Визначення, види та географія екологічного туризму

Поява екотуризму багато в чому пояснюється зміною ціннісних орієнтирів у суспільстві, прогресом у засобах зв'язку і комунікації, диверсифікації туристської інфраструктури, що призвело до переорієнтації турпотоків до найбільш віддалених і менш відомих місць відпочинку, обумовило перехід від масового туризму до туризму невеликими групами і сприяло розробці індивідуальних турів, що в основному носять природоохоронну й культурологічну спрямованість. Але провідну роль в появі екотуризму зіграло невпинно, неконтрольовано зростаюче антропогенне навантаження на природні й культурно-історичні туристські ресурси. Це навантаження зростає прямо пропорційно темпам росту туристських відвідувань. Негативні аспекти впливу масового туризму на навколишнє середовище й туристські ресурси були відзначені ще в 70-х роках у закордонних і вітчизняних дослідженнях. Сьогодні антропогенний пресинг і його гальмуючий розвиток спостерігається практично у всіх секторах туриндустрії й видах туризму, у переважній більшості туристських районів.

Для подолання цих протиріч ВТО, Всесвітньою радою те подорожам і туризму (WTTC), організацією «Зелений світ» була розроблена. концепція стійкого розвитку туризму в XXI столітті: «Agenda 21 for travel and tourism industry» (1996 р.). Вона була адресована національним адміністраціям по туризму, туристським, торговельним організаціям, а також споживачам туристських послуг. Концепція базується на «Порядку денному 21 для індустрії туризму й подорожей» - всебічній програмі дій, прийнятої 182 урядами на Конференції ООН по навколишньому середовищу й розвитку (UNCED) 14 червня 1992 р.

Далі принципи стійкого розвитку туризму знайшли відбиття й у Глобальному етичному кодексі туризму (1997 р.) У преамбулі до документа говориться, що «...представники світової туристської індустрії, делегати держав, територій, підприємств, установ і організацій - членів ВТО, мають своєю метою сприяння розвитку відповідального стійкого й загальнодоступного туризму в рамках реалізації права на відпочинок і подорожі при повазі суспільного вибору всіх народів і виражають бажання сприяти встановленню справедливого, відповідального й стійкого світового туристського порядку...»

Значна частина сучасних видів туризму орієнтована на використання переважно природних туристських ресурсів. Екотуризм дійсно реальний інструмент реалізації ідеї стійкого розвитку. Тому найважливіше значення при плануванні та здійсненні екоподорожей набуває керування використанням ресурсів. Управляти процесом впливу туризму на природу можна прямо або опосередковано. Варіант прямого керування включає обмеження загального числа відвідувачів відповідно до гранично припустимого туристського навантаження на природні комплекси, зонування особливо охоронюваних природних територій і територій природних об'єктів туристського показу, використання ресурсозберігаючих технологій у всіх складових туріндустрії. Непрямий варіант ґрунтується на зміні поводження туристів шляхом підвищення рівня освіти, виховання поважного, гуманного відношення до місцевих жителів, тваринами рослинам і є більше гнучким. Необхідно сполучити обидва варіанти впливу на туристів, тому що кожний окремо не дасть бажаного результату.

Для позначення даного виду туризму використовується паралельно декілька термінів: м'який, природно-орієнтований, зелений, пригодницький, цільовий, науково-дослідний, культурний, зелений, стійкий туризм, але частіше усього вжиається поняття екологічний туризм або його скорочений варіант – екотуризм.

У західній літературі екотуризм розглядається як нова галузь туризму, що забезпечує мінімальний вплив людини на відвідувані ландшафти. Причому найбільш ранньою концепцією екологічно безпечного туризму є німецька концепція «м'якого» туризму, використовувана в державах в яких розмовляють німецькою.

На відміну від «твердого» туризму, націленого на одержання максимальної вигоди від подорожей, у пріоритет «м'якого» туризму входить не тільки успішний бізнес, але й дбайливе відношення до природного й соціокультурного середовища приймаючих туристів регіону, мінімальний збиток навколишньому середовищу.

Для англомовних країн найбільшою мірою поширилося вузьке конкретне прагматичне трактування терміна «екотуризм». Тут під екологічним туризмом розуміється вид подорожей, невеликими групами по маршрутах, прокладеним серед охоронюваних природних територій, у ході яких туристи знайомляться з унікальними об'єктами, явищами й мешканцями природи з метою екологічного виховання й природоохоронної освіти.

Незважаючи на певні розходження в екотуризмідіє єдиний підхід заснований на принципі: «повага до всього – від людей до рівня коренів трави місця перебування», а його здійснення не вимірюється винятково в прибутках отриманих місцевим населенням і інвесторами. Частину підходу в екотуризмі складає ідентифікація всіх існуючих і потенційних ресурсів, наявні місцеві ініціативи, згоди і незгоди місцевого населення, розрахунки всіх можливостей по кількості прийнятих туристів без збитку для НПС: ніякі заперечення не залишаються непоміченими при включенні їх до складу турпродукта.

Основні принципи даного підходу є наступні:

1.Стимулювати серед подорожуючих розвиток ідеї єдності і взаємозалежності всіх компонентів екосистем і ставити головною метою подорожі – збереження цих екосистем.

2.Формувати у туристів думку про те, що послуги, які надані країною – організатором (транспортування, розміщення, гіди) використовуються в основному з метою економічних стимулів місцевого населення в справі збереження природних ресурсів.

3.Мінімізувати негативний вплив подорожі на будь-який із компонентів НПС, формуючи розуміння того, що ушкодження хоча б одного з них тягне за собою ряд незворотних змін, які можуть сягати значних масштабів.

4.У ході подорожі прагнути зберегти культурну спадщину регіонів, завжди ставитися з повагою й інтересом до національних традицій і звичаїв.

5.Засвідчення поваги та інтересу до природної і культурної краси відвідуваного регіону, приїзд екотуристів надихає місцевих жителів охороняти свої унікальні ресурси.

6.Заохочувати взаємодію між мандрівниками і місцевими жителями для взаємного збагачення.

7.Екотуризм покладається на роздільну філософію: одержання матеріальних благ і задоволення духовних, пізнавальних потреб індивідів. У ході цих антогоністичих протиріч активізуються обидві ланки туристського ланцюга: з одного боку турагенства і туроператори, які мають на меті одержання прибутку від створення і реалізації турпродукта, з іншого боку-споживачі, які готові оплачувати туристські послуги, що сприяє збереженню навколишнього природного середовища Землі.

На підставі вище викладеного можна констатувати, що процес розвитку екотуризму ставить за мету:

1. Економічна мета: розвиток екотуризму в будь-якій країні світу сприяє її економічному зростанню, збільшує прибутки населення і місцеві бюджети, зайнятість населення, сприяє економічному розвитку малоосвоєних та менш розвинутих регіонів.

2. Мета захисту навколишнього середовища: використання в цілях туризму будь-яких ресурсів середовища ведеться відповідно до розроблених екологічних норм і вимог, згідно з обгрунтованим планом використання й освоєння ресурсів і відповідних стратегій керування туристськими територіями з метою збереження і відтворення наявних ресурсів.

3. Соціальна мета: збільшення можливостей «приєднання» до унікальних об'єктів природи, розвитку духовного капіталу людини, відновлення фізичних сил і продовження життя населення.

Екотуристський продукт це певний комплекс екологомістких і ековажливих продуктів, товарів і послуг переважно інтелектуально-освітнього й рекреаційного характеру, які мають просторову (геоекологічну, ландшафтноекологічну), кількісну і якісну характеристику і підготовлені в даний момент для реалізації туристам. У його виробництві задіяні природоохоронні, природохогосподарські й туристичні підприємства й організації, які зв'язані між собою процесом створення екотурпродукта.

Екотурпродукт складається з таких основних компонентів:

· Екотуристські послуги (послуги організаторів екологічного туризму - туроператорів і турагентов, природоохоронних і природохозяйственных організацій, транспортні послуги, послуги системи гостинності й громадського харчування, культурно-пізнавальні, дозвільні послуги та інші, які можна віднести до категорії екотуристських);

· діяльність і роботи, які супроводжують процес реалізації й споживання туристських послуг (робота на маршруті менеджера екологічного туризму, гіда-природознавця, еколого-освітня, еколого-виховна діяльність, участь у екологічних діях і акціях);

· товари, які споживаються під час екотуру (різноманітні споживчі й декоративні товари, сувеніри, значки, листівки й ін.).

Екологічний туризм повноцінно реалізується в системі економічних відносин. Як і всі види економічної діяльності він ґрунтується на використанні певного й виду і якості ресурсів поняття яких розглянемо за допомогою екотуристського потенціалу.

Під екотуристським потенціалом території розуміють сукупність всіх екотуритських ресурсів певної території - природних і антропогенних об'єктів, явищ, властивостей, способів, можливостей і умов, придатних для розробки й впровадження екотурпродукту. На основі наявного потенціалу на певній території можливо розвивати окремі види екотуристської діяльності.

Найбільш розповсюдженими є чотири види екологічних турів:

1. Науковий туризм. У ході наукових екотурів туристи беруть участь у різного роду дослідженнях природи, ведуть польові спостереження. Наприклад, широко відомі экотуры, пов'язані зі спостереженням за поводженням птахів у Латинській Америці, підрахунком чисельності популяцій китів у Тихому океані.

2. Тури історії природи. Це подорожі, пов'язані з пізнанням навколишньої природи й місцевої культури. Як правило, такі тури являють собою сукупність навчальних, науково-популярних і тематичних екскурсій, що пролягають по спеціально обладнаних екологічних стежках. Найчастіше вони також організуються по територіях природоохоронних територій.

3. Пригодницький туризм. Даний вид поєднує всі подорожі, пов'язані з активними способами пересування й відпочинку на природі (outdoor), що мають своєю метою одержання нових відчуттів, вражень, поліпшення туристом фізичної форми й досягнення спортивних результатів. Сюди належать такі види туризму, як альпінізм, скелелазіння, спелеотуризм, гірський і пішохідний туризм, водний, лижний і гірськолижний туризм, каньонинг, кінний туризм, дайвинг, і т.д.

Пригодницький туризм (adventure tourism) - це не просто подорожі із пригодами, а тури з елементами чогось незвичайного, виняткового для туристів. Той самий туроператор на даному сегменті ринку може пропонувати широкий спектр послуг, від банальної пішої прогулянки по лісі до експедиції в Антарктиду.

4. Подорожі на територіях і об’єктах природно-заповідного фонду (особо охоронюваних територіях). Найбільш розповсюджений і розвинений вид екологічного туризму.

Географія центрів та регіонів розвитку екологічного туризму

Заповідники і НПП Північної Америки

Приблизно п'ята частина всіх заповідників, що існують в світі, і національних парків розташована в США, Канаді і Мексиці. У їх число входять і ділянки з неповторно прекрасним ландшафтом і житла диких тварин, що оберігаються людиною.

Деякі обєкти включено у список природних об'єктів усесвітньої пртиродної спадщини ЮНЕСКО. Наприклад, у Національному парку Меса-Верде па південно-західній околиці штату Колорадо збереглися «скельні палаци - індіанського племені анасази (па мові навахо - прабатько»), що жили тут в 500-1300 рр. до н.е. Але найбільш відомими є: Гранд-Каньйон (північ Арізони) - грандіозний комплекс - каньйонів, водопадів, башт, уступів і ярів, по праву названий одним з семи природних чудес світу; національний парк Йеллоустон, де джерела, що б'ють з підземних надр, створили химерний світ пихкаючих грязьових вулканів; Йосемитский національний парк в горах Сьєрра-Невада (Каліфорнія), що славиться своїми прекрасними гірськими ландшафтами. Ряд об'єктів усесвітньої спадщини находится і в Канаді. Найвідоміший - національний парк Вуд-Баффало, який славиться непрохідними лісами, живописними рівнинами, річками і озерами. Єдиний природний об'єкт світової спадщини Мексики - біосферний заповідник на півострові Юкатан.

Національні парки США

З 50 національних парків, що знаходяться у веденні Служби національних парків США, 8 знаходяться на Алясці, 2 - на Гаваях, 1 - на Американському Самоа і 1 - на Віргінських островах в Карібському морі, Останні 38 розкидані по континентальній частині країни, головним чином в західних штатах.

Східні штати небагаті національними парками - тут їх всього 10, але це справжні перлини, які щорічно привертають величезне число відвідувачів. У Новій Англії розкинувся Національний парк Акейдія - глухі гірські ліси на побережжі штату Мен. Флоріда гордиться парками Біськей (підводний світ коралових рифів) і Еверглейдс (край непрохідних субтропічних боліт з надзвичайно багатим тваринним світом).

Популярним є Національний парк Грейт-Смоки-Маунтінс на стику Північної Кароліни і Теннесси. Тут до наших днів збереглися невеликі острівці первинних лісів.

Третій об'єкт усесвітньої спадщини на сході США - Національний парк Мамонтова печера з найбільшою в світі системою підземних гротів і печер.

В західній частині розташовані 28 національних парків. Сім з яких включаючи Йеллоустон, знаходятся к Скалис­тих горах: Гранд-Тітон и Рокі-Маунтинс, Ілейшер (Монтана), Гранд-Каньйон (Арізона), Арчиз, Брайс-Каньон, Каньонлендс, Капитол-риф і Зайон (все в штаті Юта).

На південному заході каліфорнійський парк Секвойя дбайливо зберігає найвищі в світі дерева. На північному заході Тихоокеанського побережжя тягнеться ланцюжок вулканічних парків, серед яких Кратер-Лейк, Лас-сен-Волканик і Маунт-Рейнір. Національний парк Олімпік в штаті Вашингтон знаменитий трьома унікальними екосистемами - приморською, помірними вологими лісами, а також субальпійськими лісами і лугами.

На Алясці створено 8 національних парків. На території найвідомішого з них - парку Деналі, знаходиться найвища вершина Північної Америки - пік Мак-Кінлі. Тако ж відомі парки Аляски - Кобак-Веллі Арктік-Гейт оберігають спокій тварин зони тундри. На південному заході уздовж Тихоокеанського Вогненного кільця розкинулися парки Лейк-Кларк і Кетмаїз діючими вулканами.

Національний парк Халеакала на гавайському острові Мауї знаменитий своїм сплячим вулканом і прекрасними тропічними пейзажами, а в парку Гаваї на однойменному острові знаходяться два найактивніших в світі вулкана - Мауна-Лоа і Кілауеа на схилах яких виростають унікальні види рослин.

Національні парки Канади

В Канаді діє понад 30 національних парків і природних резерватів. До їх числа входить Національний парк Фанді в провінції Нова Шотландія відомий найвищими в світі приливними хвилями, а також декілька прилеглих один до одного національних парків в Скелястих горах - Банф, Джаспер і Йохо. Всі три гірських парки включені в список природних об'єктів усесвітньої спадщини. Тут широко представлений тваринний і рослинний світ помірної зони, густі ліси, альпійські луги і ділянки смітної тундри.

Національний парк Клуейп, де знаходиться найвища вершина Канади Маунт-Логан, межує з парком Врангель-сент-Еліас (Аляска). Обидва парку визнані єдиним об'єктом Всесвітньої спадщини. У список об'єктів Всесвітньої спадщини включені також національні парки Наханні на південно-західній околиці Північних Територій і Грос-Морн на західному побережжі Ньюфаундленду.

Крім національних парків в Канаді створена безліч історичних, провінційних парків і інших територій, що охороняються. У країні також є 17 болотяних екосистем міжнародного значення.

Парки Мексики

Заснований в 1876 р. перший національний парк Мексики Ель Десьерто де лос Леонес розташований в 24 км. на захід від Мехіко. У XX столітті в країні з'явилися немало інших парків, хоча вага вони порівняно невеликі і задумані скорее-как зони відпочинку, ніж як природоохоронні об'єкти.

Найбільшою популярністю користується створений в 1955 р. недалеко від Мехіко Національний парк Попокатепепель, де гордо височіють два вулкани, увінчані сніговими шапками. В околицях високої вершини Мексики вулкана Орісаба - діє однойменний національний парк.

ЗАПОВІДНИКИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

Вологі тропічні ліси й інші біотопи Центральної й Південної Америки, а також Карибського моря зайняті найбагатшими в світі біоценозами. У басейні Амазонки налічується понад мільйон видів рослин, тварин і комах. Однак діяльність людини нанесла величезну шкоду цим регіонам. У Центральній Америці знищене більш 60% незайманих лісів, а неохоронювані ліси й сьогодні вирубуються під сільськогосподарські вгіддя.

До 1960-х рр. Центральна і Південна Америка відставали від решти континентів в створенні заповідників і національних парків. Проте за останню третину XX ст. кількість територій, що охороняються, різко зросла.

За даними МСОП, на 1996 р. в семи країнах Центральної Америки було 180 територій, що охоронялися, які займали близько 9% їх загальної площі. Найбільших успіхів в організацій природоохоронних мерів досягла Коста-Ріка, де в 1996 р. було 29 територій, що охоронялися, які займали 12,5% площ країни. У Південній Америці 685 зареєстрованих заповідників складають 6% площ континенту. Проте, за даними МСОП, лише дещо більше половини цих територій охороняються повною мірою.

Центральна Америка

Національний парк Альтос де Кампанья в Панамі розташований на висотах від 250 до 1035 м над рівнем моря. Національний парк Атітлан в Гватемалі вважається одним з найбільш живописних місць Центральної Америки. Він - один з перших на континенті (заснований в 1955 р.). Тут у величезному вулканічному кратері знаходиться озеро Атітлан, а територія парку рясніє вулканами і пернатою дичиною. Не менш живописний національний парк «Вулкан Ірасу» в Коста-Ріці, також заснований в 1955 р. Зовсім інакше виглядає коста-риканский національний парк Тортугуеро, розташований в тропічних лісах на узбережжі Мексиканської затоки. Цей парк особливо важливий як місце розмноження зникаючої зеленої морської черепахи.

У національному парку Цокав (статус «Всесвітньої спадщини», Гватемала) збереглися прекрасні зразки архітектури майя. У лісах парку мешкає безліч лісових тварин - ягуари, пуми, центральноамериканські тапіри.

Південна Америка

У Південній Америці система охорони природи розвивалася повільними темпами. До 1960 р. на континенті було що лише 53 території, 2/3 з яких - в Аргентині і Чилі. Велику популярність придбав заснований в 1934 р. в Еквадорі Галапагосський національний парк (статус «Всесвітньої спадщини»). Пам'ятники природи із статусом «Всесвітньої спадщини» є також в Аргентині, Бразилії і Перу.

Один з перших національних парків Аргентини, Ігуасу, був створений в 1934 р. з метою охорони водоспаду Ігуасу на аргентинсько-бразильському кордоні. В 1939 р. парк розширили убік Бразилії. Тепер обидва парки становлять природній пам'ятник зі списку «Всесвітньої спадщини». Тут у природніх умовах збереглися капибара, ягуар, оцелот, двопалий лінивець і тапір. В 1929 р. у районі водоспаду Кайетур-Фоллз (Гайана) був заснований знаменитий національний парк, де живуть багато видів ссавців і птахів.

Національний парк «Науель-Уапі», одна з величезних територій Аргентини, що охороняються, утворений в 1934 р. Цей гірський регіон в Андах складається з різних біотопів - від рівнинних памп до альпійських лугів і льодовиків. Фауна цієї території включає оленя, пуму і безліч видів птахів.

Чилі має декілька територій, що охороняються, в Андах, включаючи заснований в 1941 р. національний парк «Воске Фрай Хорхе» і всесвітньо відомий парк «Рапануї» (о-в Великодня), створений в 1935 р.

Бразилія, яка зараз більше всього страждає від знищення лісів, має 273 території, що охороняються, загальною площею 321 899 кв. км., що складає лише 3,8% площі її суходолу, тоді як в Чилі під охороною знаходиться 18,3% суш. У Еквадорі ця цифра ще більша (24%) - за рахунок Галапагоського заповідника.

Постійно росте кількість угідь, що охороняються, - особливо водних - в країнах Карібського басейну. Найвідоміший з 40 національних парків в цьому регіоні знаходиться на Віргінських островах (США). Управляє парком Служба національних парків США На інших островах, зокрема на Кубі, для охорони сухопутних видів створені внутрішні заповідники.

Заповідники і НПП Африки

Немало видів колись багатющої флори і фауни африканського континенту безповоротно зникли з лиця планети через безвідповідальне відношення людини до природи. Щоб перешкодити такому спустошенню природи, на континенті створюються заповідники і національні парки.

Обєкти всесвітньої спадщино ЮНЕСКО

У Африці налічується 601 охоронна територія з площею понад 1000 га. 26 з них входять в Список всесвітньої природної спадщини. Зокрема, це національний парк Серенгеті разом з прилеглою до нього природоохоронною зоною Нгоронгоро в північній і центральній частині Танзанії були оголошені об'єктами Усесвітньої спадщини на початку 80-х рр. минулого століття. Маючи площу в 14 800 кв. км., Серенгеті є одним з найбільших заповідників світу і місцем безпечного існування багатьох видів тварин.

Ще один об'єкт в Списку всесвітньої спадщини, що поєднує унікальні природні умови і пам'ятники культури, -Тассілі-Лджер на південному сході Алжиру. Це песчаникове плато, поцятковане химерними узорами унаслідок ерозії породи, відоме своїми неповторними геологічними утвореннями, на яких учені виявили зразки наскального живопису, що чудово збереглися. Вік малюнків визначається приблизно в 10 тис. років - у той час клімат Сахари був досить дощовим, і на території нинішньої пустелі росли соковиті трави.

Північна Африка

Сьогодні на території Північної Африки створені національні парки для захисту окремих видів тварин, наприклад - берберських макак в національному парку Тазу, представників гірської фауни в парку Тубкал посеред хребта Високий Атлас в Марокко, рідкісних антилоп мендес і сернобиків в природних резерватах Лепеха і Тенере в Нігері.

Декілька заповідників в цьому регіоні створено і в прибережних областях. Наприклад, Бан-д'Арген на узбережжі Мавританії є заболоченою місцевістю, де зимують мільйони птахів. На такій же заболоченій території в алжірському національному парку Ель-Калу водяться рідкісні берберські олені і каракалы.

Західна і Центральна Африка

Демографічне зростання в Західній Африці - одній з найбільш густотозаселених областей - призвів до зникнення значної частини саван та дощових лісів, що колись існували там, а отже, і багатьох біологічних видів.

Із-за лісозаготівель в Кот-д'Івуар, Гвінеї, Нігерії і Сьєрра-Леоне за сто років вирубано до 90% лісів. У 1979 р. в рамках проекту «Гірська горила» в Руанді була організована просвітницька кампанія з метою формування дбайливого відношенні до природи у місцевого населення та стоерння національного парку.

Східна Африка

Найбільш популярні в Африці заповідники в савані де водиться немало диких тварин - як травоїдних (антилопи, буйволи, слони, газелі, жирафи, носороги, зебри і ін.), так і хижих (гепарди, леви, леопарди), а також гієни, шакали і дикі собаки. Найбільш розвинений екологічний туризм натериорії Кенії, де організовані 36 природоохоронних території, в т.ч. 16 крупних національних парків, заповідників і резерватів, 3 морських національних парка і 3 національних парки історико-археологіченого значення, які мають всесвітне значення.

Найкрупнішим національним парком, що протягнувся уподовж дорогі Найробі-Момбаса, є парк Цаво, знаменитий своєю унікальною популяцією слонів. Ще один національний парк – Найробі, незважаючи на свої відносно невеликі розміри, вміщає на своїй території дивовижне різноманіття природних середовищ і видів тварин, в т.ч. гепардів, леопардів і левів.

У Танзанії природний туризм крім Серенгеті і знаменитого кратера Нгоронгоро розвинений ще в 6 інших крупних національних парків. Декілька чудових парків знаходиться і в Уганді.

Південна Африка

Континентальну частину Південної Африки можна сміливо віднести до списку самих унікальних заповідних регіонів миру. Під охороною держави знаходиться близько 7% території. Найбільша концентрація заповідників для дичини і парків доводиться на Ботсвану, де 17% територій країни є природоохоронною зоною.

Найвідоміший парк цього регіону - Національний парк Крюгера який розташоауєься в деклько природних зонах і відповідно має найбільшу колекцію диких тварин.

За даними MCОП, в Південній Африці налічується понад 180 природоохоронних територій крім парку Крюгера, популярністю користуються Національний парк Аддо Елфант, живописні Голден Гейт Хайлендз і Калахарі, Джемсбок, через який проходять шляхи міграції величезної кількості антилоп.

На території Зімбабве розташований живописний парк Вікторія-Фоллз і по сусідству - Національний парк Замбезі. На північному заході країни знаходиться парк Хванге - один з найбільш примітних заповідників світу, населений рідкісними тваринами. Незвичайно важливий історичний інтерес представляє Великий національний парк і пам'ятник природи Зімбабве.

Острів Мадагаскар вражає кількістю тих, що мешкають на нім видів тварин. Унікальність цієї біорізноманітності обумовлений саме острівною природою держави. Багато тисячоліть мадагаскарська флора і фауна еволюціонувала і збагачувалася новим виглядом, не дивлячись на створення в 1927 р. природних заповідників, країна не має в своєму розпорядженні достатніх ресурсів для забезпечення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства.

Заповідники Австралії і Нової Зеландиії

Королівський національний парк перший в австралії і другий в світі після американського Йеллоустона бів відкритий у 1879 р. на східному побережжі на південь від Сіднея. Ця гориста місцевість відрізняється казковим багатством рослинного світу - від порослих вересом песчаниковых горбів до тропічних лесів в глибоких каньйонах.

На сьогодні в Австралії налічуеться понад 800 охоронюваних природних територій. Вісім з них включені в список природних об'єктів усесвітньої спадщини ЮНЕСЬКО, зокрема морський заповідник на Великому Бар'єрному рифі і Національний парк Какаду.

Великий Бар'єрний риф – найдовша в світі гряда коралових рифів і стровів (майже 2000 км), де мешкає численна кількість видів морських тваин і рослин. Сьогодні експлуатація природних ресурсів рифів суворо обмежена.

Національний парк Какаду площею має не тільки природне, але і культурне значення. Цей найвідоміший з парків Північної території розташований в 220 км. на південь від Дарвіна і відрізняється широким спектром природних зон - від мангрових боліт і солоних озер на побережжі до евкаліптових лісів, чагарникових чагарників і вересових пусток з острівцями тропічних джунглів. Тут мешкають близько 270 видів птахів, 75 репилий, 50 ссавців і велику кількість риб.

На території парку Какаду виявлено 120 доісторичних стоянок і близько 5000 малюнків на скелях і степах печер.

Камені, печери, квіти Австралія - величезна, але порівняно малолюдна країна, населення якої зосереджене в містах. Тутешні власті піклуються про збереження багатющої природної спадщини, зокрема ділянок з живописним рельєфом, рідкісних видів рослин і тварин, об'єктів культурного або історичного значення. Наприклад у національному парку Улуру (на мові аборигенів – «великий камінь») височіє знаменитий песчаниковий моноліт Айерс-Рок - ще один природний об'єкт усесвітньої спадщини.

Один з найкрупніших природ­них резерватів Австралії Танамі-Дезерт –недоторканрий край австралійської пустелі має зібрання рідкісних птахів, ендемічних сумчатих і інших тварин.

У Квінсленде національних парків більше, ніж в будь-якому іншому штаті Австралії - одних прибережних острівців, що лише охороняються, більше сотні. Національний парк Карнарвон на східних схилах Великого Вододільного хребта славиться живописними гірськими ландшафтами і печерами з наскальними малюнками аборигенів. На північному сході штату знаходиться ще один природний об'єкт усесвітньої спадщини - заповідник «Вологі тропіки Квінсленда».

13 національних парках і заповідниках Нового Південного Уельсу представлені самі різні екосистеми - від тропічних лісів в парку Нью-Інгленд до гірського ландшафту у відрогах Великого Вододільного хребта.

У Національному парку Костюшко знаходиться найвища вершина Австралії - гора Костюшко. Тут же мешкає рідкісний карликовий кускус.

У горах на південному заході штату Вікторія розкинувся національний парк Фемпіан. Він відомий своїми дикими квітами і багатим тваринним світом, зокрема знаменитими качкодзьобами. Національному парку Уїлсон Промонторі, розташованому в гористій місцевості на південно-східному побережжі, створили славу страуси ему, вомбати і коала.

До найвідоміших парків півдня належать гірський резерват Фліндерс-Рейндж, пустинний заповідник Симпсон-Дезерт і національний парк Лейк-Ейр.

Абсолютно інша зовнішність у прибережного національного парку Куроттг на південь від Аделаїди, знаменитого своєю солоною лагуною серед піщаних дюн. Це один з 28 болотяних заповідників світового значення, установлених по Рамсарськой конвенції 1971 р.

Перший в Західній Австралії Національний парк ім. Джона Форреста поблизу Перта славиться своїми евкаліптовими лісами і гарним умовами для пішого туризму. Заповідник Шарк-Бей визнаний природним об'єктом усесвітньої спадщини.

Тасманія

Близько 30% площі острова відведено під національні парки. У їх числі заповідник світового значення Уїлдернесс на західному узбережжі, в якому широко представлені всі види місцевого ландшафту - гори, бурхливі річки, евкаліптові і тропічні ліси.

Нова Зеландія

В Новій Зеландії налічується понад 150 заповідників. На Південному острові знаходяться два природні об'єкти усесвітньї спадщинп. Один з них - найбільший в Новій Зеландії національний парк Фьордленд площею близько в якому мешкають такі знамениті птахи, как кеа (гірський папуга), ківі, рідкісний такахе і узка та ін. Крім того парк знаменитий своїми льдовиковими ландшафтами живописними ландшафтами, вузькими бухтами та моживостями для пішохідного туризму по екологічних тропах.

Інший об'єкт всесвітньої спадщини включає національні парки Маунт-кук і Уестленд. Тут розташована найвища вершина Нової Зеландії гора Кука, яку маорі називають Лорангі - та що пронизує хмари. Ці краї знамениті ще й найбільшими в світі льодовиками, наприклад, льодовик Франца-Йосифа в парку Уестленд. Північний острів знаменитий живописними куточками вулканічного рельєфу. Національний парк Маунт-Егмонт лежить біля підніжжя сплячого ось вже 300 років вулкана Егмонт,. Зробивши одноденний похід, туристи можуть піднятися па його вершину, а взимку в парк з'їжджаються натовпи любителів гірськолижного спорту.

У національному парку Тонгаріро знаходяться три вулкани, що діють, - Нгауру-Хое, Руапеху і Тонгаріро. Найбільший на Північному острові національний парк Уревера - це дикий, зарослий густими лісами гірський край.

На малих острівцях у берегів Нової Зеландії створений ряд пташиних заповідників, в яких знайшли притулок і дивовижні морські ящірки туатары -единственные рептилії, що полягають в спорідненості з давно вимерлими динозаврами.

Національні парки та заповідники Європейського регіону

Європа має 223 території, занесені ЮНЕСКО до Списку всесвітньої спадщини. По оцінках Всесвітнього союзу охорони природи тільки невеликий відсоток територій, що охороняються, в Європі повністю відповідає своїй назві. Майже всі національні парки, природні заповідники і так далі на цьому континенті слід віднести до категорії територій, що частково охороняються. На деяких територіях знаходяться як природні, так і культурні об'єкти.

Скандинавія

Скандинавія давно займала провідне місце в Європі по охороні природи: перші дев'ять національних парків на континенті були створені у Швеції. Сьогодні в Скандинавії налічується близько 550 охоронюваних територій, більшість із яких є природними заповідниками, а більш 50 - національними парками. Головною проблемою, з якою фахівці з охорони і раціонального використання природних ресурсів стикаються в Норвегії, Швеції і Фінляндії, є кислотні дощі, що виникають із-за промислових викидів на південь і схід від Скандинавії. Великому забрудненню піддалися природний заповідник Роген в Швеції і норвезький національний парк Фемуп-смарка, що примикає до нього. Для зменшення кислотності озер, що знаходяться на цих територіях, і підтримки екологічного балансу в їх воду додають вапно.

Британські острови

За даними Всесвітнього Союзу охорони природи, в 1997 р. в Сполученому королівстві налічувалося більше 200 територій, що охоронялися. Сюди входять 10 національних парків, що існують в Англії і Уельсі з 1950-х рр., і 11-й, створений в 1989 р. (озера Норфолка і Суффолка), а також частково лісова територія Нью-форест, що має особливий статус. Національні парки займають близько 7% площі Англії і 20% площ Уельсу.

Найбільший національний парк, «Озерний край», займає площу в 2280 кв. км. в Північній Англії, а найбільш часто відвідуваний туристами «Пік-Дистрикт» розташований на південь від Апеннінських гір.

У Англії і Уельсі є і інші типи територій, що охороняються. 15% площ Англії і 4% площ Уельсу займає 41 пам'ятник природи (менше національного парку). Шотландія має 4 регіональних парка і 40 національних природних парків, Північна Ірландія - 9 пам'ятників природи.

Сполучене Королівство має також національні заповідники, більше 4000 угідь, що представляють особливий науковий інтерес, і 105 рамсарских водно-болотяних угідь, що отримали свій статус згідно конвенції про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, прийнятою в 1971 р. в іранському місті Рамсар.

Ірландія

На початок 1990-х рр. Ірландія мала 3 національних парка: Килларні (заснований в 1932 р.), Коннемара (1980 р.) і Гтенвеах (1984 р.). У Ірландії є також 3 заповідники і більше 20 рамсарских водно-болотяних угідь.

Франція

Частина гірських ландшафтів Франції включені в 5 національних парків.

Перший з них, заснований в 1963 р., розташований в Альпах на межі з Італією (департамент Ваті); Екрен (1973 р.) і Меркантур (1979 р.) - також в Альпах; Севенни (1970 р.) - в Центральному масиві; Західні Піренєї (1967 р.) - на південному заході країни, на межі з Іспанією.

Усього у Франції налічується близько 100 охоронюваних територій, що займають більш 10% площі країни. Більшість національних парків відкриті для відвідування, у деяких працюють тільки вчені.

Камарг, обширне водно-болотне угіддя на захід від Марселя, першим у Франції отримало статус рамсарського. Його визначної пам'ятки - достаток водоплавних птахів, чорний бик і білий кінь. На південно-східному узбережжі Франції перебуває національний парк Пор-Кро, що включає острів і прилягаючу частину материка, де перелітні птахи влаштовують великі тимчасові гніздування.

Іспанія

Історія природоохоронних заходів в Іспанії вельми тривала. У 1916 р. був прийнятий закон про національні парки, а в 1918 р. були засновані перші з них - Кавадонга в північній частині Кантабрійських гір і Ордеса в Піренеях.

Найбільший національний парк Іспанії - Кото-доньяна в дельті р. Гвадалквівір (Андалусія). Його площа 507 кв. км. Це найважливіше на європейському континенті водно-болотне угіддя було узяте під охорону в 1963 р. за ініціативою Всесвітнього фонду охорони природи. Угіддя відвідують практично всі види європейської пернатої дичини. У національному парку Кото-доньяна водяться такі рідкісні види, як іспанський орел-могильник і рись.

Італія і Греція

У 1997 р. в Італії налічувалося 172 природоохороні території. Перший національний парк «Гран-Парадізо», був заснований в 1922 р. в горах на північному заході країни. В 1923 р. в Апеннінах був заснований Абруцький національний парк, відомий тим, що в нім охороняється бурий ведмідь (сьогодні - близько 100 особин). Обидва парка - колишні королівські мисливські заповідники.

Першими національними парками в Греції в 1938 р. стали легендарні гори Олімп і Парнас. У них, зокрема, охороняються стада гірських козлів. До 1997 р. з 24 територій, що охороняються, 10 мали статус національного парку.

Німеччина

У горах Південної Німеччини знаходиться декілька національних парків і заповідників. Національний парк «Баварський ліс» багатий красивими гірськими ландшафтами і найбільшими в Центральній Європі масивами непорушених гірських лісів. Нині ця територія строго охороняється, так само, як і інші парки подібного типу. Багато живописних лісів останнім часом сильно постраждали від кислотних дощів.

Швейцарія

Єдиний в Швейцарії національний парк був створений в 1914 р. в південно-східній її частині. Його визначні пам'ятки - хвойні ліси, гірські пасовища і живописні ділянки скелястих гір.

Східна Європа

Декілька національних парків мають статус «Всесвітньої спадщини». Так, в національних парках і біосферних заповідниках «Біловезька пуща» на території Польщі і Білорусі збереглися ділянки невинних змішаних лісів, що покривали Європу тисячі років тому. Тут розмножується повністю винищений колись зубр (після 1 світової війни 8 особин для відновлення колись численної популяції довелося завезти з Швеції і Німеччини), а також багато інших цінних європейських видів, включаючи бурого ведмедя, благородного оленя, бобер, лося і рись. Загальна площа всього величезного лісового масиву Біловезька пуща складає 1250 кв. км., з них па території Білорусі - 740 кв. км.

У перелік «Всесвітньої спадщини» також входять Пиринський національний парк і Сребрнський заповідник у Болгарії; дельта Дунаю (рамсарске водно-болотне угіддя в Румунії); мальовничі Скоцьянские печери в Словенії; Плитвицькі озера в Динарських Альпах (Хорватія); Дурмиторський національний парк із глибоким річковим каньйоном у Чорногорії; прадавнє озеро Охрид у південно-західній Македонії.

Татранський національний парк, один з найпопулярніших в Європі заповідників на словацько-польській межі, щорічно приймає більше 3 млн. відвідувачів. Хортобадьський і Кишкуншадьський национальні парки в Угорщині знаходяться в зоні природних лугів і солончакових пустель. Ці парки мають велике значення як місця розмноження і тимчасового проживання перелітних птахів.

Значна частина Східної Європи серйозно постраждала від забруднення промисловими відходами, а також радіаційного. Проте, в Естонії, Латвії, Литві, а також в Білорусі, Молдові, Україні і в Європейській частині Росії є ціла мережа старих і нових заповідників, де, незважаючи па фінансові труднощі, охороняються зникаючі види і ведеться наукова робота. На відміну від національних парків, ці території повністю або частково закриті для туристів.

ЗАПОВІДНИКИ АЗІЇ

Перший в історії заповідник був створений в південній частині острова Суматра (VII століття н. е.).

Сьогодні, за даними МСОП (Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів), понад 3% території Азії узято під охорону закону (без урахування Сибіру і азіатських республік колишнього СРСР). Сюди входять закриті резервати; ділянки, де заборонені рубка лісу і видобуток корисних копалин; національні парки, куди дозволений доступ туристам за умови їх дбайливого відношення до природи, а також суто наукові заповідники. Проте більше половини всіх територій охороняється лише частково.

В 1900 р. в Азії існував лише один офіційний заповідник, то з 1960 р. їх число зросло в 10 із зайвим раз і продовжує рости. Деякі з них визнані пам'ятниками видатного світового значення й включені в список природних об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (руїни стародавнього міста Мохенджо-даро в Пакистані і давньоримської Пальміри (Сірія), Тадж-махал в Агрі (Індія)). Священна гора даоської релігії Хуапсянь (Шаньдупський півострів, Китай) є унікальним поєднанням багатого природного миру і стародавніх пам'ятників культури.

Один з відомих об'єктів всесвітньої спадщини -- Національний парк Сагармартха па півночі Непалу площею 1148 км. Крім найвищої вершини світу Джомолунгми, на території парку знаходяться ще шість «сьомитисячників» з високогірними льодовиками, лісами і багатющою фауною, включаючи чорних гімалайських ведмедів, сніжних барсів і вовків.

Цілий ряд об'єктів світового значення є і в Індії, зокрема найбільший в світі мангровий ліс Сундар-бан в дельті Гангу, де збереглася найчисленніша популяція бенгальських тигрів на Індостанської субконтиненті.

Ще одним об'єктом Всесвітньої спадщини є Національний парк Ксо-ладео-гхана (або пташиний резерват Бхарат-пур), розташований в 50 км. на захід від Агри. У дрібних озерах і лісах цього невеликого (29 км) парку знаходять безпечний притулок понад 350 видів птахів.