчальних закладах склалася певна структура НДДС;

- проректор з наукової роботи;

– рада НДДС інституту

– рада студентського науково-творчого товариства (СНТТ) факультету (факультетів),

- СНТТ кафедри (кафедр).

Наукове керівництво СНТТ здійснюється науковим керівником, який обирається вченою радою вищого навчального закладу. Голова (з числа студентів) і члени ради СНТТ призначаються і затверджуються наказом ректора по інституту. Рада СНТТ вузу: ( див. таблицю )

ü створює факультетські ради СНТТ і керує ними. Організовує разом з факультетськими СНТТ гуртки, творчі секції, бюро та ін.;

ü інформує громадськість інституту про роботу СНТТ;

ü щорічно організовує підсумків студентські наукові конференції;

ü організовує і проводить внутрівузівський конкурс студентських наукових робіт, контролює діяльність гуртків, студій на кафедрах;

ü організовує виставки і презентації кращих наукових праць студентів;

ü забезпечує участь студентів у реґіональних та всеукраїнських конкурсах, оглядах, конференціях, олімпіадах;

ü сприяє широкому впровадженню результатів студентських робіт у практику, публікуванню статей, тез доповідей у наукових збірках;

ü організовує взаємодію СНТТ інституту з іншими ВНЗ, закладами освіти, культури та ін.

ü морально та матеріально заохочує студентів, які ефективно здійснюють науково-дослідницьку діяльність.

Рада СНТТ інституту працює в тісному зв’язку з СНТТ факультетів і кафедр.

Залучення студентів до науково-дослідницької діяльності здійснюється через академічну групу. На початку навчального року на стаціонарі, під час настановної сесії на заочному відділенні в групах, на курсах і факультетах проводиться бесіди про науково-дослідницьку діяльність, де висвітлюються найзначніші досягнення студентів за минулі роки, подається докладна інформація щодо запланованої наукової тематики інституту, факультетів, кафедр.

Зміст і форми НДДС відповідають основним напрямам науково-дослідницької діяльності вищого навчального закладу, базою її організації і проведення є кафедри. У керівництві НДДС беруть участь висококваліфіковані викладачі ВНЗ.

Зміст і характер НДДС визначаються:

а) проблематикою дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, інституту;

б) тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці з закладами культури, освіти, з усіма профільними для ВНЗ установами та організаціями;

в) умовами дослідницької роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливістю отримання необхідних документів, наявністю комп’ютерної техніки, Internet та Internet; забезпеченням НДДС науковим керівництвом.

Науково – дослідницька діяльність студентів ВНЗ здійснюється за трьома основними напрямками

ü науково-дослідницька робота, що є невід’ємним елементом навчального процесу і входить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм як обов’язкова для всіх студентів;

ü науково-дослідницька робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах СНТТ – у гуртках, проблемних групах (лабораторіях), перекладацьких та інформаційних студіях, фольклорних експедиціях та ін.;

ü науково-організаційні заходи: конференції, конкурси та ін.

Науково-дослідницька робота студентів у межах навчального процесу є обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

ü написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізацій та за вибором;

ü виконання лабораторних, практичних семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, що містять елементи проблемного пошуку;

ü виконання нетипових завдань дослідницького характеру в період виробничої практики, на замовлення підприємств, установ, організацій, закладів культури тощо;

ü розробка методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (глосаріїв, кросвордів, програм і методик соціологічних досліджень тощо;

ü підготовка і захист курсових та дипломних робіт, пов’язаних з проблематикою наукових досліджень спеціальних кафедр.

Методика постановки і проведення НДДС у навчальному процесі визначається специфікою ВНЗ, його науковою і матеріально – технічною базою, набутими традиціями.

Для проведення цієї роботи студенти отримують робоче місце в лабораторії кафедри, комп’ютерному класі, бібліотеці.

У деяких вищих навчальних закладах навчально – дослідницькій роботі передує спеціальний курс з основ організації та методики проведення наукових досліджень, з організації бібліографічної та патентно – ліцензійної діяльності.

Чітка організація НДДС у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню студентами спеціальних навчальних дисциплін, дозволяє найповніше виявити свою індивідуальність, сформувати власну думку щодо кожної дисципліни. При цьому особлива увага приділяється залученню студентів до збору, аналізу та узагальнення кращого практичного досвіду, проведення соціологічних та експериментальних досліджень, підготовки доповідей і повідомлень.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованих фахівців. Нею передбачається:

ü участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;

ü участь студентів у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп’ютерного центру із закладами культури, освіти тощо;

ü робота в студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

ü рекламна. Лекторська діяльність та ін.;

ü написання статей, тез доповідей, інших публікацій; найпоширенішою формою організації НДДС є наукові гуртки, секції, студії, бюро, центри. Кожний із них являє собою невеликий (10-15 осіб) творчий студентський колектив, який працює над однією або кількома суміжними науковими темами, за планами, що складаються на семестр або навчальний рік. Науковим підрозділом керує викладач, помічником якого є студент.

НДДС диференціюється залежно від курсу навчання, спеціальності та спеціалізації. Якщо напрям дослідження має міжкафедральний характер, здійснюється спільне керівництво НДДС викладачами кількох кафедр.

Художньо-творча діяльність студентів здійснюється практично в усіх навчальних закладах і особливо в музичних, театральних ВНЗ, на творчих факультетах інститутів культури в таких формах:

ü робота у творчих секціях і студіях (літературній, композиції, режисури, живопису, скульптури та ін.);

ü участь у концертах, конкурсах, виставках на рівні ВНЗ, реґіональному, всеукраїнському та міжнародному рівнях;

ü виступи на радіо, на телебаченні, в пресі;

ü розробка сценаріїв, постановчих матеріалів, підготовка і показ спектаклів, шоу-програм, тематичних вечорів та ін.

Цей напрям НДДС забезпечує тісний зв’язок з творчими організаціями, самодіяльними колективами, закладами дозвілля, сприяє постійному вдосконаленню художньої майстерності і ефективному використанню творчого потенціалу студентської молоді.

Студенти, які досягли значних успіхів у науково – дослідницькій діяльності, можуть працювати за індивідуальним графіком виконання навчального плану в межах установленого терміну навчання. Студенти – науковці, випускники ВНЗ за рішенням ДЕК та СНТТ інституту можуть бути рекомендовані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу.

Питання №3. Науково-технічний потенціал України

В сучасному періоді розвитку України актуального значення набуває модернізація національної економіки. Тобто, успішний розвиток країни пов'язаний, в першу чергу, із проведенням активної інноваційної політики, стимулюванням наукових досліджень і розробок (НДДКР), зростанням частки високотехнологічної продукції та послуг у ВВП. В рамках глобалізаційної інтеграції створення сприятливих умов для розвитку вище зазначених показників залежить від стану формування наукового потенціалу із відповідним набором ознак, що відповідають цілям і завданням розбудови економіки інноваційного типу.

Отже, важливе значення у процесах трансформації економіки належить результативності використання наукового потенціалу країни, який забезпечуватиме генерування нових знань та нововведень і, відповідно, призведе до економічного зростання держави. У той же час, науковий потенціал зазнає істотних змін під багатоаспектним впливом соціально-економічних та технологічних перетворень.

На сьогодні проблеми формування та використання наукового потенціалу становить окрему галузь знань, у якій спеціалізуються економісти, соціологи, інженери, психологи, юристи, менеджери. Питанням зміцнення наукового-технічного потенціалу приділена дуже значна увага в роботах І.Ю. Єгорова, О.М. Трусій, Р.Б. Матковського, І.М. Микитюк, В.І.Оноприєнко, О.В. Комеліної, І.В. Заюкова, Л.Ф. Радзієвської, А.С. Філіпенка.

У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» №1977-ХІІ, із змінами від 19 грудня 2006 року, термін “науковий і науково-технічний потенціал” часто використовується в рамках окреслення основних цілей та напрямів державної політики у науковій і науково-технічній, у визначенні основних повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, а також є основним інструментом реалізації державних цільових наукових та науково-технічних програм.

В перекладі з латинського «потенціал» означає сила або потужність. З економічної точки зору енциклопедичні джерела термін “потенціал” розглядають як засоби, запаси та джерела, що є в наявності та можуть бути використані для досягнення певної мети, вирішення деякого завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави в певній галузі.

Досить широке визначення наукового потенціалу можна знайти у дослідженні О.М. Трусій «Територіальна організація наукового потенціалу України», яка в рамках характеристики терміну виділяє цілісну взаємозв'язану систему галузевих і територіальних утворень, що існує на базі територіального поділу праці й охоплює складові наукової діяльності з метою забезпечення належного рівня науково-технічного розвитку країни, регіону.

З цією думкою погоджується і І.В. Заюков, який науковий потенціал розглядає у взаємозв'язку із трудовим, відокремлюючи наукові кадри від працездатного населення.

На відмінну від думок попередніх авторів, Р.Б. Матковський відокремлює в окремі поняття технічний і науковий потенціал, залишаючи за останнім лише знання, що втілюються в кількісних і якісних характеристиках винаходів та нововведень і визначається чисельністю та професійністю вчених, зайнятих у різних сферах науки

В навчально-методичних, а також в енциклопедичній літературі часто можна зустріти поняття “науково-технічний потенціал”, який формулюється як сукупність науково-технічних можливостей держави, що можуть бути використані для розвитку матеріального виробництва, зростання соціально-економічного рівня населення, росту продуктивних сил. В цьому розумінні потенціал виступає, як ресурсна сукупність національних ресурсів і засобів, необхідних для здійснення науково-технічної діяльності, та результати від їх використання.

Його складовими виступають:

· матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи, електронно-обчислювальні центри, обладнання тощо);

· наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал та ін.);

· фонд винаходів і відкриттів (банк наукових знань, винаходів, зразків, наукової інформації, патентів, наукових проектів, авторських свідоцтв тощо);

· організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування, планування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт НДПКР, організаційно-управлінські структури, методи управління НДПКР).

Україна належить до держав з високим науковим потенціалом.

Це, передусім, визнані у світі наукові школи вагомі та унікальні досягнення в багатьох сферах — розробці нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці, електрозварюванні, інформатиці тощо.

Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою "другою природою", тобто з тим, що вони створюють. "Створене" знову використовується у виробництві. Між людиною і тим, що вона створює, діють взаємозумовлені, досить складні діалектичні зв'язки, які значною мірою змінюють умови її життєдіяльності.

Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки й виробництва. Обов'язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.

Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу передбачає органічний взаємозв'язок науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) з масовим виробництвом.

Наука як продуктивна сила — сфера розумової діяльності людства, яка полягає в розробленні й теоретичній систематизації знань про реальну діяльність, що використовується для підвищення ефективності виробництва матеріальних і духовних благ.

Загалом до кінця XVIII ст. вчені вивчали окремі ізольовані явища, накопичували дані з різних сфер знань. У XIX ст. під впливом потреб виробництва, зокрема промислового перевороту, наука почала досліджувати процеси, генезис і розвиток окремих речей, явищ. Найвагомішим результатом таких досліджень стало відкриття клітини і створення клітинної теорії, закону збереження і перетворення енергії, еволюційна теорія Ч. Дарвіна. Виявлення електрона та глибоке вивчення елементарних частинок почало революцію у природознавстві. Поява методів штучного створення нових хімічних елементів, вивчення енергетичних процесів на Землі, Сонці, в космічному просторі стали найважливішими умовами виникнення НТР у середині 50-х років XX ст.

За НТР роль науки кардинально змінилася, вона перетворилася на безпосередню специфічну продуктивну силу, що характеризується такими основними властивостями:

1. домінування теоретичних знань над експериментальними. До цього нові технічні винаходи іноді робилися емпірично, а науково пояснили їх пізніше (наприклад, теорія, яка обґрунтовувала функціонування парової машини, з'явилась приблизно через півстоліття після її винайдення). У сучасну епоху поява комп'ютерів, лазерів, ядерних реакторів та інших винаходів є наслідком цілеспрямованого використання фундаментальних наукових відкриттів;

2. перетворення науки в більшості галузей виробництва на початкову стадію безпосереднього матеріального виробництва;

3. безперервне набуття виробничими процесами все більше наукового характеру;

4. сприяння інтенсивному економічному зростанню, оскільки використання досягнень науки дає змогу поліпшувати економічну якість машин, обладнання, транспорту тощо, інтенсифікувати технологічні процеси, вдосконалювати організацію виробництва і праці;

5. перетворення праці вченого на продуктивну працю сукупного працівника;

6. безпосередній вплив науки на окремі елементи продуктивних сил — предмети праці, форми й методи організації виробництва, інформацію.

Роль науки як важливої продуктивної сили суспільства виявляється насамперед у швидкому зростанні в більшості розвинутих країнах витрат на науку (у США такі витрати за 1970—2000 рр. зросли з 28,6 до понад 220 млрд дол.), а також в тому, що сфера НДДКР стала одним із найважливіших факторів (поряд з якісним удосконаленням трудових ресурсів) економічного зростання, конкурентної боротьби. Стимулюючи генеруючу дію цього фактора, розвинуті країни витрачають від 2,5 % до 8 % ВНП на розвиток НДДКР. В Україні внаслідок кризових явищ в економіці — на початку XXI ст. ця частка скоротилась до 0,3 % (у 2003 р.).

Ще одним виявом процесу перетворення науки на продуктивну силу є переважаючий її розвиток у системі "наука — техніка — виробництво" і випереджаючий розвиток наукомістких галузей.

Держава активно сприяє освоєнню космічного простору, розвитку ядерної енергетики, біотехнології, напівпровідникової технології, комплексної автоматизації та роботизації виробництва тощо тому, що, наприклад, в США одиниця їх продукції в 10 разів наукомісткіша, а її матеріаломісткість на 30 % нижча, ніж в традиційних. Свідченням цього процесу є також активна державна підтримка НДДКР усіма розвинутими країнами, що виявляється в організації наукової діяльності в межах державних лабораторій (які зайняті переважно довготерміновими і дорогими проектами), у фінансуванні значної частки витрат на науку, зокрема у ВНЗ (які проводять фундаментальні та прикладні дослідження), наданні додаткових пільг, створенні спільних і міжгалузевих інститутів та програмно-цільових центрів тощо.

Україна у перетворенні науки на продуктивну силу значно відстає від розвинутих країн, причому таке відставання зросло у 90-ті роки XX — на початку XXI ст. Крім скорочення витрат на розвиток науки, це виявилось в істотному зменшенні кількості наукових працівників та мережі проектних і науково- дослідних установ, еміграції за кордон понад 6,2 тис. докторів і кандидатів наук за період з 1991 по 2001 рік та ін. (див. ДОДАТКИ)

Запитання для самоконтролю

1. Що таке наукова діяльність? Назвіть її види.

2. Що являє собою наукове дослідження?

3. Чим відрізняються фундаментальні і прикладні наукові дослідження?

4. Що включають у себе результати наукових досліджень?

5. Хто являється суб’єктом наукових досліджень?

6. Які складові науково-дослідної діяльності студентів (НДДС)?

7. У чому полягають завдання НДДС?

8. Яка структура НДДС?

9. У чому полягають зміст і характер НДДС?

10. Які основні напрями НДДС?

11. Що являє собою науково-дослідницька робота?

12. Які форми НДДС?

13. Хто здійснює керівництво науково-дослідною роботою?

14. Які наукові ступені і вчені звання є сьогодні в Україні?

Рекомендована література

1. Головій В.М., Кузькін Є.Ю. Основи наукових досліджень: методологія, організація, оформлення результатів. Навчальний посібник / В.М. Головій, Є.Ю. Кузькін. – Харків: ХІФ УДУФМТ, 2009. – (294 с.)

2. Головій В.М. та інш. Основи наукових досліджень: методологія, організація, оформлення результатів. Навчальний посібник / В.М. Головій та інші. – К.: «Хай-Тек Прес», 2010. – (344 с.)

3. Лудченко А.А. Основы научных исследований. Учебное пособие / А.А. Лудченко, Я.А. Лудченко, Т.А. Примак; под ред. А.А. Лудченко. – К.:
О-во «Знання», КОО, 2000. – (114 с.)

4. Стеченко Д.М., Чмир О.С. Методологія наукових досліджень. Підручник / Д.М. Стеченко, О.С. Чмир. – К.: Знання, 2005. – (309 с.)

5. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. Підручник / В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – (295 с.)