Функціональні стратегії

Функціональні відділи міжнародної корпорації розробляють функціональні стратегії з урахуванням стратегій вищого рівня: корпоративної стратегії та стратегії структурного підрозділу, до якого належить відділ. Відповідно до основних функціональних напрямів, розрізнюють маркетингову, виробничу, фінансову, інноваційну стратегії, а також стратегії постачання та управлін­ня персоналом. В якості прикладу функціональної стратегії розглянемо варіанти стратегії постачання.

Стратегія постачання. Міжнародна корпорація для забезпе­чення власного виробництва сировиною, матеріалами, комплек­туючими, обладнанням, робочою силою може обрати декілька варіантів розташування джерел постачання:

♦ внутрішні джерела;

♦ зовнішні джерела;

♦ комбіновані джерела.

Внутрішні джерела (під якими розуміють постачальників, які розташовані в країні виробництва продукції). Використан­ня внутрішніх джерел постачання є одним із найбільш простих варіантів отримання ресурсів. Його переваги обумовлені зруч­ністю співпраці з місцевими компаніями-постачальниками че­рез єдність менталітету, мови, валюти, наближеність та ін. У разі внутрішнього забезпечення немає необхідності у створенні ве­ликих запасів сировини, матеріалів та комплектуючих, оскіль­ки лінії постачання, як правило, не дуже довгі, також виключені затримки партій товарів на кордоні. Але іноді місцеві ресурси, необхідні для виробництва, відсутні або занадто дорогі. В тако­му разі компаніям доводиться шукати зовнішні джерела поста­чання, які мають свої переваги.

Зовнішні джерела. Останнім часом міжнародні корпорації все більше зосереджуються на виробництві кінцевої продукції, купуючи напівфабрикати та послуги у інших фірм. Частка імпортних компонентів в загальному обсязі напівфабрикатів, що використовуються компаніями, зросла з 24 до 50% в Канаді, з 21 до 34% у Франції, з 16 до 37% у Великій Британії.

Вибір зовнішніх джерел постачання зумовлений кількома причинами. По-перше, закупка матеріальних ресурсів в інших країнах може виявитися дешевшою, ніж закупка на внутрішнь­ому ринку. Не кожна країна світу видобуває всі види сирови­ни, виробляє всі види матеріалів та комплектуючих, що не­обхідні у виробництві. Наприклад, Японія має обмежені природні ресурси, тому більшість сировини закуповує на зовнішніх ринках. З урахуванням того, що матеріальні затрати складають значну долю виробничих затрат, то закупівля сиро­вини безпосередньо у фірми-виробника може значно зменшити собівартість продукції. По-друге, якість імпортної сировини може бути на порядок вищою за якість місцевої. Оскільки якість кінцевої продукції прямо залежить від якості сировини, то компанії змушені шукати найбільш прийнятні джерела за­безпечення сировиною та матеріалами.

Під час розгляду доцільності здійснення імпортних опе­рацій міжнародною компанією враховуються як процедурні, так і стратегічні аспекти імпорту.

До процедурних аспектів відносять митні правила та норма­тив щодо імпорту. Підприємства, що належать до складу міжна­родної корпорації, в більшості випадків вирішують процедурні питання за допомогою власних спеціалістів.

Стратегічні аспекти імпортної діяльності проявляються у тривалій перспективі. Найважливішим з них є цитання доціль­ності створення власних виробничих потужностей за кордоном замість укладання угод на закупівлю необхідних ресурсів у інших підприємств.

Користування послугами іноземних постачальників має деякі негативні моменти:

♦ важкість оцінки якості продукції, необхідність розробки механізмів повернення дефектної продукції;

♦ вірогідність порушення строків постачання;

♦ важкість взаємодії з іноземним персоналом;

♦ проблеми експедиторського супроводу матеріалів, що постачаються, та їх транспортування;

♦ підвищення вартості матеріалів у зв'язку з необхідністю сплати мита та інших платежів на кордоні, а також через значні в деяких випадках транспортні витрати;

♦ можливість коливання валютних курсів та ін.

Багато із зазначених проблем є достатньо серйозними під час закупівлі продукції у зовнішніх фірм, оскільки потрібен більш жорсткий контроль за виконанням всіх процедур за­купівлі. В той самий час такі проблеми, як митне регулювання та коливання валютних курсів, є загальними для зовнішніх та внутрішніх фірм, які розташовані за кордоном.

За останні 20-25 років міжнародні корпорації все ширше використовують метод постачання «точно в час» («just-in-time»), що передбачає надходження сировини, матеріалів та комплектуючих в той момент, коли вони потрібні у вироб­ництві. Цей метод дозволяє мінімізувати запаси на складі, отже, зменшити долю коштів, які тимчасово не працюють. Однак цей метод вимагає, щоб компанія приділяла більше уваги питанням якості, надійності постачань, достатності виробничих потужнос­тей. Функціонування системи «точно в час» можливе лише за умови високої координації дій всіх підрозділів, відсутність збоїв у виробничому процесі та роботі транспортної служби, відпові­дального виконання постачальниками своїх зобов'язань. Ці ас­пекти мають велике значення для підприємств таких галузей, як електроніка, автомобілебудування, високоточна апаратура та ін. Для фірм цих галузей основним чинником, що впливає на стратегію вибору постачальників, стає якість і надійність постачань, на другому місці залишається показник вартості робочої сили. Тому більшість міжнародних компаній обирають в якості постачальників компанії країн, які можуть забезпечити високок­валіфіковану робочу силу в поєднані з невеликою її вартістю.

Комбіновані джерела. Як правило, у виробництві більшості складної промислової продукції не можна обмежитися одним-двома найменуваннями ресурсів. Технологічний процес може по­требувати використання великої кількості різноманітної сирови­ни, що охоплює мало не всю таблицю Менделєєва. Звичайно, в такому випадку одного джерела постачання виявляється замало, і компанії доводиться паралельно використовувати кілька поста­чальників з різних країн світу. Це не може не ускладнювати про­цес вибору джерел постачання та управління запасами. Але ком­бінований варіант має за мету оптимізацію матеріальних затрат.

Тема 4 Прийняття рішень у міжнародних корпораціях