Інвестицій та міжнародної торгівлі

Як видно з цієї схеми, кожен із центрів світової економічної тріади утворює навколо себе певну групу країн (кластер), якій притаманно чимало загальних рис не лише щодо фінансових по­токів, а й управлінської діяльності.

І хоча, наприклад, Саудівська Аравія знаходиться за межами американського регіону, вона залежить переважно від міжнарод­них американських корпорацій, які забезпечують основне надхо­дження іноземних інвестицій до цієї країни, а отже, ця країна включається до американського кластера. Звичайно, менеджмент Саудівських корпорацій відрізняється від американського, однак ці відмінності менші порівняно з японськими корпораціями, у тому числі й за рахунок призначення на ключові посади Саудів­ських компаній американських менеджерів.

До складу кластерів включені не всі країни світу, а лише ті, які піддаються найбільшому впливу кластерних центрів. Тому якщо говорити про місце прибалтійських країн чи України у за­значеній схемі, то їх слід було б віднести до європейського кластера. З таких самих міркувань Канада належить до американсь­кого кластера, а Китай — до японського.

Відповідно до трьох зазначених світових центрів як основні виокремлюється американська, європейська та японська націо­нальні школи менеджменту.

1. Американська школа менеджменту:

- перша історична класична школа, що залишається провід­ною у світі і зараз;

- ґрунтовна менеджерська освіта (268 шкіл бізнесу мають дворічну програму «магістр ділового адміністрування», які щоріч­но закінчують понад 70 тис. осіб);

- жорсткий агресивний менеджмент;

- величезна кількість навчальних і наукових видань, спеціаль­них журналів.

Підготовка іноземних менеджерів для роботи в США:

- спеціальні тренінгові програми про корпоративне життя в США;

- податкові поради іноземцям;

- утворення компаніями товариських мереж, що допомагають швидше пристосуватись до нового середовища;

- рольові ігри, що демонструють варіанти менеджерської по­ведінки.

2. Японська школа менеджменту:

- використовує зарубіжний досвід менеджменту (насамперед США);

- грунтується на колективістських засадах;

- акцент робиться на підготовці менеджерів у компаніях;

- зорієнтований на світові ринки.

Щодо європейської школи менеджменту, то її досвід не є од­норідним. Тому ці школи розглянемо не за кластером в цілому, а по окремих країнах.

3. Досвід Франції → планування:

- державний сектор - 20 % ВНП;

- мета уряду - ефективне використання переважної кількості ресурсів країни;

- планування в 40-50-ті роки: регламентація використання ресурсів;

- планування в 60-70-ті роки: індикативний план як форма координації державного і приватного секторів;

- стратегічне планування в 80-90-ті роки;

- два типи державних підприємств:

а) ринкового типу, що конкурують на ринку і втручання дер­жави в їх діяльність незначне;

б) монополісти, яких підтримує держава;

- пріоритети п'ятирічних планів: економічне зростання, ціно­ва стабілізація, баланс у зовнішньоекономічних розрахунках, на­лежна зайнятість, підтримка пріоритетних галузей промисловості і національних проектів;

- органи планування: секретаріат (20 осіб), комісаріат (150 фа­хівців).

4. Досвід Німеччини→ влада і кодекси:

- довіра влади у керівництві трудовою діяльністю;

- авторитаризм - функція лідерства;

- турбота менеджерів про підлеглих;

- закон про залучення робітників до управління підприємст­вами (1951 p.);

- утворення виробничих рад: вибори через 4 роки;

- включення представників трудового колективу (трудових директорів) до складу виконавчого комітету, в яких вони представ­ляють інтереси працівників і одночасно приймають рішення в ін­тересах усього підприємства.

5. Австралія:

- вплив на менеджмент моральних аспектів;

- наголос на політичні і соціальні цінності досягнення;

- сприйняття ризику.

6. Італія:

- дії у середовищі з низькими ризиками;

- конкурентоспроможність італійських менеджерів;

- схильність до групового прийняття рішень.

7. Австрія:

- наголос на самореалізацію у керівництві;

- висока цінність незалежності і конкурентоспроможності;

- прагнення уникнути ризиків.

8. Великобританія:

- висока цінність безпечності, винахідливості, адаптивності, логіки;

- індивідуалізм вважається найвищою цінністю.

Оскільки полярними є американська та японська школи мене­джменту, розглянемо їх детальніше, порівнюючи особливості ре­алізації основних функцій. Результати цього порівняння наведено в табл. 3.

Як видно з табл. 3, склад функцій американської та японсь­кої шкіл менеджменту збігається. Однак у кожній з них існують суттєві відмінності. Скажімо, у плануванні японська школа дотримується довгострокової орієнтації, а американська - корот­кострокової. Тому критерієм успіху японської міжнародної кор­порації є частка світового ринку, а американської корпорації - прибуток, дивіденди чи ціна акції.

Таблиця 3 - Порівняльна характеристика японського та американського підходів до менеджменту

Японський менеджмент	Американський менеджмент
Планування
1. Довгострокова орієнтація	1. Переважно короткострокова орі­єнтація
2. Колективне прийняття рішень (по колу) з консенсусом	2. Індивідуальне прийняття рішень
3. Залучення багатьох людей до під­готовки і прийняття рішень	3. Залучення небагатьох людей до прийняття рішень і «продаж» рішен­ня особам з іншими цінностями
4. Потік рішень формується знизу нагору і назад	4. Потоки рішень утворюються на­горі і рухаються вниз
5. Повільне прийняття рішень і швидка їх реалізація	5. Швидке прийняття рішень, повіль­на їх реалізація, яка потребує комп­ромісу, частого узгодження рішень у субординації
Організація
1. Колективна відповідальність і звітність	1. Індивідуальна відповідальність
2. Нечіткість відповідальності за рішення	2. Зрозумілість і конкретність від­повідальності за рішення
3. Неформальні організаційні струк­тури	3. Формальні бюрократичні органі­заційні структури
4. Добре відома загальна організа­ційна культура і філософія; відчуття конкуренції з іншими компаніями	4. Брак загальної організаційної культури, ідентифікація більше про­фесії, ніж компанії
Укомплектування штатів
1. Нові працівники комплектуються переважно з навчальних закладів або ж перебувають усередині компанії для заміщення вакантних посад	1. Працівники набираються як із на­вчальних закладів, так і інших ком­паній, досить часто переходячи з од­нієї компанії до іншої
2. Повільне просування по категорі­ях посад	2. Прагнення швидкого успіху
3. Лояльність компанії	3. Лояльність професії
4. Надзвичайно рідкі оцінки вико­нання для нових співробітників	4. Часті оцінки виконання для нових співробітників
5. Оцінка довгострокового виконан­ня	5. Оцінка короткострокових резуль­татів
6. Просування грунтується на бага­тьох критеріях	6. Просування ґрунтується переваж­но на індивідуальному виконанні
7. Тренінг і розвиток персоналу вважається довгостроковою інвести­цією	7. Тренінг і розвиток персоналу сприймаються із сумнівом (як загро­за плинності кадрів)
8. Пожиттєвий найм для більшості великих компаній	8. Поширена службова невпевне­ність
Керівництво
1. Лідер діє як соціальний полегшувач і член групи	1. Лідер діє як голова групи, що приймає рішення
2. Патерналістський стиль (Участь робітників в управлінні)	2. Директивний стиль (сильний, фір­мовий, визначений)
3. Загальні цінності, що полегшують співробітництво	3. Часто різні цінності, індивідуа­лізм, заважає інколи співпраці
4. Уникнення конфронтації, двознач­ність керівництва, наголос на гармо­нії	4. Загальна міжособова конфронта­ція, наголос на чіткості
5. Висхідні комунікації	5. Переважно спадні комунікації
Контроль
1. Контроль парний	1. Контроль начальника
2. Фокус контролю на груповому виконанні	2. Фокус контролю на індивідуаль­ному виконанні
3. Спасіння обличчя	3. Встановлення провини
4. Широке використання гуртків кон­тролю якості	4. Обмежене використання гуртків контролю якості

Слід мати на увазі, що поняття «американський менеджмент» притаманне, з одного боку, не всім міжнародним корпораціям, а з іншого - не лише американським корпораціям. Скажімо, відома японська компанія «Тойота» є прикладом американського менеджменту і, навпаки, американські компанії «IBM», «Ксерокс» є прикладом японського менеджменту.

Поряд із поняттям національних шкіл менеджменту викорис­товується більш широка категорія — національні школи бізнесу.